Озимий ячмінь: найкращий урожай — після сої

Озимий ячмінь є важливою зерновою культурою у вирішенні питання виробництва продовольчого і фуражного зерна. Ця культура за своїми біологічними властивостями добре використовує осінньо-зимові опади та за сприятливих умов перезимівлі формує значно більший урожай зерна, порівняно із ярим ячменем, що був висіяний навіть у ранні строки.

С. Артеменко, канд. с.-г. наук,
ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН

Він менш зимостійкий, ніж озима пшениця, для нього вже є небезпечним зниження температури на рівні вузла кущення нижче -12°С. Ця культура значно сильніше потерпає від несприятливих погодних умов ранньовесняного періоду, зокрема від значних приморозків, ніж озима пшениця. Проте із настанням теплої весняної погоди рослини озимого ячменю швидше ростуть і розвиваються, він менш вимогливий до попередників порівняно з озимою пшеницею.
Завдяки плівчастості зерна озимий ячмінь довго зберігає схожість, що є досить актуальним в умовах довготривалої осінньої посухи. Якщо за таких умов використовують сорти-дворучки і пізно висівають їх у сухий грунт, сходи озимого ячменю з’являються рано навесні, добре кущаться і вдало формують досить пристойний урожай порівняно з ярим ячменем, який висівають значно пізніше — за настання фізичної стиглості грунту.

   Основним фактором, що стримує реалізацію потенційних можливостей озимого ячменю, є недостатня його морозостійкість та значні недоліки технології підготовки грунту до сівби, що призводить до накопичення низьких запасів вологи у посівному шарі на час проведення сівби. Під цю культуру досить часто у виробництві відводять гірші попередники, порівняно з озимою пшеницею, а висівають часто в пізні, або навіть у надто пізні строки. За таких умов рослини озимого ячменю входять у зиму із малим запасом пластичних речовин, нерозкущеними та зрідженими, що призводить до низької морозостійкості та зернової продуктивності культури.
У сівозміні (після правильного підготування грунту до сівби та створення сприятливих умов для подальшого живлення рослин) озимий ячмінь розміщують після сої, кукурудзи, соняшнику, сорго ранніх строків збирання. Проте після кукурудзи на зерно, соняшнику, сорго озимий ячмінь має низьку зернову продуктивність. Соя як зернобобова культура у ролі попередника найпридатніша, тому що накопичує та залишає після себе значну кількість азоту, який надійде рослинам озимого ячменю у весняно-літній період. Після цієї культури є можливість швидко і якісно підготувати грунт до сівби. Рослини сої у період дозрівання рано скидають листя, яке до проведення збирання врожаю вже повністю перегниває. Під час збирання зерна сучасними комбайнами стеб­ла добре подрібнюються і рівномірно розподіляються площею поля.

Для своєчасного проведення необхідних агротехнічних заходів важливим фактором якісної підготовки грунту є правильний добір технічних засобів. Під час підготовки грунту під сівбу має важливе значення своєчасність і послідовність технологічних операцій, що забезпечують якість виконання обробітку та накопичення достатньої кількості вологи. Підготовку грунту під висів слід проводити відразу ж після збирання врожаю сої і відповідно до розроблених спеціалістами зональних рекомендацій.
Насамперед проводять лущення чи дискування стерні сої на глибину 6–8 см. У подальшому на площах, що йдуть під сівбу озимого ячменю, виконують мілкий комбінований обробіток. Для цього використовують комплексні агрегати із важких культиваторів, голчастої борони в активному стані та кільчасто-шпорових котків. Обробіток виконують на глибину не більше ніж 8–10 см. За такої послідовності технологічних операцій досягається найкраще подрібнення верхнього шару грунту, вирівнювання підошви посівного шару, що забезпечить оптимальне розміщення насіння за глибиною, до того ж рештки подрібненої соєвої соломи переміщуються на поверхню грунту, а потім їх ущільнюють. Ці пожнивні рештки уповільнюють швидкість вітру понад землею і зменшують його вплив на поверхневий грунтовий шар, а також відбивають сонячне випромінювання, завдяки чому грунт менше нагрівається і не втрачає вологу.
У разі недостатньої кількості опадів та інтенсивного підсихання верхнього посівного шару грунту потрібно широко застосовувати комбіновані агрегати. Пра­­­­­вильна і своєчасна підготовка грунту до сівби — запорука одержання дружних сходів. Отримати повноцінні сходи мож­на лише за умови, якщо у шарі грунту 0–10 см запаси продуктивної вологи ста­­­­­­новитимуть 8–10, а в шарі 20–30 см — 20–30 мм. Щоб накопичити такі запаси, слід приділити велику увагу якісному та своєчасному грунтообробітку.
Сортова реакція озимого ячменю залежно від згаданих вище попередників буде різною. Тому під час розміщення посіву озимого ячменю відповідно до попередників варто враховувати його сортові властивості. Так, після добрих попередників розміщують сорти інтенсивного типу, що вимогливіші до умов вирощування.

