Спецможливості
Статті

Освіта й агробізнес: чи є майбутнє?

06.11.2014
796
Освіта  й агробізнес: чи є майбутнє? фото, ілюстрація
Студенти

Плинність кадрів, масове безробіття в умовах економічної та соціальної кризи стосуються кожного. Скаржаться роботодавці на недостатню професійність кадрів, зокрема ветеринарних та зоотехнічних факультетів. А вчити молодих спеціалістів сьогодні — велика трата часу та коштів. Тому більшість випускників вузів, в основному, займаються зовсім не своєю справою.

 

«Полювання» на професіонала…

Тваринництву та молочарству політики та економісти прогнозують позахмарне майбутнє. Агропідприємства ростуть як гриби, а звідси і висока потреба в кадрах. Попри те, що кожного року вітчизняні виші випускають сотні дипломованих фахівців, «вполювати» знавця та фаната своєї справи не так-то просто.
В Україні постійно проводять семінари та навчання для майбутніх фахівців, освіту поступово реформують за європейськими стандартами, проте очікування не виправдовуються.

Як кажуть, під час біди головне — знайти винного. Тож традиційно все каміння летить в освітян. Нібито саме аграрні виші — «корінь усього зла». Одні кажуть — система навчання застаріла, другі — замало викладачів-практиків, які розповіли б із власного досвіду, що до чого у практичній ветеринарії, та й студенти під час практикування насправді найчастіше підмітають коридори та чистять ферми.

Аграрні виші мають низку проблем: замале фінансування з боку держави, як результат — відсутність модернізованої системи навчання та матеріальної бази, а також «поділ влади» з боку міністерств. Пригадайте, як кілька років поспіль аграрні виші не могли поділити між освітянами та аграріями.
Аби побачити реальну картину, ми провели розслідування: чи можна сьогодні стати успішним ветеринаром і чому на аграрному ринку праці такий безлад.

 

Олександр Маслак, канд. екон. наук, доцент, проректор з наукової роботи та економічних питань Сумського НАУ

Правильне застосування знань і вмінь фахівців, ефективний ме­­недж­­­мент, уміння працювати в команді — це складові господарської діяльності, які дають змогу  досягти бажаного результату. Тому перед тим, як вкладати кошти в аграрний бізнес, інвестори мають бути впевнені, перш за все, у надійності кадрового забезпечення.

Потреба в кадрах
Аграрний сектор України  останніми роками активно розвивається: зростають обсяги виробництва, створюються нові переробні потужності. Тому на ринку праці спостерігається зростання  попиту на фахівців-аграріїв, особливо у великих компаніях, які забезпечені сучасною технікою та інноваційними технологіями. Понад 60% вітчизняних агрохолдингів — у постійному пошуку кваліфікованих кадрів. Перед тим, як вкладати кошти в аграрне виробництво, інвестори планують отримати прибуток. Без довіри до керівництва підприємства та професійності фахівців це неможливо. Тому і вимоги до менеджерів та фахівців ставляться зависокі. 

Вимоги виробництва
Порядність — найперша вимога до спеціалістів. Під цим розуміється дотримання виробничої дисципліни, незловживання службовим становищем.
По-друге, спеціаліст має відповідати своєму фаховому рівню, повинен мати знання, необхідні для ведення господарської діяльності, та вміло їх застосовувати. Паралельно з цим він має бути комунікативним. Адже робота на підприємстві — це робота в команді, з людьми, різними за віком та досвідом роботи.
Безумовно, фахівець середньої та більш високої ланки має володіти менеджерськими якостями. Вони необхідні при взаємодії з іншими виробничими та обслуговуючими підрозділами підприємства. Такі навики необхідні для планування роботи, проведення аналізу фактичних показників, контролю за діяльністю підлеглих.
Де взяти фахівця
У наступні п’ять років зміниться, по-перше, інформаційна складова ринку праці. Сільське населення матиме вищий рівень реєстрації та використання соціальних мереж, що надаватиме можливість швидкого та ефективного закриття вакансій через мережу Інтернет.
По-друге, підвищиться заробітна плата працівників підприємств у середньому на третину. По-третє, існуватиме дефіцит фахівців у віці від 30 до 40 років. Переважатимуть кандидатури віком від 50 і більше років або молоді фахівці — 23–27 років.
Враховуючи такі тенденції, більшість агрохолдингів створюють власні аграрні центри, школи, запроваджують спеціальні програми для студентів аграрних вишів. Поряд із заробітною платою додатково запроваджується система преміювання, надається соціальна підтримка (компенсація затрат на житло, лікування, відпочинок тощо).
Агрохолдинги також мають вкладати кошти в розвиток сільської інфраструктури, а саме: дороги, школи, лікарні, клуби. Це зрівнює перепони між містом і селом та робить роботу в аграрному секторі більш привабливою.

У кожного навчального закладу — свої проблеми, і свої ж переваги. Отримати освіту не так складно, проте професіоналом стає той студент, який справді цього прагне. Ці питання стали предметом нашої розмови із
Володимиром Ладикою, ректором Сумського НАУ, доктором с.-г. наук, професором, академіком НААН України.

