Статистик чи організатор?

Районні управління агропромислового розвитку - яка їхня роль у ринковому суспільстві? 

Чому так відбувається і які саме реформи потрібні районним управлінням агропромислового розвитку наш кореспондент веде бесіду з Міністром аграрної політики Криму Павлом Акімовим.
Павле Івановичу, ви самі
  знаєте, яку роль колись виконували управління сільського господарства в районах. А як вони працюють тепер?
- Найбільшою помилкою нової кадрової політики в районах є те, що главами адміністрацій часто призначали випадкових людей: на ці посади потрапили й гінекологи, і артисти, і баяністи. Вони дотепер не зрозуміли, що економічна й соціальна потуга їхніх районів стоїть на плечах сільського господарства, а тому нинішні управління агропромислового розвитку мають бути найважливішими центрами організації роботи. На сьогодні ж так вийшло, що ці управління в районі - найбільші бідаки.
Ми періодично стараємося їх активізувати. Є постанови уряду з цього питання, але це не завжди допомагає. Так у районному управлінні агропромислового розвитку повинно працювати не менше 17 висококваліфікованих працівників. Управління мають бути оснащені комп'ютерною технікою, транспортом, мати все необхідне для того, щоб бути організаторським і технологічним центром аграрного виробництва. Однак це не так.
Зазвичай, у цих установах працюють випадкові люди. У їхньому розпорядженні є лише напіврозвалений "Москвич", а в кабінетах - один телефон на всіх. Тому й результати відповідні - на місцях управління аграрної політики ніякої політики не проводять: начальник нікуди виїхати не може, бо бензину нема, в його розпорядженні тільки телефон - два-три апарати на сім-вісім працівників. А по телефону багато накеруєш? І їхня роль полягає лишень у тому, що вони збирають для начальства якусь статистику. Правда, останні два роки їм ще надали право розподіляти кошти Державного бюджету, якими держава фінансує свої програми допомоги селу. Але це один раз в рік, і то цей ресурс постійно скорочується: торік було 267 мільйонів, а цього року лише 47 мільйонів гривень...
 Чому ж так
  сталося?
- Призвели до цього наші стихійні, ніким і ніде не сплановані реформи. Я вважаю, що, перш ніж реформувати таку галузь, як агропромисловий комплекс України, слід було не просто ліквідувати колгоспи чи КСП і роздати землю, а треба було спочатку порадитись із вченими та соціологами, розробити життєздатну концепцію, спланувати реформу так, щоб і виробництво зберегти, і майно не втратити, і кадри поцінувати, і земля щоб знайшла свого власника, і щоб в організаційних структурах не безлад зчинився, а було створено кваліфіковані підприємства. Погодьтеся, що й землю роздати, і розвинути фермерський рух, і реорганізувати колгоспи та радгоспи можна було так, щоб ця реформа не занепад спричинила в сільському господарстві та вимирання сіл, а посприяла ефективній реорганізації виробництва.
Точнісінько така сама стихійна реформа відбулася і на рівні районів. Тепер у кожному районі багато управлінь. Є фінансове управління й казначейство - тобто, це повністю дублюючі одна одну структури. В кожному районі є управління охорони здоров'я. А як вони працюють? Та зайдіть у казначейство, подивіться, як вони живуть, чи в управління фінансів, управління соціального захисту - там по 30-40 людей, вони повністю забезпечені транспортом, дорогими комп'ютерами, стоять дорогі копіювальні апарати. А результат роботи? Вони не просто дублюють один одного, вони тільки тим і займаються, що перерозподіляють кошти, які заробили інші структури: промисловість, сільське господарство тощо.
А наші управління справді заробляють гроші, але уваги їм нема ніякої... Так, торік, завдяки аграрному сектору, було сформовано 10% бюджету Криму, це тоді, коли навіть курорти дали до бюджету тільки 7-8% надходжень. То ж я запитаю: Крим - це курортний регіон чи аграрний? І якщо в курортному регіоні працюють численні, добре оснащені, високоефективні управління курортів, то чому ж районні управління агропромислового розвитку такі бідні?
 
