Спецможливості
Статті

Сучасні підходи до створення інтенсивних насаджень черешні

01.10.2008
1202
Сучасні підходи до створення інтенсивних насаджень черешні фото, ілюстрація

Останніми роками на вітчизняному ринку істотно зріс попит на свіжі плоди та ягоди. Серед розмаїття плодів, які задовольняють найвибагливіші смаки споживачів, у сезон від появи до масового їхнього надходження на ринок свіжі плоди черешні мають стабільно високий попит у населення і є найдорожчими на більшості ринків України порівняно з плодами інших культур раннього строку достигання.

 

Саме ця обставина породила високу зацікавленість цією культурою як виробничників, так і спеціалізованих наукових установ та посприяла зміні породної структури кісточкових культур. Так, якщо 1998 року в сільськогосподарських підприємствах частка черешні в насадженнях кісточкових культур становила 25%, тобто майже на рівні сливи (25,4) та персика (25,9), то за останні роки вона зросла і на кінець 2007 року була найбільшою серед кісточкових культур — 31,3%. Враховуючи те, що, за своїми біологічними особливостями, черешня — теплолюбна культура, традиційними зонами її вирощування є Південний Степ та Крим. Слід зазначити, що лише в Запорізькій області розміщено майже 50% насаджень черешні.

Проте, незважаючи на високу якість плодів черешні, вирощених у південних районах і потенційні можливості в отриманні високих урожаїв, пропозиція плодів на вітчизняному ринку зменшується, а дефіцит та, відповідно, ціна зростають. Одна з істотних складових зазначеної ситуації — зміна перебігу кліматичних умов на Півдні України, яка спостерігається протягом останніх років у зимово-весняний період. Уже стало звичним, що після порівняно м’якої зими часто бувають ранньовесняні заморозки, які спричиняють сильне підмерзання квіткових бруньок, квіток і зав’язі. Досить часто у період формування та достигання плодів у цих районах випадає град, що теж, значною мірою, впливає на зниження врожайності насаджень черешні та погіршення товарної якості плодів.

За даними Інституту зрошуваного садівництва УААН, у спеціалізованому державному підприємстві “Дослідне господарство “Мелітопольське”, яке підпорядковане цьому інституту, де насадження черешні займають 95,7% площі кісточкових культур, у 2001–2005 рр., порівняно з 2000–2003 рр., рентабельність черешні знизилася на 43,2%; в середньому за 2005–2007 рр. збитки від вирощування черешні на 1 га становили 3,9 тис. грн за від’ємного рівня рентабельності 37,7%. Така низька ефективність вирощування черешні останніми роками пов’язана зі зниженням врожайності через несприятливі погодні умови та збільшенням собівартості виробництва її плодів.
Крім того, в південних регіонах більшість черешневих садів закладають і вирощують за екстенсивними технологіями, тобто на сильнорослих підщепах із розрідженими схемами висадження (7 ґ 5–7 м), внаслідок чого вони пізно вступають у товарне плодоношення, а капітальні вкладення окуповуються на шостий– сьомий рік після висаджування.
Це свідчить про те, що на сьогодні для реалізації потенціалу цієї культури в південних регіонах потрібно створювати сучасні інтенсивні

Водночас наші дослідження засвідчили, що в умовах Північного Лісостепу, який не вважається оптимальною зоною для черешні, завдяки використанню екологічно адаптованих підщеп та сортів з високими смаковими й товарними якостями та оптимально щільним розміщенням дерев (4,5 ґ 2–2,5 м) можна вирощувати високі врожаї плодів цієї культури.
Так, серед сортів, які ми вивчали, у сорту Дончанка, прищепленого на вітчизняну слаборослу вегетативно розмножувану підщепу вишні Студениківська під час закладання саду однорічними саджанцями (889 дер./га) вже на п’ятому році після садіння врожайність сягала 131,6 ц/га, що забезпечило повну окупність капітальних витрат на їхнє створення. Аналогічних результатів досягнуто в Німеччині в п’ятирічних щільних (1700–2000 дер./га) садах черешні на Гізелі 5 після закладення їх дворічними кронованими саджанцями (Макош Е., 1999).
Навіть після суворої зими 2005–2006 рр., коли температура в січні знижувалася до мінус 28,5°С, екологічно пристосовані сорти в умовах Київщини (Китаївська чорна, Красуня Києва, Дончанка, Присадибна) дали врожай із дев’ятирічних дерев в межах 13,5–26,3 кг з дерева. Сорти південного походження та західноєвропейські, а саме: Вега, Вен, Бленкенбург та інші — були без урожаю. До того ж, спостерігалося значне підмерзання бічних і навіть скелетних гілок. Тому, купуючи садивний матеріал для створення інтенсивних насаджень, треба поцікавитися також умовами, в яких було вирощено сорт; на яку підщепу його щепили, яка зимостійкість та можливості поширення у відповідній зоні вирощування.

