Спецможливості
Статті

Ре­сур­со­ощад­на тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня ози­мо­го ріпа­ку

04.12.2014
1715
Ре­сур­со­ощад­на тех­но­логія  ви­ро­щу­ван­ня  ози­мо­го ріпа­ку фото, ілюстрація

Ози­мий ріпак — най­по­ши­реніша олійна куль­ту­ра з ро­ди­ни ка­пу­с­тя­них. Ріпа­ко­ве насіння містить 38–50% олії, 16–29 — білка, 6–7 — клітко­ви­ни, 24–26% бе­за­зо­ти­с­тих ек­с­т­рак­тив­них ре­чо­вин. Олія — ос­нов­на ме­та ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку. Ріпа­ко­ву олію ви­ко­ри­с­то­ву­ють як про­дукт хар­чу­ван­ня і як си­ро­ви­ну для різних га­лу­зей про­мис­ло­вості.

Ози­мий ріпак — най­по­ши­реніша олійна куль­ту­ра з ро­ди­ни ка­пу­с­тя­них. Ріпа­ко­ве насіння містить 38–50% олії, 16–29 — білка, 6–7 — клітко­ви­ни, 24–26% бе­за­зо­ти­с­тих ек­с­т­рак­тив­них ре­чо­вин. Олія — ос­нов­на ме­та ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку. Ріпа­ко­ву олію ви­ко­ри­с­то­ву­ють як про­дукт хар­чу­ван­ня і як си­ро­ви­ну для різних га­лу­зей про­мис­ло­вості.

М. До­ля, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор,
членко­р НА­АН,
Л. Бон­дарєва, канд. с.-г. на­ук, до­цент,
Національ­ний універ­си­тет біоре­сурсів
і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни

Ріпак — не­ви­баг­ли­ва до теп­ла куль­ту­ра. Йо­го насіння по­чи­нає про­ро­ста­ти вже за тем­пе­ра­ту­ри 1°С, про­те для одер­жан­ня сходів на третій-чет­вер­тий день потрібна тем­пе­ра­ту­ра 14…17°С. Рос­ли­ни ве­ге­ту­ють за 5…6°С і про­дов­жу­ють осінню ве­ге­тацію навіть за на­стан­ня нічних за­мо­розків. Для осінньої ве­ге­тації до­стат­ня су­ма ак­тив­них (по­над 5°С) тем­пе­ра­тур 750…800°С. Най­кра­ще пе­ре­зи­мо­ву­ють рос­ли­ни із роз­ви­ну­тою ро­зет­кою, яка скла­дається із 6–8 справжніх листків. Та­ко­го рівня осінньо­го роз­вит­ку мож­на до­сяг­ти за до­три­ман­ня оп­ти­маль­но­го стро­ку сівби і ре­ко­мен­до­ва­ної гу­с­то­ти рос­лин. Схо­ди ози­мо­го ріпа­ку за пізніх строків сівби не всти­га­ють прой­ти за­гар­ту­ван­ня і ги­нуть за -6…8°С. За вда­ло­го за­гар­ту­ван­ня ріпак ви­т­ри­мує мо­ро­зи на рівні ко­ре­не­вої ший­ки до -12…14°С.
Під час фор­му­ван­ня стручків і до­сти­ган­ня ріпак по­тре­бує до­стат­нь­о­го во­ло­го­за­без­пе­чен­ня. Куль­ту­ра до­б­ре ре­а­гує на часті, але не сильні дощі. Як­що під час на­ли­ван­ня і до­сти­ган­ня насіння ріпа­ку куль­ту­ра відчу­ває не­ста­чу во­ло­ги, то ма­са 1000 насінин змен­шується від 4,0–4,5 до
2,5–3,0 г, до­сти­ган­ня насіння при­ско­рюється, уро­жайність змен­шується.
Для фор­му­ван­ня 1 ц насіння ріпак по­тре­бує знач­но більше по­жив­них ре­чо­вин, аніж зер­нові куль­ту­ри. Він до­б­ре рос­те на чор­но­зе­мах, тем­но-сірих та сірих лісо­вих грун­тах, дер­но­во-підзо­ли­с­тих та ін. із ней­т­раль­ною або сла­бо­кис­лою ре­акцією грун­то­во­го роз­чи­ну (рН 6,6–7,2). Йо­го мож­на ви­ро­щу­ва­ти і за індек­су рН по­над 7,2, і ниж­чо­го від 6,6.

