Птахівництво — галузь перспектив

Галузь птахівництва — одна зі складових аграрного комплексу України. І її перспектива, динамічний розвиток залежать від багатьох чинників не лише аграрної політики держави, а й у цілому від стану вітчизняної економіки й соціального розвитку. Завдяки макроекономічним розрахункам, можна змоделювати майбутнє, а отже, виважено працювати на перспективу.
 — Україну треба розглядати як країну з перехідною економікою. І якщо право власності в аграрному комплексі змінилося, й здебільшого ми бачимо, що воно перейшло в приватні руки, то держава, зі свого боку, поки що не визначилася з багатьма питаннями аграрного виробництва. Практично на сьогодні в аграрній галузі панує повний лібералізм. Тоді як особливості аграрного виробництва, і це засвідчує приклад розвинених аграрних країн світу, доводить потребу державного регулювання. Як приклад — коливання цін на сільгосппродукцію, зокрема, таку важливу її складову, як зерно. Протягом останніх шести років його вартість в Україні коливалась від 300 до 1300 грн за тонну, причому це коригувало певною мірою й обсяги його виробництва — від 20 млн тонн до 41. Тільки український виробник аграрної продукції здатен витримати такі коливання.

 — А яким чином діють країни з розвинутим аграрним ринком?
 — У США кожні п’ять років приймають закон про сільське господарство, яким визначають обсяги виробництва основних видів сільгосппродукції і ціни, якими користуватимуться фермери упродовж наступних п’яти років. Країни ЄС, практично всі, підлягають квотуванню обсягів аграрного виробництва, існує державне регулювання цін на сільгосппродукцію. На нашу думку, я маю на увазі аграрну науку, саме брак дієвих механізмів регулювання ринку в державі є однією з головних причин повільності розвитку агропромислового комплексу, бо це втримує інвесторів від вкладання коштів. Адже на сьогодні, коли сільське господарство й переробна харчова промисловість виробляють 25% валового національного продукту, в своєму обігу вони мають усього близько 3% кредитних ресурсів України.

 — Миколо Дмитровичу, з яких макроекономічних показників треба виходити, щоб спрогнозувати, зокрема, розвиток галузі птахівництва?
 — Ця галузь розвивається за своїми планами, які певною мірою не узгоджені з іншими напрямами діяльності АПК. Передусім — це баланс виробництва й споживання. Що нині маємо в Україні? Пересічна українська родина споживає хліба, хлібобулочних виробів і круп 125% фізіологічно потрібної норми, картоплі — 115% і тільки два види сільгосппродукції — цукор та олію — на рівні фізіологічної норми. Молоко, яйця й овочі становлять лише 70%  фізіологічної норми, м’ясо — 46, фрукти — 38%. І як наслідок, соціальна складова такого споживчого кошика — середня тривалість життя українця чоловічої статі — менше 60 років, жінки — не набагато більше. Не краща й економічна складова — вартість сільгоспсировини в 2005 р. за такого кошика становить 65 млрд грн. Якщо ж усіх українців нагодувати відповідно до фізіологічних норм, то вартість с.-г. сировини збільшиться вдвічі й становитиме 130 млрд грн. Саме тому незадоволена потреба вітчизняного продовольчого ринку і є головною рушійною силою подальшого розвитку галузі. Дуже серйозні завдання в цій загальнодержавній справі поставлено й перед птахівничою галуззю. Адже потреби в тваринному білку на сьогодні задовольняються менше ніж на 50%. Але слід при цьому зважити, що баланс між споживанням і виробництвом не дає відповіді на всі проблемні запитання галузі. Приклад тому — ситуація на ринку м’яса та яєць. Незважаючи на те, що зарплата в Україні зросла за останні роки вдвічі, а пенсії та інші соціальні виплати — втричі, споживання м’яса в Україні протягом 2003–2005 рр. залишилося незмінним — на рівні 58 кг на особу в рік за фізіологічної потреби 82 кг, а мінімально необхідної медичної потреби — 67 кг. Рівень споживання тваринного білка через іншу продукцію теж поки що далекий до насичення — всього на рівні 70%. На жаль, в українців ще недостатньо коштів, щоб задовольнити свої потреби на всі 100% навіть на таке дешеве джерело тваринного білка, як яйце.

 — Як можна виправити таке становище?
 — Відповідь доволі проста й відома фахівцям. Зростання доходів населення за певних умов повинно бути керованим з боку держави. Які ж це умови? Звернімося до статистики. В 2005 році 54% доходів українське населення витратило на продукти харчування і 11% — на напої, тобто дві третини свого бюджету середньостатистична українська родина витрачає на харчування. В разі появи додаткових коштів, на які потреби витратить їх середньостатистична українська родина? Думаю, відповідь очевидна. Насамперед на продукти тваринного походження, а також овочі й фрукти, щоб збалансувати свій продовольчий кошик. Прикладом такого явища може бути торішня ситуація на ринку м’яса, коли доплати уряду Юлії Тимошенко було витрачено саме за таким сценарієм. Як наслідок — зростання цін за того ж обсягу виробництва.