Але ж можна сказати, що
 рівень роботи цих управлінь залежить від рівня вимог і стилю керівництва ними з боку районних державних адміністрацій...

- Звичайно. Але тоді як і міністерство аграрної політики Криму, і Рада міністрів автономії намагаються підвищити їхню роль, зробити їх технологічними центрами аграрної ринкової економіки, можна сказати, районні державні адміністрації здебільшого не розуміють цього. Останніми роками їх хотіли розігнати, потім вирішили залишити по два-три спеціалісти. Такий у нас Бахчисарайський район - там практично повністю знищено не тільки це управління, а й сам аграрний сектор економіки. Їм здається, що в ринковій економіці все має розвиватися саме собою, самотужки. Але так не буває, принаймні в сільському господарстві. Бо нинішній аграрний комплекс - це технологічно складне виробництво, і успіх його залежить від упровадження нових технологій та передового досвіду.
Але ж є сильні управління,
  кращі спеціалісти, свідомі районні державні адміністрації?
- Так, непогано працюють управління агропромислового розвитку в контакті з районними адміністраціями в Красногвардійському районі, в деяких інших. Але це одиниці навіть для Криму. Частіше і за своїм кадровим складом, і за своєю структурою ці управління не здатні бути технологічними та організаційними центрами розвитку АПК. В Криму на сьогодні 14 таких управлінь, у них загалом працює близько 100 спеціалістів. А раніше в управліннях АПК працювало близько 400 фахівців...

То які ж реформи потрібні для 
 районних управлінь агропромислового розвитку?
- Рада міністрів Криму, міністерство аграрної політики автономії вже кілька разів збирали пропозиції з районів, пропонували свої методичні розробки про те, як слід реформувати управління АПР на місцях. Але поки що далі листів і дискусій справа не зрушила через брак коштів для цих реформ.
Ми вважаємо, що начальниками управлінь агропромислового розвитку в сільськогосподарських районах мали б бути перші заступники голів районних державних адміністрацій. Ну що є важливіше в сільському районі? Управлінням порібні сектори: агрономії, овочівництва, захисту рослин, технології зрошувального землеробства, тваринництва, ветеринарії, механізації, економіки...
 
Ви вважаєте, що все це має бу
 ти в умовах приватного сільського господарства?
- Звичайно. Справа в тому, що в державному й приватному сільському господарстві різняться тільки методи організації та форми власності. А овочі й зернові ростуть за однаковими біологічними законами - що на приватному полі, що на державному, і корова доїться за однаковими фізіологічними правилами як на державній фермі, так і на приватній. Тобто і агротехнологічні, й економічні закони функціонування державного та приватного господарств однакові. Тому саме технологія, економічні зв'язки, запровадження передового досвіду - це й є функції управлінь агропромислового розвитку. А сталося так, що нині в сільськогосподарському районі іншого виробництва, крім аграрного, немає, і селянам ніде одержати ні консультації, ні допомоги - як знайти якісне насіння, купити пільгове паливо, взяти кредит, запровадити кращі сорти. А нинішні управління не можуть вирішити цих проблем, бо через фінансову скруту, брак кадрів там один спеціаліст займає одразу три посади, інколи рівень цих спеціалістів не дотягує до висот технологічної майстерності, вони часто не мають міжрегіональних зв'язків, не вивчають передового досвіду, бо не мають Інтернету, не передплачують фахових журналів...