   Ріпак є важ­ли­вою кор­мо­вою куль­ту­рою зе­ле­но­го кон­веєра. Зе­ле­ну ма­су ви­ко­ри­с­то­ву­ють у ран­нь­о­вес­ня­ний та пізньо­осінній періоди. Уро­жай зе­ле­ної ма­си в ози­мих проміжних посівах до­ся­гає 340–360 ц/га, що ста­но­вить 36–38 к. од. На­весні після ско­шу­ван­ня зе­ле­ної ма­си ріпа­ку всти­га­ють вчас­но посіяти ос­новні куль­ту­ри — ку­ку­руд­зу, про­со, греч­ку то­що. По­укісні та по­жнивні посіви за­без­пе­чу­ють ху­до­бу зе­ле­ним кор­мом в осінній період.
Це цінний по­пе­ред­ник — особ­ли­во для зер­но­вих куль­тур. Він ма­ло ви­су­шує грунт, поліпшує йо­го аг­рофізичні вла­с­ти­вості і фіто­санітар­ний стан, ра­но звільняє по­ле. До­б­ре роз­ви­не­на стриж­не­ва ко­ре­не­ва си­с­те­ма про­ни­кає гли­бо­ко в грунт, по­кра­щує йо­го струк­ту­ру, роз­пу­шує, що особ­ли­во важ­ли­во за ви­ко­ри­с­тан­ня важ­ких трак­торів. При­орю­ван­ня ко­ре­не­вої си­с­те­ми, стерні і подрібне­ної со­ло­ми дає змо­гу ча­ст­ко­во по­вер­та­ти ор­ганіку в грунт, який після її міне­ралізації зба­га­чується азо­том — 60–65 кг/га, фо­с­фор­ною кис­ло­тою — 32–36 і калієм — 55–60 кг/га.
Ріпак ви­ко­ри­с­то­ву­ють як си­де­рат. При­орю­ван­ня на­весні зе­ле­ної ма­си (220–240 ц/га) рівноцінне вне­сен­ню 18–20 т/га гною.
За су­час­ної струк­ту­ри посівних площ, ко­ли 50% і більше зай­ма­ють зер­нові, ця куль­ту­ра є ос­нов­ним по­пе­ред­ни­ком для ози­мих зер­но­вих. То­му ози­мий ріпак висіва­ють після ози­мо­го і яро­го яч­ме­ню, ози­мої пше­ниці.
Не мож­на сіяти ріпак після цу­к­ро­вих бу­ряків, оскільки ви­ни­кає не­без­пе­ка по­ши­рен­ня не­ма­то­ди, яка є спільним шкідни­ком для обох куль­тур. Не роз­мі­щу­ють ріпак після со­няш­ни­ку та ка­пу­с­тя­них (гірчиці, редь­ки, ка­пу­с­ти та ін.). По­вер­та­ти ріпак на по­пе­реднє по­ле у сівозміні доз­во­ляється не раніше ніж че­рез чо­ти­ри-п’ять років.
Ріпак як пе­ре­хрес­но­за­пи­лю­ва­на куль­ту­ра по­тре­бує про­сто­ро­вої ізо­ляції — що­най­мен­ше 500 м, яка потрібна та­кож і для за­хи­с­ту від шкідників та хво­роб.
Ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку і зер­но­вих куль­тур в одній сівозміні поліпшує фіто­санітар­ний стан полів, зво­дить до мініму­му за­ра­жен­ня зер­но­вих ко­ре­не­вою гнил­лю.
Ця куль­ту­ра для успішно­го ви­ро­щу­ван­ня по­тре­бує більшої кількості до­б­рив, аніж зер­нові. На фор­му­ван­ня 1 ц насіння ріпак ви­ко­ри­с­то­вує 6 кг N, 2,4 — Р2О5 і 4,2 кг К2О. Ча­с­ти­ну еле­ментів жив­лен­ня мож­на ком­пен­су­ва­ти вне­сен­ням ор­ганічних до­б­рив — 20–30 т/га (гній кра­ще вно­си­ти під по­пе­ред­ник).
Нор­ма вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив за­ле­жить від по­пе­ред­ни­ка, ро­дю­чості грун­ту і про­гра­мо­ва­но­го рівня вро­жай­ності. Фо­с­форні і калійні до­б­ри­ва вно­сять під оран­ку чи куль­ти­вацію, азотні до­б­ри­ва (N25 у фізичній вазі) вно­сять пе­ред сівбою ли­ше після зер­но­вих по­пе­ред­ників. Надмірне азот­не жив­лен­ня в осінній період погіршує пе­ре­зимівлю рос­лин. Пер­ше піджив­лен­ня азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми про­во­дять на по­чат­ку віднов­лен­ня вес­ня­ної ве­ге­тації, дру­ге — ре­ко­мен­дується про­во­ди­ти че­рез 14–20 днів. Третє піджив­лен­ня — у се­ре­дині цвітіння куль­ту­ри — сприяє рос­ту стручків і збільшен­ню ма­си насіння.
Ве­ге­та­тив­на ма­са ози­мо­го ріпа­ку інтен­сив­но на­ро­с­тає впро­довж двох-трьох тижнів після віднов­лен­ня ве­ге­тації, і в цей період куль­ту­ра по­тре­бує найбільше азо­ту. То­му май­же 80–90% азо­ту слід вно­си­ти у перші два тижні вес­ня­но­го рос­ту ріпа­ку. Підви­ще­на по­тре­ба рос­лин в азоті та­кож під час рос­ту ге­не­ра­тив­них ор­ганів і фор­му­ван­ня зер­на. То­му важ­ли­вим є піджив­лен­ня ріпа­ку у фазі цвітіння. Він до­б­ре ре­а­гує на вне­сен­ня мікро­е­ле­ментів, особ­ли­во бо­ру.
Пер­шо­чер­го­ви­ми прий­о­ма­ми ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри є моніто­ринг і кон­троль післядії аг­рохімікатів, що впли­ва­ють на ріст і роз­ви­ток рос­лин ріпа­ку в по­льо­вих сівозмінах. А та­кож за­сто­су­ван­ня су­час­них ре­сур­со­ощад­них тех­но­логій із за­сто­су­ван­ням ба­ко­вих сумішей на ос­нові ма­к­ро- та мікро­до­б­рив і за­собів за­хи­с­ту рос­лин (таблиця).

