Спецможливості
Новини

Про біотехнології і не тільки…

05.07.2009
771
Про біотехнології і не тільки… фото, ілюстрація

Нещодавно в Одеському генетично-селекційному інституті відбувся майстер-клас з питання біоінженерії для... селекціонерів. Про цей захід, зокрема, та про дивну ситуацію з біотехнологіями в Україні (і наукою взагалі) в розмові з начальником сектору економічного аналізу "Пропозиції" Юрієм Михайловим говорив віце-президент Української академії аграрних наук Микола Безуглий.

Нещодавно в Одеському генетично-селекційному інституті відбувся майстер-клас з питання біоінженерії для... селекціонерів. Про цей захід, зокрема, та про дивну ситуацію з біотехнологіями в Україні (і наукою взагалі) в розмові з начальником сектору економічного аналізу "Пропозиції" Юрієм Михайловим говорив віце-президент Української академії аграрних наук Микола Безуглий.

Ю. М. Чому виникла ідея проведення такого майстер-класу з біотехнологій для селекціонерів?
М. Б. Ситуація склалася так, що по основних сільськогосподарських культурах створені і продуктивно діють школи селекціонерів, які працюють традиційними селекційними методами: добір-вибір-інтуїція. Причому мова йде про відомих людей, які створили десятки сортів, що їх висівають на мільйонах гектарів. Водночас ми бачимо тенденції світової науки, і в конкурентній боротьбі з провідними насіннєвими компаніями світу маємо підняти рівень наших селекційних досягнень (сортів і гібридів) і охоплювати не тільки окремі показники (врожайність або якість), а й робити рослину комплексною, щоб була вона стійкою проти хвороб і давала високі врожаї, була не дуже вимогливою до вологи, мала відповідну якість зерна. А досягти цього можна лише за допомогою сучасних методів. Тому метою майстер-класу було не усунути протиріччя (яких немає), а показати, що використання в селекції методів біотехнологій є продуктивнішим.
Ще десять років тому, незважаючи на проблеми з фінансуванням, точніше на брак фінансування, в УААН було створено Південний біотехнологічний центр рослинництва (Одеса). За цей час на його базі підготували десятки кандидатів наук, кілька докторів наук, а біотехнологічними дослідженнями були охоплені основні сільськогосподарські культури. Якщо раніше на створення гібриду витрачали шість-вісім років, то тепер в Генетично-селекційному центрі з цим завданням справляються за три роки. За допомогою біотехнологічних методів було створено кілька нових сортів пшениці.
Суть використання біотехнологічних методів у створенні нових сортів і гібридів така. Наприклад, за допомогою ДНК маркується певна ознака (короткостеблистість або якість зерна). Після цього не треба досліджувати повний ланцюжок розвитку рослини (від сівби до збирання врожаю): вже на першому етапі, щойно з'явилася рослина, роблять ДНК-аналіз, з'ясовують, чи наявний потрібний ДНК-маркер, і роблять висновок про те, чи матиме рослина необхідну ознаку.
Саме для цього ми й зібрали провідних селекціонерів і біотехнологів (а різниця у віці між старшим поколінням селекціонерів і молодою генерацією біотехнологів була дуже помітною), директорів інститутів (бо часто директори інститутів не є ні селекціонерами, ні біотехнологами) і показали на конкретних прикладах, чого можна досягти завдяки біотехнологіям.
Результати вже є: минуло лише кілька днів після майстер-класу, а кілька директорів уже надали програми розвитку в їхніх закладах біотехнологій (створення лабораторій, розширення досліджень, стажування аспірантів тощо).
Ю. М. У мене склалося таке враження, що до цього часу УААН якось дуже мляво займалася питаннями біотехнологій, а тепер намагається зробити ривок уперед. Чим спричинено таке стрімке прискорення?
