Спецможливості
Аналітика

Стратегія розвитку сільгосппідприємства в сучасних умовах

02.04.2019
707
Стратегія розвитку сільгосппідприємства в сучасних умовах фото, ілюстрація

Практика господарювання за останні 20 років показала, що технологічний розвиток господарств відбувається поетапно. І різниця в результатах господарств, окрім людського фактора, часто буває викликана тим, що деякі агроформування застрягли на початкових етапах технологічного розвитку і ніяк не можуть просунутися далі. Також фахівці відзначають, що спроби перескочити через деякі етапи розвитку господарства не приносять бажаного ефекту.

 

Технологічні і фінансові результати по кожному конкретному господарству в Україні дуже сильно різняться. Є господарства збиткові, а є й такі, що, за оцінками керівника агротехнологічної підтримки групи господарств «Ерідон» Сергія Різанова, отримують понад $800 з гектара на польових культурах. Перших, за його оцінками, 3–5% (якщо рахувати оброблювані площі, а не кількість господарств, бо не можна рахувати однаково невелике ФГ і агрохолдинг), других — близько 1%.

Самі аграрії часто пояснюють таку розбіжність людським фактором або інвестиційними можливостями. Однак ефект від одних і тих самих інвестицій може бути різним. Одні, потратившись на певні препарати чи машини, отримують відчутний результат, інші не добиваються очікуваного. А людський фактор врешті решт — це сукупність вчинків і дій конкретної людини. І багато залежить від того, послідовні ці дії чи безсистемні. «Щоб далі підвищувати ефективність господарства, слід освоїти спочатку якийсь базовий рівень і зрозуміти, на якому рівні технології господарство знаходиться зараз», — вважає Сергій Різанов. «Наприклад, якщо не вдалося стабілізувати врожайність, якщо вона відрізняється в різні роки в два і більше разів, або якщо роботи не вдається виконати в оптимальні строки, то якісь надсучасні інноваційні препарати чи технології не дадуть очікуваного ефекту», — додає він.

У зв’язку з цим фахівець на основі власних спостережень за роботою сільгосппідприємств в останні 20 років виділяє 4 еволюційні етапи в розвитку господарств.

1-й етап — звісно ж, створення господарства: коли воно взяло землю і починає формувати колектив і парк техніки.

2-й етап — стабілізація врожайності. Звичайно, відносна, адже несприятливі погодні умови несприятливі для всіх. Але, як відзначає С. Різанов, практика показує, що для різних господарств в одній і тій самій місцевості вони можуть бути по-різному несприятливі. Як приклад він наводить Запорізьку область, де на більшій частині території в 2017 р. врожайність пшениці становила 50–60 ц/га, а в 2018 р. — місцями 16–18 ц. «Все погоріло», — розповідали місцеві аграрії. Водночас, як розповідає С. Різанов, є на цій території господарство, яке в 2017 р. збирало 55–60 ц/га пшениці, а торік — 50. Фахівець пояснює, що домогтися цього вдалося за рахунок цілої низки агроприйомів, серед яких: правильний вибір сортів та попередників у сівозміні, використання антистресантів, різноманітні заходи зі зниження втрат вологи та транспіраційного коефіцієнту.

Інший приклад, який він наводить — господарство під Уманню, яке зазвичай збирало 13 т/га, а в роки, коли в регіоні «все погоріло», зібрало 11,5 т/га. Натомість, як відзначає фахівець, є господарства, які вже майже на 20 років застрягли на цьому етапі і ніяк не можуть стабілізувати врожайність. Хоча в середньому, за спостереженнями С. Різанова, на стабілізацію врожайності йде 5 років чи трохи більше.

На його думку, стабілізація врожайності починається зі своєчасного виконання робіт. «Якщо господарству не вдається виконувати всі роботи в оптимальні строки, запуск дронів не принесе очікуваного ефекту», — пояснює він. При цьому він радить аналізувати залежність ефективності агрозаходів від строків їх виконання, щоб визначити оптимальні строки безпосередньо для індивідуальних умов господарства.

