Проблеми та перспективи страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні

На сучасному етапі розвитку сільського господарства України на перший план висуваються завдання розбудови інфраструктури аграрного ринку. Важливим елементом цієї інфраструктури має стати система фінансово-кредитного забезпечення, зокрема система страхування сільгоспвиробництва. У чому ж полягають специфіка та роль страхування аграрних ризиків? Які функції належить виконувати державі, аби сприяти розвитку сільськогосподарського страхування? Що потрібно для успішного розвитку ринку страхових послуг? На ці питання відповідає Олександр Войтко, президент і голова правління страхового товариства “Стройполіс”.
Сучасний стан розвитку страхових послуг в Україні
Нинішній стан розвитку ринку страхових послуг в аграрному секторі не дає підстав для оптимізму: страхові послуги аграріям надає лише незначна кількість компаній, інформація про умови та порядок страхування неповна та важкодоступна, перелік ризиків, від яких страхують страхові компанії, часто не відповідає потребам страхувальників-аграріїв.
Поштовхом для розвитку аграрного страхування в Україні мало стати запровадження обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільгосппідприємствами, а також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільгосппідприємствами всіх форм власності. Аби пом’якшити тягар такого страхування для сільгоспвиробників, було вирішено, що обов’язкове страхування здійснюватиметься лише за умови державної підтримки, яка надаватиметься у формі часткового відшкодування страхових внесків. Проте, оскільки Державним бюджетом України на 2003 рік кошти на програму підтримки обов’язкового страхування не були передбачені, де-факто обов’язкове страхування врожаю в Україні не здійснюється.
Щодо добровільного страхування, то його розвиток відбувається вкрай повільно. На думку спеціалістів, аграрне страхування є ризикованішим та затратнішим страхуванням, порівняно з іншими його видами. Підвищена ризикованість страхування врожаю полягає в тому, що в разі стихійного лиха втрат можуть зазнати не лише окремі страхувальники, а й цілі території. Отже, розмір страхового відшкодування може бути надто великим і згубно позначиться на фінансовому стані страхової компанії.
Спеціальної підготовки персоналу та додаткових транспортних витрат потребує діяльність страхової компанії, пов’язана з моніторингом дотримання сільгосппідприємствами умов страхування, зокрема, дотримання ними агротехнології.
З огляду на це, наявні нині страхові тарифи страховики вважають заниженими. З іншого боку, ці тарифи є надто високими для сільгоспвиробників. Як результат, страхування врожаю сільгоспкультур здійснюється нині здебільшого у формі страхування застави з метою отримання кредиту.
Отже, варто ще раз переглянути принципи розвитку ринку страхових послуг у сільському господарстві та сформулювати підходи до вирішення наявних проблем.
Передусім слід відповісти на питання щодо доцільності надання державної підтримки у страхуванні ризиків аграрного виробництва. Міжнародний досвід та особливості розвитку аграрного сектора України дають підстави для позитивної відповіді. Державна підтримка видається нам цілком обгрунтованою з огляду на такі чинники:
- страхування покликане запобігти різким коливанням доходу сільгоспвиробників. Оскільки процес аграрного виробництва значною мірою пов’язаний з природними ризиками, то доходи виробників можуть зазнавати різких коливань, що негативно позначається на розвиткові бізнесу та соціальному становищі сільського населення. Міжнародний досвід засвідчує, що державна підтримка страхування сільськогосподарського виробництва, яка переважно надається у формі компенсації частини страхових платежів, є ефективнішою формою стабілізації доходів сільгоспвиробників, аніж державна фінансова допомога, що надається їм у вигляді субсидій, заліків, списань боргу, відстрочок платежів та прямих грошових компенсацій;
- страхування спрощує доступ сільгоспвиробників до кредитних ресурсів. Цей чинник є чи не найвагомішим у сучасних умовах, коли аграрії мають обмежений доступ до кредитних ресурсів через відсутність кредитної історії, ліквідної застави тощо;
- розвиток страхування сільгоспвиробництва може мати позитивні соціальні наслідки. Коли виробник знатиме, що у разі часткової чи повної втрати врожаю він може розраховувати на достойну компенсацію, то впевнено продовжуватиме займатися своїм бізнесом. Це сприятиме збереженню робочих місць, зменшенню міграції населення та покращанню соціальної структури суспільства;
- страхування є стимулом для виробника використовувати у своїй діяльності сучасні технічні та технологічні досягнення. Отже, стимулюючи розвиток страхування, держава одночасно сприяє підвищенню ефективності виробництва в аграрному секторі.
Друге питання є логічним продовженням першого і досі широко дискутується (незважаючи на формальне його вирішення в Законі “Про страхування”). Йдеться про доцільність запровадження обов’язкового страхування певних сільськогосподарських культур. Головний аргумент на користь такого страхування полягає у тому, що обов’язковість є необхідною умовою для отримання державної підтримки. Проте, спираючись на світовий досвід, слід зауважити, що різноманітні програми державної підтримки страхування агровиробництва працюють і тоді, коли страхування є добровільним. Такі програми спрямовані на стимулювання участі сільгоспвиробників у страхуванні і не використовуються як інструмент їх примусового залучення до цього.