Цього розуміння вистачить на
 регіональному рівні, чи потребує реформування й державний рівень аграрного комплексу?
- Треба, щоб на державному рівні зрозуміли, що Україна - сільськогосподарська країна, що аграрне виробництво і аграрний ринок для нас - одна з головних галузей. Не може бути повноцінним Кабінет Міністрів, якщо в ньому немає віце-прем'єра з аграрного комплексу, не може бути повноцінною українська держава, якщо в ній не буде ефективного використання того багатства, яке нам дав Бог, - наших чорноземів і селянського досвіду.
А в нас що виходить? Ми всі, вся держава вирощуємо хліб. Кому мало б піти багатство від вирощеного? Звичайно, народові, в тому числі й державі. А в нас увесь експорт зерна передано в приватні руки. І зернотрейдери намагаються скупити зерно за безцінь, а потім експортують за світовими цінами та кладуть увесь прибуток у власну кишеню. А чому б не покласти виручку в бюджет? Міг би й Держрезерв чи Аграрний фонд закупати та експортувати, тоді й держава могла б одержувати добрі гроші, яких так не вистачає бюджетові - на систему освіти, охорони здоров'я, на армію, гарантування безпеки держави й народу... Ось, наприклад, управління водного господарства в нас не передали в приватні руки, то все й працює, і розширяється. І якби сітки не розікрали в час смути, то ми б і тепер зрошували не 200 тисяч, а не менше 400 тисяч гектарів угідь.

Отже, ви вважаєте, що на
  сьогодні основні завдання аграрних управлінь - технологічні?
 - У нинішній ситуації, коли слід і далі розвивати приватне аграрне виробництво, це так. Звісно, назад повертатися не треба, державне виробництво віджило себе, у приватного аграрного виробництва більші перспективи, однак і приватним виробництвом певною мірою має керувати держава: її закони, економічні методи, державні та контрольні структури. Одна з них - районні управління. І саме в Криму вони можуть працювати дуже результативно. Завважте, у нас є Інститут аграрного виробництва в Клепініно, який міг би давати кращу технологію, кращі сорти, кращі породи. Управління могли б відпрацювати цю технологію до рівня кращого досвіду, могли б пропонувати технологію господарям землі та технологам. Тож, я вважаю, що нині піднесення аграрного сектору напряму пов'язане з діяльністю управлінь агропромислового розвитку... Рано чи пізно вони будуть реформовані на вимогу самого життя. Розум має перемагати.

Микола Семена,
аналітик Кримського центру незалежних політичних та економічних дослідників і журналістів 

- Колись районні управління сільського господарства в районах були найчисленнішою і найкваліфікованішою структурою районної управлінської ланки, - зазначив заступник Голови ради Міністрів Криму Микола Колісниченко. - Це був справді технологічний, організаційний центр у районі, який розробляв і реалізував політику розвитку в галузі агропромислового комплексу району.
Зрозуміло, що так було в структурі командної економіки. В структурі ринкової економіки така ланка й не могла зберегтися, її склад, кадровий потенціал, функції, завдання та можливості мали змінитися. Але чи сталося так? І як саме вони мали змінитися? Ні. Поки що, управління агропромислового розвитку в районах не вийшли на рівень функцій, вкрай потрібних у ринковому суспільстві, не всі вони здатні виконувати роль не тільки технологічних, а й організаційних центрів. Поки що ці управління виконують роль статистиків, які збирають інформацію для керівництва району.
- Ми намагаємося зробити все, щоб підвищити роль управлінь агропромислового розвитку, - каже Микола Колісниченко. - Виховуємо й наставляємо їхніх керівників, допомагаємо, інструктуємо, проводимо семінари, навчання, конференції, перевірки, кращих нагороджуємо, а гіршим оголошуємо догани, але це не завжди допомагає. Цілком очевидно, що цим структурам потрібні докорінні реформи... 

Павло Акімов,
міністр аграрної політики АР Крим:
- Земля - це технологія. І якщо хтось думає, що землю можна чимось пошкрябати, щось посіяти, невідомо якої якості, і воно виросте та дасть багатий урожай, то він помиляється. І якщо ми не відродимо високотехнологічного аграрного виробництва, тоді голодуватимемо. А цього, я думаю, ніхто не допустить.