Серед плодових культур черешня найменше технологічно придатна для створення інтенсивних насаджень.
Основним її недоліком є велика сила росту дерев та пізній вступ у пору плодоношення, особливо, якщо вони щеплені на сіянцях черешні дикої. Крім того, чітко виражений стовбур, ярусність розміщення на ньому гілок та слабке їхнє галуження ускладнюють формування компактних крон і утримання їх у потрібних розмірах без зниження врожайності.

У зв’язку з цим актуальним питанням є розроблення ефективних способів формування та обрізування дерев, які забезпечили б прискорення вступу дерев у пору плодоношення та створення насаджень зручних для обрізування й збирання плодів.

Зазначену проблему досліджують протягом останніх десятиріч вчені різних країн.

Так, в Іспанії розроблено систему формування низькорослих дерев черешні, яка одержала назву “іспанський чагарник”. Формують дерево, вдаючись до літнього укорочення пагонів, які досягли довжини 50–60 см в одній площині до 20–25 см протягом трьох вегетацій. У період плодоношення для покращання освітлення та отримання товарних плодів застосовують щорічне прорідження 1/4 частини плодоносних гілок.
На особливу увагу заслуговує досвід створення інтенсивних насаджень черешні в Новій Зеландії зі щільністю розміщення 1333 дер./га (5ґ1,5 м), який передбачає застосування обрізування та фітогормональних препаратів (типу промалін) під час формування веретеноподібної крони (Jacyna T., 1989).
Ця форма крони на сьогодні залишається найпоширенішою в інтенсивних насадженнях західноєвропейських країн. Її застосовують головним чином для формування слаборослих дерев із схемами висаджування 3,5–4,5ґ2–2,5 м. Використовують саджанці на слаборослих підщепах, зокрема німецькі Гізела 3 або 5, Вейрут, чеські групи ПХЛ, французькі Максма Дельбар 14 і Табел Едабріз. Правильно сформована веретеноподібна крона своєю формою нагадує ялинку з центральним провідником та бічними гілками, які відходять від нього під широкими кутами близькими до прямого. Гілки, які розміщені найближче до поверхні грунту, формують найдовшими, вгорі — найкоротшими. Висоту дерев утримують на рівні чотирьох-шести метрів. Для захисту від птахів і розтріскування плодів застосовують спеціальні покриття, тому висоту дерев обмежують до 2,5 м (Rozpara E., 1999, Mika A., 2003).

Досить часто в закордонних наукових виданнях з’являються протилежні думки щодо способів формування крони. Так, A. Wirth, W. Zbinden (1974) стверджують, що через надмірний ріст дерев веретеноподібна крона не придатна для черешні. Водночас F. Zahn (1990) доводить, що формування дерев черешні з веретеноподібною кроною забезпечує її збереженість, ранній вступ у пору плодоношення, високі врожаї й зменшує витрати праці на обрізування дерев.

Але в наших дослідженнях веретеноподібна крона виявилась надто трудомісткою, оскільки на її формування витрачали в 2,0–3,7 раза більше часу, ніж на формування округлої крони. Крім того, за циклічної заміни гілок, яку передбачає веретеноподібна крона, не завжди відростають пагони, внаслідок чого крони залишаються оголеними, втрачається продуктивність дерева. Тому для формування такого типу крони слід обирати сорти з високим ступенем галуження.
Разом з тим, у дерев із веретеноподібною кроною в перші роки після висаджування фіксували інтенсивніше закладання квіткових бруньок, що забезпечило на п’ятому році після садіння по 12–12,6 кг черешень з дерева, або по 133,3–140 ц/га (схема висаджування — 4,5ґ2,0 м).

