Спецможливості
Статті

Ре­сур­со­ощад­на тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня ози­мо­го ріпа­ку

04.12.2014
1182
Ре­сур­со­ощад­на тех­но­логія  ви­ро­щу­ван­ня  ози­мо­го ріпа­ку фото, ілюстрація

Ози­мий ріпак — най­по­ши­реніша олійна куль­ту­ра з ро­ди­ни ка­пу­с­тя­них. Ріпа­ко­ве насіння містить 38–50% олії, 16–29 — білка, 6–7 — клітко­ви­ни, 24–26% бе­за­зо­ти­с­тих ек­с­т­рак­тив­них ре­чо­вин. Олія — ос­нов­на ме­та ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку. Ріпа­ко­ву олію ви­ко­ри­с­то­ву­ють як про­дукт хар­чу­ван­ня і як си­ро­ви­ну для різних га­лу­зей про­мис­ло­вості.

Ози­мий ріпак — най­по­ши­реніша олійна куль­ту­ра з ро­ди­ни ка­пу­с­тя­них. Ріпа­ко­ве насіння містить 38–50% олії, 16–29 — білка, 6–7 — клітко­ви­ни, 24–26% бе­за­зо­ти­с­тих ек­с­т­рак­тив­них ре­чо­вин. Олія — ос­нов­на ме­та ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку. Ріпа­ко­ву олію ви­ко­ри­с­то­ву­ють як про­дукт хар­чу­ван­ня і як си­ро­ви­ну для різних га­лу­зей про­мис­ло­вості.

М. До­ля, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор,
членко­р НА­АН,
Л. Бон­дарєва, канд. с.-г. на­ук, до­цент,
Національ­ний універ­си­тет біоре­сурсів
і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни

Ріпак — не­ви­баг­ли­ва до теп­ла куль­ту­ра. Йо­го насіння по­чи­нає про­ро­ста­ти вже за тем­пе­ра­ту­ри 1°С, про­те для одер­жан­ня сходів на третій-чет­вер­тий день потрібна тем­пе­ра­ту­ра 14…17°С. Рос­ли­ни ве­ге­ту­ють за 5…6°С і про­дов­жу­ють осінню ве­ге­тацію навіть за на­стан­ня нічних за­мо­розків. Для осінньої ве­ге­тації до­стат­ня су­ма ак­тив­них (по­над 5°С) тем­пе­ра­тур 750…800°С. Най­кра­ще пе­ре­зи­мо­ву­ють рос­ли­ни із роз­ви­ну­тою ро­зет­кою, яка скла­дається із 6–8 справжніх листків. Та­ко­го рівня осінньо­го роз­вит­ку мож­на до­сяг­ти за до­три­ман­ня оп­ти­маль­но­го стро­ку сівби і ре­ко­мен­до­ва­ної гу­с­то­ти рос­лин. Схо­ди ози­мо­го ріпа­ку за пізніх строків сівби не всти­га­ють прой­ти за­гар­ту­ван­ня і ги­нуть за -6…8°С. За вда­ло­го за­гар­ту­ван­ня ріпак ви­т­ри­мує мо­ро­зи на рівні ко­ре­не­вої ший­ки до -12…14°С.
Під час фор­му­ван­ня стручків і до­сти­ган­ня ріпак по­тре­бує до­стат­нь­о­го во­ло­го­за­без­пе­чен­ня. Куль­ту­ра до­б­ре ре­а­гує на часті, але не сильні дощі. Як­що під час на­ли­ван­ня і до­сти­ган­ня насіння ріпа­ку куль­ту­ра відчу­ває не­ста­чу во­ло­ги, то ма­са 1000 насінин змен­шується від 4,0–4,5 до
2,5–3,0 г, до­сти­ган­ня насіння при­ско­рюється, уро­жайність змен­шується.
Для фор­му­ван­ня 1 ц насіння ріпак по­тре­бує знач­но більше по­жив­них ре­чо­вин, аніж зер­нові куль­ту­ри. Він до­б­ре рос­те на чор­но­зе­мах, тем­но-сірих та сірих лісо­вих грун­тах, дер­но­во-підзо­ли­с­тих та ін. із ней­т­раль­ною або сла­бо­кис­лою ре­акцією грун­то­во­го роз­чи­ну (рН 6,6–7,2). Йо­го мож­на ви­ро­щу­ва­ти і за індек­су рН по­над 7,2, і ниж­чо­го від 6,6.

