Техніку переведуть на екологічне пальне

А за недовливання етанолу — штрафуватимуть
Експерти наголошують, що повномасштабне використання біологічних палив поряд із забезпеченням стабільного розвитку агропромислового комплексу та вирішенням проблем поліпшення стану довкілля дає змогу вирішити питання забезпечення енергетичної незалежності України.
З останніх новин у цьому процесі — на розгляд Верховної Ради підготовлено законопроект “Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” щодо встановлення норми обов’язкового споживання (використання) біоетанолу при виробництві бензинів моторних”.
Зволікання тут неприпустиме, від цього згодом економіка лише страждатиме. З огляду на інтеграційні вподобання та зобов’язання, якщо не навчимося виробляти самі, доведеться імпортувати. Готове пальне утридорога купуватимемо за кордоном.
Тому над законопроектом тепер серйозно працюють фахівці. Вищезгаданий законопроект пропонують навіть доповнити статтею, яка б встановлювала для всіх виробників моторних бензинів в Україні норми обов’язкового використання біоетанолу. У 2007 році частка біоетанолу в загальному виробництві бензинів має становити не менше 2 відсотків, у 2008-му — не менше 3 відсотків, 2009-му — не менше 4, 2010-му — не менше 5,75 відсотка.
За недотримання цих норм передбачено штраф — 200 відсотків вартості невикористаного біоетанолу (за оптово-відпускними цінами), але не менше 500 тисяч гривень.
Ще одна вигода для економіки, на яку очікують: за умови встановлення обов’язкових обсягів споживання біологічних палив виробниками бензинів буде забезпечено збереження 10 тисяч робочих місць у спиртовій галузі. Спиртозаводи наразі мають змогу виробляти 7,5 мільйона дал біоетанолу на рік. За наявності стабільного попиту потужності можуть бути збільшені за рік до 12,5 мільйона дал, а в перспективі — до 35 мільйонів дал. Плюс — встановиться стабільний попит на мелясу та зерно.
Нині обов’язкове використання біопалива, крім Бразилії та США, вже запроваджено в Канаді, Китаї, Таїланді, Індії, Філіппінах, Японії, Австралії, країнах ЄС.
За можливість розвивати в Україні виробництво біоетанолу змагаються одразу кілька держав.

Монолог на тему, чому треба “штовхати” дизельно-бензинову альтернативу
На думку народного депутата, керівника робочої групи з підготовки та опрацювання необхідної нормативної бази щодо законодавчого забезпечення та супроводу державної програми із запровадження в Україні альтернативних видів палива Івана Кириленка, подібний підхід дасть можливість фінансово підтримати село. Але увесь світ не просто приглядається до цієї теми, а запроваджує новації. Нині серед викликів цивілізації — не беру до уваги політику — на першому місці енергетичні виклики. Світ відповідає на них через сільське господарство: отримує не тільки продовольство, а й відновлювану енергію. І прибутки примножують не нафтові компанії, а одержують селяни!!! Приклад — ті самі Сполучені Штати, які за декілька останніх років побудували понад 100 заводів із виробництва етанолу. Зерно, особливо кукурудза, йде на етанол. За рік завод вартістю 150 мільйонів доларів і потужністю 100 мільйонів галонів (1 галон — 3,785 літра) окуповується за рік; 60 відсотків цих підприємств належить фермерам. Там не стоїть питання, щоб давали з бюджету дотації, субсидії. Прибуток американські селяни отримують, пропонуючи своїм споживачам альтернативне паливо — відновлюване, екологічно чисте. У нас же розмови про біопаливо тривають уже восьмий рік. Згадаймо, перша програма прийнята у 2000-му. На жаль, далі балачок ми не пішли, і це при тому, що Україна має величезні можливості дати альтернативне біологічно чисте паливо.
США виробляє зерна значно більше, ніж споживає. “Зайве” збіжжя там завжди намагалися прилаштувати на зовнішньому ринку. Тепер, прогнозується, вивезення зерна за межі держави скорочуватимуть, бо знайшли йому інше застосування. Так, 45 мільйонів тонн кукурудзи піде цього року на виробництво етанолу. Які обсяги! Ось чому і ринок кукурудзи зріс?! Набагато вигідніше спрямовувати качанисту на біопаливо, ніж на експорт.

