Спецможливості
Статті

Озиме тритикале в посушливих умовах Степу

19.07.2013
1059
Озиме тритикале  в посушливих умовах Степу фото, ілюстрація

Cеред багатьох агровиробників поширена думка про низьку якість зерна озимого тритикале, до того ж немає єдиної концепції щодо технології вирощування цієї культури, тому слід ознайомитися з нею більш детально.

Cеред багатьох агровиробників поширена думка про низьку якість зерна озимого тритикале, до того ж немає єдиної концепції щодо технології вирощування цієї культури, тому слід ознайомитися з нею більш детально.

Л. Андрійченко, канд. с.-г. наук,
Миколаївська ДСГДС ІЗЗ НААН,
П. Хом’як, канд. с.-г. наук

Перед зерновиробниками нині стоїть завдання забезпечити стійке зростання врожайності за скорочення питомих витрат на одиницю продукції. Багато в чому вирішення цієї проблеми залежить від роботи селекціонерів із створення сортів і гібридів рослин з якісно новим рівнем цінних ознак і властивостей. Зокрема, значним досягненням сучасної генетики і селекції рослин є створення тритикале, сорти якого успішно впроваджують у сільськогосподарське виробництво. Тритикале об’єднує в собі багато кращих ознак та якостей вихідних батьківських форм — пшениці та жита: потужний потенціал урожайності зерна та зеленої маси, високі адаптивні властивості (холодо-, посухостійкість, невибагливість до грунтів, комплексний імунітет до грибних захворювань), підвищений вміст білка й лізину в зерні та основних поживних речовин — у зеленій масі. Збільшенню площі посівів нової зернової і кормової культури сприяє краща, ніж у озимої пшениці, адаптивність, висока і стабільна врожайність, широкі можливості використання зерна на харчові, технічні і кормові цілі.
Але, попри це, серед виробничників поширена думка про низьку якість зерна озимого тритикале, до того ж немає єдиної концепції щодо технології вирощування цієї культури. Останнє, власне, і є одним із найсуттєвіших аргументів у обмеженні виробничого поширення тритикале: його посівні площі в Україні становлять лише 100 тис. га. Тому для стабілізації виробництва продовольчого та фуражного зерна актуальною є розробка технологічних заходів вирощування цієї важливої культури. Тим більше, що до Державного реєстру сортів рослин України занесено 36 сортів озимого та 17 — ярого тритикале зернового напряму використання з потенціалом урожайності для озимих форм — 100–110 та ярих — 70–80 ц/га.
Інтенсивна технологія вирощування озимих зернових культур, у тому числі й тритикале, передбачає створення умов, які дають змогу повністю реалізувати потенційну продуктивність культури. Це — використання кращих сортів, чітке дотримання всіх агротехнічних заходів, розміщення культури по кращих попередниках, внесення достатньої кількості мінеральних добрив. Але у наш час інтенсивні технології вирощування потребують значних витрат коштів і ресурсів, що проблематично через дефіцит матеріально-технічних ресурсів у господарствах.
Принагідно зауважимо, що понад 2,5 млн га посівів озимих зернових на території України перебувають у зоні недостатнього зволоження, і спрощення технології вирощування не завжди може забезпечити стабільну врожайність зерна, особливо на Півдні України, де посухи повторюються з інтервалом один раз на три роки. У зв’язку зі збільшенням числа господарств із обмеженою кількістю земель в обробітку, в яких застосовують короткоротаційні сівозміни та спостерігається зменшенням площ чистих парів, набуває актуальності питання розробки та вдосконалення технологій вирощування озимих зернових культур по непарових попередниках.