   Ріпак є важ­ли­вою кор­мо­вою куль­ту­рою зе­ле­но­го кон­веєра. Зе­ле­ну ма­су ви­ко­ри­с­то­ву­ють у ран­нь­о­вес­ня­ний та пізньо­осінній періоди. Уро­жай зе­ле­ної ма­си в ози­мих проміжних посівах до­ся­гає 340–360 ц/га, що ста­но­вить 36–38 к. од. На­весні після ско­шу­ван­ня зе­ле­ної ма­си ріпа­ку всти­га­ють вчас­но посіяти ос­новні куль­ту­ри — ку­ку­руд­зу, про­со, греч­ку то­що. По­укісні та по­жнивні посіви за­без­пе­чу­ють ху­до­бу зе­ле­ним кор­мом в осінній період.
Це цінний по­пе­ред­ник — особ­ли­во для зер­но­вих куль­тур. Він ма­ло ви­су­шує грунт, поліпшує йо­го аг­рофізичні вла­с­ти­вості і фіто­санітар­ний стан, ра­но звільняє по­ле. До­б­ре роз­ви­не­на стриж­не­ва ко­ре­не­ва си­с­те­ма про­ни­кає гли­бо­ко в грунт, по­кра­щує йо­го струк­ту­ру, роз­пу­шує, що особ­ли­во важ­ли­во за ви­ко­ри­с­тан­ня важ­ких трак­торів. При­орю­ван­ня ко­ре­не­вої си­с­те­ми, стерні і подрібне­ної со­ло­ми дає змо­гу ча­ст­ко­во по­вер­та­ти ор­ганіку в грунт, який після її міне­ралізації зба­га­чується азо­том — 60–65 кг/га, фо­с­фор­ною кис­ло­тою — 32–36 і калієм — 55–60 кг/га.
Ріпак ви­ко­ри­с­то­ву­ють як си­де­рат. При­орю­ван­ня на­весні зе­ле­ної ма­си (220–240 ц/га) рівноцінне вне­сен­ню 18–20 т/га гною.
За су­час­ної струк­ту­ри посівних площ, ко­ли 50% і більше зай­ма­ють зер­нові, ця куль­ту­ра є ос­нов­ним по­пе­ред­ни­ком для ози­мих зер­но­вих. То­му ози­мий ріпак висіва­ють після ози­мо­го і яро­го яч­ме­ню, ози­мої пше­ниці.
Не мож­на сіяти ріпак після цу­к­ро­вих бу­ряків, оскільки ви­ни­кає не­без­пе­ка по­ши­рен­ня не­ма­то­ди, яка є спільним шкідни­ком для обох куль­тур. Не роз­мі­щу­ють ріпак після со­няш­ни­ку та ка­пу­с­тя­них (гірчиці, редь­ки, ка­пу­с­ти та ін.). По­вер­та­ти ріпак на по­пе­реднє по­ле у сівозміні доз­во­ляється не раніше ніж че­рез чо­ти­ри-п’ять років.
Ріпак як пе­ре­хрес­но­за­пи­лю­ва­на куль­ту­ра по­тре­бує про­сто­ро­вої ізо­ляції — що­най­мен­ше 500 м, яка потрібна та­кож і для за­хи­с­ту від шкідників та хво­роб.
Ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку і зер­но­вих куль­тур в одній сівозміні поліпшує фіто­санітар­ний стан полів, зво­дить до мініму­му за­ра­жен­ня зер­но­вих ко­ре­не­вою гнил­лю.
Ця куль­ту­ра для успішно­го ви­ро­щу­ван­ня по­тре­бує більшої кількості до­б­рив, аніж зер­нові. На фор­му­ван­ня 1 ц насіння ріпак ви­ко­ри­с­то­вує 6 кг N, 2,4 — Р2О5 і 4,2 кг К2О. Ча­с­ти­ну еле­ментів жив­лен­ня мож­на ком­пен­су­ва­ти вне­сен­ням ор­ганічних до­б­рив — 20–30 т/га (гній кра­ще вно­си­ти під по­пе­ред­ник).
Нор­ма вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив за­ле­жить від по­пе­ред­ни­ка, ро­дю­чості грун­ту і про­гра­мо­ва­но­го рівня вро­жай­ності. Фо­с­форні і калійні до­б­ри­ва вно­сять під оран­ку чи куль­ти­вацію, азотні до­б­ри­ва (N25 у фізичній вазі) вно­сять пе­ред сівбою ли­ше після зер­но­вих по­пе­ред­ників. Надмірне азот­не жив­лен­ня в осінній період погіршує пе­ре­зимівлю рос­лин. Пер­ше піджив­лен­ня азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми про­во­дять на по­чат­ку віднов­лен­ня вес­ня­ної ве­ге­тації, дру­ге — ре­ко­мен­дується про­во­ди­ти че­рез 14–20 днів. Третє піджив­лен­ня — у се­ре­дині цвітіння куль­ту­ри — сприяє рос­ту стручків і збільшен­ню ма­си насіння.
Ве­ге­та­тив­на ма­са ози­мо­го ріпа­ку інтен­сив­но на­ро­с­тає впро­довж двох-трьох тижнів після віднов­лен­ня ве­ге­тації, і в цей період куль­ту­ра по­тре­бує найбільше азо­ту. То­му май­же 80–90% азо­ту слід вно­си­ти у перші два тижні вес­ня­но­го рос­ту ріпа­ку. Підви­ще­на по­тре­ба рос­лин в азоті та­кож під час рос­ту ге­не­ра­тив­них ор­ганів і фор­му­ван­ня зер­на. То­му важ­ли­вим є піджив­лен­ня ріпа­ку у фазі цвітіння. Він до­б­ре ре­а­гує на вне­сен­ня мікро­е­ле­ментів, особ­ли­во бо­ру.
Пер­шо­чер­го­ви­ми прий­о­ма­ми ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри є моніто­ринг і кон­троль післядії аг­рохімікатів, що впли­ва­ють на ріст і роз­ви­ток рос­лин ріпа­ку в по­льо­вих сівозмінах. А та­кож за­сто­су­ван­ня су­час­них ре­сур­со­ощад­них тех­но­логій із за­сто­су­ван­ням ба­ко­вих сумішей на ос­нові ма­к­ро- та мікро­до­б­рив і за­собів за­хи­с­ту рос­лин (таблиця).