Після своєчасності робіт, як вважає фахівець, слід попрацювати над їх якістю. На це може піти чимало часу. «Щоб домогтися сівби кукурудзи з рівномірністю більше 90% і з кількістю двійників і пропусків менше 2%, працівників зазвичай потрібно «дресирувати» років три», — розповідає С. Різанов. Але перш ніж підтягувати якість робіт, господарству слід визначитися зі стандартами якості: яку роботу вважати якісною, а яку — ні.

Паралельно з якістю робіт слід звернути увагу на якість насіння, насамперед такі його показники, як енергія проростання, натура, вага 1000 насінин.

Також на цьому етапі, як рекомендує С. Різанов, слід впровадити постійний аналіз виробництва. Він полягає в спостереженні за ефективністю добрив і ЗЗР, що вносяться, врожайністю використовуваних сортів, за тим, коли краще сіяти і т. п. Що стосується пшениці, насіння якої господарства вирощують зазвичай самотужки, то тут має бути особлива увага до насінницьких посівів. «Там обов’язково повинна проводитися листова діагностика, насінницькі посіви повинні отримувати достатньо не тільки азоту, а й фосфору та мікроелементів», — зауважує фахівець фірми «Ерідон».

Взяти наприклад сорти. Як розповідає С. Різанов, господарства, що заробляють $800 і більше на гектарі польових культур, мають у своєму асортименті зазвичай 3 сорти однієї культури, причому — досконально вивчених: господарства чітко знають, які сорти сіяти раніше, які пізніше, які більше потребують захисту, які менше, і т. і.

Стабілізація врожайності також включає оптимізацію живлення і захисту. При цьому особливу увагу Сергій Різанов радить звернути саме на живлення, адже добрива — один з найдорожчих ресурсів, яке використовує господарство. Затрати на живлення в середньому становлять $100 на гектар — від $60–70 в таких областях, як Луганська і Запорізька, де грунту хронічно бракує вологи, а господарствам — ресурсів і інвестицій, до $200 на гектар у найбільш просунутих і фінансово благополучних. Це складає 15–20% загальних витрат господарства, іноді перевищуючи затрати на насіння та ЗЗР.

«Знайти в Україні господарство, яке прагматично використовує добрива, дуже важко — їх менше 1%», — вважає С. Різанов. Зазвичай усе відбувається на око: 100 кг/га добрив — мало, на 200 кг/га нема грошей, тож вносимо 150.

Що стосується живлення, фахівець компанії «Ерідон» радить звернути особливу увагу на кілька моментів. Перший — доповнювати класичний аналіз грунту листовим аналізом. Як показує практика, він може виявляти такі речі, про які не здогадувалися ні фахівці господарства, ні вчені. Наприклад, брак елементу, якого раніше в даній зоні не бракувало. «Кілька років тому я зробив для деяких господарств листову діагностику і виявив, що на 30% площ під кукурудзою бракує бору», — згадує С. Різанов. Ліквідувавши дефіцит шляхом внесення всього 80 г/га цього елементу, вдалося домогтися підвищення врожайності «цариці полів».

Другий — обов’язково проводити аналіз саме грунтового розчину, адже рослина бере елементи живлення не з грунту, а саме з розчину. Третій — використання прямо в господарстві портативних приладів для визначення вмісту азоту, адже ринок пропонує цілий асортимент різноманітних тестерів, тощо.

Четвертий — врахування густоти стояння і ступеня розвитку озимої пшениці під час підживлень. «В Україні, за моїми оцінками, на половині площ озима пшениця має більше 8 млн/га продуктивних стебел. А для формування врожайності 7 т/га достатньо 6–7 млн/га продуктивних стебел», — пояснює фахівець. Тобто, якщо густота стояння перевищує 7 млн/га продуктивних стебел, то додатково стимулювати розкущування внесенням селітри або КАС немає потреби.

