Роль олійних культур у підвищенні ефективності аграрного виробництва

Останнім часом лунають негативні висловлювання щодо широкого розповсюдження ріпаку в Україні. Частіше вони безпідставні, бо не підтверджені  науковими дослідженнями.

Значення олійних культур різнобічне:

• їхній вплив на основні якісні показники грунту;
• роль олійних культур у підвищенні ефективності виробництва озимих;
• економічне значення та біоенергетична оцінка виробництва олійних культур.

Розглядаючи це питання в такому розрізі, ми провели численні дослідження, аналізи інших дослідів, розрахунки та обчислення. Виконана робота дала змогу зробити один загальний висновок: уведення олійних культур у сівозміни в більшості випадків сприяє поліпшенню фітосанітарного стану полів, якості попередників для озимини та основних показників родючості грунту. Насамперед це стосується водного режиму грунту, який пов'язаний з тим чи іншим рівнем загального водопоглинання рослин (табл. 1).
Як бачимо з розрахунків, які наведено за результатами досліджень кафедри рослинництва Одеського державного аграрного університету, серед олійних культур соняшник споживає більше грунтової вологи, ніж озима пшениця. А такі культури, як гірчиця та льон, майже вдвічі менше споживають вологи порівняно з озимою пшеницею. Навіть соняшник, який розвиває велику надземну біомасу та має міцну кореневу систему, лише на 21,5% перевищує за загальним водоспоживанням озиму пшеницю. Якщо розрахувати кількість сухої органічної речовини, яку можуть створити рослини озимої пшениці за рахунок збереженої олійними культурами грунтової вологи, то результати будуть такими, т/га:
Соняшник   - 1,6  
Соя   + 1,2
Озимий ріпак   +0,5
Льон   + 3,3
Гірчиця   +3,2
Рицина   + 2,7
Як бачимо, лише соняшник дає знак мінус. Тобто вологи, яка залишається після нього, менше, ніж після озимої пшениці, на величину, що достатня для формування 1,6 т/га сухої органічної речовини.
Зрозуміло, що хоча волога є одним з дуже важливих економічних чинників, а все ж він не єдиний. Велике значення надається також винесенню поживних речовин з урожаєм тієї чи іншої культури. У цьому відношенні олійні культури мають відчутний рівень диференціації (табл. 2).
Аналіз наведених даних свідчить про те, що олійні культури в 2,5-3,5 раза перевищують озиму пшеницю за винесенням азоту й фосфору та в 2-4 рази - за винесенням калію. Але врожай основної продукції в олійних культур у 1,5-3,75 раза нижчий, тому загальне винесення поживних речовин суттєво різниться, порівняно з пшеницею, лише щодо соняшнику, ріпаку та сої. Найбільше виносить азоту озимий ріпак, який за цим показником удвічі перевищує озиму пшеницю. За винесенням фосфору лідирують соя й ріпак, які на 75 та на 61%, відповідно, перевищують озиму пшеницю.
Але, незважаючи на те, що винесення поживних речовин з урожаєм - це важливий чинник стану родючості грунту, все ж таки він не є визначальним, тому що певний дефіцит NРК можна легко компенсувати внесенням відповідної кількості добрив. Набагато важливішим показником є тривалість часу, протягом якого вирощується та чи інша культура, якщо мова йде про використання її як попередника озимини. Точніше, не просто тривалість вегетації, а період, який залишається після збирання попередника до сівби озимої пшениці, тобто проміжок часу для підготування грунту до посівної. У цьому відношенні не всі олійні культури цілком відповідають вимогам. З наведеного нижче малюнку бачимо, що найдовшим період від збирання олійної культури до висівання озимої пшениці залишається в разі вирощування озимого ріпаку, гірчиці та льону олійного (рис. 1).