— І де ж вихід?
— Захід номер два макроекономічного регулювання — регулювання й управління доходами населення. Завдання уряду — забезпечити ринок товарами, які населення купило б після зростання зарплати та соціальних виплат. На прикладі ринку м’яса це означає, що якби дефіцит цього продукту було прораховано, і колишнє керівництво Мінагрополітики, своєчасно з’ясувавши, що вітчизняний виробник не в змозі повною мірою задовольнити потребу ринку, імпортувало б у 2005 р. 500–600 тис. тонн м’яса, ціни так різко не зросли б. Немає сенсу взагалі піднімати соціальні виплати й зарплату, якщо немає товару, який купуватиме населення. Це призведе тільки до зростання цін. Нині ж рівень доходу українського населення залишається поки що досить низьким і не дає змоги забезпечити споживчий кошик навіть на мінімально потрібному рівні.

 — Миколо Дмитровичу, а за якого рівня доходів пересічний українець споживатиме хоча б 100% потреби тваринного білка?
 — Досвід розвинутих країн світу показує, що, наприклад, у США 11% доходу середньостатистична американська сім’я витрачає на продукти харчування. Європейська родина витрачає, в середньому, 20%, які забезпечують споживання на рівні фізіологічних потреб. У Східній Європі на продукти харчування ви-  трачають від 20 до 30%, що і є максимальною межею, що задовольняє життєві потреби. А тепер порівняймо з Україною, де згадана стаття витрат становить 50% за нинішньої середньомісячної зарплати в 1000 грн. Якби заробітна плата підвищилася до 2000 тис. грн, ми мали б ситуацію, аналогічну до Східної Європи, а вже за 3500–4000 грн на місяць в Україні було б досягнуто середньоєвропейських показників.

 — Це суто теоретичні розрахунки, чи за ними стоять і реальні строки втілення їх у життя?
 — У разі семивідсоткового щорічного економічного зростання, яке запланував уряд, наші розрахунки показують, що першого рівня можна досягти в 2009–2010 рр., а другого — в 2012–2013. Це, на наш погляд, є сигналом для вітчизняного виробника та інвестора — вкладати кошти в тваринницьку галузь. У 2009–2010 рр., за нашими розрахунками, споживання м’яса може досягти 60–65 кг на одну особу за рік, і загальний обсяг виробництва сягне тоді 2 млн 800 тис. тонн. А через шість-сім років ми повинні мати cередньоєвропейський річний показник — 80 кг м’яса на особу і 4 млн тонн — загальний обсяг споживання. Нагадаю, що торік ми виробили трохи більше, ніж 1,4 млн тонн. Тож потенціал розвитку галузі значний, а якщо додати потенційну можливість експорту продукції, передусім до Російської Федерації, то м’ясне птахівництво найближчими роками очікують значні перспективи зростання. Що ж до прогнозу ринку яєць, то 2008–2009 рр. можуть стати роками повного насичення ринку України. Тому вже сьогодні потрібні регулювання цього ринку, вихід на міжнародні ринки, якісна переробка тощо.

 — Якщо Ви вже торкнулися проблеми переробки, то зупиніться на ній дещо детальніше.
 — Варто для цього проаналізувати співвідношення сировинної складової аграрного ринку, тобто сільгосппродукції, та кінцевої продукції споживання, тобто продуктів харчування. Звернімося ще раз до цифр: вартість сільгосппродукції сьогодні приблизно 65 млрд грн, водночас готових продуктів ми споживаємо на суму вдвічі більшу — близько 130 млрд грн. При цьому 70% продукції виробляють у господарствах населення й значну її частину реалізують на ринках уже в переробленому вигляді, а підприємства харчової і переробної промисловості вже сьогодні мають потужності в 1,5 раза більші, ніж наявність сировинної бази. Тож, з урахуванням темпів зростання споживання — з виходом на рівень фізіологічного харчування — вартість ринку продуктів становитиме в Україні 350–400 млрд грн, тобто утричі вищу за сьогоднішню. Разом із відповідною інфраструктурою це настільки значні обсяги, що з ними може зрівнятися хіба що вартість енергетичного ринку нашої держави. Тому розвиток харчової та переробної промисловості в Україні нині перебуває на самому початку і є однією з найпривабливіших галузей для українського бізнесу.

 — Які кроки повинна зробити держава в аграрній галузі для забезпечення стабільного розвитку?
 — Зупинюся на найважливішому. З погляду науковців, головною проблемою українського АПК є відсутність довгострокової програми розвитку галузі, яка б затвердила основні правила гри на сім-дев’ять найближчих років. Зокрема, принципи ціноутворення на сільгосппродукцію й продукти харчування, засади державного регулювання галузі, а саме: умови й обсяги державної підтримки, митно-тарифне регулювання імпорту та кредитно-фінансова податкова політика. Українська аграрна наука підготувала такі пропозиції і готова не тільки запропонувати їх урядові, а й розділити відповідальність за результати втілення цієї політики в життя. Вважаємо за потрібне залучити до опрацювання та впровадження цієї програми громадські організації, всіх зацікавлених осіб. Підходи, які запропонувала робоча група Кабміну під час формування бюджету на 2007 р. і які прийняло керівництво уряду і ВР, вселяють надії на вирішення частини згаданих проблем уже в 2007 році.

 — Миколо Дмитровичу, дякуємо за надані відповіді і сподіваємося на втілення в життя наукових прогнозів.