Коли вигода очевидна
Так само й з цукровою тростиною, продовжує Іван Кириленко. Значну частину — понад 50 відсотків — Бразилія пустила на виробництво етанолу. І вже відчувається, як “підігрівається” світовий ринок цукру. Тут треба розуміти, що будь-яка держава міцно стоятиме на ногах, якщо працюватиме внутрішній ринок. Зовнішній ринок — це величезні ризики. Ми — піщинка у всьому світі. Навіть Америка не зовсім затишно почувається на зовнішніх ринках, якою б потужною вона не була, й інколи тримає ринок тільки військовою присутністю. Тепер у США крокують до паливної незалежності. Америка цього року виробить 15 мільярдів літрів етанолу, через два роки — 30 мільярдів літрів. Близько 25 мільйонів тонн — відновлюваного палива. Кіотський протокол Сполучені Штати не підписали, бо найбільше шкідливих викидів в атмосферу належить саме Америці. Найшкідливіші — моторні: від того, що їздить вулицями. Ми ходили по Вашингтону, де у вісім рядів невпинно рухається транспорт, — відчуття було не те що перебуваєш в парку, але й такої загазованості, як у нас, там немає. Бо з кожним відсотком у сумішевому бензині етанолу на десятки процентів знижуються шкідливі викиди. Етанол заміняє ті присадки і добавки, що спричиняють викиди, за які так піклується світове товариство через Кіотський протокол. Отже, екологія — раз.
Друге: маємо відновлюване джерело енергії. Відновлюване! Кожного року виростив — і маєш. Те, що під землею — вичерпне, і на пам’яті уже нашого покоління воно закінчиться. І ті, хто раніше про це подбав, сьогодні вже “на коні”, а завтра будуть незалежними. Ми ж про це тільки думаємо і дуже довго “запрягаємо”.
Третє: енергетична незалежність. Це надзвичайно важливо. Коли від когось енергетично залежні, ми вже відчули, що це значить, — рівносильно зашморгу на шиї.
І четверте: сільське господарство. Ми увесь час крутимося і так чи інакше стикаємося з питанням державної підтримки: скільки у бюджеті там заплановано? Та не це головне. Я вже кілька років говорю: головні гроші для селян — не в бюджеті. Ми виробляємо продукції на 60 мільярдів гривень, плюс-мінус 3–4 мільярди прямої підтримки, заплановані в бюджеті, не рятують ситуації. Пишуть, — 8 мільярдів гривень, але ж треба дивитися, де пряма підтримка, а де — непряма, де — доходить до селянина, а де — губиться в інших структурах. Це рятує ситуацію? Ні. Й 10 мільярдів не порятують. Не рибу треба давати селянину, а вудочку. Вудочка — це правила гри, які ми відпрацьовуємо — раз. Друге — зовсім інші треба шукати підходи. Вузько мислимо — у світі дійшли до використання чистого пального на основі спирту, є двигуни, що працюють виключно на ньому. Технічно це можливо. Ми ж щороку споживаємо більш як 10 мільйонів тонн світлих нафтопродуктів: 6 — бензинів, 4 — дизельного палива. За наших можливостей це 10 мільйонів гектарів “енергетичних” сільгоспкультур, але ці 10 у рамках 26 мільйонів гектарів, які ми обробляємо, — це серйозно. Ріпак коштує дорого — об’єднана Європа бере на експорт. Європа набудувала потужностей для виробництва альтернативного пального стільки, що сировини не вистачає. Європа, яка дуже турбується про здоров’я дітей, здоров’я нації, про довкілля, середовище, де мешкаємо. Європа за це взялася, коли вдесятеро дорожче коштувало біопаливо порівняно з традиційними джерелами. А нині, через 10 років, ціна зрівнялася. Ми що, наївні, думатимемо, що ціна на нафту буде падати. Та вона вже вичерпується, і нею володіють три-чотири країни, на які припадає 90 відсотків. Звичайно, вони обмежуватимуть, щоб останнє вже “качнути”. І в прямому, і в переносному розумінні. Нехай ще 30–40 років. А далі? 10 мільйонів гектарів під цукровими буряками, кукурудзою, ріпаком, соєю, льоном за доброю ціною — оце вихід для сільського господарства.

