Три обов’язкових кроки: обізнаність, дотримання технологій та якість сушіння
Оскільки корми становлять близько 70% собівартості тваринницької продукції, сільгосппідприємства прагнуть знизити витрати на їхню заготівлю та зберігання, добираючи оптимальний варіант технологічних рішень. Проте для отримання високоякісного корму велике значення мають технології збирання кормових культур, підготовка їх до закладання, консервація силосної маси, укриття її і зберігання, нарешті, правильне використання. Особливого підходу до заготівлі та зберігання потребує люцерна, адже на сьогодні щодо технології її заготівлі виникає чимало питань у кожного, хто цим займається.
Оскільки корми становлять близько 70% собівартості тваринницької продукції, сільгосппідприємства прагнуть знизити витрати на їхню заготівлю та зберігання, добираючи оптимальний варіант технологічних рішень. Проте для отримання високоякісного корму велике значення мають технології збирання кормових культур, підготовка їх до закладання, консервація силосної маси, укриття її і зберігання, нарешті, правильне використання. Особливого підходу до заготівлі та зберігання потребує люцерна, адже на сьогодні щодо технології її заготівлі виникає чимало питань у кожного, хто цим займається.
Т. Міроненко
Спеціально для журналу
«Тваринництво та ветеринарія»
Отже, виростити кормову люцерну — тільки один бік справи, не менш важливо розумно розпорядитися її врожаєм. Багато хто з господарів міркують: ось дочекаюся першого укосу люцерни — і «молоко рікою поллється».
Проте використовувати люцерну у вигляді зеленої маси для годівлі ВРХ у великій кількості треба з обережністю. Причиною тому є присутність у люцерні сапонінів (від лат. sapo — мило) — складних безазотистих сполук групи рослинного походження з поверхнево-активними властивостями. Водні розчини сапонінів утворюють густу стійку піну, у жуйних тварин така піноподібна маса утворюється в рубці. Внаслідок цього розвивається тимпанія (здуття). Вченими встановлено, що протеїн зеленої маси люцерни, так само як і інших бобових, на 70–80% розчиняється в рубці корови та швидко розщеплюється до аміаку, значна кількість якого всмоктується, а потім перетворюється на сечовину і виводиться з організму.
Таким чином, особливого сприяння підвищенню молочної продуктивності не відмічається. Саме тому зелену масу люцерни краще використовувати для заготівлі сіна, сінажу або силосувати.
З чистої люцерни важко зробити силос — втім, це можливо
Через низький рівень цукру і високий вміст білка силосування — головна проблема люцерни.
Скошування є першим кроком збирання зеленої маси люцерни на корм, але при цьому важливо правильно вибрати термін, щоб отримати високу якість корму, а не тільки добрий урожай: у фазі цвітіння отримують максимальний урожай зеленої маси, а високу якість — під час бутонізації (фото 1). Так, під час скошування люцерни у фазі початку бутонізації у першому укосі міститься 22,8–25,8% сирого протеїну, у фазі бутонізації забезпечення сухої речовини сирим протеїном знижується до 18,5–19,8%, а на початку цвітіння — до 16,9–17,6%. Листя люцерни містить до 30% сирого протеїну і його частка становить 40–60% урожаю.
Варто звернути увагу на те, що люцерна під час силосування втрачає багато чистого білка, що більше помітно за низького вмісту сухої маси. Вже під час витримки на полі втрати становлять 15–20%. За 20% сухої маси (СМ) втрати чистого протеїну становлять 45%, за 40% — 30, за 50% — понад 25%.
Як поліпшити ферментацію силосної маси?
Додавання соломи у зелену масу. Проте отримуємо силос, важкий для перетравлення, адже в ньому частина сухої маси припадає на солому. Окрім того, складно приготувати однорідну суміш, до того ж солома має бути високої якості.
Попереднє підв’ялювання зеленої маси. Ця технологія відома ще як приготування сінажу. Отриманий у такий спосіб консервований корм називається сінажем.
Умови, які впливають на поліпшення якості люцернового силосу:
Правильно обраний термін скошування: фаза бутонізація — початок цвітіння.
Висота стерні — 5–10 см.
Підв’ялювання зеленої маси до 30– 40% сухої речовини — лише таким чином можна досягти оптимального процесу бродіння в сінажному бурті.
Дотримання щадного режиму збирання для зниження втрат листкової маси через нерівномірність процесу віддавання вологи стеблом і листям.
Рівномірне заповнення бурта прошарками завтовшки не більше 20–30 см для постійного та ретельного трамбування зеленої маси (фото 2).
Швидкість закладання й трамбування максимальна.
Запобігання попаданню в бурт бруду та інших сторонніх домішок, які погіршують процес бродіння.
