Спецможливості
Новини

Підходи до управління апк — як дзеркало нашої безпорадності…

09.12.2008
262
Підходи до управління апк —  як дзеркало нашої безпорадності… фото, ілюстрація

Закінчилося свято — День працівників сільського господарства. Задумався, для кого ж воно, це свято? Невже для селян? Доповідь Президента України В. Ющенка на цьому святі, зокрема його окремі висновки щодо розвитку соціально-економічного життя на селі, надихнули мене до написання цієї статті. Але все по-порядку.

Закінчилося свято — День працівників сільського господарства. Задумався, для кого ж воно, це свято? Невже для селян? Доповідь Президента України В. Ющенка на цьому святі, зокрема його окремі висновки щодо розвитку соціально-економічного життя на селі, надихнули мене до написання цієї статті. Але все по-порядку.
1. Про зерно, точніше його рекордний збір. Зібрали дуже багато — аж 52 млн тонн. Плюс 8 млн т перехідних запасів, які, як виявилося, за безпорадності уряду ще до початку жнив не було експортовано (і втрачено 16 млрд грн, що значно більше, ніж державна підтримка). Тобто управління запасами тільки зерна може принести товаровиробникам і вітчизняному бюджету величезні багатства. А що було б, якби ми навчились управляти потоками інших сільськогосподарських продуктів? Та тільки за цим фактором товаровиробники могли б збільшити виручку від своєї продукції ще не менш як на 20–25 млрд грн. Тобто зусилля владних структур мають бути спрямовані на вдосконалення державного управління потоками сільськогосподарської продукції й державної підтримки цих потоків. Наступного року державна підтримка становитиме понад 10 млрд грн, що в чотири-десять разів менше, ніж можливе зростання виручки за кваліфікованого управління запасами продукції. До того ж, ця допомога не вся і не до всіх товаровиробників надходить.
2. Про ціни на зерно. Як ми знаємо, у нас за всі роки реформ обсяги виробництва зерна коливалися від 24 до 52 млн т. Навіть за часів СРСР не спостерігалося такої варіації виробництва зерна. Ми тут чемпіони. Відповідно, й ціни були адекватними: із зниженням обсягів виробництва вони зростали й, навпаки, падали в разі нарощування. Тому держави світу стабілізують виробництво в межах сукупного попиту на відповідну продукцію різними заходами (не будемо тут про них згадувати, адже проблема не тільки в цьому). Обсяги незначних відхилень від законтрактованої потреби скуповували (або ж викидали на ринок) спеціальні структури на кшталт нашого або польського Аграрного фонду, Товарно-кредитної корпорації (ТКК) США тощо й цим заходом стабілізували ціни, внаслідок чого товаровиробники постійно з року в рік мають прибутки. Під обсяги випадкових, значно більших, відхилень виробництва зерна (що буває не частіше як один раз на п’ять-сім років) надають експортні субсидії, і його швидко вивозять за межі держави (зауважу, не щорічно надають експортні субсидії, як про це часто говорять безвідповідальні реформатори). При цьому витрачаються бюджетні кошти, але цей захід стабілізації цін дає змогу товаровиробникам одержати на порядок більшу виручку від реалізації своєї продукції, ніж втрати держави. І ще одне зауваження: перевезення в межах держави зерна із сховища у сховище не стабілізує ціни, а призводить до додаткових затрат. Це пов’язано з тим, що рівень цін залежить від обсягів запасів зерна, а не від того, де вони зберігаються (на елеваторах або хоч і в сховищах самого Аграрного фонду). Тож чи зросте ціна на зерно, якщо Аграрний фонд закупить близько 3% зерна (або 1,5 млн т — обсяг, який, за оцінками невідомих нам експертів, стабілізує ціни на високому рівні), яке зберігатимуть в Україні? Правильно. Ні. Чи можна налякати ринок, володіючи 3% товарної продукції! Але при цьому постраждає держава, бо витратить бюджетні гроші на непотрібну операцію. І, як виявляється, від цієї операції в українському виконанні страждають товаровиробники. Окремим із них нічого не заплатили за здачу зерна у Аграрний фонд. Не буду конкретизувати, але мені відомий товаровиробник, який за цю гру — “стабілізація ціни” — не тільки розлучився зі своєю продукцією, а ще й щомісяця платить фонду понад 10 тис. грн за зберігання його зерна. Тобто він має подвійну втрату: здав безплатно своє зерно, та ще й платить за його зберігання, хоча має свої — кращі й неенергозатратні сховища.