Висока плинність кадрів ветеринарних та зоотехнічних напрямів і водночас нестача високопрофесійних спеціалістів, які б справді мали глибокі, грунтовні знання зі своєї спеціальності, а не просто диплом. Чому виникає така ситуація на ринку праці і хто в цьому винен?
— Робота у тваринництві, окрім виробничої специфіки, ще й пов’язана з особливостями сільського життя. Сьогодні є різниця у рівнях проживання у селі та місті. Це зовсім інші умови побуту, інфраструктурного розвитку, можливості відпочинку тощо. Хоча різниця між містом та селом поступово зменшується, не завжди молоді люди, здобувши вищу освіту, свідомо залишаються працювати на селі.
Навіть ті, що пропрацювали деякий час у сільському господарстві, набувши досвіду, намагаються знайти кращий варіант працевлаштування. Тому й маємо наразі ситуацію з плинністю кадрів. Щоб надалі зменшувати прояви таких негативних тенденцій, керівники та засновники підприємств мають створювати належні умови роботи та проживання фахівцям, а також матеріально їх заохочувати. Адже якщо буде мотивація, то буде й віддача в роботі та зменшиться плинність кадрів.

Що все-таки заважає студентові отримати потрібні знання та вдосконалювати їх на практиці? Проблема у застарілій базі освіти чи потрібно залучати до викладання більше практиків?
— Навіть враховуючи сучасну матеріальну технічну базу, викладацький склад, традиційні методи навчання та практики, студенти можуть набути достатні знання, необхідні кваліфікованому фахівцю. Тобто основне — це мотивація студента до навчання. Іншими словами, він має знати, навіщо йому ці знання та як він буде їх використовувати. Тоді й ставлення до навчання буде іншим.
Безумовно, оновлення лабораторного фонду, запровадження сучасних методів навчання тільки сприятимуть виникненню такої мотивації. Що ж до самих викладачів, то очевидним є обов’язковий зв’язок викладача з виробництвом (агробізнесом) та на старших курсах залучення до проведення занять як практиків, так і провідних науковців галузі.

У нинішніх умовах загальної мобілізації досить актуальне питання військової підготовки студентів. Як у вашому університеті воно вирішується, чи є кафедра військової підготовки?
— Такої кафедри в університеті немає. Проте військову підготовку студентів університету проводять на базі колишнього військового артилерійського училища. 
Наразі ми розглядаємо можливості створення такої кафедри у своїй структурі й залучення до викладання військових науковців, проводимо анкетування студентів та враховуємо їхню думку. Тож сподіваюсь, що ближчим часом не виключена можливість створення такого навчального підрозділу в нашому університеті.

На сьогодні компанії надають перевагу не тільки молодим та ініціативним, а й високопрофесійним фахівцям (про досвід роботи, на який так наголошують під час прийому на роботу, мова зараз не йде). Тож як підготувати такого професіонала?.. Які конкретно інноваційні підходи до фахової підготовки запроваджуються у вашому університеті?
— У навчальному процесі нашого університету запроваджено нову структуру лекційного курсу дисциплін, яка складається із теоретичних питань, які не перевищують 30% лекцій, методичних підходів — 30%, а решта — практичні приклади на основі даних конкретного підприємства.
Звісно, ми використовуємо методичну базу, напрацьовану попередніми поколіннями вчених, але паралельно — нові, сучасні методи. Багато чого запозичуємо із досвіду європейських вишів, наприклад  Університету Вайєнштефан (Німеччина).
Особливо успішним є навчальний проект з агрокомпанією «Кернел», з якою спільно проведено моніторинг змістовної частини навчальних програм, підвищено кваліфікацію викладачів в умовах виробництва.

Сучасні технології розвиваються досить швидким темпом: учорашня інформація сьогодні часто вже не актуальна. Чи проводите модернізацію системи освіти вишу?
— Розуміючи, що час потребує сучасних методів навчання на основі використання інформаційних технологій та забезпечення якісної практичної підготовки, ми створили інформаційно-навчальний простір на основі платформи Moodle, який дає змогу забезпечити студента повним методичним матеріалом для  теоретичного і практичного курсів, самостійної роботи, а також онлайн-контакт викладача зі студентом.
Це значно розширює можливості студента: навчаючись за цією системою, він може паралельно працювати на виробництві. Слід додати, що практично кожна дисципліна випускаючих кафедр використовує одну-дві комп’ютерні програми, у тому числі на базі 1С, Юніформ-Агрі тощо.

Ще великий полководець Суворов говорив: «Теорія без практики — мертва, практика без теорії — сліпа». Як опановують ваші студенти здобуті знання та навички? Чи є у них можливість проходити практику на провідних  сільськогосподарських підприємствах?
— Наш університет успішно співпрацює у цьому напрямі з провідними агрохолдингами та компаніями (Kernel, МХП, ULF, CNH, IMC, DeLaval, Pttinger, «Бель Шостка»), які надають нашим студентам робочі місця для виробничої практики. Відтак університет отримує можливість знайомити студента з передовими технологіями, а агробізнес — готувати майбутніх фахівців з урахуванням своїх потреб і побажань.

Студенти, які пройшли відбір для проходження виробничої практики, отримують шанс проявити та зарекомендувати себе в умовах виробництва. Ми собі поставили завдання: кожен студент повинен пройти практику на конкретному робочому місці, де він самостійно досліджує фахові питання з подальшим захистом дипломної роботи. Тож деякі з них уже на старших курсах переходять на дистанційну форму навчання, працюючи й самостійно заробляючи кошти.
До того ж ми уклали угоди з вітчизняними та міжнародними компаніями, за домовленістю з якими на базі університету створюються навчальні класи з необхідним устаткуванням, надаються фільми, наочні посібники. Наразі формуються навчальні класи «John Deere», «New Holland», «Pttinger», «DeLaval». Для нас є принциповим, що агроном, тваринник, ветеринар вже на IV курсі має можливість визначитися з майбутнім місцем роботи, що на третину підвищує показник закріп­лення молоді на першому робочому місці.