   Для озимого ячменю, який характеризується меншою морозо­стійкістю, порівняно із озимою пшеницею, правильно обраний строк сівби має досить важливе значення. Строки висівання озимого ячменю здебільшого визначатимуться рівнем наявної вологи у посівному шарі. За недостатніх запасів вологи у грунті сівбу переносять на дещо пізніший строк, тому що довготривале перебування насіння у напіввологому грунті може призвести до його псування. За сприятливих умов щодо зволоження висів озимого ячменю розпочинають у кінці оптимальних строків висівання озимої пшениці, якщо відзначають стійкий перехід середньодобової температури повітря через 16…17°С.
В умовах Північного Степу оптимальний строк сівби озимого ячменю — третя декада вересня та перша жовтня. Проведення сівби пізніше вказаних строків призводить до зниження зимостійкості та рівня зернової продуктивності.
Придатними площами для висівання озимого ячменю будуть звільнені від попередніх культур та якісно підготовлені до другої декади вересня (щодо сої-попередника, то це ультраранні, ранні, середньоранні сорти, що дозрівають у другій-третій декадах серпня).
Важливе значення для озимих культур має глибина загортання насіння. Високоякісне насіння за наявності достатньої кількості продуктивної вологи висівають на оптимальну глибину — 5–6 см. За таких умов насіння швидко проростає, формує повноцінні дружні сходи, у рослин добре розвивається коренева система, вони активно проходять усі фази розвитку. У цей час відбувається ефективне накопичення пластичних речовин та вуглеводів, що забезпечує сприятливі умови доброї перезимівлі. Якщо складаються інші умови, глибину загортання насіння слід відповідно диференціювати. За низької ваги 1000 насінин та запізнення із сівбою глибина загортання має становити 4–5 см.
Районовані сорти озимого ячменю, що мають високу енергію проростання та добре кущіння, за сприятливих умов зволоження формують щедрий урожай за висівання норми схожих насінин 3,5–4,0 млн шт./га. У разі посушливих умов та гірших попередників висівна норма схожого насіння має становити 4,5–5,0, а в кінці оптимальних строків — 5,0–5,5 млн шт./га. Якщо сівбу проводять у надто пізні строки та у сухий грунт, норму висіву збільшують на 15–20% (5,5–6,0 млн/га). Обов’язково після висіву проводять прикочування грунту, що забезпечує ущільнення всього посівного шару, сприяє кращому контакту насіння із грунтом, прискорює надходження вологи із глибоких шарів та одержання дружних повноцінних сходів. Догляд за озимим ячменем такий самий, як і за посівами озимої пшениці.