М. Б. Я думаю, тут у часі збіглися дві речі: потреба проведення майстер-класу (може, його слід було провести раніше) і можливість його проведення. Важко посадити за один стіл двох учених - селекціонера та біотехнолога, - а тут треба було зібрати всіх провідних селекціонерів і біотехнологів. Селекціонер і біотехнолог часто не можуть вирішити, хто з них "самєє", чиє прізвище стоятиме першим у переліку авторів сорту або гібриду.
Йдеться не про початок роботи, а про її пришвидшення. Проблема в тому, що методи класичної селекції себе вже вичерпують, і селекціонерів потрібно озброїти новими технологіями.
Ю. М. На майстер-класі в Одесі ви сказали, що в нас біотехнологічні дослідження проводять на світовому рівні. Мені здається, що дослідження компаній "Монсанто", "Піонер", "Сингента", "Байєр" випереджають роботи вчених УААН на 15-20 років. У чому полягає світовий рівень вітчизняних досліджень?
М. Б. Якщо ми говоритимемо про створення генетично-модифікованих організмів, про створення синтетичних конструкцій, які вводять у геном, тут ми відстали суттєво й цим реально не займаємося. А от у плані ДНК-маркування господарсько-корисних ознак ми справді перебуваємо на світовому рівні.
Ю. М. Кілька років тому на загальних зборах УААН я чув таку фразу, що, можливо, нам не треба щороку реєструвати величезну кількість сортів і гібридів, а зосередитися на кількох "комплексних"...
М. Б. Питання не в кількості зареєстрованих сортів і гібридів, а в оцінці роботи селекціонера. Зупинити селекціонера неможливо: якщо в процесі своєї роботи він створить хоча б один видатний сорт, як, наприклад, академік Лінчевський, що створив сорт Вакула, який висівали на мільйоні гектарів, або сорти озимої пшениці, що висівають на чотирьох мільйонах гектарів, то це - досягнення загальнодержавного рівня. Академік Лінчевський, крім Вакули та Водограю, створив ще два десятки сортів, які є результатом творчого пошуку протягом цього часу. Тому я ставив би питання інакше: роботу селекціонера треба оцінювати не за кількістю сортів, які він зареєстрував, а за площами, на яких висівають створені ним сорти. Якщо це зробити, то тоді з'ясується, що частину селекційних установ треба закривати через їхню неперспективність: минуло 20 років, а площі під створеними сортами не перевищують двохсот гектарів, та й то на їхніх же дослідних полях. Таку оцінку якості роботи селекціонера ми обов'язково запровадимо з цього року.
Ю. М. Ви сказали, що традиційна селекція часто має ознаки ймовірності, де велику роль відіграє інтуїція селекціонера. Але сьогодні провідні компанії світу працюють над розшифруванням геномів провідних сільськогосподарських культур, щоб одержувати результати не завдяки "прозрінню" окремих індивідуумів, а суто науковими цілеспрямованими методами.
М. Б. Ми теж цим займаємося, і на майстер-класі було кілька таких робіт. Наші вчені промаркували в пшениці до десятка господарсько-корисних ознак, наприклад, коротко- чи довгостеблистість. Ми першими у світі зробили ДНК-маркери для воскоподібної пшениці (з високими хлібопекарськими властивостями). Ми промаркували стійкість проти певних хвороб. Але ця робота не виключає традиційних селекційних підходів, оскільки поєднати в одній рослині кілька різних ознак, і щоб вони в ній закріпилися, - це суто селекційна робота. Біотехнологія допомагає визначити ознаку та в рази пришвидшити селекційний процес.
Наприклад, технологія in vitro, яка дає дуже цікаві результати, у нас добре розвинена. Скажімо, у багаторічної рослини ми можемо перевірити здоров'я (винограду або хмелю), а потім за цією технологією розмножити її до мільйонів екземплярів, які є клонами здорової рослини. Проблема в тому, що багато рослин, які висаджують в Україні, є хворими.