Звісно, обов’язкове страхування має певні переваги з погляду функціонування страхової системи. Зокрема, всеохоплюючий характер обов’язкової системи дав би змогу нівелювати ризики у межах території України, оскільки сільськогосподарські культури вирощуються у різних природно-кліматичних умовах. Однак ця перевага є водночас і недоліком з погляду забезпечення прав суб’єктів господарювання у ринковій економіці. Оскільки існують райони, де виробництво не зазнає серйозних коливань та втрат через природні катаклізми, то вимога до всіх господарств страхувати своє виробництво означає примусовий перерозподіл коштів, тобто є прихованим субсидуванням одних підприємств іншими. Отже, досягати ширшого покриття території України потрібно не шляхом запровадження обов’язкового страхування, а створенням привабливих умов страхування для сільгоспвиробників та розвитком конкуренції між страховими компаніями.
Третє важливе питання стосується головних функцій держави у процесі сприяння страхуванню аграрного виробництва за умови добровільності страхування. На нашу думку, державі належить виконувати такі функції:
- узагальнення досвіду страхування сільгоспвиробництва, розробка способів удосконалення цієї діяльності та стимулювання сільгоспвиробників до участі у страхуванні;
- розробка основних принципів та правил державної підтримки страхування, зокрема, правил, яких слід дотримуватися сільгоспвиробникам та страховим компаніям, аби держава компенсувала частину страхових внесків. На нашу думку, правила, що їх сьогодні розробляє уряд з метою запровадження в життя обов’язкового страхування, надалі можуть стати основою для розробки правил надання державної підтримки за умов добровільного страхування;
- забезпечення дотримання правил надання державної підтримки, зокрема, контроль за розподілом бюджетних коштів;
- розробка та доведення до відома аграріїв типових форм договорів страхування та інших потрібних нормативно-правових документів. Це дасть змогу краще захищати інтереси страхувальників перед страховими компаніями і у такий спосіб сприятиме активнішій участі виробників у страхуванні своїх ризиків.
Для здійснення страхування врожаю потрібна ефективна система моніторингу, яку має запровадити страхова компанія. Така система є вигідною і для страховика, і для страхувальника, оскільки допомагає у разі настання страхового випадку забезпечити правильне визначення розміру збитку, своєчасну та повну виплату відшкодування.
Слід також зазначити, що розвиток ринку страхових послуг неможливий без системи партнерства у прийнятті ризиків на страхування. Саме завдяки партнерству між страховими компаніями, банками та органами влади мінімізуються виробничі ризики в різних країнах світу. В Україні ж, де ці ризики є набагато вищими, коло партнерів може бути ще ширшим: з огляду на безпеку ведення бізнесу до схем розподілу ризиків можуть залучитися сільгоспвиробники, переробні підприємства, банки, страхові компанії та держава.
Умови страхування сільськогосподарських ризиків в Україні
Страхові компанії в Україні надають послуги зі страхування тварин, сільгоспкультур та багаторічних насаджень. Умови страхування різняться залежно від об’єкта страхування, бази визначення збитків, типу ризику тощо. Зокрема, тарифи на страхування тварин нижчі від тарифів страхування сільгоспкультур, тарифи на страхування овочів перевищують тарифи на страхування зернових.
Умови страхування залежать також від того, чи використовує підприємство інтенсивні технології та запобіжні заходи, що допомагають знизити ризик настання страхового випадку або пом’якшити його негативні наслідки. У разі використання підприємством таких технологій та заходів умови страхування є більш сприятливими для страхувальника.
Загалом нинішні тарифи на страхування сільськогосподарських ризиків перебувають у межах від 0,2 до 10%. Щоб оцінити, наскільки дорогим для страхувальника є певний вид страхування, розмір страхового тарифу слід розглядати не окремо, а з урахуванням розміру безумовної франшизи. Якщо розмір безумовної франшизи сягає, скажімо, 90%, то страхування навіть за дуже низьким тарифом не можна вважати дешевим.
Якщо страхуються витрати виробництва, то страховий тариф становить від 0,2 до 3%, що набагато менше, ніж коли страхується ринкова вартість майбутнього врожаю. Така різниця в умовах страхування є виправданою, адже відшкодування виробничих витрат не є повноцінною компенсацією збитків виробника, який через страховий випадок не отримав запланованого прибутку.
За інформацією страхових компаній, нинішні тарифи не повністю адекватні частоті виникнення страхових випадків в аграрному виробництві. Тому, аби захистити свої інтереси, страхові компанії встановлюють вищий рівень безумовної франшизи.
За оцінками представників українських страхових компаній, реальне страхування (за відсутності безумовної франшизи) може відбуватися за рівня тарифів від 10 до 15 відсотків (10% — для зернових і 15 — для овочевих культур). Водночас більшість фермерів вважають, що максимально прийнятний страховий тариф становить 5%. Цей розрив дає приблизне уявлення про потребу у державній підтримці страхування сільгоспвиробництва.
У нормативно-правовій базі України відсутній документ, який би встановлював єдині підходи та методику визначення розміру майбутнього врожаю сільгоспкультур. Через це ускладнюється визначення страхових сум та розміру збитків, що виникли внаслідок настання страхового випадку, а також розміру страхового відшкодування таких збитків. А от, наприклад, у США існує понад 150 затверджених на державному рівні документів, що регламентують порядок, способи та методи визначення розмірів збитків при страхуванні врожаю.
Беручи до уваги викладене вище, можна зробити висновок, що страховий ринок в аграрній сфері України залишається нерозвинутим, що зумовлено низкою об’єктивних і суб’єктивних причин і, насамперед, станом економіки сільськогосподарського виробництва, недостатнім фінансовим потенціалом страхових компаній, відсутністю конкуренції страхових послуг, ризикованістю й малою вигідністю страхового бізнесу в сільському господарстві порівняно з іншими видами страхової діяльності, а також відставанням у розвитку нормативно-правової бази страхування.