   Важливим фактором впливу на підвищення продуктивності озимих культур є використання добрив. Озимий ячмінь досить вимогливий до основних елементів живлення і добре реагує на їхнє внесення. Найбільш відчутна реакція рослин на азотні добрива. Це обумовлено інтенсивним наростанням вегетативної маси та швидким і коротким періодом засвоєння елементів живлення.  Для раціонального використання добрив потрібно враховувати азотфіксуючу здатність сої, яка залишає після себе під наступні культури досить значну кількість азоту, що надійде рослинам не відразу восени, а тільки навесні, у період вегетації озимого ячменю (для розкладання пожнивних решток сої потрібен певний період часу). У посушливих умовах, які часто відмічають у другій половині літа, процеси нітрифікації перебігають досить повільно або повністю затухають. Потреба в азоті зростатиме, якщо такі умови триватимуть аж до сівби та, особливо, якщо на поверхні грунту залишаються пожнивні рештки, які слід враховувати під час внесення добрив та проведення висіву. Щоб активно проходили процеси їхнього розкладання, потрібно застосувати незначну кількість азотних добрив: 8 кг д. р./т пожнивних решток. Азотні добрива найдоцільніше застосувати почастково навесні та впродовж вегетації рослин. Їх слід вносити у підживлення в дозі  N30 кг д. р., а надходження азоту після сої відбувається у період весняно-літньої вегетації, що забезпечує його пролонговану дію та забезпечує формування високої продуктивності озимого ячменю. Тож за використання такого попередника, як соя, необхідно вносити незначну кількість азоту, якщо його не було внесено попередньо, та звернути більше уваги на фосфорно-калійні добрива.
Фосфорно-калійні добрива доцільно вносити восени під дискування або під час проведення сівби. Після пізно зібраних попередників використовують комплексні добрива у дозі N30P30K30. Фосфорні та калійні добрива застосовують повними нормами, щоб забезпечити сприятливі умови як у початковий період, так в подальші фази росту і розвитку рослин. У наших чорноземних грунтах, що характеризуються нейтральною реакцією грунтового розчину та незначною кількістю рухомого фосфору, на першому місці стоїть фосфорне живлення, а вже потім — азотне. Валові запаси фосфору в метровому шарі досить значні, проте вміст рухомих, тобто доступних, його форм недостатній і не завжди відповідає потребам рослин. Це пов’язано з тим, що фосфор за своїми хімічними властивостями має складну природу взаємодії з компонентами грунту і швидко зв’язується з кальцієм, утворюючи нерозчинні сполуки. Тому рухомі форми цього важливого елемента мінерального живлення рослин містяться в грунті у мінімумі, що й стримує подальше зростання зернової продуктивності.
 
   Для озимого ячменю фосфор — досить важливий елемент живлення. Він бере активну участь в обміні речовин, входить до складу протоплазми та інших органічних сполук. Найбільша його кількість перебуває у точках росту рослини. Від наявної кількості фосфору в цей період суттєво залежить швидкість розвитку кореневої системи, проходження фаз вегетативного розвитку, формування основних елементів урожаю. Тому його обов’язково вносять у грунт завчасно. За сприятливих умов щодо зволоження та живлення під час росту і розвитку озимих рослин восени формується більша кущистість озимого ячменю. При цьому у фазі кущення на конусі наростання формується більша кількість зерен у колосі майбутнього врожаю. Найбільші потреби у фосфорі виникають восени і припадають на фази сходів та кущення. Недостатня його кількість призупиняє ріст кореневої системи, затримує фази розвитку озимих рослин. Цей елемент живлення зменшує негативну дію надлишкового азотного удобрення, оптимізує засвоєння рослиною азоту, підвищує рівень ефективності використаних азотних добрив.
 
   Важливим елементом живлення є також калій. Він бере активну участь у вуглеводному обміні та накопиченні у рослин озимих культур цукрів. Недостатня його кількість у складі рослин призводить до низького накопичення вуглеводів, що суттєво знижує стійкість озимого ячменю до низьких температур. Використання зазначених макроелементів із урахуванням таких вимог забезпечує добру перезимівлю, формування високої продуктивності озимого ячменю та утримання балансу родючості грунту на достатньому рівні.
Науково-дослідну роботу щодо вивчення впливу сої як попередника проводили на Ерастівській дослідній станції ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН у короткоротаційних сівозмінах. Грунти — чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові на лесі.
Для об’єктивної оцінки впливу сої як попередника та системи живлення на продуктивність озимого ячменю наводимо дані одержаних результатів досліджень у короткоротаційних сівозмінах із різним рівнем її насичення. На конт­рольних ділянках без внесення добрив вплив сої як попередника відмічали за насичення її  чотирипільній сівозміні до 50%, урожайність озимого ячменю зростала на 0,11 т/га. У трипільній сівозміні (соя — озимий ячмінь — кукурудза), де соя у структурі посівів займала 33,3%, за використання рекомендованих доз мінеральних добрив зернова продуктивність озимого ячменю збільшилась на 0,52 т/га, а внесення добрив відповідно до діагностики грунту (підвищені дози) забезпечило підвищення врожаю на
0,75 т/га порівняно із контрольними ділянками без використання добрив.