Причина полягає у величезній неграмотності багатьох вітчизняних товаровиробників. В Україні склалася ситуація, коли на землі працює той, хто виявив бажання. Через брак професійних знань така людина може землю, яка є загальнонаціональним багатством, заразити хворобами або виснажити її.
Ми нині спостерігаємо позитивні зрушення у відновленні багаторічних насаджень. Мільйони саджанців завезено з-за кордону, але 40% із них заражені бактеріальним раком, наприклад, винограду. На Заході немає таких стресових ситуацій, як морози, і на Півдні Франції чи Італії бактеріальний рак не проявляється. А в Україні бувають морози: мороз вдарив, шкірка луснула, бактерія потрапила всередину рослини, рослина захворіла, саджанці знищено. Таким чином, люди витратили мільйони гривень, але не зробили елементарної речі. Якщо гектар виноградників під крапельним зрошенням коштує десять мільйонів доларів, то чому не заплатити ще тисячу гривень і не зробити аналіз завезених саджанців? Причина - немає чіткої системи аграрного виробництва: фермери, засновники компаній, керівники підприємств часто не знають елементарних речей.
Друга частина цієї проблеми полягає в тому, що часто ті, хто ці проблеми розуміє, не мають коштів і тому зосереджуються тільки на виконанні основних технологічних етапів: зорав, висіяв, зібрав. Результат - величезні втрати, недоотримані доходи тощо.
Ю. М. Ви торкнулися біотехнологій у тваринництві. Що робиться тут?
М. Б. Те лідерство, яке мала Україна в галузі біотехнологій у тваринництві, ми втрачаємо просто на очах. В Україні першими у світі почали робити штучне осіменіння, яке на сьогодні є базою сучасного скотарства; першими у світі заморозили сперму бугаїв-плідників; першими у світі здійснили трансплантацію ембріона свині; першими у світі клонували корову. На превеликий жаль, ті школи, які були, зникають. І найголовніша причина, безумовно, економічна.
Почнемо з того, що з бюджету на біотехнологічні дослідження кошти не виділяють, а велика частина витрат - це витрати на обладнання та реактиви. Біотехнологія в рослинництві виходить на селекцію, селекція - на насінництво і далі - на гроші. У тваринництві прямого виходу біотехнологій на гроші немає - тут шлях набагато опосередкованіший і довший. Наприклад, штучне осіменіння було винайдено ще в ХІХ столітті, а в практику його почали впроваджувати в другій половині минулого століття. Перша трансплантація була зроблена 1890 року, а в практику вона ввійшла через сто років. Клонування як унікальний спосіб розмноження тварин винайдено, але широко його поки що не використовують.
В Україні розробляти аналогічні напрями без державного фінансування неможливо. Ті, хто міг цим займатися, вже виїхали з країни. На превеликий жаль, їхня робота тут на даний час не затребувана, і через це  Україна втрачає дуже багато.
Ю. М. Біотехнології у тваринництві - це лише штучне осіменіння та клонування?
М. Б. Біотехнології у тваринництві - це, насамперед, ліки. Сьогодні інсулін в усьому світі виробляють за допомогою бактерій, у які вживлено ген інсуліну людини. Але, оскільки бактерії є прокаріотами (одноклітинні живі організми, в яких немає, на відміну від еукаріот, оформленого клітинного ядра. - Ю. М.), післясинтетичне опрацювання інсуліну відмінне від людського, і цей інсулін дещо інакше сприймається організмом людини. Якби цей інсулін продукував ссавець (свиня або корова), то його можна було б зробити повністю ідентичним інсуліну людини. Одна корова, яка була б трансгенна за інсуліном людині, могла б забезпечити ним усіх хворих на діабет у Європі. На сьогодні, послуговуючись біотехнологіями у тваринництві, виробляють близько двох десятків різновидів ліків, таких як білки згортання крові (за допомогою трансгенних овець).