3. Про управління запасами. В ситуації нестабільного виробництва продукції (з коливаннями до двох разів) жодній країні шляхом інтервенції не під силу утримати ціну на рівні, який задовольняв би товаровиробників, переробників, торгівлю тощо. У цій ситуації можна лиш ефективно управляти запасами сільськогосподарської продукції. Коротко: модель такого управління побудована на моніторингу та прогнозах, які проводять у серпні-вересні, про можливі зміни світових обсягів прогнозованого виробництва зерна в січні-лютому (місяці жнив у країнах Латинської Америки, Австралії тощо) та липні-серпні (термін збирання зерна в інших країнах світу). У разі зростання світових запасів унаслідок прогнозу великих урожаїв у січні-лютому (а, відповідно, в ці місяці різко знизиться ціна) наша стратегія має бути такою: експортувати близько 1,5 млн т продовольчої пшениці до Нового року, а після — стільки ж завезти. За допомогою цієї операції можна знизити вартість продовольчого зерна до 20%. І навпаки: в разі прогнозного можливого дефіциту в січні-лютому зберігати зерно в сертифікованих сховищах (і мати додаткові затрати на зберігання) та експортувати саме у ці місяці. Безперечно, що повинна працювати система державної підтримки товаровиробників, а саме: допомога протриматися “на плаву” до цього сприятливого часу, особливо тим, хто користувався кредитами. Це дуже коротко про таку модель. Моніторинг світових та внутрішніх цін, світових запасів зерна та його руху в Україні є обов’язковою основою для функціонування моделі управління запасами сільськогосподарської продукції.
4. Про ціни на м’ясо. За останні сім років зросли доходи населення. Одночасно зросли ціни на продукцію. Внаслідок цього в 2006 р., порівняно із 2000 р., за зростання доходів у 2,8 раза споживання м’яса зросло лише на 28%, а молока ще менше — на 17,8%. За даними обстежень домогосподарств, ціна м’ясопродуктів є нижчою за вартість вітчизняного м’яса. Тобто зростання імпорту сепарованого м’яса (дешевих відходів м’яса: шийок, кінчиків крил птиці тощо, — ціна яких, за словами В. Ющенка на святі Дня працівника сільського господарства, — 6 грн, що в три-п’ять разів дешевше, ніж вітчизняне м’ясо), обсяги якого в окремі роки сягали 20% споживчого кошика, є реакцією на зниження реальних доходів населення. На м’ясокомбінати надходить виключно імпортне дешеве (сепароване) м’ясо. Якщо виробляти м’ясопродукти справді з м’яса, то їхня ціна буде недосяжною для 80–90% населення країни, і в середньому споживатимемо не 40–45% м’яса, відповідно до фізіологічної норми, а всього 10–20. В економіці існує такий термін, як “еластичність”: за зростання доходів в Україні на 1% споживання м’яса зростає більше ніж на 1%. Існує також перехресна еластичність, наприклад, споживання яловичини та свинини, залежно від ціни на імпортовані відходи м’яса, які після переходу в категорію м’ясопродуктів стають вищого гатунку з відповідно високою ціною (але дещо нижчою за вартість яловичини й свинини), а також дешевого м’яса птиці.
Якщо заборонити імпорт дешевого сепарованого м’яса й при цьому не зростуть доходи населення, то кількість споживання яловичини й свинини абсолютно не зміниться (за нашими розрахунками, щомісячні обсяги імпорту м’яса мають становити не більше 25 тис. т). Але, в цілому, споживання м’яса скоротиться майже наполовину (стільки займають м’ясопродукти в споживчому кошику споживання м’яса). Швидше за все, може зрости споживання якогось іншого дешевого продукту-замінника, наприклад, рослинної олії, що вітчизняному тваринництву нічим не допоможе.
Проте зростання доходів більше ніж за 10 останніх років не забезпечує позитивних структурних змін: дотепер українці на харчування витрачають у середньому близько 55–60% своїх доходів, що є своєрідним “світовим досягненням” (країни ЄС витрачають 10–20%, США — 10, інші країни світу — не більше 45%).
5. Про комерційну таємницю. Зростання цін слідом за зростанням доходів населення є наслідком такого поняття, як “комерційна таємниця”. За незначного зростання цін на який-небудь ресурс (наприклад, бензин) суб’єкти господарювання збільшують ціни на свою продукцію на різну величину — кому на скільки заманеться. Чи можна керувати й управляти економікою за умови існування комерційної таємниці в українському розумінні? Безперечно, що ні. У США, наприклад, щодня, щотижня за різними напрямами та функціями збирають інформацію з десятків тисяч підприємств (окрім опитувань менеджерів, населення тощо), на основі чого раз на два тижні (або один раз на місяць) публікують різноманітні релізи, звіти, аналітичні матеріали тощо, на базі інформації яких приймають виважені рішення як на рівні державного управління, так і інші бізнесові структури, акціонери тощо. І як можна управляти державою в нас за тоталітарної комерційної таємниці?
Для прикладу спрощено розглянемо переробку молока. Потужні переробні заводи мають цехи з виробництва сухого молока. На відвійки (з чого в основному виробляють сухе молоко) вони зараховують 40–45% вартості молокосировини, що надійшла від товаровиробників. Відповідно, на стільки ж знизилася вартість вершків, з яких можна виробляти масло, сметану тощо. Тобто, на вході в систему потужні молокозаводи можуть заплатити майже вдвічі вищу ціну, а на виході матимуть однакову рентабельність із малопотужними молокозаводами. Обмеження рівня рентабельності спонукає потужні підприємства збільшувати ціни на технологічні ресурси, а дрібні, щоб вижити, — займатись асортиментною та ціновою фальсифікацією тощо.