Для цих культур період підготування грунту становить у середньому 81 день. Для ранньо- й середньостиглих сортів або гібридів соняшнику цей період триває 26 та 15 днів, відповідно; для ранньостиглих сортів сої - 15 днів, а для пізньостиглого соняшнику та середньо- й пізньостиглої сої й рицини -  10, 5 та 0 днів. Якщо охарактеризувати олійні культури як попередники озимини з погляду тривалості післязбирального періоду, то вимальовується таке:
Для досягнення повнішої характеристики олійних культур як попередників озимої пшениці важливе значення має стан поля за рівнем забур'яненості. І в цьому відношенні різні олійні суттєво різняться між собою (рис. 2).
Тут найкращу позицію має озимий ріпак. Ця культура за рахунок ранньої сівби й швидкого росту вже восени, на перших фазах розвитку, певною мірою пригнічує бур'яни, а навесні ще більше підсилює свою "охоронну дію". Ріпак починає весняну вегетацію в середині березня й за середніх умов весни до кінця квітня входить у стадію бутонізації. Міцні швидкорослі рослини ріпаку утворюють листкову поверхню з індексом 4-6 і так затіняють бур'яни, що навіть такі злісні, як осот, не витримують пригнічення і гинуть. З графіка видно, що вже в травні посіви ріпаку повністю звільняються від бур'янів. Це, зрозуміло, забезпечує зменшення не тільки фактичної, а й потенційної забур'яненості. В цьому відношенні важко переоцінити позитивний вплив озимого ріпаку на фітосанітарний стан поля. Соя й соняшник, як бачимо, протягом травня й червня поступаються ріпаку, але надалі й ці культури, якщо їм допомогти агротехнічними заходами, спроможні убезпечити поле від сильного забур'янення.
У сучасній науковій літературі накопичилося багато експериментального матеріалу, який ілюструє вплив попередників на врожайність озимої пшениці. Але понад 90% опублікованих даних стосуються висвітлення ролі класичних попередників: чистого пару, зайнятих парів, з непарових попередників найчастіше згадують горох, кукурудзу на силос та озиму пшеницю. Класичні дослідження (А. Созінов, В. Гармашов, І. Вовченко, 1978) в цьому напрямі показали перевагу чорного пару й недоцільність використання як попередника озимої пшениці повторних посівів (табл. 3).
Аналізуючи наукову літературу, ми дійшли висновку, що ефективність таких попередників, як просо, гречка та баштанні культури висвітлено значно слабше, бо вдалося відшукати лише окремі публікації з цього приводу. І зовсім незадовільно висвітлено роль олійних культур як попередників.
Лише в німецькій літературі дається грунтовна характеристика ріпаку як попередника озимої пшениці порівняно з класичними попередниками. Ці роботи свідчать про суттєву перевагу ріпаку (табл. 4).
Ми провели виробничий дослід, у якому вивчали паралельно з класичними попередниками олійні культури, які на сьогодні вирощують у Степу України. Ці досліди показали ефективність олійних культур як попередників і з погляду врожайності, і щодо формування високого рівня якісних показників (табл. 5).
Як бачимо, порівняно з чорним паром, урожайність після попередників була такою: після гороху - 88,9%; кукурудзи на силос - 62,3; озимого ріпаку - 89,1; гірчиці - 91,7; льону олійного - 86,4 ; соняшнику - 58,7%. Це дає підстави зробити висновок, що більшість олійних культур, за винятком соняшнику, як попередники озимої пшениці дорівнюють гороху. Звичайно, це лиш однорічні дані, які в подальшому треба перевірити й доповнити. Ці дослідження вже тепер є предметом наукової роботи кафедри рослинництва Одеського державного аграрного університету. А наведені результати виробничого досліду підтверджують позитивний вплив олійних культур на фітосанітарний стан полів.

В. Щербаков,
д-р с.-г. наук, професор, завідувач кафедри рослинництва
Т. Яковенко,
канд. с.-г. наук, доцент кафедри рослинництва
І. Когут,
аспірантка кафедри рослинництва, ОДАУ