Додавання консервантів на основі молочнокислих бактерій поліпшує процес силосування люцерни (використання консервантів додатково заощаджує до 10% енергії в силосі та білка — у сінажу).
Високоякісний сінаж у рулонах
Для якісного довготривалого збереження люцернового сінажу необхідно приділити подвійну увагу не тільки процесу прив’ялювання, а й пресуванню та герметизації врожаю.
Якість пресування багато в чому визначає кількість кисню, що залишиться в силосі: його має бути якомога менше в тюках. Цієї мети досягти легше, якщо: прес оснащено спеціальною системою нарізання стеблин на фракції завдовжки близько 5 см, тиск преса постійний та однаково сильний, певну кількість спресованої трав’яної маси намотують у рулони. Сучасні універсальні машини виконують пресування та намотування рулонів за один робочий прохід.
Що потрібно для досягнення максимального результату
Дотримання технології. Преси мають бути оптимально налагоджені, щоб отримати якомога щільніше спресовані рулони з малим вмістом повітря. Не пізніше ніж за дві години після пресування рулони мають бути згорнуті. Згортання слід проводити безпосередньо на місці, таким чином можна уникнути пошкодження під час транспортування.
Пакувальна плівка. Для герметизації рулонів сінажу краще використовувати спеціальну плівку. Саме за таких умов починається молочнокисле бродіння всередині рулонів і виникне захисна вуглекисла атмосфера. Біла або світла плівка краща від темної, оскільки менше нагрівається під сонячними променями. Нагрівання плівки робить її проникною для газів, і захисна атмосфера зсередини рулонів частково виділяється назовні. Як результат — втрата поживних речовин. За шириною краще обирати плівку 750 мм.
У процесі обмотування рулонів сінажу вистачає 6–8 шарів обмотки.
Транспортування. Якщо плівка була пошкоджена під час завантаження чи транспортування, її слід замінити. Рулонні захвати з великою робочою поверхнею розподіляють тиск рівномірно і запобігають їхньому пошкодженню.
Зберігання. Поверхня, на якій зберігають рулони сінажу, має бути чистою, сухою та рівною.
Рулони зберігають не дуже близько до стіни, щоб не допустити гніздування гризунів (фото 3). Також доцільно використовувати захисні сітки від птахів.
Періодичний контроль. Щоб пліснява не зіпсувала рулони, необхідно регулярно проводити їхній огляд на предмет виявлення розгерметизації, наявних розривів тощо.
Консерванти. Засоби на основі кислот діють проти клостридій, які викликають неправильне бродіння, утворення масляної кислоти (в Україні практично не використовують). Найчастіше застосовують консерванти на основі живих бактерій. Норми витрати консервантів розраховують залежно від якості трави і рівня її вологості.
Ризик втрати якісного сіна безпосередньо у полі
Для люцерни характерна нерівномірна (вдвічі-втричі) вологовіддача листям і стеблами: листкова маса швидше пересихає і осипається, а стебла залишаються триваліший час вологими, що є основною причиною втрат під час збирання врожаю. Отже, через такі біологічні особливості приготування сіна з люцерни супроводжується значними втратами листя і суцвіть, проте саме ці частини рослини є найкориснішими. У момент підбирання прив’яленої маси з валка за загальної її вологості 35–37% (масу примусово досушують до стану сіна) вологість листя становить 15%, а стебел — 59%.
За сприятливих умов за весь період сушіння сіна вміст протеїну в листі знижується не більше ніж на 1,5%, тоді як загальні втрати його з 1 га внаслідок осипання листя можуть бути в десятки разів більшими. Це істотно позначається на загальній поживності сіна. Але, як свідчать численні дослідження, проведені за кордоном, їх можна зменшити шляхом обробки скошеної маси у процесі польового сушіння.
Також якість люцернового сіна залежить від тривалості перебування скошеного травостою у полі. Під час заготівлі сіна важливо скорочувати цей термін умілим використанням кліматичних чинників і проведенням відповідних технологічних операцій. Для подальшого зменшення втрат підсушене у валках до вологості 25–28% сіно потрібно зібрати в копиці, де воно поступово, протягом двох-трьох днів, підсохне до стандартної вологості 14–15%. Після цього його складають у скирти для зберігання. Досить часто використовують траншейний спосіб зберігання сіна. За цією технологією сіно підбирають безпосередньо з валків, транспортують і складують у сінники (за їхньої відсутності — складають у скирти із накриттям плівкою або соломою). Добре зберігається пресоване сіно у тюках. З метою зменшення механічних втрат сіно пресують за вологості 22–24%. Тюки із сіном зберігають під навісами, спеціально складеними пірамідально для подальшого їхнього підсушування до оптимальної вологості. У дощову погоду не слід закладати сіно на зберігання.