Дослід щодо вирощування озимого тритикале після різних попередників та за різними технологіями проводили на землях Миколаївської ДСГДС ІЗЗ НААН у 2006–2010 рр. Грунт дослідної ділянки — чорнозем південний на карбонатному лесі, що характеризується високим вмістом калію, середнім — фосфору, та недостатньо забезпечений азотом. Потужність гумусового горизонту — 30 см, кислотність близька до нейтральної (рН 6,8). У досліді вивчали вплив ресурсного насичення технології та попередників на продуктивність озимого тритикале сорту Розівське 7. Схема включала дві технології вирощування — ресурсоощадну та інтенсивну за варіації по трьох попередниках: чорний пар, кукурудза на силос, стерньовий (озима пшениця). Інтенсивна технологія, на відміну від ресурсоощадної, передбачала внесення основного добрива N30Р60 восени під культивацію, три підживлення (N40, N30, N30) та інтегрований захист посівів від шкодочинних об’єктів. Перше підживлення проводили у період відновлення весняної вегетації (ВВВ) поверхневим способом, друге — на початку виходу у трубку (ПВТ) прикореневим способом зерновою сівалкою (використовували аміачну селітру), третє — позакореневе внесення карбаміду у фазі молочної стиглості рослин із використанням обприскувача (бакова суміш з інсектицидом). Хімічний захист посівів проводили з урахуванням економічного порога шкодочинності.
Протягом п’яти років досліджень агрометеорологічні умови були досить складними, особливо в осінній період. Унаслідок високого температурного фону, відсутності ефективних опадів, низької відносної вологості повітря впродовж серпня та вересня 2006, 2008, 2009 рр., складались украй несприятливі умови для накопичення вологи на полях, які планували під посів культури. Отже, 2006 та 2008 рр. були середньопосушливими, а 2007 р. — гостропосушливим. Решта років (2009, 2010) були в цілому сприятливими для вирощування озимих зернових культур.
Результати досліджень показали (табл. 1), що в умовах Південного Степу України незамінним попередником, що забезпечує накопичення достатніх запасів вологи та поживних речовин, а отже, і формування найвищого рівня врожайності озимих зернових культур, є чорний пар.
Рівень урожайності озимого тритикале по цьому попереднику становив 30,7 ц/га (середнє значення за технологіями вирощування), що на 58,7% перевищував відповідний показник урожайності за його вирощування після кукурудзи на силос та на 27,4% — після стерньового попередника (озимої пшениці).
Експериментальні дослідження вкотре підтвердили недоцільність розміщення озимих зернових, у тому числі й озимого тритикале, у стерньових посівах, оскільки поряд із негативним впливом на формування продуктивності у цьому варіанті спостерігалося підвищення ураженості посівів патогенними організмами, що потребувало додаткових хімічних обробок за використання інтенсивної технології вирощування.
Інтенсифікація вирощування озимого тритикале позитивно позначилася на врожайності його зерна, яка, залежно від попередника, була на 23,3–46,8% вищою, ніж за використання ресурсоощадної технології. Зокрема, попередник чорний пар забезпечував формування найвищого рівня врожайності — 33,9 ц/га, а порівняння результатів вирощування на непарових попередниках показало, що істотної різниці між показниками врожайності у цих варіантах не було: вона становила 23,2–23,3 ц/га, що на 46,8–51,3% нижче порівняно з розміщенням культури по чорному пару.
Слід враховувати й те, що, внаслідок глобального потепління й аридизації клімату, саме степовий регіон стає найбільш уразливим, що може спричинити значні коливання врожайності зерна і посилити її нестабільність за роками. Все це вказує на важливу роль кліматичної складової та спонукає до обов’язкового врахування її під час вирощування озимих зернових, у тому числі й тритикале, і, перш за все, до перегляду оптимальних строків сівби. До того ж, як уже вказувалося вище, останніми роками в Україні намітилася тенденція до скорочення витрат на вирощування зернових культур та, внаслідок цього, зниження рівня рентабельності виробництва зерна. Адже товаровиробники через численні податки і диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію не в змозі вирощувати зернові культури за інтенсивною технологією, а оптимізація строків сівби — це найдешевший та найдоступніший захід підвищення їхньої урожайності.