Другий напрям - поліпшення якості продукції. Візьмімо, наприклад, дитяче харчування. Чим замінити материнське молоко? Якщо ген каппа-казеїну людини ввести в корову або козу, то їхнє молоко на 95% буде однакове з молоком жінки. А потім, за допомогою клонування, з цієї однієї корови можна отримати ціле стадо, яке вироблятиме жіноче материнське молоко.
Специфіка біотехнологій у тваринництві полягає в тому, що треба працювати з окремими клітинами, які мають мікроскопічний розмір. У рослини - це масив клітин, мільйони клітин, і трансгенез проводять способом статистичної обробки: у мільйон клітин "гармата вистрілила", - у п'ять клітин ДНК влучила. У тваринництві таким шляхом йти не можна: не можна отримати мільйон ембріонів. З кожним із них потрібно працювати окремо. І провідні фармацевтичні компанії світу працюють над цим дуже ретельно. Коли у США в 90-х роках минулого століття одержали першу трансгенну корову, її собівартість сягала 537 млн доларів. Та незважаючи на такі колосальні витрати, цей напрям розвиватимуть, і я глибоко переконаний, що вже в недалекому майбутньому людство лікуватиметься саме за допомогою таких ліків.
Ю. М. Перейдімо до грошей. На Заході більшість таких розробок фінансують приватні компанії, такі як "Монсанто", "Дюпон", "Байєр", "Сингента", "Пфайзер". А в Україні цим займається Академія наук. Чому б відповідні відділення УААН не відпустити у "вільне плавання"?
М. Б. На Заході відповідні дослідження фінансують не тільки приватні компанії. Приватні компанії займаються кінцевим етапом біотехнологічних розробок. У світі витрачають величезні кошти на фундаментальні дослідження, які є базою для подальших біотехнологічних досліджень. Для створення трансгенної тварини треба опанувати ембріологію, культуру in vitro тощо.
Наприклад, на м'ясокомбінаті з мертвої тварини треба взяти яєчник, у системі in vitro одержати життєздатні клітини, запліднити їх in vitro, отримати зародки, пересадити їх коровам і діждатися телят. "На пальцях" - все зрозуміло. Але скільки потрібно мати знань, щоб оволодіти всіма цими етапами... В усьому світі цим займається фундаментальна наука.
Там давно зрозуміли, як треба організовувати науку: бізнес займається технологічним аспектом, а створення фундаментальних знань покладено на державу. На жаль, в Україні немає ні першого, ні другого. Влада говорить про інвестиційно-інноваційний розвиток держави, а хто є рушієм такого розвитку? Вчений, середня зарплата якого в півтора раза менша, ніж у двірника в Києві.
Далі, ми багато разів закликали: визначмо пріоритети, не може Україна мати сто наукових пріоритетів - від космосу до трансгенезу. Відберімо тільки найважливіші, але профінансуймо їх у повному обсязі: обладнання, прилади, реактиви. Та держава нас не чує. Мій науковий керівник, академік Осташко, колись казав: Росія ходила в "лаптях", але професора було видно. Наукові лабораторії Росії було відповідно обладнано. І тому в СРСР були знані школи генетиків, фізиків, незважаючи на колективізацію, голодомори тощо.
У нас нічого цього немає. Але є дві важливі проблеми: одна група людей, які могли б займатися наукою, починає реалізовувати себе в інших сферах діяльності, а друга - ті, що не змогли реалізувати себе в Україні - виїхала займатися наукою в інші країни: США, Німеччину і т. д., і я не можу їх звинувачувати.
Наша освіта була і є однією з найкращих у світі, студенти в університетах здобувають глибокі базові знання, але потім не можуть реалізувати себе і йдуть працювати на базари. Щось вдалося зберегти. Та проблема полягає в тому, як створити умови для роботи в науці молодим талановитим людям? У найкращому разі вдається "затягти" грант в Україну.
Але це не означає, що потрібно на 100% фінансувати всіх, хто тут працює. Я виступаю за те, що науку треба серйозно реформувати: впорядкувати напрями досліджень, переглянути вартісність учених, а отже - і їхню кількість, змінити планування досліджень... Але залишати науку без уваги й згадувати про неї лише в День науки або в день святкування ювілею академії - це неправильно.
