Спецможливості
Статті

Пульс, а не канони

05.06.2008
408
 Пульс, а не канони фото, ілюстрація
Пульс, а не канони

Мліївський інститут садівництва ім. Симиренка є потужною кузнею нових перспективних сортів яблук, груш, черешень, слив та інших плодово-ягідних культур. Науковці цього закладу прагнуть адаптувати світові технологічні новинки до вітчизняних економічних і грунтово-кліматичних умов і “вписати” у передові технології свої розробки. Ці вправи мліївці виконують у власному інтенсивному яблуневому саду, де поряд із визнаними світовими стандартами плодоносять Росавка, Онука, Мавка, Мліївчанка осіння, Полум’яний та інші перспективні аборигени. Відвідувачами цього саду бувають не лише спеціалісти інституту, а й підприємці (до речі, близьким партнером мліївських селекціонерів є хімічний концерн “Байєр”, препарати якого Конфідор, Еупарен, Каліпсо, Антракол стали основою розроблених і впроваджених мліївчанами систем захисту саду), фахівці з господарств, студенти та викладачі аграрних вузів, журналісти. Саме під час таких відвідин кореспондент “Пропозиції” Павло Коротич мав нагоду взяти інтерв’ю в Анатолія Красноштана — професора Уманської державної аграрної академії, одного з найзначніших вчених в українському садівництві.