П’ятий момент — внесення сірки під пшеницю. Як розповів С. Різанов, внесення розчинної сірки стало стандартною практикою в Північній Америці ще років 40–50 тому. Він радить як джерело сірки для пшениці тіосульфат амонію, який легко розчиняється і заодно інгібує споживання азоту, таким чином розтягуючи його в часі. Тож якщо продуктивних стебел більше 7 млн/га, фахівець радить вносити саме тіосульфат амонію нормою 100 кг/га, який стане джерелом і сірки, і достатньої для цього випадку кількості азоту.

«За рахунок оптимізації живлення в будь-якому господарстві можна збільшити врожайність на 15% без збільшення затрат», — підсумовує С. Різанов.

З живленням тісно пов’язане поліпшення грунту. Однак останнє не обмежується оптимізацією живлення. Великою проблемою є ущільнення грунту: за оцінками С. Різанова, в червні в Україні ущільнення спостерігається на 95% полів. При цьому він вважає, що одного лише глибокого розпушування недостатньо: потрібні додаткові агроприйоми, наприклад, застосування сидератів, цілеспрямоване управління рослинними рештками, вертикальний обробіток грунту. Але це займає багато часу. «Ті позитивні приклади, які я бачив, свідчать, що поліпшення грунту в господарствах займає 7–10 років, у кращому разі 5», — говорить фахівець компанії «Ерідон».

Родючість грунту також залежить від сівозміни. Всім відомо, що в Україні часто не звертають на неї уваги, вирощуючи лише найприбутковіші культури. Однак Сергій Різанов переконує, що є прагматичні сівозміни, які дають змогу і господарству заробити, і родючість грунту зберегти.

Щодо оптимальних технологій захисту, то значну консультативну підтримку господарствам надають представники компаній-виробників і дилерів. Разом з тим С. Різанов радить не забувати й про такий момент, як якість води, в якій розмішуються ЗЗР: в Україні зазвичай зависокі або рН води, або її жорсткість.

3-й етап — управління собівартістю. Як вважає Сергій Різанов, поки не стабілізували врожайність, собівартості неможливо дати ради. А от коли врожайність стабілізовано, можна вже братися за аналіз собівартості, зокрема, за статтями витрат (бюджетування) і взагалі за побудову системи отримання якісної фінансової аналітики. При цьому робити це повинні фахівці, які добре знаються на технології, а не так, як у агрохолдингах: агрономи склали технологічну карту, а фінансисти в головному офісі «порізали» її лише на підставі величини затрат.

І лише, налагодивши якісну фінансову аналітику і управління собівартістю, можна приступати до 4-го етапу — інновацій. Саме цей етап включає впровадження безпілотників, оцифрування даних про погодні умови та даних агрохімічного аналізу, дистанційний моніторинг шкідників, тощо, а потім об’єднання цих масивів даних і їх аналіз та прийняття рішень на його базі а також впровадження комп’ютерного моніторингу виконання завдань. Сюди входять також автоматизація руху техніки по полю, наступним етапом якої навіть на українських полях вже незабаром може стати впровадження безпілотних тракторів.

На сьогодні у вітчизняних аграріїв немає іншої альтернативи, ніж технологічний розвиток. Адже за найближчі 5 років, як прогнозує С. Різанов, витрати українських господарств зростуть на $150–200 на гектар, насамперед за рахунок підвищення орендної та заробітної плати. І основна маса господарств, яка зараз заробляє на польових культурах близько $200 з гектара, якщо нічого не змінюватиме, через 5 років ледве зводитиме кінці з кінцями. Однак технологічний розвиток потребує правильної стратегії, адже інакше він не принесе очікуваних результатів.

 

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

https://mzuri.in.ua/

https://mzuri.in.ua/

Інтерв'ю
Заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААНУ Олександр Ярещенко
Чимало аграріїв шукає щось, на чому можна було б заробити великі гроші. Частина з них з цією метою шукає щось таке, чим би ще мало хто займався, принаймні в промисловому масштабі. Тож інтерес значної частини аграрної громадськості був... Подробнее
Система аграрних розписок (АР) працює у 8 областях: Харківській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Сумській та Миколаївській. Станом на середину квітня в Україні

1
0