Спецможливості
Статті

Пульс, а не канони

05.06.2008
295
 Пульс, а не канони фото, ілюстрація
Пульс, а не канони

Мліївський інститут садівництва ім. Симиренка є потужною кузнею нових перспективних сортів яблук, груш, черешень, слив та інших плодово-ягідних культур. Науковці цього закладу прагнуть адаптувати світові технологічні новинки до вітчизняних економічних і грунтово-кліматичних умов і “вписати” у передові технології свої розробки. Ці вправи мліївці виконують у власному інтенсивному яблуневому саду, де поряд із визнаними світовими стандартами плодоносять Росавка, Онука, Мавка, Мліївчанка осіння, Полум’яний та інші перспективні аборигени. Відвідувачами цього саду бувають не лише спеціалісти інституту, а й підприємці (до речі, близьким партнером мліївських селекціонерів є хімічний концерн “Байєр”, препарати якого Конфідор, Еупарен, Каліпсо, Антракол стали основою розроблених і впроваджених мліївчанами систем захисту саду), фахівці з господарств, студенти та викладачі аграрних вузів, журналісти. Саме під час таких відвідин кореспондент “Пропозиції” Павло Коротич мав нагоду взяти інтерв’ю в Анатолія Красноштана — професора Уманської державної аграрної академії, одного з найзначніших вчених в українському садівництві.