Якої «масті» спеціаліст?!
Знання без практики — недоцільні, практика без знань — небезпечна… Народна мудрість, як не крути. Та часто навіть молодий дипломований спеціаліст може «завоювати» високооплачуване місце. Ви­пускники аграрних вузів, яким вдалося знайти «місце під сонцем», розповіли, з якими реаліями вони стикалися під час працевлаштування і кого чекають у своїх компаніях роботодавці.

Ігор Вощенко, директор ТОВ «Рябушківський бекон», с. Рябушки Лебединського району Сумської області:

— Професію ветеринарного лікаря уподобав ще зі шкільної лави. Тому і зупинив свій вибір на Сумському аграрному університеті, на факультеті ветеринарної медицини. У 2000 р. здобув спеціальність лікаря. Водночас вступив до аспірантури і через чотири роки захистив дисертацію. Працював на кількох підприємствах Сумської області: ДП «Родючість» Сумського району, ТОВ «Ряснянське» Краснопільського району. Паралельно із виробничою діяльністю займаюся науковою та викладацькою роботою — працюю доцентом кафедри хірургії СНАУ.
Наразі працюю на підприємстві ТОВ «Рябушківський бекон», яке має 2 тис. голів свиней, із яких 130 — свиноматки. Ми вирощуємо у місяць до 30 т свинини у живій вазі. На нашому підприємстві від спеціаліста вимагають порядності, комунікабельності, та найважливіше — добрі базові фахові знання. Це — правило для кожного працівника, і такі вимоги ставлять під час працевлаштування.
Основна проблема, яка переслідує виробничників у процесі пошуку нових спеціалістів — низький рівень біотехнологічних та економічних знань, а також відсутність навиків застосування здобутих знань. Тож аграрним вишам варто в останній рік навчання студентів більше уваги приділяти технологічним та економічним дисциплінам. До того ж такі навчальні дисципліни мають викладати фахівці-практики.

Володимир Педан, головний ветеринарний лікар компанії Ukrlandfarming, кращий лікар ветеринарної медицини 2013 р. за рейтингом Асоціації ветеринарних лікарів України:

— Питання вибору професії особисто переді мною не стояло, я ветеринарний лікар уже у четвертому поколінні. Тож у 1999 р., здобувши освіту ветлікаря у Сумському державному аграрному університеті, влаштувався працювати на агрофірмі «Рябина» у с. Рябина Великописарівського району, звідки я родом. Під час роботи одночасно навчався в аспірантурі Сумського університету, куди згодом перейшов працювати на кафедру вірусології, патанатомії та ветеринарно-санітарної експертизи. І вже у 2006-му захистив кандидатську дисертацію.
Кілька останніх ро­­ків працюю головним ветлікарем у компанії Ukrlandfarming. Позна­­йо­мився із цією компанією роком раніше, коли було започатковано спільний проект за науковою тематикою щодо запобігання інфекційним хворобам молодняку великої рогатої худоби на підприємстві «Райз-Максимко». Наразі компанія нараховує понад 60 тис. голів великої рогатої худоби, 40 тис. свиней.
Окрім професійних знань, ми вимагаємо від молодих спеціалістів володіння менеджерськими здібностями та дотримання виконавчої дисципліни. Саме цьому і не навчають в університетах — це прогалина в аграрній освіті. На початку своєї трудової діяльності молоді фахівці не впевнені у правильності прийнятих рішень, від чого виникає острах самостійно працювати та організовувати роботу персоналу. Проте із часом це проходить, адже головне — мати бажання працювати.

Олександр Свердліков, канд. с.-г. наук, доцент, консультант із технології виробництва молока, ПП «Консультаційний центр Асоціації виробників молока», Умань:

— Коли настав час обирати спеціальність та виш, знайомі порадили саме зооінженерний факультет Сумського державного аграрного університету. Про вибір професії та вишу жодного разу не пожалкував. Після закінчення навчання у 1997 р. став науковим співробітником лабораторії бурої і м’ясної худоби Інституту розведення і генетики тварин УААН, потім зоотехніком ТОВ «Елітаплем­сервіс», с. Сад.
Паралельно ж навчався в аспірантурі та працював на кафедрах біохімії, біотехнології та спеціальної зоотехнії. Наразі поєдную викладацьку діяльність в університеті та консультаційну — в Асоціації ветеринарної медицини, в якій працюю вже три роки і надаю практичні поради членам асоціації. Доводиться багато часу проводити у відрядженнях, співпрацювати із фахівцями та менеджерами-аграріями. Мені пощастило, оскільки доводиться працювати разом зі своїм колегою з Сумського національного аграрного університету, канд. вет. наук Захарченком Віталієм.
Звичайно, місточок між студентом та хорошою, перспективною роботою прокладає саме університет. Він дає підгрунтя для твоєї самоосвіти. Але є й проблемні моменти, про які можу впевнено сказати: випускники вишів не мо­­жуть повноцінно застосовувати свої знання на практиці.
Тому і є певний період адаптації до умов виробництва, який триває від декількох місяців до декількох років, поки знання не підкріпляться практичними навиками та досвідом роботи. Це здебільшого залежить від викладачів. Вони обов’язково повинні мати тісні зв’язки хоча б із одним, а краще — із декількома підприємствами.

 

Сиріл Паркінсон у своїй книзі «100 порад підприємцю» писав: «Мудрий керівник розуміє, що головне, чим він володіє, — це його працівники». Безумовно, адже успіх чи то холдингу, підприємства, чи господарства або ферми залежатиме саме від професійності спеціалістів-виконавців: ветеринарів, зоотехніків, технологів…

Тривалий час в аграрній галузі був застій, популяризувалися такі професії, як менеджери, економісти та юристи. Освічена молодь, отримавши дипломи, зовсім не бажала повертатися у села, тим більше — в чужі, віддалені від рідної домівки. Селяни ж не вважали нагальною потребою підвищувати свій професійний рівень, адже для більшості сільське господарство — це звичний спосіб життя, а не професія. Тому й у підготовці якісних фахівців потреби не було.

