Спецможливості
Статті

Сибірка: непередбачена безпека...

08.11.2012
1246
Сибірка: непередбачена  безпека... фото, ілюстрація

Час від часу засоби масової інформації шокують населення країни інформацією про резонансні події, пов’язані із захворюванням людей на сибірку. Хвиля ажіотажу й тихої паніки згодом влягається, але… до нових сенсаційних повідомлень… Спробуємо подивитися на те, що відбувається, тверезим поглядом і розібратися, чому трапляються такі надзвичайні події і чому ми не застраховані від подібних «сюрпризів» дивовижного недбальства й безглуздої безпечності у майбутньому.

Час від часу засоби масової інформації шокують населення країни інформацією про резонансні події, пов’язані із захворюванням людей на сибірку. Хвиля ажіотажу й тихої паніки згодом влягається, але… до нових сенсаційних повідомлень… Спробуємо подивитися на те, що відбувається, тверезим поглядом і розібратися, чому трапляються такі надзвичайні події і чому ми не застраховані від подібних «сюрпризів» дивовижного недбальства й безглуздої безпечності у майбутньому.

Л. Корнієнко, Б. Ярчук, професори,
Р. Тирсін, доцент,
Білоцерківський національний
аграрний університет   

Ситуація в Україні
Складно відшукати регіон України, де б свого часу не реєстрували випадки виникнення сибірки. Епізоотологічний моніторинг, своєчасне реагування на нові прояви захворювання, широкомасштабні профілактичні заходи на сьогодні унеможливлюють масовість прояву даного захворювання серед сприйнятливих сільськогосподарських тварин. Проте час від часу на території тих чи інших неблагополучних пунктів, попри весь комплекс запобіжних заходів, трапляються випадки захворювання тварин на сибірку із загрозою для населення країни. Перш за все, це пов'язано з наявністю старих неналежно убезпечених захоронень тварин, що створює постійну потенційну загрозу появи хвороби серед тварин і людей.
Слід зазначити, що, згідно з матеріалами офіційної статистики, кількість нових неблагополучних пунктів та захворілих тварин у них в Україні поступово знижується (див. графік). Якщо за 1994 р. у країні було виявлено 30 неблагополучних пунктів, де захворіло 218 голів тварин, то 2001 р. - лише 14 нових неблагополучних пунктів із 70 захворілими тваринами. З 2002 р. спостерігається тенденція до зниження частоти вияву нових неблагополучних пунктів і кількості захворілих там тварин.
З 2002 по 2010 рр. кількість неблагополучних пунктів варіювала від чотирьох до одного. За 2011 р. жодного випадку захворювання тварин на сибірку виявлено не було. За перше півріччя 2012 р. зафіксовано два випадки захворювання тварин на сибірку:  у Черкаській та Запорізькій областях.
Етіологічний фактор
Як відомо, збудник сибірки належить до числа аеробних спороутворювальних мікроорганізмів і існує у вигляді двох основних форм: вегетативній і споровій. Вегетативна форма в організмі інфікованої тварини може утворювати «капсулу». Потрапивши в навколишнє середовище, за сприятливих умов (температура не нижче 12 °С) збудник утворює спору. У споровій формі він може перебувати в грунті необмежений час, 70 і більше років лишаючись життєдіяльним і зберігаючи патогенність. Грунт, заражений  бацилами сибірки, тривалий час залишається  джерелом і фактором передачі інфекції    сприйнятливим  тваринам (див. рис. 1).
Здатність до сапрофітного способу життя у грунті та до спороутворення дала змогу збудникові сибірки як патогенному мікробу не залежати від сприйнятливих тварин і деякою мірою - від несприятливих для нього сезонних, погодних та інших факторів.
   
Перебіг та особливості клінічного прояву        
На сибірку частіше хворіють вівці, велика рогата худоба та коні. Малочутливі до неї свині. Собаки та свійська птиця до сибірки не сприйнятливі. З-поміж лабораторних тварин заражаються й гинуть білі миші, морські свинки, кролі та голуби.
Перебіг і характер прояву хвороби, як і тривалість інкубаційного періоду, залежать від рівня резистентності тварини, дози і вірулентності збудника, шляху його проникнення в організм. Як правило, тривалість інкубаційного періоду становить одну-три доби.
Перебіг хвороби - блискавичний (надгострий), гострий, підгострий і хронічний. Розрізняють септичну, карбункульозну, кишкову, легеневу та ангінозну форми хвороби (див. рис. 2).

Nota bene!
Розтин трупів тварин, що загинули від сибірки, заборонений!
Це зумовлено, насамперед, тим, що за доступу до тканин кисню відбувається спороутворення, яке забезпечує збереження збудника хвороби як виду. Довкілля - середовище, що є несприятливим для життєдіяльності вегетативної форми збудника. Беручи до уваги те, що основний спосіб зараження тварин - аліментарний (через корм і воду), а чинниками передачі збудника слугують контаміновані споровими формами збудника об'єкти довкілля (гній, підстилка, корми, приміщення, предмети догляду за тваринами, продукти і сировина тваринного походження, грунт), запобіжні заходи, першою чергою, спрямовані на недопущення потрапляння збудника у довкілля та їхньої подальшої контамінації споровими формами патогенного мікроорганізму. Саме надзвичайна стійкість спорових форм збудника сибірки до несприятливих чинників навколишнього середовища (IV група) і зумовлює стаціонарність та періодичність спорадичних спалахів сибірки. У трупах, які не розтинали з діагностичною метою, спори не утворюються.