Осінній захист ріпаку — це гарантія його успішної перезимівлі і високого врожаю
Особ­ли­вості осінньо­го рос­ту і роз­вит­ку рос­лин у 2014 р. спри­ят­ливі для роз­вит­ку не­ба­жа­ної рос­лин­ності на посівах ози­мих, тож на­сам­пе­ред слід приділи­ти по­си­ле­ну ува­гу про­ве­ден­ню їхньо­го за­хи­с­ту від ком­плек­су од­но- та ба­га­торічних  видів бур’янів. Це зу­мов­ле­но по­год­ни­ми умо­ва­ми, зо­к­ре­ма інтен­сив­ним зво­ло­жен­ням грун­ту на по­чат­ку ор­га­но­ге­не­зу ріпа­ку ози­мо­го, а та­кож пше­ниці ози­мої, яч­ме­ню, жи­та, три­ти­ка­ле та інших.
Та­кож важ­ли­во вра­хо­ву­ва­ти те, що за ос­таннє 10-річчя у сівозмінах усіх грун­то­во-кліма­тич­них зон Ук­раїни за­бур’яненість в осінній період на­бу­ває гос­по­дарсь­ко важ­ли­во­го зна­чен­ня. Особ­ли­во це ак­ту­аль­но у разі за­сто­су­ван­ня точ­но­го висіву, пе­ре­хо­ду на мінімаль­ний об­робіток грун­ту або си­с­те­ми зем­ле­роб­ст­ва «ноу-тілл», у разі не­до­три­ман­ня аг­ро­технічних за­ходів та порівня­но ко­рот­кої ро­тації куль­тур у по­льо­вих сівозмінах.
На­явність навіть не­знач­ної кількості як од­норічних, так і ба­га­торічних зла­ко­вих та дво­доль­них видів бур’янів зу­мов­лює знач­не змен­шен­ня вро­жаю на по­чат­ку йо­го фор­му­ван­ня чи на по­чат­ку роз­вит­ку і погіршен­ня йо­го якості у гос­по­дар­ст­вах усіх форм влас­ності.
На­сам­пе­ред за­слу­го­ву­ють на ува­гу аг­рофіто­це­но­зи із ко­ре­не­па­ро­ст­ко­ви­ми бур’яна­ми та ви­да­ми, що ви­жи­ва­ють після за­сто­су­ван­ня за­хис­них за­ходів, про­ве­де­них під час ви­ро­щу­ван­ня по­пе­ред­ньої куль­ту­ри. За­зви­чай не­до­статнім є кон­троль осотів, березки по­льо­вої, ло­бо­ди, а та­кож зла­ко­вих видів бур’янів, що зу­мов­лю­ють інтен­сив­не за­смічен­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур і зни­жен­ня про­дук­тив­ності рай­о­но­ва­них та пер­спек­тив­них сортів і гібридів на 35% і більше.
У зв’яз­ку із цим слід за­сто­со­ву­ва­ти як профілак­тичні, так і спеціальні за­хисні за­хо­ди, ком­по­зиції та тех­но­логії, які є дієви­ми у гос­по­дар­ст­вах усіх форм влас­ності.
Пер­шо­чер­го­во потрібно звер­ну­ти ува­гу на гербіци­ди для за­хи­с­ту посівів ріпа­ку ози­мо­го від зла­ко­вих бур’янів та па­да­лиці з та­ким діючи­ми ре­чо­ви­на­ми, як хіза­ло­фоп-П-етил, 125 г/л, кле­то­дим, 120 г/л, хіза­ло­фоп-П-те­фу­рил, 40 г/л.
Та­кож про­ти ком­плек­су дво­доль­них бур’янів слід вне­сти дво­ком­по­нентні гербіци­ди (клопіралід, 267 г/л + пікло­рам, 67 г/л) у період фор­му­ван­ня 3–5 листків у ріпа­ку, що є ха­рак­тер­ним для осінньо­го ета­пу роз­вит­ку цієї куль­ту­ри у зво­ло­жені ро­ки, оскільки ріпак в усі ро­ки спо­с­те­ре­жень ви­я­вив свою не­кон­ку­рен­то­с­про­можність що­до бур’янів та па­да­лиці в осінній період.
На­звані ви­ще діючі ре­чо­ви­ни до­б­ре змішу­ють­ся із мікро­до­б­ри­ва­ми та ре­гу­ля­то­ра­ми рос­ту, на­при­клад хлор­мек­ват-хло­ри­дом, 700 г/л, який ре­гу­лює рос­тові про­це­си, за­побігає пе­ре­ро­с­тан­ню та ви­ля­ган­ню рос­лин. Вка­зані ви­ще діючі ре­чо­ви­ни гербіцидів сумісні із фунгіци­да­ми та інсек­ти­ци­да­ми, що доз­во­лені і ре­ко­мен­ду­ють­ся до за­сто­су­ван­ня ви­роб­нич­ни­кам на по­чат­ку осінньо­го ета­пу ве­ге­тації куль­ту­ри. 
На пізніх посівах ріпа­ку на­галь­ним і не­обхідним за­побіжним за­хо­дом є за­сто­су­ван­ня гербіцидів із мікро- та мікро­до­б­ри­ва­ми, які підси­лю­ють ефек­тивність кон­тро­лю бур’янів і спри­я­ють ефек­тив­но­му за­хи­с­ту посівів від
од­но- та ба­га­торічних видів у разі їхньо­го пе­ре­ро­с­тан­ня.
Су­часні тех­но­логії за­хи­с­ту ріпа­ку і зер­но­вих ко­ло­со­вих куль­тур доцільно про­во­ди­ти з ура­ху­ван­ням історії кож­но­го по­ля, що дасть змо­гу запобіг­ти не­га­тивним змінам у фізіології
струк­тур аг­рофіто­це­нозів.

Інтерв'ю
У середині грудня офіційно було повідомлено про створення нової громадської організації — «Всеукраїнського аграрного форуму», метою якої є об’єднання  всіх сільськогосподарських організацій задля спільної продуктивної роботи й ефективної... Подробнее
Міністерство аграрної політики, Ярослав Краснопольський
Нещодавні зміни у складі уряду можуть торкнутися  і діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства. Що змінилося і яких новацій очікувати? Із цим запитанням ми звернулися до першого

1
0