Наразі аграрна галузь набирає обертів, та от міцного підгрунтя для цього не збудовано. Про дефіцит кадрів та як нині знайти професійного спеціаліста, який би розумів сільськогосподарську специфіку, ми розмовляли з Анатолієм Даниленком, ректором Білоцер­ківського національного аграрного університету.

Висока плинність кадрів ветеринарних та зоотехнічних напрямів і водночас — нестача високопрофесійних спеціалістів, які б справді мали глибокі грунтовні знання зі своєї спеціальності, а не просто диплом… Чому виникає така ситуація на ринку праці і хто в цьому винен?
— Плинність кадрів у сільськогосподарському виробництві — це одна із найгостріших проблем на селі. Основними причинами цього є недостатня мотивація до сільськогосподарської праці, занепад соціальної структури села, низький рівень оплати праці фахівців.
Щодо ветеринарних і зоотехнічних спеціалістів, то тут є певна специфіка. Розумієте, наш випускник іде працювати не просто на ферму, він іде в бізнес, у якому задіяні десятки тисяч голів ВРХ, свиней, птиці! І якщо раптом припуститься помилки — це повертається для нього багатотисячними збитками. Із розвитком промислового тваринництва проблеми ветеринарії різко зросли, а умови праці представників цієї професії набагато ускладнились. Їм доводиться працювати на­­пружено і цілодобово. І якщо молодий спеціаліст не готовий працювати у такому ритмі — через короткий термін він звільняється. Для університету основне завдання — підготувати висококваліфіковані кадри. Тому що диплом — це рівень підготовки: теорія, практика, вміння орієнтуватися в ситуації, визначати проблемні питання і успішно їх розв’язувати. Але працювати над цим питанням потрібно у комплексі!

Що все-таки заважає студентові отримати потрібні знання та вдосконалювати їх на практиці? Проблема — у застарілій базі освіти, чи потрібно залучати до викладання більше практиків?
— За чотири-п’ять років навчання ми прагнемо не просто «вишколити» студента теоретично та практично. Наша мета — навчити його мислити у потрібному напрямі, створити надійне підгрунтя та дати можливість разом із дипломом отримати роботу. Проте врахувати й охопити всі можливі нюанси професії і навчити цьому студента доволі складно. Тому необхідно тісно співпрацювати із роботодавцями, які мають ак­­тивно долучатися до цієї підготовки, зокрема за­­безпечити практикантам доступ до всього технологічного процесу. Багато питань студент має опрацьовувати самостійно саме під час практики.

На сьогодні компанії надають перевагу не тільки молодим та ініціативним, а й високопрофесійним фахівцям (про досвід роботи, на якому так наголошують під час прийому на роботу, мова зараз не йде). Тож як підготувати такого професіонала?

— Раніше держава гарантувала: після отримання диплома про вищу освіту випускник вишу три роки відпрацьовує на підприємстві. При цьому він був соціально захищений, мав змогу консультуватись. Тепер же, запрошуючи на роботу молодих спеціалістів, керівники підприємств не готові надати житло, соціальний захист та витрачати час на консультації. Це зрозуміло, адже час — це гроші, і жоден бізнесмен не витрачатиме його на додаткове навчання свого працівника. Тому ми створили відділ сприяння працевлаштуванню випускників, який упродовж декількох років опікується долею молодого спеціаліста і не залишає його віч-на-віч із проблемами.

Сучасні технології розвиваються досить швидким темпом: учорашня інформація сьогодні часто вже не актуальна. Чи проводите модернізацію системи освіти вишу?
— Модернізація ви­­щої освіти передбачена, насамперед, новим За­­коном України «Про вищу освіту». Сьогодні ми працюємо у рамках Болонської угоди, ме­­тою якої є створення єдиного європейського простору. Звичайно, на якість підготовки впливає і рівень професорсько-викладацького складу, і якою базою він володіє, і якими технологіями, і що професор може запропонувати майбутньому спеціалістові. Мені, як ректору, не просто виконувати вимоги, які ставить сучасність, адже технології вдосконалюються мало не щодня, а часто застосувати їх нам не вдається через обмежене державне фінансування.
Для своїх студентів ми створюємо найкращі умови, щоб отримати та застосувати на практиці всі фахові знання. Ми не припиняємо працювати, адже зупинишся на мить — відстанеш на віки!

Ще великий полководець Суворов говорив: «Теорія без практики — мертва, практика без теорії — сліпа». Як опановують ваші студенти здобуті знання та навички? Чи є у них можливість проходити практику на провідних сільськогосподарських підприємствах?
— По-перше, у нас тісна міжнародна співпраця із багатьма європейськими країнами. Взяти хоча б Францію — у них досить потужні школи, тому ми обмінюємося досвідом, викладачами, наші студенти їдуть туди на навчання та практику. Також добре налагоджена робота із Польщею, Німеччиною, Данією. До речі, помітив таку цікавинку: студенти-лінгвісти та юристи частіше обирають США та Канаду. А от ветлікарі, агрономи і біотехнологи віддають перевагу Данії, Німеччині, Англії. Скажу таке: коли студенти через півроку повертаються із навчання чи практики — вони зовсім інші люди.
По-друге, у нас 18 господарств на теренах країни, які є базовими для студентської практики. Серед них такі відомі в Україні і світі агропромислові компанії, як агрохолдинг «Мрія», МХП, швейцарська компанія «Сингента». Університет уклав договори із цими компаніями щодо співпраці і, насамперед, проходження практики студентами за напрямами: агрономія, лісове і садово-паркове господарство, ветеринарна медицина, технологія виробництва та переробки продукції тваринництва. Так, за 2012–2014 рр. лише у компанії «Сингента» пройшли науково-виробничу практику 23 студенти, троє із яких уже працевлаштовані у наукових підрозділах цієї компанії. Одним із наших базових підприємств є СТОВ «Агросвіт», що у моєму рідному селі Карапиші. Це досить велике підприємство, там упроваджено сучасні технології. Підприємством керує моя дружина, Валентина Петрівна, дай Боже їй здоров’я, і мені разом із нею, я впевнений, що я в житті не помилився, і дякую за це долі… Вона розуміє, що потрібно студентам і надає їм усі умови як для навчання, так і для практики.