Одне з найновітніших формувань черешні в садах Західної Європи — лідерна форма крони Фогеля, яку розроблено в Німеччині. Основні її переваги: раннє плодоношення й забезпечення оптимального співвідношення між ростом і плодоношенням.
Сформоване запропонованим способом дерево черешні має штамб заввишки 70–80 см; сильний центральний провідник, на якому рівномірно розміщені плодоносні гілки з широкими (близько 90°) кутами відгалуження. Такі кути створюють за допомогою відгинання пагонів прищепками для білизни або спеціальними пластиковими “відгиначами”. Висоту дерева формують на 2,5–3,5 м. Для цього вкорочують провідник над слабшими бічними гілками.

Під час щорічного циклічного обрізування видаляють одну-дві гілки, яким понад три-чотири роки і діаметр яких у місці відгалуження більший за половину чи третину товщини стовбура. Це сприяє рівномірному надходженню світла у внутрішню частину крони й доброму закладанню там квіткових бруньок.

У нашій країні, зокрема в Інституті зрошуваного садівництва УААН (м. Мелітополь), Т. М. Барабаш і М. А. Барабаш (2002) розробили й запатентували кущоподібну форму крони, яку формують з допомогою літнього обрізування. Особливості її формування полягають у сильному вкороченні навесні центрального провідника (до 20 см), а влітку всіх пагонів — до 45 см та видалення конкурентів і зайвих гілок. Внаслідок цього на сильно вкорочених двох-трьох основних гілках та центральному провіднику закладають у нижній частині крони 9–12 напівскелетних гілок, і висота дерева тоді не перевищує 4–4,5 метра. Ця крона, порівняно з розріджено-ярусною, забезпечує підвищення росту продуктивності праці на обрізуванні на 35–40%, скорочує непродуктивний період дерев на два роки й підвищує врожайність насаджень на 40–45%. Однак у виробництві вона поки що поширена мало.

Водночас в Інституті садівництва УААН для інтенсивних насаджень протягом 70–80 років минулого століття було розроблено поліпшено-віялову, сплощену та площинну форми крони. Та найефективнішою, що повністю відповідає біологічним особливостям черешні, виявилась округла форма з пониженою зоною плодоношення. Формують її на низькому штамбі (60–70 см) з компактним нижнім ярусом із чотирьох-п’яти скелетних гілок, які відходять від стовбура з кутами понад 45°. У другому ярусі залишають три гілки, в третьому — дві. Відстань між ярусами становить 60–70 і 50–60 см, відповідно. Під час наших досліджень ця крона виявилася найпридатнішою для створення малогабаритних насаджень на слаборослій підщепі вишня Студениківська.

Так, сумарна врожайність за сім років плодоношення в десятирічних насадженнях на цій підщепі становила: сорт Ніжність — 528,2, Китаївська чорна — 679,2, Дончанка — 1244,8 ц/га, або була в 1,9–2,2 раза вищою, ніж у насадженнях на сильнорослій сіянцевій підщепі антипка зі схемою садіння 6 х 3 метри.

Вирощування черешні на підщепі вишня Студениківська з формуванням округлої з пониженою зоною плодоношення кроною дало можливість отримати за 2004–2007 рр. прибуток з 1 га в середньому з трьох сортів 34,7 тис. грн, що в 2,1 раза вище, ніж у насадженні на антипці.

До того ж, висота дерев на слаборослій підщепі, сформована таким способом, у десятирічному віці не перевищує 3,5 м, що дає змогу ефективно доглядати за садом та збирати врожай.
Разом з тим, для покращання фітосанітарного стану насаджень ми досліджували різні строки обрізування дерев.
Встановлено, що крони дерев, навіть на сильнорослій підщепі із дикої черешні, які формувалися влітку, краще гілкувалися, а на другий-третій рік після висаджування в них прискорювалось формування плодових бруньок порівняно з деревами, які формувались у ранньовесняний термін.
Слід зазначити, що ранньовесняне обрізування за традиційними рекомендаціями сприяло посиленню ростових процесів, що й зумовлювало пізніше плодоношення дерев. Крім того, треба наголосити, що саме період формування крони є найважливішим для черешні, бо навіть за умов регулярного обрізування дерев з неправильно сформованою кроною не завжди вдається ліквідувати недоліки обрізування, коли формували крону, а видалення товстих гілок (понад 5 см у діаметрі), зазвичай, призводить до ослаблення або загибелі всього дерева.