Солярка за два-двадцять
У 2,2 гривні, веде далі Іван Кириленко, обходиться літр дизельного палива, яке називається біодизель. Це на Львівщині, де у господаря 40 тисяч гектарів в оренді, головна культура у сівозміні — ріпак, який іде (за собівартості насіння — 500–600 гривень за тонну) на власний завод з випуску біодизелю. Тут же господар цей біодизель використовує в тракторах. 2,20 за літр! На заправці скільки коштує дизельне паливо? І скільки буде коштувати?! Оце — раз — економія: в складовій собівартості сільськогосподарської продукції до 30 відсотків належить енергоносіям. Сільське господарство використовує 1,8 мільйона тонн дизельного палива і 600–700 тисяч тонн бензину. Порахуймо, що це є для економіки сільського господарства. А потім порахуймо — якщо це пальне піде на ринок. 10 мільйонів тонн із 10 мільйонів гектарів — це не тільки для сільського господарства, а для всіх. Автомобільний, залізничний, технологічний транспорт — це все споживачі. Оце та “золота рибка”, яка выдкриэ велику перспективу сільському господарству.
Але якщо ми дуже довго “запрягатимемо”, — купуватимемо чуже. Заливаємо на заправці європейський А-95 по 4,65 за літр — якраз  той, що вже з етанолом, можливо, зробленим там з нашої сировини, — уже ми потихеньку “сідаємо на голку”, хоча можемо ж у себе продукувати.
Америка більше переймається етанолом, бо там усе на бензині. Європа — біодизелем, бо двигуни переважно дизельні. А нам і те, і те актуально. З ріпаку тільки починаємо. І з сої можна виробляти. З кукурудзи спокійно можемо 8 мільйонів тонн виробити! Якщо з качанистої виробляти етанол, як це робить Америка, нам треба її збирати 12 мільйонів тонн. Найвигідніше продукувати етанол із цукрової тростини, інших цукровмісних культур. У нас лише з буряків стільки відходів! А скільки цукру: у нинішньому сезоні — перевиробництво! В чому ж проблема? Даєш етанол!
Поки що нам не треба неодмінно будувати нові заводи. Потрібно переоснастити частину спиртових, де незавантажені потужності, і ми вже можемо йти за принципом об’єднаної Європи. Єдине —  у них не крадуть. Це у нас — хто що стереже, те й має. У нас товар-то підакцизний. Удень робили спирт, а вночі — етанол, який теж є спиртом. Чому програма й не пішла — вона була затверджена у 2000-му році. Бо і те — спирт, і те – також спирт. Один — підакцизний, а другий — не акцизний. Раз не акцизний — прибуток. Хоча за руку ніхто нікого не схопив...

Селяни, ловіть інвестора!
А яка перспектива для фермерів! У США за два роки — жодного банкрутства фермерських господарств. Їх — 2 мільйони. Є внутрішній ринок, є стабільні гроші, є стабільна перспектива на багато десятиліть уперед.
 Припустимо, у СОТ ми вступили. І що? Одразу нарвалися на їхні проблеми. Найскандальніше в СОТ — це сільське господарство. І вони шукають вихід із цього скандалу, бо нікуди не подінешся: рік — перевиробництво, наступний — спад. Як перестрахуватися? Ніяк. А ще ж природні катаклізми. І ринок не застрахуєш. Тому ті самі американці пішли працювати на внутрішній ринок, благо, підвернулася така можливість.
Що нам треба робити? Максимально залучити гроші, щоб запустити власні потужності. Робити ставки на свої зони вирощування. В оренді багато землі, і тут же — побудований завод. Але умови повинні бути створені однакові і для внутрішніх, і для зарубіжних інвесторів. Приміром, на 10 років — податкові канікули. Так робили Америка, Бразилія — щоб пішло те, що буде затребуване десятиліття наперед, доки людство чогось іншого не придумає. Дати сигнал усім: 7–10 років правила гри мінятися не будуть. Наприклад, знизити акциз на етанол, знизити податок на додану вартість на техніку та обладнання, які не виробляють в Україні. Сьогодні цих доходів у бюджеті немає — їх у природі не існує. Побудоване у нас створить тисячі додаткових робочих місць, наша сировинна база буде задіяна на це виробництво. Готова продукція піде на експорт — нехай іде на експорт. Буде попит на внутрішньому ринку — тут продаватиметься.
Із тонни кукурудзи — понад 300 кілограмів спирту, а решта 2/3 маси — прекрасний корм для тваринництва. Було б розумно біля оцих заводів мати відгодівельні комплекси. Собівартість-то пішла на спирт, у рамках однієї структури — агрооб’єднання, фірми, в рамках одного господаря тваринництво стає вигідним.
Краще дати це у приватні руки. Але “державне око” має бути — передусім, стандарти якості. Дуже бажаний іноземний капітал — закордон має досвід.
Звісно, нафтові компанії доведеться законодавчо змушувати включати в пальне біоетанол та біодизель. Не те, що вони нині додають — дешеві, але дуже шкідливі речовини. Тому можна прогнозувати супротив нафтового бізнесу. Щоб не було такого супротиву, Америка на 13,5 центів знизила акциз на сумішевий бензин. Тобто на 70 копійок зменшується податок. Це вигідно нафтовій компанії? В Америці — вигідно. Без зиску для всіх ланок ланцюжка — не можна. Треба, щоб було вигідно і нафтовим компаніям, і селянам, і тим, хто робить біопаливо... 

Галина Квітка,
оглядач газети
“Голос України”,
nov@golos.com.ua