У стерні зго­ра­ють гроші

За останні десятиріччя, незважаючи на наукові досягнення, спостерігається втрата родючості грунтів, зростання шкодочинності бур’янів, хвороб і шкідників, які обумовлюють необхідність пошуку нових підходів до технології вирощування основних сільськогосподарських культур. Такі негативні явища, в основному, викликані порушенням чергування культур та невдалим вибором обробітку грунту, сівбою культур у повторних посівах та нормуванням інтенсивності застосування хімічних засобів.

О. Андрієнко, А. Андрієнко,
кан­ди­да­ти с.-г. на­ук

Як не при­кро кон­ста­ту­ва­ти, але де­які то­ва­ро­ви­роб­ни­ки, сподіва­ю­чись на по­зи­тив­ний фак­тич­ний та еко­номічний ефек­ти, по­ча­ли ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти в бо­ротьбі з бур’яна­ми, шкідни­ка­ми та хво­ро­ба­ми спа­лю­ван­ня ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си та со­ло­ми на по­лях, не­зва­жа­ю­чи на те, що та­ким за­хо­дом во­ни не еко­ном­лять на азот­них до­б­ри­вах, що потрібні для ро­бо­ти мікро­ор­ганізмів, а, на­впа­ки, зни­щу­ють мікро­ф­ло­ру та ро­дючість верх­нь­о­го го­ри­зон­ту грун­ту.
Важ­ко уя­ви­ти, скільки шко­ди не­до­лугі та не­да­ле­ко­глядні ви­роб­ни­ки завда­ють грунтам, на яких во­ни ха­зяй­ну­ють, під час спа­лю­вання ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си по­пе­ред­ньої куль­ту­ри. При цьо­му ко­жен із них має на меті своє.
Слід пам’ята­ти, що післяж­нивні решт­ки, за­ли­шені на по­верхні грун­ту, за­без­пе­чу­ють про­хо­лодніші та во­логіші умо­ви ве­ге­тації. Це впли­ває на де­що більшу по­шко­д­женість рос­лин хво­ро­ба­ми й по­тре­бує прискіпли­вішо­го добо­ру хімічних за­собів за­хи­с­ту. Про­бле­мою (порівня­но із тра­диційним зем­ле­роб­ст­вом) мо­жуть ста­ти па­то­ге­ни, які ви­жи­ва­ють в ура­же­них післяж­нив­них решт­ках, за­ли­ше­них на по­верхні грун­ту, особ­ли­во ті, яким спри­я­ють про­хо­лодні та во­логі умо­ви. На­сам­пе­ред, це — стеб­ло­ва гниль і хво­ро­би ли­с­тя. По­тенційну по­шко­д­женість рос­лин хво­ро­ба­ми підви­щує ви­ро­щу­ван­ня їх у беззмінних посівах. Вар­то та­кож ура­хо­ву­ва­ти, що де­які ко­ма­хи є пе­ре­нос­ни­ка­ми хво­роб, а бур’яни ство­рю­ють для них спри­ят­ливі умо­ви, ви­ко­ну­ю­чи роль проміжно­го гос­по­да­ря або місця ре­зер­вації. Ці фактори й спо­ну­ка­ють де­я­ких ви­роб­ників спа­лю­ва­ти стер­ню, а не за­сто­со­ву­ва­ти за­со­би за­хи­с­ту рос­лин.
Важ­ли­вим чинником є не тільки кількість побічної про­дукції та по­жнив­но-ко­ре­не­вих ре­ш­ток, за­ли­ше­них на грун­товій по­верхні, але й їхня якість. Біома­са з ве­ли­ким вмістом вуг­ле­цю і азо­ту є найба­жа­нішою для грун­ту. Як ствер­д­жу­ють вчені, се­ре­до­ви­ще, яке ство­рю­ють рос­линні решт­ки, згуб­не для більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких шкідників. За пра­вильної ор­ганізації ну­ль­о­вої тех­но­логії ви­жи­ва­є ли­ше 3–5% шкідли­вих ко­мах
Чим са­ме шкідли­ве спа­лю­ван­ня ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур?
 