Якщо, наприклад, у середньому на вартість сировини припадає 80% собівартості кінцевої продукції, а на електроенергію — всього 5, то в разі зростання ціни на останню вдвічі собівартість зросте всього на 5%. Насправді ціни за умов комерційної таємниці зростають на значно більшу величину (а то й у рази), адже ніхто не в змозі обмежити “апетити” підприємців. За комерційної таємниці можна спробувати управляти ціною бензину (щоправда, недовго) й знизити ціну до 3,5 грн за 1 л, як про це мріє прем’єр-міністр. Одержання високих прибутків однією галуззю призводить до величезних втрат в інших через прямі втрати та так званий повторний рахунок. Наприклад, бензин використовують як безпосередньо в технологіях виробництва, так і під час транспортування ресурсів. Зростаюча ціна на ресурси збільшує вартість виробництва нового напівфабрикату, послуги і так далі до одержання кінцевої продукції.
Відміна комерційної таємниці є першою умовою оздоровлення економіки. Далі йде розробка міжгалузевих балансів для продуктових підкомплексів (у промисловості — з виробництва основних засобів, наприклад, міжгалузеві баланси виробництва тракторів), що буде базою для ефективного управління. Зміна ціни на один ресурс дасть можливість за допомогою таких балансів визначити розподіл затрат між галузями і встановити (для контролю) нові ціни, величини яких є основою для ведення переговорів між урядом, професійними організаціями з узгодження цін і товаровиробниками. Всі інші потуги щодо регулювання економічних взаємовідносин на державному рівні лише загострюють проблеми в економіці.
Дуже цікаво, з достатньо високим рівнем аналітичного мислення про причини й проблеми економічного розвитку Росії, сповіщає нам у своїй книзі (“Почему Россия не Америка”) російський патріот, філософ і просто розумна людина А. Паршев: першим заходом Керенського в спасінні Росії в серпні 1917 р. було “прекращение конвертации рубля, запрет на вывоз валюты за границу, отмена коммерческой и банковской тайны... Но было уже поздно, “пришел гегемон”, выгнал на хрен и думских правых, и думских левых, а кое-кого, из упирающихся, и к стенке прислонил”. І продовжує: за часів П. Столипіна “Россия увеличила экспорт продовольствия — но экспортировали хлеб помещики и кулаки, эксплуатируя отобранную у общины землю. А дети крестьян умирали от голода, и средний размер мужской одежды был 44-й... Такой продовольственный экспорт можно организовать хоть сейчас!”. І він успішно працює в Україні на поки що орендованих землях у безробітних селян. “Для кредитования российской экономики на Западе образовывались банковские консорциумы. Одним из условий предоставления кредитов было участие иностранного банка в акционерном капитале коммерческих банков и промышленных предприятий. В результате к началу промышленного подъема (1910–1913 гг.) в России не было ни одного крупного коммерческого банка (за исключением Волжско-Камского), в котором в той или иной форме не были представлены интересы европейского иностранного капитала... Вам это ничего не напоминает? Все нам знакомо. Точно так же наши банки поназанимали кредитов на Западе и пытаются сейчас навесить их на государство. Единственное отличие только в том, что сейчас не афишируется иностранная принадлежность российских банков”.
Нічого нас наша колишня історія не вчить. З інтервалом у 25, 50, 100 років повторюється одне й те ж саме: шлях до колапсу. Жаль, що нікого не цікавить будь-яка прийнятна логіка та матеріали системного аналізу нинішніх проблем у соціально-економічному та політичному житті України. Ще й досі консультують нашу політичну еліту одні й ті самі “сусаніни”, які вже самі до безтями заморилися виконувати цю функцію й бажають зникнути з орбіти провидців та поводирів і загубитися на дачних ділянках приміської зони улюбленої столиці — Києва.

М. Калінчик, доктор економ. наук

Інтерв'ю
Марія Махновець (ліворуч), експерт з органічного трейдингу, на виставці BIOFACH, Нюрнберг, Німеччина, разом з експертами аграрного ринку - André Pilling та Марією Дідух (проект "Agritrade Ukraine")
Україна посідає 10 місце в світі з виробництва органічних зернобобових культур, по олійним та зерновим знаходиться на 6-й позиції. Основні напрямки експорту - Нідерланди, Німеччина, Великобританія,
Раїса Вожегова, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН України, директор Інституту зрошуваного землеробства
Інститут зрошуваного землеробства НААН України посів 1-е місце серед експортерів наукоємної продукції та отримав Міжнародний сертифікат «Експортер року». Його керівника - доктора сільськогосподарських

1
0