Спецможливості
Новини

Щодо наведення порядку в земельних питаннях

24.09.2008
359
Щодо наведення порядку  в земельних питаннях фото, ілюстрація

Як завжди, за нас аналізують стан АПК “чужі дяді”, нам рекомендують, у нас навіть є свої тлумачники швидкого або прискореного (як самі реформи за часів Л. Кучми) впровадження в життя рекомендованого (раніше — за кошти ТАСІС, НОУ-ХАУ тощо, а сьогодні — за рахунок різних “зелених”, “голубих” програм розвитку ООН). І тільки немає кому відповідати за результати глобального (в межах окремої держави — України) експерименту над власним народом. І це зачароване коло може бути розірване за двох сценаріїв розвитку, що на нас чекає: зникнення з карти землі такої держави як Україна, або ж запровадження відповідальності за “пережовування чужих порад”, а ще краще — за власну участь у їхній розробці.

Як завжди, за нас аналізують стан АПК “чужі дяді”, нам рекомендують, у нас навіть є свої тлумачники швидкого або прискореного (як самі реформи за часів Л. Кучми) впровадження в життя рекомендованого (раніше — за кошти ТАСІС, НОУ-ХАУ тощо, а сьогодні — за рахунок різних “зелених”, “голубих” програм розвитку ООН). І тільки немає кому відповідати за результати глобального (в межах окремої держави — України) експерименту над власним народом. І це зачароване коло може бути розірване за двох сценаріїв розвитку, що на нас чекає: зникнення з карти землі такої держави як Україна, або ж запровадження відповідальності за “пережовування чужих порад”, а ще краще — за власну участь у їхній розробці.