   По-пер­ше
— під час спа­лю­ван­ня со­ло­ми й стерні зни­щується ба­га­то ко­рис­них мікро­ор­ганізмів і різко зни­жується по­тенціаль­на ро­дючість грун­ту.
   По-дру­ге
— не­зво­рот­но втра­ча­ють­ся ор­ганічні вуг­лець і азот.
   По-третє
— за­вдається ве­ли­ка шко­да довкіллю, оскільки спа­лю­ван­ня со­ло­ми — чи не єди­ний сільсько­го­с­по­дарсь­кий фак­тор шко­до­чин­ності, що прирівнюється до про­мис­ло­вих ви­кидів у повітря.
   По-чет­вер­те
— зни­щується знач­на кількість еле­ментів жив­лен­ня.

   Як вка­зу­ють де­які ви­датні вчені, що­ро­ку со­ло­ми та сте­бел ку­ку­руд­зи на­копичується близь­ко 25–30 млн т, та­ким чи­ном на 1 т зер­на при­па­дає близь­ко 1 т побічної про­дукції (со­ло­ма, стеб­ла ку­ку­руд­зи то­що), ос­нов­ну ма­су якої нині не ви­ко­ри­с­то­ву­ють у тва­рин­ництві. Удо­б­рю­валь­на ефек­тивність 1 т подрібне­ної і за­гор­ну­тої у грунт со­ло­ми та іншої побічної про­дукції рос­лин­ництва еквіва­лент­на
3,5–4,0 т напівпе­репріло­го гною. До того ж за­гор­тан­ня со­ло­ми в грунт у місцях її зби­ран­ня поз­бав­ляє від не­обхідності ви­т­ра­ча­ти ко­ш­ти на її скир­ту­ван­ня, пе­ре­ве­зен­ня то­що.
Скільки ж еле­ментів жив­лен­ня ми втра­чаємо під час  спа­лю­вання побічної про­дукції?
Провівши аналіз се­ред­ньої уро­жай­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур в Ук­раїні та виз­на­чив­ши ви­несення еле­ментів жив­лен­ня кож­ною із них з уро­жаєм ос­нов­ної та побічної про­дукції, от­ри­ма­ли таку кар­ти­ну.
Найбільше азо­ту на ство­рен­ня 1 т ос­нов­ної та побічної про­дукції ви­ко­ри­с­то­ву­ють ріпак та соя — 65,0 та 57,0 кг/га, де­що мен­ше — со­няш­ник — 44,0 кг/га, а най­мен­ше — зер­нові ко­ло­сові та ку­ку­ру-д­за на зер­но. При цьо­му з ли­с­то­с­теб­ло­вою ма­сою со­няш­ни­ку азо­ту по­вер­таєть­ся в грунт 74%, ріпа­ку — 60, ку­ку­руд­зи — 51, а стер­нь­о­вих куль­тур — 24–32%.
Фо­с­фо­ру (Р2О5) більше ви­ко­ри­с­то­ву­ють на ство­рен­ня оди­ниці про­дукції рос­ли­ни ріпа­ку (49,0 кг/га) і со­няш­ни­ку (30,7), а соя та зер­нові —близько 14,5–17,5 кг/га. З побічною про­дукцією со­няш­ни­ку до грун­ту по­вер­тається 54% цьо­го еле­мен­та, ріпа­ку та ку­ку­руд­зи на зер­но — 35,8 та 34,0, сої — 27,8 , а зер­но­вих ко­ло­со­вих — 17,1–17,6%.
Калію (К2О) більше за інші куль­ту­ри на ство­рен­ня всієї про­дукції ви­ко­ри­с­то­вує со­няш­ник — 100 кг/га, мен­ше —ріпак — 41,0 та ку­ку­руд­за на зер­но — 27,6, а соя та зер­нові — 16,3–20,3 кг/га. З ли­с­то­с­теб­ло­вою ма­сою со­няш­ни­ку до грун­ту по­вер­тається 94,0% цьо­го еле­мен­та, ку­ку­руд­зи на зер­но — 98,5,  яч­ме­ню — 92,0%. Близь­­ко 68,1–72,4% калію до грун­ту по­вер­тається із со­ло­мою пше­ниці та ріпа­ку, а сої — ли­ше 32,0%.

