Сучасні метаморфози непримітного вівса

У житті кожного біологічного виду рослин існує своєрідний зірковий час. Раз по разу настає період, коли збігаються певні кліматичні й економічні умови, і група або навіть окрема культура стає “королевою” серед інших,а її виробництво якийсь час різко й суттєво збільшується.

Пам’ятаєте, як протягом десятиліть минулого сторіччя кожне друге поле нашої країни засівали соняшником. Останні два роки таким популярним є ріпак. З погляду біології і збереження родючості грунтів — це варварство перед майбутніми поколіннями, проїдання того, що має слугувати нашим дітям і онукам.
Іноді здається, що в країні поголовно орудують неуки, які поняття не мають, що таке сівозміна, відновлення родючості, збереження біологічної рівноваги.
Тим часом, світова наука не стоїть на місці. Справжнім науковим шедевром останніх років став непримітний раніше овес. Суть у тому, що звичайні сорти цієї культури характеризуються наявністю плівки, в яку нібито упаковане зерно цієї культури. Плівка так щільно прилипає до зернівки, що треба докласти немало зусиль, щоб їх розділити. З продуктами лущення втрачається близько 30% ваги вихідного зерна й більша частках найкорисніших амінокислот і вітамінів вівса.
Ці процеси роблять виробництво звичайного вівса нерентабельним, навіть за умов низьких витрат на його вирощування.
Усе змінилося, коли генетики зуміли позбавитися плівки не механічним, а суто біологічним способом. На жаль, першість належить не вітчизняним, а зарубіжним ученим. Найкращих успіхів досягли вчені-селекціонери наших сусідів — білорусів. За останні сім років вони створили кілька таких сортів.
У нашу країну вперше голозерний овес сорту Вандрівник завезено 2004 року, а в 2008 ми випробували п’ять сортів цієї культури в умовах Одеської, Закарпатської та Івано-Франківської областей і взялися до створення спільного з білорусами вітчизняного сорту голозерного вівса.
Чим різниться механічне й біологічне позбавлення плівки зерна вівса?
По-перше, всі відомі механічні машини з обрушення зерна вівса разом із плівкою забирають у цієї культури не менш 15–20% корисної зернової маси, яка втрачається. Тоді як саме в цій частині ендосперму сконцентровані найцінніші амінокислоти та більшість вітамінів групи В.
По-друге, механічна обробка — це дуже дороге задоволення з погляду вартості готового продукту. Сьогодні якісне звільнення кожної тонни вівсяного зерна від плівки коштує щонайменше 200–250 грн та ще й початкова маса зернового продукту втрачає близько 30%. А це чималі загальні втрати, що роблять лущений овес дорожчим навіть за пшеницю.
По-третє, генетичне перетворення вівса плівкового на безплівковий має цілу низку додаткових позитивних ефектів з погляду його поживної цінності ( табл. 1).
Голозерний овес стає справжнім джерелом цінного рослинного білка. Його накопичення в зерні сягає 16,6–18% і перевищує його вміст у вівсі плівковому та лущеному аж на 37,5–60%. При цьому більшість білків голозерного вівса водорозчинна, а значить, дуже добре перетравна в організмі людей і тварин. Амінокислотний профіль білка різних сортів вівса і його обрушеного продукту свідчить, що біологічне звільнення від плівки сприяє одночасному накопиченню в зерні найважливіших амінокислот, передусім лізину та метіоніну. Все це сприяє суттєвому збільшенню біологічної повноцінності білка даної культури. Без сумніву, що за показником кількості та якості білка овес переважає будь-яку іншу злакову культуру, а його енергетична поживність абсолютно однакова з поживністю зерна кукурудзи.
Випробовували сорти голозерного вівса в трьох кліматичних зонах: на Півдні України (Одеська обл.), в Закарпатті (Берегівський р-н) та на Прикарпатті (Коломийський р-н). Для випробувань ми використали п’ять сортів цієї культури білоруської селекції.
Встановлено, що голозерний овес випробуваних сортів суттєво різниться зі звичайним вівсом плівковою будовою зернівки ( фото 1).
У голозерному вівсі алейроновий шар зерна гладкий, блискучий, частіше нагадує зерно жита. Маса 1000 зернин не перевищує 20–23 грамів.
Сорти білоруської селекції, які ми випробували, характеризуються високою однорідністю зернини за масою (фото 2), скоростиглістю, високою енергією проростання.
 Найбільша кущистість і висота рослин у сорту Вандрівник (фото 3).
Технологічні засоби обробітку грунту, захисту рослин, внесення добрив для голозерного вівса нічим не різняться з тими, якими послуговуються під час вирощування вівса плівкових сортів.
 За результатами досліджень ми одержали такі порівняльні дані продуктивності вівса різних сортів (табл. 2).
Дані таблиці 2 свідчать, що є певні відмінності у врожайності та виході поживних речовин у зонах, де вирощували дослідні сорти вівса. Водночас урожайність вівса сорту Вандрівник в умовах півдня майже не поступалася вівсові з плівкою. В Закарпатті розбіжності на користь вівса-стандарту за врожайністю були суттєвішими, але це не означає, що голозерний овес суттєво програє плівковому.
 Важливим результатом є те, що голозерні вівси мають більший вихід поживних речовин з гектара посівної площі. Сорт вівса Вандрівник показав суттєву перевагу як за виходом кормових одиниць, так і за виходом протеїну з гектара посівної площі.
Це означає, що є певні перспективи для поширення голозерного вівса як харчової і кормової культури в умовах усіх кліматичних зон нашої країни.

Л. Подобєд,
доктор с.-г. наук, професор
Інститут тваринництва УААН