Дуже мені сподобався сам підхід зарубіжних та вітчизняних (за кошт ООН) експертів ООН до власне методики “дослідження” проблем в Україні. Так, у соціально орієнтованій Україні проведено опитування найбільш зацікавлених (не селян, для кого впроваджували й, кажуть, усе ще здійснюють реформу в АПК) осіб щодо відміни мораторію на продаж землі (ВВ, № 176 (1866), 12 жовтня 2007 р.). Вітчизняні аналітики центру Голубої стрічки програми ООН пояснюють, як це добре для селян (і це робитимуть усі до останнього жителя України) — одержати кредити під заставу землі. За висновками експертів ООН (і наших — за “зелені” США), продаж землі — це наведення порядку в земельних питаннях.
Щоб конкретизувати питання ринку землі, її застави, розглянемо кілька ключових питань.
1. Глобалізація економіки, темпи зростання багатства багатьох країн світу тощо потребували не тільки збільшення виробництва продовольства, а й, передусім, — якості останнього. Першою, основною, вимогою до країн, що вступили в СОТ, є виробництво високоякісної продукції. Таку продукцію можуть виробляти лише інтегровані агробізнесові підприємства, де кожний елемент окремої технології або її підсистема є сертифікованими. Для молокопродуктового підкомплексу сертифікованими мають бути такі технологічні елементи, як заготівля кормів, утримання корів, їхнє доїння (лише в доїльних залах), охолодження молока на фермі, транспортування його до молокозаводу.
2. Проблеми високоякісного виробництва, наприклад молока, в світі вирішують лише на великих підприємствах, які є ефективними. За логікою, вся інфраструктура АПК спрямована на задоволення потреб ефективних підприємств і постійно пропонує дедалі потужнішу й потужнішу техніку, наприклад трактори, на яких за добу можна зорати 200–300 га ріллі. Це, своєю чергою, спонукає до створення великих сільськогосподарських підприємств. На дрібних фермах (20 га ріллі), порівняно з більшими (1000 га), потреба в техніці — в розрахунку на 1000 га — у 20–25 разів більша. Тільки заступ і граблі “гарантують” можливу прибутковість дрібнотоварного виробництва (якщо не брати до уваги те, що немає відповідної до вимог СОТ якості продукції та наявна вже тепер низька товарність — на рівні 5–30 відсотків).
3. За прогнозами експертів ООН (не рекомендації Україні), в недалекому майбутньому населення Землі збільшиться до 10 млрд осіб, на половину з яких не припадатиме навіть 0,07 га ріллі. Такого показника землезабезпеченості вже майже досягли Китай, Англія та інші країни (0,1 га). У нас же сільськогосподарських угідь на одного мешканця припадає близько 1 га (0,7 га ріллі). Зате товарної продукції (разом із експортом) ми виробляємо з 1 га ріллі майже вдесятеро менше, ніж країни ЄС. Як може бути ефективним сільське господарство, якщо постійно забороняти експорт? Українці ж не можуть споживати всемеро більше продукції (отже, потрібно мати або всемеро нижчу врожайність та продуктивність тварин, або ж обробляти, в розрахунку на одного мешканця, значно меншу площу землі).
4. Чомусь (не беручи до уваги приміські землі) нашу землю реформатори ось уже 20 років незмінно оцінюють по 10 тис. грн за 1 га, що вище, ніж у багатьох країнах світу із розвиненим сільським господарством (там продають з 1 га значно більше продукції, ніж в Україні). Розрахунки, які я провів ще десять років тому, засвідчили, що вартість землі буде такою, якщо ми експортуватимемо сільськогосподарської продукції не менше ніж на 23–25 млрд дол. США з відповідним зростанням ефективності виробництва.
5. Оптимізаційні розрахунки показують, що 1991 року (коли був у наявності весь виробничий потенціал с.-г. підприємств) можна було б ефективно вести виробництво (за умови, що політики не критикували б Росію і ми не втратили б її ринки) на підприємствах, які мали понад 600 га ріллі. Тепер, коли потрібно відновити техніку, в підприємства має бути не менше 6–7 тис. га ріллі. Чи в змозі селяни об’єднатися в ефективні структури, коли повністю знищено технічну базу, а для її відновлення на кожні 1000 га ріллі треба придбати 12–15 потужних тракторів вартістю 20–100 тис. дол. США.
6. Наші трейдери лише забезпечують міжнародних і підвозять їм до портів нашу сільськогосподарську продукцію. Як наслідок, ціни експорту для України значно нижчі за ціни, які зафіксовано на світових біржах. До того ж, у нас має місце величезна варіація виробництва за роками, тому з нами небезпечно мати справи на довготермінову перспективу. Щороку Україна експортує (або й ні) продукцію у нові й нові країни. Нестабільний експорт за низькими цінами призводить до зниження доходів сільгосптоваровиробників, і, відповідно, до зниження ціни на землю. Тобто, якщо землею через підставних осіб користуватимуться іноземці з гарантією стабільних ринків (з іноземними трейдерами), то її ціна буде значно вищою. Нарощення економічної потужності вітчизняних трейдерів теж призведе до зростання цін на землю. Постійна заборона експорту — шлях до втрати іміджу наших трейдерів, країни в цілому. А головне — не завантажується величезний потенціал АПК, знижуються доходи, й, відповідно, меншає ціна землі.
Згадані вище проблеми, які є в АПК України, свідчать, що застава землі — це міф. Жодний банк не дасть селянам кредит за умови, що ціна землі буде на рівні офіційної — 10 тис. грн. За такої надуманої ціни банк має надати кредит на суму 1 млн дол. під заставу всього 1 тис. га ріллі. Розрахунки, які ми здійснили ще в минулому тисячолітті, показали, що за наявної прибутковості сільськогосподарського виробництва для гарантування повернення кредиту на цю суму потрібно заставити більше ніж 15 тис. га ріллі, а її ціна становитиме всього 100–300 дол. Щоб у цьому бути впевненими, треба поцікавитися в працівників банків або мати хоча б по одному вітчизняному та зарубіжному прикладу щодо надання таких сум кредитів під заставу 1 тис. га ріллі навіть з більшою економічною віддачею. Тож хочеться спитати в експертів ООН, а ще більше в наших, який же кредит під заставу одержить селянин із наділом землі в 2–10 га і що або якої марки трактор (окрім заступа) він придбає за цю суму? Перелік цих проблем і, основне, неможливість селянам (після втрати ринків збуту та технічних засобів) створити ефективні за розмірами підприємства вказують на те, що на ринку землі селян не буде. Навіть після земельної реформи 1861 р. із 50 млн десятин землі, які оберталися на ринку царської Росії, селяни викупили лише 20% (слід зазначити, що до початку реформи у наших пращурів не було соціалізму, а тому не було багатіїв — не було “прихватизації”).
Я думаю, що в усіх гілок влади має вистачити мужності сказати, як вони бачать розвиток подій і становлення держави та на якій моделі цього розвитку вони хочуть зупинитися (заможними є всі селяни всієї України або кілька тисяч бізнесових структур володіють землею, й селянам на автоматизованих виробництвах немає роботи, створюються резервації для переселення зайвих жителів сіл тощо). Найбільш справедливо — держава здає в оренду землю під ефективне виробництво, а орендна плата надходить до бюджету. Варіант, до якого ми йдемо: селяни без землі — це національна катастрофа. Невже миттєве збагачення невеликої групки бізнесових структур варте того, щоб знищити село, його жителів і поставити на карту саме існування України? Іноземцям не дуже дорого коштують різного роду консультації з доведенням до населення їхніх основних постулатів доморощеними реформаторами, в яких абсолютно немає такої ознаки, як моральність.
Запровадження позицій консультантів у попередні роки створило соціальну пустелю на селі й знищило виробничий потенціал підприємств. Усі задоволені й немає крайніх. Такий стан заохочує “до нових подвигів” і нагород незалежно від результату (негативного чи позитивного за соціально-економічним критерієм). Як висловлюються нині самі реформатори, вони не думали, що результат в АПК буде-таки плачевним. А чи думали вони взагалі? Може, хоч тепер почнемо думати? Саме час. Швидше за все, може так статися, що після ринку землі (за повного ігнорування законів) плодами реформ користуватимуться жителі колишньої нашої території, які її назвуть не Україною. До зняття мораторію на продаж землі ще потішимося, що ми українці (незалежно від нації). Бо потім тішитиметься населення іншої країни.

М. Калінчик,
д-р  екон. наук

Інтерв'ю
У березні Асоціація «Укрсадпром» обрала нового голову. Ним став Юрій Вахель. Про себе він розповідає, що «родом з олійно-зернового бізнесу». Сайт «Пропозиція» розпитав у нового голови асоціації про поточну ситуацію з арештом рахунків... Подробнее
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до

1
0