Осінній захист ріпаку — це гарантія його успішної перезимівлі і високого врожаю
Особ­ли­вості осінньо­го рос­ту і роз­вит­ку рос­лин у 2014 р. спри­ят­ливі для роз­вит­ку не­ба­жа­ної рос­лин­ності на посівах ози­мих, тож на­сам­пе­ред слід приділи­ти по­си­ле­ну ува­гу про­ве­ден­ню їхньо­го за­хи­с­ту від ком­плек­су од­но- та ба­га­торічних  видів бур’янів. Це зу­мов­ле­но по­год­ни­ми умо­ва­ми, зо­к­ре­ма інтен­сив­ним зво­ло­жен­ням грун­ту на по­чат­ку ор­га­но­ге­не­зу ріпа­ку ози­мо­го, а та­кож пше­ниці ози­мої, яч­ме­ню, жи­та, три­ти­ка­ле та інших.
Та­кож важ­ли­во вра­хо­ву­ва­ти те, що за ос­таннє 10-річчя у сівозмінах усіх грун­то­во-кліма­тич­них зон Ук­раїни за­бур’яненість в осінній період на­бу­ває гос­по­дарсь­ко важ­ли­во­го зна­чен­ня. Особ­ли­во це ак­ту­аль­но у разі за­сто­су­ван­ня точ­но­го висіву, пе­ре­хо­ду на мінімаль­ний об­робіток грун­ту або си­с­те­ми зем­ле­роб­ст­ва «ноу-тілл», у разі не­до­три­ман­ня аг­ро­технічних за­ходів та порівня­но ко­рот­кої ро­тації куль­тур у по­льо­вих сівозмінах.
На­явність навіть не­знач­ної кількості як од­норічних, так і ба­га­торічних зла­ко­вих та дво­доль­них видів бур’янів зу­мов­лює знач­не змен­шен­ня вро­жаю на по­чат­ку йо­го фор­му­ван­ня чи на по­чат­ку роз­вит­ку і погіршен­ня йо­го якості у гос­по­дар­ст­вах усіх форм влас­ності.
На­сам­пе­ред за­слу­го­ву­ють на ува­гу аг­рофіто­це­но­зи із ко­ре­не­па­ро­ст­ко­ви­ми бур’яна­ми та ви­да­ми, що ви­жи­ва­ють після за­сто­су­ван­ня за­хис­них за­ходів, про­ве­де­них під час ви­ро­щу­ван­ня по­пе­ред­ньої куль­ту­ри. За­зви­чай не­до­статнім є кон­троль осотів, березки по­льо­вої, ло­бо­ди, а та­кож зла­ко­вих видів бур’янів, що зу­мов­лю­ють інтен­сив­не за­смічен­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур і зни­жен­ня про­дук­тив­ності рай­о­но­ва­них та пер­спек­тив­них сортів і гібридів на 35% і більше.
У зв’яз­ку із цим слід за­сто­со­ву­ва­ти як профілак­тичні, так і спеціальні за­хисні за­хо­ди, ком­по­зиції та тех­но­логії, які є дієви­ми у гос­по­дар­ст­вах усіх форм влас­ності.
Пер­шо­чер­го­во потрібно звер­ну­ти ува­гу на гербіци­ди для за­хи­с­ту посівів ріпа­ку ози­мо­го від зла­ко­вих бур’янів та па­да­лиці з та­ким діючи­ми ре­чо­ви­на­ми, як хіза­ло­фоп-П-етил, 125 г/л, кле­то­дим, 120 г/л, хіза­ло­фоп-П-те­фу­рил, 40 г/л.
Та­кож про­ти ком­плек­су дво­доль­них бур’янів слід вне­сти дво­ком­по­нентні гербіци­ди (клопіралід, 267 г/л + пікло­рам, 67 г/л) у період фор­му­ван­ня 3–5 листків у ріпа­ку, що є ха­рак­тер­ним для осінньо­го ета­пу роз­вит­ку цієї куль­ту­ри у зво­ло­жені ро­ки, оскільки ріпак в усі ро­ки спо­с­те­ре­жень ви­я­вив свою не­кон­ку­рен­то­с­про­можність що­до бур’янів та па­да­лиці в осінній період.
На­звані ви­ще діючі ре­чо­ви­ни до­б­ре змішу­ють­ся із мікро­до­б­ри­ва­ми та ре­гу­ля­то­ра­ми рос­ту, на­при­клад хлор­мек­ват-хло­ри­дом, 700 г/л, який ре­гу­лює рос­тові про­це­си, за­побігає пе­ре­ро­с­тан­ню та ви­ля­ган­ню рос­лин. Вка­зані ви­ще діючі ре­чо­ви­ни гербіцидів сумісні із фунгіци­да­ми та інсек­ти­ци­да­ми, що доз­во­лені і ре­ко­мен­ду­ють­ся до за­сто­су­ван­ня ви­роб­нич­ни­кам на по­чат­ку осінньо­го ета­пу ве­ге­тації куль­ту­ри. 
На пізніх посівах ріпа­ку на­галь­ним і не­обхідним за­побіжним за­хо­дом є за­сто­су­ван­ня гербіцидів із мікро- та мікро­до­б­ри­ва­ми, які підси­лю­ють ефек­тивність кон­тро­лю бур’янів і спри­я­ють ефек­тив­но­му за­хи­с­ту посівів від
од­но- та ба­га­торічних видів у разі їхньо­го пе­ре­ро­с­тан­ня.
Су­часні тех­но­логії за­хи­с­ту ріпа­ку і зер­но­вих ко­ло­со­вих куль­тур доцільно про­во­ди­ти з ура­ху­ван­ням історії кож­но­го по­ля, що дасть змо­гу запобіг­ти не­га­тивним змінам у фізіології
струк­тур аг­рофіто­це­нозів.

Інтерв'ю
Роберто Хавельяна
Американське видання Future Farming взяло інтерв’ю у Роберто Хавельяни — співробітника відділу компанії John Deere, який займається перспективними розробками потужних тракторів (серій 7R, 8R та 9R) на найближчі 20 років. Представляємо його... Подробнее
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча

1
0