— Анатолію Олексійовичу, інтенсивний яблуневий сад часто називають голландським. Чи може вітчизняна садівнича наука чимось заперечити цей епітет?
— Сад починається з підщепи й сорту. На сьогодні карликова підщепа М9 та її клони є одними з найкращих. Але водночас потрібно широко запроваджувати карликові й напівкарликові підщепи російського походження. Зокрема, 62-396 — це теж карлик, але із дуже високою морозостійкістю.
Що ж до сортів, то такі з них, як Слава Переможцям, Ренет Симиренка є аборигенами і в майбутньому забезпечуватимуть вищі врожаї, ніж оті, що прибули із Заходу. Бо вони менше пошкоджуватимуться хворобами, а взимку — низькими температурами або ж різкими температурними коливаннями.
— Чи є в Україні якийсь досвід, що підтверджував би ваші слова?
— У нас в Умані є. Якщо посадити сад за схемою 4 х 1 м, дати добрий захист, поживу (пожива — це не просто добрива, а фертигація), то врожаї будуть такі самі. Ми можемо вільно давати до 50 т/га.
— Чи могли б ви сказати, які вітчизняні сорти яблунь є найбільш придатними для інтенсивного вирощування?
— Зараз іде дуже широке випробування, усе вивчається. Звичайно, у голландців технологію відпрацьовано, і ми повинні адаптувати її до своїх умов. На клоновій підщепі повинна бути не лише яблуня, а й сорти груші, і кісточкові. Нам треба налагодити вирощування посадкового матеріалу — і підщепи, і прищепи — на безвірусній основі. Повинні бути біотехнічні лабораторії, які б видавали підщепи у маточники, перевіряли їх на ступінь ураженості вірусами.
— У боротьбі з хворобами рослин на Заході ставку роблять на хімічний захист, у нас же намагаються виводити стійкі до патогенів сорти. Який шлях, на ваш погляд, є більш правильним?
— Абсолютно стійких сортів створити неможливо. Борючись весь час проти шкідників і хвороб, ми виводимо такі раси патогенів, які дуже швидко пристосовуються. І стійкі сьогодні сорти через певний час будуть уражуватися. Тому мені здається, що найбільш правильним шляхом є застосування посадкового матеріалу на безвірусній основі і системі захисту.
А якщо піти далі, то людство в гонитві за великою кількістю плодів, за високою якістю, гробить і садівничу галузь, і себе. Тому що постійно треба давати нові препарати. А це ж екологія: земля забруднюється, вона вже не може витримувати такого навантаження. Тому мені здається, що альтернатива нинішньому шляхові розвитку галузі має бути такою: повернутися до старого садівництва, яке було в Україні колись. Головні принципи, на яких має будуватися це повернення, я розкривати не буду, бо хочу вийти з ними якщо не на всесвітню, то на всеукраїнську арену. Вирощувати екологічно чисту продукцію або, принаймні, з мінімальною кількістю хімічних препаратів можна, адже раніше сади ніхто ніяк не захищав. Бувало, збирали зумуючі гнізда гусені. Існував біологічний захист — птахи, також рослини захищали самі себе і одне одного. Сади старого типу мали у своєму складі і яблуні, і груші, і вишню, і черешню. А якщо яблунь у саду небагато, то борошниста роса й парша не зачепляться — їм потрібен розмах. Ось в чому ідея, і мені здається, що ми цим шляхом колись підем. Нині ж оця монокультура сприяє безкінечному розмноженню шкідників і хвороб.
— Але запропонована вами ідея наштовхнеться на спротив тих, хто веде нині промислове садівництво.
— Абсолютно правильно. Бо тут так само, як і з впровадженням палива рослинного походження: у нас в Україні ще десять років тому відпрацьовано технологію його виготовлення, але ж вона досі не пішла. Бо є нафта, є магнати, є монополії. Тож і тут усі фірми повстали б. Проте хочуть вони чи ні, людство повинно піти екологічним шляхом.
— Тут, у саду Мліївського інституту садівництва, міжряддя утримують під чорним паром, тоді як голландська технологія передбачає їх задернення. Як би ви прокоментували ці розбіжності?
— Із травою краще. Коли вона досягає приблизно 18 см заввишки, її скошують. І по всій площі саду залишається мульча. Минає 2—3 роки, створюється наче подушка. Хай тоді буде найбільша спека — розгорнув травичку, береш землю — а вона ліпиться. І черв`яки повзають. Пройшов дощ — і через півгодини—годину техніка може іти по саду. А де чорний пар, техніка не піде. Бувають такі осені, що транспортом в сад заїхати неможливо. А коли дернина — і плоди можна швидко вивезти, і гілля обрізане забрати.
Далі, під чорним паром дуже швидко деградує грунт: змінюються в гірший бік його фізичні властивості, зменшується кількість гумусу, посилюються промивні процеси, особливо коли сад на схилі. По чорному пару протягом літа потрібно виконати кілька обробок — культивацію, боронування, інакше бур’яни заб’ють. То ще невідомо, що економніше: пустити косарку чи тягти трактором культиватор. Тобто, на мою думку, дерново-перегнійна система є більш перспективною.
— Як ви оцінюєте нинішній стан цього саду?
— Що стосується роботи з деревом, то тут мліївці молодці. Навесні деякі гілки виходили аж в міжряддя: загинати чи різати? Вони робили і так, і так, але я бачу, що в результаті вийшла “стінка”. І глибина цієї стіни — поки дістає рука людини. Світло проходить, кожний листочок працює, збирати плоди дуже легко.
З іншого боку, деревам треба давати іти в ріст, бо тоді будуть прирости, фотосинтез, а це все позначається на формуванні майбутнього врожаю.
Тобто тут якоїсь чисто голландської — канонічної, класичної, усталеної — технології бути не може. Тому що в них, у голландців, одні умови, а в нас зовсім інші. У них постійно не вистачає азоту, а в нас він є, особливо на чорноземах. У нас в Умані інколи трапляється така біда, що відбувається переростання: пагонів багато, а плодів “вішається” мало. Тому на Вінничині, Хмельниччині, де грунти трохи бідніші, ніж у нас на Черкащині, отримують кращі врожаї.
Отже, я знов повертаюся до своєї тези: завжди, у будь-яких умовах, у будь-якій країні треба відчувати пульс оцього деревця.

Інтерв'ю
Компанія Agrieye з'явилася тільки рік тому, але вже встигла вийти на ринки Перу, Еквадору, Пакистану, Малайзії, США, Норвегії, Кенії, Єгипту. Як говорить засновник і генеральний директор компанії AGRIEYE Андрій Севрюков: "Основний мій вид... Подробнее
Компанія «Цеппелін Україна» в рамках Fendt IDEAL Tour продемонструвала новий комбайн Fendt IDEAL 9Т на збиранні кукурудзи та презентувала в роботі новинку — трактор Fendt 936 Vario Gen6 Profi     Основним трендом у вирощуванні кукурудзи в... Подробнее

1
0