Нові підходи до формування крони сприяли появі нової малогабаритної крони, яку створено з допомогою літнього обрізування. Під час цієї операції в період вегетації покращувався фітосанітарний стан, а, внаслідок активізації діяльності клітин камбію, краще загоювались рани, що запобігало появі камедетечі. У насадженнях сорту Любава на підщепі дика черешня (схема висаджування 6 ґ 4 м) з формуванням малогабаритної крони врожай на десятий рік після висаджування становив 58–60 кг з дерева, або 242–250 ц/га. Слід відмітити високу товарну якість плодів сорту Любава:  в них щільна м’якоть, їх не пошкоджують птахи, бо вони мають світле забарвлення. Плоди черешні цього сорту майже не розтріскуються (0,2–0,4 %), а їхня середня маса сягає 8,0–9,8 г. Крім того, завдяки закладанню великої кількості квіткових бруньок, інтенсивність ростових процесів знижувалась, і висота дерев з малогабаритною кроною була на 16,7-25,0% меншою, ніж у дерев з округлою, пониженою зоною плодоношення. Незважаючи на критично низькі температури повітря взимку 2005–2006 рр., коли мінімальна температура в січні 2006 р. сягала мінус 28,5, а в лютому — 26,1°С, кількість пошкоджених морозами квіткових бруньок у дерев з малогабаритною кроною була в 1,4-3,0 раза меншою, ніж з округлою.

Це пов’язано з тим, що, завдяки здійсненню літніх операцій, бруньки входять у зиму менш диференційованими, а отже, вони менш чутливі до дії низьких температур.

Особливо ефективним було вирощування черешні з цією кроною на слаборослій вегетативно розмножуваній підщепі ВСЛ-2. Тут на п’ятому році після того, як їх висадили однорічними саджанцями, урожай плодів з дерева становив, залежно від сорту, 8,9–13,4 кг, що забезпечило врожайність із дерев, висаджених за схемою 4,5 ґ 2,5 м, — 79,1–119,1 ц/га. Враховуючи особливості культури й зміну клімату, українські селекціонер С. Дука, Л.Тараненко, М.  та В. Туровцеві, В. П. та В. В. Ласкаві створили низку сортів із високими зимостійкістю й адаптаційною здатністю. До того ж, середня маса їхнього плоду становить 12–14 г. Такі сорти користуються великою популярністю в Росії, Білорусі, Польщі і навіть у Китаї. 
У 2007 році в “Реєстрі сортів рослин України” налічувалося 36 сортів, з яких 35 — вітчизняної селекції. Найкращими серед них для Південного Степу та Лісостепу є: Темпоріон, Суперниця, Легенда Млієва, Виставочна, Електра, Рожева Мліївська; в умовах Донбасу: Валерія, Ярославна, Донецький угольок, Дончанка, Аеліта; в зоні Північного Лісостепу та Полісся: Китаївська чорна, Ніжність, Любава, Дончанка.

Отже, використання високопродуктивних сортів і зимостійких підщеп у поєднанні з ефективними заходами догляду забезпечує довговічність та сталу продуктивність насаджень і найвищі показники економічної ефективності вирощування черешні.

Отже, комплексне поєднання багаторічних здобутків і нових напрацювань колективу інституту дає можливість досягти поставленої мети — запропонувати садівникам вітчизняну технологію вирощування черешні, яка не поступається кращим світовим аналогам.

О. Кіщак, завлаб технології вирощування плодових культур Інституту садівництва УААН, канд. с.-г. наук

Фото автора

 

Advertisement

Інтерв'ю
Микола Горбачов, керівник New World Grain Ukraine (Soufflet Group), президент Української Зернової Асоціації
Для успішного ведення агробізнесу мало виростити і зібрати хороший урожай, потрібно ще вміти його продати. Про основні засади роботи зернового трейдингу в Україні propozitsiya.com розповів
Кооперація в агросекторі – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції.  У світі кооперативи є елементом самодопомоги і отримують преференції від держави. 

1
0