   Для то­го, щоб зро­зуміти, скільки втра­чає грунт еле­ментів жив­лен­ня за відчу­ження ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си чи со­ло­ми з по­ля або спа­лю­вання їх на полі, ми про­ве­ли певні роз­ра­хун­ки. Ре­зуль­та­ти по­ка­за­ли, що найбільшу кількість азо­ту із се­ред­нь­оз­ва­же­ним по Ук­раїні уро­жаєм ос­нов­ної та побічної про­дукції ви­но­сять ку­ку­руд­за на зер­но та ріпак — 135,0 та 152,1 кг/га, відповідно, соя й пше­ни­ця —115,1 та 115,2, а со­няш­ник, із се­реднім по країні уро­жаєм, — 95,5 кг/га.
Найбільшу кількість фо­с­фо­ру (Р2О5) з грун­ту ви­но­сить ріпак — 114,7 кг/га, ку­ку­руд­за на зер­но — 81,0, со­няш­ник — 66,6, пше­ни­ця — 63,2, а най­мен­ше — соя — 29,3 кг/га.
Калію (К2О) більше за інші куль­ту­ри ви­но­сить со­няш­ник — 217,0 кг/га, ку­ку­руд­за на зер­но — 149,0, вдвічі мен­ше ви­ко­ри­с­то­ву­ють цей еле­мен­т на ство­рен­ня про­дукції ріпак та пше­ни­ця — 95,9 та 74,0 кг/га, відповідно. Най­мен­ше калію для ство­рен­ня про­дукції ви­ко­ри­с­то­вує соя.
По­вер­нення у грунт побічної про­дукції сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур обумовлює суттєві зміни в по­каз­ни­ках ви­несення еле­ментів жив­лен­ня. Так, за по­вер­нення в грунт ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си рос­лин, найбільшу кількість азо­ту з уро­жаєм ос­нов­ної про­дукції ви­но­сять пше­ни­ця, соя, ку­ку­руд­за на зер­но та ріпак — 87,2; 83,6 ; 66,2 та 60,5 кг/га, відповідно, а ячмінь — 47,0 кг/га. Со­няш­ник ви­но­сить з уро­жаєм ли­ше 24,4 кг/га азо­ту.
Найбільшу кількість фо­с­фо­ру (Р2О5) з грун­ту ви­т­ра­чає ріпак — 73,6 кг/га, ку­ку­руд­за на зер­но — 53,5 та пше­ни­ця — 52,0, а най­мен­ше — соя на насіння — 21,1 кг/га.
Калію (К2О) більше за інші куль­ту­ри ви­но­сять соя, ріпак та пше­ни­ця — 27,9; 26,4 та 23,6 кг/га, відповідно. По­вер­нен­ня по­жив­них ре­чо­вин із рос­лин­ни­ми решт­ка­ми щодо ви­несення їх із уро­жаєм ста­но­вить, %: у со­няш­ни­ку —   74,5 (N), 52,0 (Р2О5), 94,9 (К2О); у ріпа­ку — 60,2,  35,8, 72,4; у ку­ку­руд­зи —  51,0,  34,0, 98,6; у зер­но­вих ко­ло­со­вих — 24,3–32,6 (N),  17,1–17,7 (Р2О5),
68,1–92,0 (К2О); у сої — 27,4, 27,8
та 32,0, відповідно.
От­же, ли­с­то­с­теб­ло­ва ма­са со­няш­ни­ку є найба­га­тішою на ма­к­ро­еле­мен­ти. Як­що порівня­ти, якій кількості до­б­рив відповідає збе­ре­же­на з ли­с­то­с­теб­ло­вою ма­сою кількість еле­ментів жив­лен­ня, от­ри­муємо до­волі суттєві по­каз­ни­ки до­б­рив у ту­ках.
Сподіва­ємось, що ця інфор­мація на­штовх­не то­ва­ро­ви­роб­ників на дум­ку, що еко­номія ре­сурсів «ле­жить у них під но­га­ми», й, ко­ли спа­люється стер­ня чи будь-яка побічна про­дукція сільсько­­гос­­­по­дарсь­ких куль­тур, зем­ле­ко­ри­с­ту­вач має пам’ята­ти, скільки май­бут­нь­о­го прибутку ди­мом піде в ат­мо­сфе­ру.

   От­же, внаслідок спа­лювання ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си ку­ку­руд­зи ми втра­чаємо таку кількість еле­ментів жив­лен­ня, що еквіва­лент­на 202,5 кг аміач­ної селітри, 137,7 —су­пер­фо­с­фа­ту та 244,8 кг калію хло­ри­с­то­го. Найбільше ми втра­чаємо, як­що зни­щуємо ли­с­то­с­теб­ло­ву ма­су со­няш­ни­ку та ріпа­ку.