У нинішніх умовах досить актуальне питання військової підготовки студентів. Як у вашому університеті вирішується це питання, чи діє кафедра військової підготовки?
— На базі Київського військового університету (КВУ) функціонує кафедра військової підготовки, з якою ми спів­працюємо. Наші студенти — і хлопці, і дівчата — мають можливість освоювати військову справу в стінах рідного університету, а складати іспити та заліки виїжджають у КВУ. По завершенні навчання студенти здають усі нормативи й отримують офіцерське звання.

Якої «масті» спеціаліст?!
Кажуть, найважчий вибір — між хорошим і кращим. Часто компанії, обираючи собі спеціаліста, керуються принципом на кшталт: «У хорошого ветлікаря немає хворих тварин». Проте як же стати кращим серед кращих, аби перспективні компанії обрали саме тебе?! Секретами успіху поділилися колишні студенти Білоцерківського НАУ.

Ярослав Свінціцький, комерційний директор ТОВ «УКРВЕТ»:

— Формування майбутнього ветеринара по­­чалось іще з дитинства. Доглядаючи за до­­маш­німи улюбленцями, мені все більше хотілося бути корисним та допомагати тваринам. Це підсвідомо і наштовхнуло на вибір майбутньої професії — лікаря ветмедицини. Остаточне рішення у професійному виборі допоміг прийняти батько, Григорій Дмитрович, який навчався у 1978–1983 рр. у Білоцерківському сільськогосподарському інституті на факультеті ветмедицини. Тож, можна сказати, пішов стопами батька. І що цікаво, батьки дружини, як пізніше виявилось, — теж випускники Біло­цер­ків­ського сільськогосподарського інституту і навчались разом із моїм батьком. Ось така династія ветлікарів.
Протягом навчання прислуховувався до слів досвідчених викладачів, які вкладали максимум терпіння та майстерності у розвиток майбутніх ветеринарних фахівців. Активна участь у спортивному та культурному житті університету (хор «Батьківська нива») допомагала розширювати кругозір та розвиватись духовно. По закінченню навчання мав змогу пройти практику у Великій Британії та Швеції за спеціальністю.

По поверненню на батьківщину випала можливість влаштуватись на роботу до компанії, яка працювала в медичному, діагностичному, ла­­бораторному та зооветеринарному напрямах. За роки діяльності сформувались чіткі пріоритети та професійна команда, що поділяє погляди на розвиток ветеринарного ринку в Україні та докладає усіх зусиль для забезпечення ветеринарного та епізоотичного благополуччя, що і є місією компанії.

Компанія «УКРВЕТ» має справу з технологіями, обладнанням, препаратами для ветеринарії та взаємодіє із Білоцерківським НАУ і дотепер. З початку моєї кар’єри ми постійно працюємо з університетом, разом розроб­ляємо профілюючі проекти та впроваджуємо їх у практику. Серед них — розробка методики сонографічної діагностики вагітності та причин неплідності сільськогосподарських та домашніх тварин, діагностика інфекційних захворювань, зокрема лейкозу великої рогатої худоби, методом ІФА та ін.

Як на мене, успіх фахівця ветеринарної медицини, як і будь-якого іншого фахівця, у післядипломному житті залежить від подальшої наполегливої роботи та самоосвіти. І моя порада нинішнім студентам: задля свого успішного майбутнього потрібно домагатись поставлених цілей, використовувати можливість вчитись. Це єдиний шлях, щоб здобути гідне місце у житті, спеціалістом якого б напряму Ви не були, а якщо пощастить, то й станете орієнтиром для інших! Цей шлях нелегкий, але він того вартий!

Андрій Гавриленко, науковий консультант у журналі «Сучасна ветеринарна медицина»:
 
— Я не бачив себе лікарем ветеринарної медицини аж до самого вступу до університету на ветеринарний факультет. Я не прагнув лікувати тварин у дитинстві, але аграрний напрям освіти почався ще зі шкільних років, адже я навчався у ліцеї агробіологічного напряму, який тісно співпрацював тоді ще з БДАУ. По суті, ветеринарний напрям я обрав тільки перед вступом і вже під час навчання захопився ветеринарією та природничими науками.
Свою трудову діяльність почав ще зі студентських років — спочатку у господарстві, а потім і в структурі BioTestLab. Варто наголосити, що під час навчання у виші студент має звужений кругозір щодо можливості подальшого працевлаштування та ринку професій. Здебільшого уявляється: ферма, клініка дрібних тварин чи державна служба. Насправді ж сьогодні перед випускником ветеринарного факультету відкрито дуже багато дверей компаній, де можна працювати за спеціальністю.