Ю. М. Візьмемо за приклад Українську академію аграрних наук. Тут ви самі можете багато чого зробити. Я не розумію, якою наукою займається відділення механізації та електрифікації сільського господарства, чи потрібно воно взагалі. Хіба це наука - модернізувати жниварку тридцятирічної давнини, щоб вона пропрацювати ще кілька років? А те, чим займаються наукові центри "Джон Діра" або "Кейса", - цього й близько немає. Далі, візьмімо відділення економіки: те, чим воно займається, як то кажуть, "на голову не лізе". Тому, можливо, академії самій необхідно переглянути свою структуру: скажімо, такі відділення (рослинництво, тваринництво, землеробство) нам потрібні, а без чогось ми можемо обійтися? А гроші, що вивільнилися, можна сконцентрувати на пріоритетних напрямах.
М. Б. Я повністю з цим погоджуюся, але хочу сказати, що ми не сидимо, склавши рук. Наприклад, те ж відділення механізації - це не тільки сільгоспмашинобудування. Це ще й біоенергетична програма. Наша бідність призвела до того, що ми втрачаємо можливість здійснювати дослідження за низкою напрямів на світовому рівні. Але наявність кадрів, які хоча б орієнтувалися б у ситуації в цих напрямах, вкрай потрібна, бо ми не зможемо осмислити інформацію, яка є у світі.
Далі, на превеликий жаль, наші спроби реформування наражаються на недосконалість управління наукою в державі в цілому. Приклад: у системі Академії наук працює десять тисяч людей, із них п'ять тисяч - учені. Припустімо, ми приймаємо рішення: закриваємо низку напрямів, залишаємо дві тисячі найталановитіших учених, що ми й робили в попередні роки. Чим все закінчується? Всі схвалюють наші дії, але наступного року нам скорочують фінансування: то давали зарплату на десять тисяч людей, а тепер всього на дві тисячі.
Передусім, потрібно, щоб виконували хоча б закон "Про наукову і науково-технічну діяльність", у якому записано, що 1,7% ВВП щороку належить спрямовувати на розвиток науки. А долю науки вирішує Мінфін у передостанній день перед розглядом Державного бюджету у Верховній Раді. І, як наслідок, незалежно від того, є криза чи немає, нам фінансують лише соціально захищені статті. Наприклад, на цей рік фінансування - це фонд зарплати та нарахування на неї, 20% до скромної потреби у відрядженнях і 50% комунальних платежів. Реформувати науку все ж таки треба з державної казни.
Ю. М. Я якось ознайомився зі складом нинішнього уряду: в ньому лише дві чи три людини не мають наукового ступеня кандидата або доктора наук, найбільше - економістів. Здавалося б, вони мають усвідомлювати значення науки.
М. Б. Я думаю, ви погодитеся зі мною, що якість нинішніх кандидатів і докторів наук дещо інша. Я просто не розумію багатьох наших можновладців, які "здобувають" наукові ступені, будучи при цьому безграмотними в науковому плані. Я навіть не кажу про уряд. Це й обласні ради, адміністрації... Кандидатів і докторів економічних наук в Україні сьогодні стільки, скільки їх у решті наук разом узятих, а в якому стані економіка? Тож немає нічого дивного і в тому, як члени уряду, що мають наукові ступені, усвідомлюють важливість розвитку науки.

Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Новообрана Верховна Рада за швидкістю прийняття законів змагається з Верховною Радою УРСР комуністичних часів, коли будь-яке питання голосувалося за хвилину: «Хто за? Хто проти? Хто утримався? — Одноголосно». Блискавично розробили і внесли... Подробнее
Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) – єдиний державний оператор зернового ринку України, лідер у сфері зберігання, переробки та експорту зернових і продуктів їх переробки. Про

1
0