Діагноз за правилами
Під час встановлення діагнозу сибірки обов'язково враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патолого-анатомічні зміни.
Підстави підозрювати сибірку:
 Раптова загибель тварин у пасовищний період на раніше неблагополучній території або після грунтових робіт, сильних злив і паводків.
 Гострота і тяжкість хвороби, її септичний характер (пропасниця), наявність карбункулів, а у свиней - ознаки ангіни.
 Швидкість розкладання трупів, відсутність заклякання, кров'янисті витікання з природних отворів.
Виникла підозра може бути обгрунтуванням для проведення негайних профілактичних заходів, однак кінцевий діагноз має бути підтверджений лабораторними дослідженнями.
 У лабораторію ветеринарної медицини надсилають товсті мазки крові з вен вуха свіжого трупа. Місце надрізу шкіри обов'язково припікають. Мазки висушують просто неба в тіні, не фіксують. Якщо відсутні скельця, то можна нанести кілька крапель крові на попередньо обпалені шматочки крейди, гіпсу, пористого вугілля, цукру тощо.
 Як виняток дозволяється надсилати на дослідження ціле вухо, відрізане з того боку, на якому лежав труп. Вухо туго перев'язують (накладають подвійну прошивну лігатуру) в двох місцях і відрізають його між перев'язками. Місце відрізу обов'язково припікають. Відібраний матеріал загортають у пергаментний папір та поліетиленову плівку, запаковують у металеву коробку (банку) або щільний ящик і відправляють до лабораторії із супроводом.
 Найпридатніший матеріал для дослідження під час вимушеного забою тварини - селезінка, у свиней - підщелепні і заглоткові лімфатичні вузли.
Відсутність збудника в мазках не є підставою для виключення діагнозу сибірки! І навпаки, попередній позитивний висновок має бути підтверджений виділенням чистої культури збудника, для чого проводять посів досліджуваного матеріалу на поживні середовища і зараження лабораторних тварин.
Ідентифікація сибірки
за типовими ознаками:
 нерухомість;
 відсутність гемолітичної активності;
 позитивний тест «перлистого намиста» (під час росту на МПА з пеніциліном мікробні клітини сибірки набувають форми кульок, з'єднаних у ланцюжки, що зовні нагадують намисто із перлів);
 лізис культури у процесі взаємодії зі специфічним бактеріофагом.
Швидшого виявлення бацил у посівах патологічного матеріалу можна досягти люмінесцентно-серологічним дослідженням. У день надходження патологічного матеріалу одночасно з посівами на живильні середовища обов'язково проводять біологічну пробу.

Діагноз сибірки у тварин вважають встановленим в одному з таких випадків:
 виділення з патологічного матеріалу культури Bacillus anthracis;
 загибель хоча б однієї лабораторної тварини з двох, заражених вихідним матеріалом, із наступним виділенням із його органів культури Bacillus anthracis навіть за відсутності росту культури з патологічного матеріалу;
 отримання позитивної реакції преципітації у ході дослідження загнилого патологічного матеріалу;
 отримання позитивної реакції преципітації за наявності характерної клінічної картини і патолого-анатомічних змін у тварин навіть за відсутності культури в посівах із вихідного матеріалу та наявності негативного результату біологічної проби.
Нині для індикації збудника в патологічному матеріалі запропонована полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Вона дає змогу ідентифікувати збудника сибірки і диференціювати капсульні та безкапсульні її форми. Збудника сибірки методом ПЛР можна виділяти з грунту, води, сухих порошкоподібних речовин (кормів для тварин, борошна тощо), з крові тварин і трупного матеріалу.

Охорона людей
від зараження сибіркою
Сибірка у людей здебільшого виникає внаслідок зараження від хворої тварини, трупа, вживання продуктів тваринництва від хворих тварин (молоко, м'ясо). Інфікування людини можливе контактним, трансмісивним, аліментарним або ж повітряно-пиловим шляхом. Сибірка у людини здебільшого проявляється у вигляді інфекції зовнішніх покривів, рідше - легеневою і кишковою формою. Шкірну форму хвороби реєструють у понад 95% випадках, вона характеризується порівняно легким перебігом.
Потенційна небезпека зараження людей існує, тому щепленню підлягають особи, які за родом діяльності піддаються ризику зараження в процесі маніпуляції з матеріалами, які підозрюють в осіменінні збудником сибірки. Обов'язковому щепленню підлягають особи, які працюють із культурами збудника сибірки.

Інтерв'ю
У розвинених країнах агрострахування вже давно застосовується як ефективний інструмент розвитку агробізнесу, в Україні страхування ризиків сільського господарства все ще знаходиться на стадії розвитку
Богдан Шаповал, директор UFEB
Хто з сільгоспвиробників (навіть невеликих за обсягами виробництва) не мріє експортувати продукцію та отримувати за неї тверду валюту? Порадити кому варто розпочинати експорто-орієнтовану діяльність,

1
0