У зв’язку з цим на землях Миколаївської ДСГДС провадять дослідження з визначення оптимальних строків сівби озимого тритикале. Багатофакторний дослід було закладено в 2011 р., його схема включає посів тритикале (сорт Папсуївське) по двох попередниках (чорному пару й озимій пшениці) у шість строків (5, 15, 25 вересня; 5, 15, 25 жовтня). Агротехніка у досліді загальновизнана для Південного Степу і включає в себе основне (N30P60) та ранньовесняне (N30) підживлення, хімічний захист посівів від хлібного туруна в осінній період та від шкідливої черепашки у фазі молочної стиглості зерна, внесення суміші гербіциду і фунгіциду в кінці фази кущіння.
Погодні умови вегетаційних періодів 2010–2012 рр. восени характеризувались недостатніми запасами вологи, але сприятливою у межах багаторічних даних температурою повітря, а взимку були задовільними для перезимівлі рослин, окрім другої декади лютого 2012 р., коли середня декадна температура повітря виявилась на 5,6°С нижчою від норми (-9,4°С). Це викликало часткове вимерзання рослин та зрідженість посівів. Навесні кращі умови вологозабезпечення спостерігали в 2011 р., коли загальна сума опадів березня-квітня становила 45,7 мм, порівняно з недостатнім їхнім випадінням у березні-квітні 2012 р. — лише 8,5 мм, кількість травневих опадів у обох роках була близькою до норми і становила 35 та 44,7 мм, відповідно. Процеси формування і наливання зерна тритикале у 2011 р. відбувались за середньої температури повітря 20,9°С у червні і 25,2°С — у липні та на фоні випадіння недостатньої кількості атмосферних опадів (55% місячної норми). Несприятливі гостропосушливі умови, що склалися через спекотну погоду у 2012 р., негативно позначились на формуванні структури колоса і врожайності озимих зернових культур. Отже, 2011 р. був сприятливішим за гідротермічними умовами, ніж 2012-й, хоча у весняно-літній період обох років спостерігали відсутність ефективних опадів та атмосферну й грунтову посухи.
Погодні умови вплинули на врожайність зерна озимого тритикале: найбільшою вона була у 2011 р. — 19,3 ц/га, що у 1,5 раза перевищує рівень урожайності 2012 р. (усереднений показник досліду). Результати досліджень свідчать, що в середньому за два вегетаційні роки досліджень найпродуктивнішими були посіви за висіву 15 жовтня (табл. 2).
Найвища врожайність, залежно від попередника, коливалася від 16,3 до 20,3 ц/га, тоді як за сівби 25 вересня (контроль) ці показники становили 13,9–17,2 ц/га. Загалом втрати зерна від надраннього висіву озимого тритикале (5, 15, 25 вересня та 5 жовтня) становили 2,4 ц/га, а за пізніших строків висівання (25 жовтня) — 3,2 ц/га. Для порівняння, по озимій пшениці втрати зерна були вдвічі більшими: за надраннього висіву — 5,3 ц/га, а за сівби 25 жовтня — 5,9 ц/га (середнє значення за попередниками). Попередники також мали свій вплив на врожайність зерна озимого тритикале. Зокрема, найвищий урожай культури (16,6 ц/га) було отримано за розміщення її по чорному пару, посів тритикале по стерні забезпечив урожайність 14,3 ц/га (середнє за строками сівби).
Таким чином, у посушливих умовах Степу України найбільша зернова продуктивність озимого тритикале формується за його вирощування за інтенсивною технологією і за розміщення по чорному пару. Спрощення технології вирощування призводить до недобору зерна тритикале у межах 6,4–7,9 ц/га. Слід також зауважити, що озиме тритикале є більш пластичною культурою як щодо строків сівби, так і щодо розміщення по менш сприятливих попередниках, ніж озима пшениця.

Інтерв'ю
Во­ло­ди­мир Яков­чук, ге­не­раль­ний ди­рек­тор Євраліс Се­менс Ук­раї­на
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Євраліс Се­менс Ук­раї­на» Во­ло­ди­мир Яков­чук розповідає про новинки французького насінницького бренда сезону-2017 та «закулісне» життя компанії.
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее

1
0