А успіх спеціаліста залежить від особистих якостей та напрацьованих звичок, водночас освіта — один з інструментів досягнення мети. Головне — це постійна робота над собою, і вона повинна розпочинатися ще до моменту обрання професії. Щоб бути успішним, мало володіти лише ветеринарними вміннями та знан­нями. Розуміння економічних, юридичних, фінансових пи­­тань, володіння комунікативними навичками, вміння вести перемовини, знання елементів риторики, вільне спілкування іноземною мовою — це як повітря необхідне сучасному спеціалістові. І найголовніше: ніколи не зупинятися на досягнутому. Якщо Ви сьогодні сказали собі: «Досить! Я досяг свого максимуму, мені вже немає куди рости», — ви відклали успіх у глибоку скриню.

Багато компаній готові вкладати час і кошти в навчання своїх співробітників, допомагати їм професійно зростати. Тому все залежить від бажання працювати та вчитись, і сучасний випускник має всі шанси отримати роботу. У навчанні, звичайно, є певні моменти, які хотілося б змінити.
По-перше: оцінку знань проводять час­­то у тестовій формі, як на мене, — це недолік. У такому разі ми маємо змогу оцінити всіх студентів за короткий час, але фактично отримуємо «німих» випуск­ників, які не можуть повноцінно усно висловити свою думку.
По-друге: ми навчаємось, використовуючи застарілий матеріал. Більшість підручників, інформаційний зміст яких відповідає середині минулого століття, фокусують нашу увагу на проблемах, які вже давно перестали бути актуальними.
По-третє: практика становить дуже ма­­­лу частину за­­гального освітнього часу, а через брак фінансування навчальні заклади змушені працювати як виробничі господарства задля отримання прибутку із ферм. Зрозуміло, що студентські навчальні маніпуляції завадять максимальній продуктивності тварин, тому їх і знижують до мінімуму. Як результат — ми отримуємо фахівців-теоретиків, які вимушені здобувати практичні навички вже в умовах виробництва, що, своєю чергою, негативно позначається на їхній роботі у перші півроку.

 

Нашу екскурсію агроосвітянською нивою ми завершуємо Національним університетом біоресурсів і природокористу­вання не випадково. Упродовж багатьох років НУБіП є «кузнею» кадрів не лише для агропідприємств, а й для агробізнесу, зокрема міжнародного. У чому секрет успіху? Він доволі простий: потужна науково-практична база, практика у знаних фірмах, стажування за кордоном.

Гнучкість, інтуїція, стратегічне мислення — це лише частина «джентльменського набору» для керманича такого вишу. Без сумніву, всі ці якості є у нашого співрозмовника, доктора педагогічних наук, професора, ректора НУБіП України Станіслава Ніколаєнка.

Станіславе Миколайовичу, розпочнімо нашу розмову з питань, які сьогодні є найболючішими для університету.
— Насамперед зауважу: НУБіП має міцну базу для практичного навчання студентів — це агробіостанція, Боярська лісова станція, дослідні господарства у Ворзелі та Снітинці. Там студенти мають можливість опановувати навички ведення господарської діяльності, проводити дослідження разом із викладачами. Тобто маємо класичну науково-практичну базу. Однак не все так добре, як здається на перший погляд. Насамперед — це проблема фінансового забезпечення бази. Як обслуговуються ці установи? Через Держ­каз­начейство. І от ситуація: маємо у бюджеті кошти на проведення дослідів, уже студенти-прак­тиканти си­­дять у комбайнах — хліб тре­­­ба збирати! А Держ­каз­на­чейство від­­­мов­­ляє у фі­­­нан­су­ван­ні — гро­­шей наразі немає. Паль­­не закупити не можемо, зап­частини — теж. Хліб обсипається, заплановані до­­сліди зриваються…
Схожа ситуація і з тваринницьким комплексом: потрібно провести закупівлю ветеринарних препаратів для профілактики та щеплень, придбати корми — і знову натикаємося на Держ­казна­чейство. Ось та­­кий парадокс: корову ми до­­їмо щодня, а грошей, щоб її годувати, — не­­має! Пояснити професорові, співробітнику, що можлива затримка зарплати чи ще якісь негаразди, якось ще можна. А як пояснити тваринам, чому їх погано утримують?..
Про абсурдність та­­кого підходу до фінансування вишів, зокрема нашого, судіть самі: ми здаємо молоко на молокозавод, гроші звідти надходять. А отримати їх — не можемо! При­ватний підприємець, фермер користується послугами будь-якого банку. Може брати кредити, отримує дотації, а ми — ні!
І тут йдеться не про державне фінансування. А про ті гроші, які ми можемо заробити самі. Ми їх, скажімо, заробили, у нас гроші є — але використати їх не можемо. Звідси — і застарілі база та техніка, і технологічна відсталість.

Як би Ви охарактеризували кад­ро­ве забезпечення сільськогосподарсь­кої галузі, рівень професіоналізму спе­­ціалістів, особливо молодих кадрів?
 — У нас сьогодні кадрів для сільського господарства готується більше, ніж того потребує нинішнє, підкреслюю — нинішнє, сільське господарство.