— Анатолію Олексійовичу, інтенсивний яблуневий сад часто називають голландським. Чи може вітчизняна садівнича наука чимось заперечити цей епітет?
— Сад починається з підщепи й сорту. На сьогодні карликова підщепа М9 та її клони є одними з найкращих. Але водночас потрібно широко запроваджувати карликові й напівкарликові підщепи російського походження. Зокрема, 62-396 — це теж карлик, але із дуже високою морозостійкістю.
Що ж до сортів, то такі з них, як Слава Переможцям, Ренет Симиренка є аборигенами і в майбутньому забезпечуватимуть вищі врожаї, ніж оті, що прибули із Заходу. Бо вони менше пошкоджуватимуться хворобами, а взимку — низькими температурами або ж різкими температурними коливаннями.
— Чи є в Україні якийсь досвід, що підтверджував би ваші слова?
— У нас в Умані є. Якщо посадити сад за схемою 4 х 1 м, дати добрий захист, поживу (пожива — це не просто добрива, а фертигація), то врожаї будуть такі самі. Ми можемо вільно давати до 50 т/га.
— Чи могли б ви сказати, які вітчизняні сорти яблунь є найбільш придатними для інтенсивного вирощування?
— Зараз іде дуже широке випробування, усе вивчається. Звичайно, у голландців технологію відпрацьовано, і ми повинні адаптувати її до своїх умов. На клоновій підщепі повинна бути не лише яблуня, а й сорти груші, і кісточкові. Нам треба налагодити вирощування посадкового матеріалу — і підщепи, і прищепи — на безвірусній основі. Повинні бути біотехнічні лабораторії, які б видавали підщепи у маточники, перевіряли їх на ступінь ураженості вірусами.
— У боротьбі з хворобами рослин на Заході ставку роблять на хімічний захист, у нас же намагаються виводити стійкі до патогенів сорти. Який шлях, на ваш погляд, є більш правильним?
— Абсолютно стійких сортів створити неможливо. Борючись весь час проти шкідників і хвороб, ми виводимо такі раси патогенів, які дуже швидко пристосовуються. І стійкі сьогодні сорти через певний час будуть уражуватися. Тому мені здається, що найбільш правильним шляхом є застосування посадкового матеріалу на безвірусній основі і системі захисту.
А якщо піти далі, то людство в гонитві за великою кількістю плодів, за високою якістю, гробить і садівничу галузь, і себе. Тому що постійно треба давати нові препарати. А це ж екологія: земля забруднюється, вона вже не може витримувати такого навантаження. Тому мені здається, що альтернатива нинішньому шляхові розвитку галузі має бути такою: повернутися до старого садівництва, яке було в Україні колись. Головні принципи, на яких має будуватися це повернення, я розкривати не буду, бо хочу вийти з ними якщо не на всесвітню, то на всеукраїнську арену. Вирощувати екологічно чисту продукцію або, принаймні, з мінімальною кількістю хімічних препаратів можна, адже раніше сади ніхто ніяк не захищав. Бувало, збирали зумуючі гнізда гусені. Існував біологічний захист — птахи, також рослини захищали самі себе і одне одного. Сади старого типу мали у своєму складі і яблуні, і груші, і вишню, і черешню. А якщо яблунь у саду небагато, то борошниста роса й парша не зачепляться — їм потрібен розмах. Ось в чому ідея, і мені здається, що ми цим шляхом колись підем. Нині ж оця монокультура сприяє безкінечному розмноженню шкідників і хвороб.
— Але запропонована вами ідея наштовхнеться на спротив тих, хто веде нині промислове садівництво.
— Абсолютно правильно. Бо тут так само, як і з впровадженням палива рослинного походження: у нас в Україні ще десять років тому відпрацьовано технологію його виготовлення, але ж вона досі не пішла. Бо є нафта, є магнати, є монополії. Тож і тут усі фірми повстали б. Проте хочуть вони чи ні, людство повинно піти екологічним шляхом.
— Тут, у саду Мліївського інституту садівництва, міжряддя утримують під чорним паром, тоді як голландська технологія передбачає їх задернення. Як би ви прокоментували ці розбіжності?
— Із травою краще. Коли вона досягає приблизно 18 см заввишки, її скошують. І по всій площі саду залишається мульча. Минає 2—3 роки, створюється наче подушка. Хай тоді буде найбільша спека — розгорнув травичку, береш землю — а вона ліпиться. І черв`яки повзають. Пройшов дощ — і через півгодини—годину техніка може іти по саду. А де чорний пар, техніка не піде. Бувають такі осені, що транспортом в сад заїхати неможливо. А коли дернина — і плоди можна швидко вивезти, і гілля обрізане забрати.
Далі, під чорним паром дуже швидко деградує грунт: змінюються в гірший бік його фізичні властивості, зменшується кількість гумусу, посилюються промивні процеси, особливо коли сад на схилі. По чорному пару протягом літа потрібно виконати кілька обробок — культивацію, боронування, інакше бур’яни заб’ють. То ще невідомо, що економніше: пустити косарку чи тягти трактором культиватор. Тобто, на мою думку, дерново-перегнійна система є більш перспективною.
— Як ви оцінюєте нинішній стан цього саду?
— Що стосується роботи з деревом, то тут мліївці молодці. Навесні деякі гілки виходили аж в міжряддя: загинати чи різати? Вони робили і так, і так, але я бачу, що в результаті вийшла “стінка”. І глибина цієї стіни — поки дістає рука людини. Світло проходить, кожний листочок працює, збирати плоди дуже легко.
З іншого боку, деревам треба давати іти в ріст, бо тоді будуть прирости, фотосинтез, а це все позначається на формуванні майбутнього врожаю.
Тобто тут якоїсь чисто голландської — канонічної, класичної, усталеної — технології бути не може. Тому що в них, у голландців, одні умови, а в нас зовсім інші. У них постійно не вистачає азоту, а в нас він є, особливо на чорноземах. У нас в Умані інколи трапляється така біда, що відбувається переростання: пагонів багато, а плодів “вішається” мало. Тому на Вінничині, Хмельниччині, де грунти трохи бідніші, ніж у нас на Черкащині, отримують кращі врожаї.
Отже, я знов повертаюся до своєї тези: завжди, у будь-яких умовах, у будь-якій країні треба відчувати пульс оцього деревця.

Інтерв'ю
Справжні друзі пізнаються у біді, справжні ґрунтообробні агрегати — під час роботи у важких умовах   Зима і весна цього року порадували аграріїв більшості регіонів України рясними опадами. Є задатки щодо отримання високих урожаїв. Але… На... Подробнее
Змінити своє життя та переїхати за кордон, до Європи, мріє зараз чи не кожен українець. Про те, чи настільки позитивним є цей досвід та яким чином будувати свою аграрну стратегію, аби завоювати

1
0