Ось поглянемо на зернову галузь: останніми роками Україна вийшла у лідери з виробництва зерна, попереду і з продажу ячменю. І що з того? Скільки доданої вартості у тому зерні? Мало. Великі агрохолдинги беруть землю в оренду, працюють за спрощеною сіво­зміною: кукурудза, соя, може, ще соняшник чи ріпак. За сучасних технологій потреби холдингів у робочій силі — одна людина на 1000 га, тобто загалом близько 50 тис. працівників. Це і спеціалісти з вищою освітою, молодші спеціалісти та випускники профтехучилищ. А в сільській місцевості у нас проживає 14 млн осіб! Куди людям подітися? Їхати поневірятись за кордон чи атакувати місто?
Наразі, на тлі кризового стану всіх галузей, найкраще почувається нібито аграрна. Але і вона в кризі. Чому? Тому що тут працюють за найпростішою схемою! Посіяв — зібрав. А переробка? Адже у результаті глибокої переробки продукція отримує додану вартість. Наприклад, у нас вирощують кукурудзу чи сою. Потім кукурудзу продають у Китай, сою — в Європу, на вітамінні добавки чи шрот. А чому б не переробити для потреб власного тваринництва? На корм і корисні добавки для відгодівлі курей, індиків, бичків, свиней. А потім і їх, своєю чергою, переробити — на ковбасу, шинку, консерви тощо і торгувати вже цим! Тоді потреба у спеціалістах зросла б у рази. Та більше, сказали б: дайте ще! Кожному зоотехніку, інженеру, агроному, ветеринару були б потрібні молодші спеціалісти, працівники. А за простої схеми господарювання на кшталт «засіяв — зібрав — продав» ми такого не отримаємо.

Чи якісно підготовані кадри? Чесно скажу: дати нині європейський рівень якості всім випускникам ще не можемо. Хоча стараємося. У нас є прекрасно підготовлені кадри. Багато наших випуск­ників — це успішні підприємці, директори провідних підприємств АПК. Зрештою, є й науковці зі світовим ім’ям. Як бачимо, потенціал є. Проте є і проблеми: безробіття на селі — воно сягає 80%!
Утім, і це можна подолати. Там, де запрацюють переробні підприємства, скажімо, із виробництва соків або джемів, чи ферми, одразу виникне потреба в кадрах — і основних спеціалістах, і персоналі для підтримки виробництва.

Враховуючи ці виклики часу, які вимоги до сучасного випускника?
— Що таке якісний спеціаліст? Це людина, яка, отримавши професію, завдяки їй поліпшує якість свого особистого життя та своєї родини і — вершина піраміди — своєї держави.
Сьогодні в Україні налічується 12 факультетів ветеринарної медицини, які щороку випускають 1500 спеціалістів. Цьогоріч на ветеринарний факультет набрали на держзамовлення 160 осіб, і ще 130 осіб — за контрактом. І всі вони із загальним балом набагато вище середнього по вишу показника — 520–580 балів! Добре підготовлені діти.
Які є важливі зауваження до нас? По-перше, потужні корпорації, сучасний бізнес потребують від випускника добрих знань і вільного володіння ан­­глійською мовою. По-друге, іноді наші випускники не знають нового обладнання, новітньої техніки, мають брак практичних умінь та навичок. Ми активно реагуємо на ці вимоги. Уже 92 викладачі, майже 10% студентів навчаються англійською мовою. Процес іде.

А як використовуєте вітчизняні потужності для практики студентів?
— І вони не забуті. Основну практику студенти проходять на наших на­­вчально-дослідних господарствах. Утім, у цьому плані є деякі питання. Скажімо, бажання зробити наші нав­чально-дослідні господарства самостійними. Позбавити їх податкового тягаря, щоб вони мали змогу працювати на таких самих умовах, як фермери та інші агрогосподарства.
А то виходить так: вони сплачують фіксований податок, а ми сплачуємо весь комплекс. За три роки НУБіП має сплатити 5 млн грн ПДВ. За свої ж господарства — абсурд! Водночас звичайні господарства ПДВ не сплачують. Ось що важливо — треба змінити цю ситуацію. Щоб була можливість отримати кредити — на покриття міжсезонних витрат тощо. Наразі ми вже готуємо пропозиції змін на рівні законодавства. Також наші студенти проходять практику у багатьох знаних фірмах. І приємно констатувати факт: вони охоче беруть наших студентів до себе на практику.

Станіславе Миколайовичу, на Вашу думку, чи потрібне перепрофілювання багатьох аграрних вишів? Може, скажімо, треба більше випускати спеціалістів рівня бакалавра?

— Теоретично — так. І така модель може бути. Але навчальні плани слід допрацювати.
Бо сьогодні бакалавр, на жаль, залишився на рівні незакінченої вищої освіти. Він не має чіткого визначення як щодо спеціальності, так і в правовому руслі, і, відповідно, до нього занижені вимоги. Ступінь бакалавра розглядають лише як сходинку на шляху до спеціаліста, а не як самостійну проф­одиницю. Виходить такий собі недовчений випускник.
Інша справа — магістр. Ми випускаємо магістрів-практиків, управлінців та магістрів-дослідників. За свої додаткові 1,5 року вони отримують необхідний мінімум теоретичної та практичної підготовки. Тому треба змінити плани навчальної програми підготовки бакалавра і зробити його більш самостійною кадровою одиницею.

Кілька слів про тваринництво. По­­дей­кують, що у нас слабо розвинене свинарство і є проблеми із поголів’ям великої рогатої худоби. Чи змінилася ситуація?

— Прикро те, що сьогодні ця галузь занедбана. Якщо зараз в Україну по­­голів’я курчат завозять із-за кордону, про який розвиток ми ведемо мову? Так само маємо цілу бюджетну програму щодо завезення елітного поголів’я ВРХ. Тож про яку підтримку вітчизняного тваринництва можна говорити?
У нас, на жаль, розірвано ланцюг із підготовки, створення та вирощування нових порід м’ясної і молочної худоби. Це велика проблема. Знаєте, які технології нам демонстрували нещодавно в США? Тільки уявіть: тривалість середньої лактації корови — не більше двох років, вага такої тварини — 500–600 кг, і вона дає за рік
10–12 тис. кг молока. А тепер уявіть собі, скільки кормів вона переробляє?! Це ж ціла біофабрика! І знову повторюся: нові породи тварин, нові сорти рослин — це проблема номер один. Ми над нею активно працюємо. Але поки що до її  розв’язання далеко.

І наостанок — трохи болюче для нашої держави пи­­тання. У нас наразі йде відродження армії. Був час, коли в НУБіП майже не було ні військової підготовки, ні військової кафедри. Як ситуація змінилась зараз?
— Десять років тому в мене виникла дискусія із тогочасним міністром оборони Анатолієм Гриценком, який наполягав на тому, щоб ми, користуючись стандартами НАТО, закрили підготовку фахівців на військових кафедрах. Мовляв, у нас забагато офіцерів. Ди­­скусія була тривалою. Ми відстоювали необхідність існування військових кафедр. І це ми, цивільні люди, керівники цивільних установ, перед військовими відстоювали таку позицію!..
Скажу так: сьогодні наша кафедра функціонує, і 800 студентів опановують військові спеціальності. У нас навчаються групи з Умані, Білої Церкви. Утім, кафедру все-таки треба оновлювати. Але все збережено і все працює, є люди, є завзяття і бажання служити на користь Україні!

Якої «масті» спеціаліст?!

Чи легко знайти роботу молодому фахівцеві? Які знання та навички чекає від нього роботодавець?.. Ці питання завжди хвилюють випускників. Проте, як показує практика, не все так страшно, як здається. Адже, як відомо, дорогу здолає той, хто йде. Як здолати таку дорогу, знають випускники, які знайшли гідну реалізацію своїх знань і умінь.

Ольга Краснобаєва, канд. вет. наук, директор компанії «ВіталаК»:

— Мені пощастило: я народилась у династії ветеринарних вчених, спеціальність опановувала у видатних професорів. Іще під час навчання стала відвідувати гурток при кафедрі вірусології і мікробіології — це дало змогу майже відразу повноцінно вести роботу в НДІ, а знання мови взагалі відкрили широкі можливості — реалізувати себе в науці, постійно бути в колі найгостріших світових проблем епізоотології, діагностики захворювань, які сьогодні називаються емерджентними, а на той час були зовсім новими та невивченими, співпрацювати з ученими світового рівня. Коли настали «круті 90-ті» роки, отримані в ALMA MATER знання і навички із лікування дрібних тварин допомогли вижити під час фінансової кризи в країні за відсутності фінансування науки. Робота в іноземних компаніях (СЕВА СА, BASF) розширила світогляд, збагатила знаннями ринків у галузі ветеринарії та годівлі тварин, підштовхнула розпочати власний бізнес. Проте навчатись не припиняю й досі.

З досвіду мого покоління можу з усією відповідальністю стверджувати, що наша ALMA MATER дає можливість бути успішною та впевненою людиною. НУБіП — це сучасно, проте, озираючись на пору мого студентства, коли АLMA MATER мала високе звання Української сільськогосподарської академії, мати статус «академіка» відразу після її закінчення було вкрай престижно і відповідально.

Сьогодні — січень 2015 р.: корпуси порожні… У країні криза, студенти — на вимушених канікулах, викладачі — у вимушених відпустках. Усе дистанційно... Звичайно, криза, але саме на часі — подумати про майбутнє!
Нині, як ніколи, треба чітко розуміти, яка у тебе ціль, мотивація: просто працювати і заробляти? Це добре, але замало, треба, щоб ще було цікаво і корисно для справи. На жаль, часто випускники не спроможні утримувати себе та свої родини, працюючи за фахом, та вимушені шукати іншої долі. Виникає питання: чому за великої кількості вишів і спеціалістів такий великий дефіцит професіоналів? Щоб бути успішним сьогодні, необхідно навчатись, причому постійно, і застосовувати свої нові знання, але вони мають бути різнобічними та відповідати сучасним вимогам науки та виробництва.

Нашій ALMA MATER бажаю студентів, які чесно здобуватимуть знання, прагнутимуть не просто знати, а й розуміти, і вміти. До навчання у такому виші студенти мають бути підготовлені, прогалини у базових знаннях не дають повної картини розуміння, не завжди Google може відповісти на всі питання.
У напрямі адаптації студентів до виробництва вже багато зроблено, але хотілося б, щоб студенти не просто відвідували навчальні господарства, а мали змогу напрацьовувати практичні навички, побачити результати своєї праці і відчути їх матеріально.
Вважаю, зміг би допомогти у підготовці професіоналів і міжнародний досвід — не тільки із ручного збирання полуниці в Англії чи прибирання гною в Голландії. Хоча і це важливо, але значно важливіше — спеціалізація у галузі освоєння новітніх технологій. Дякуючи Богові, такі підприємства, куди і європейські спеціалісти приїздитимуть вчитися, вже є і в Україні.
Залучення українських та іноземних інвесторів, вибір «активних точок» і створення на їхній базі навчальних центрів, використання системи грантів для вивчення і розробки нових технологій в агробізнесі, приваблювання іноземних компаній для просування здобутих новітніх знань і технологій для апробації в Україні, запрошення провідних викладачів — це все можливі форми підготовки професіоналів, які потрібні виробництву, бізнесу, Україні, світу.

…Днями заходила на ветеринарний факультет. Відчуття дежавю… ми — студенти, нам викладають корифеї ветеринарної науки: Поваженко, Гемельрейх, Судаков, Хмель­ницький… Шум, рух. Перша лекція — «Введення у спеціальність». Головне, про що нам тоді з упевненістю говорили: ви будете ЛІДЕРАМИ й ОРГАНІЗАТОРАМИ виробництва, але насамперед ви маєте стати ПРОФЕСІОНАЛАМИ своєї справи, ви маєте брати на себе ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ… І за себе, і за людство, і за цілий СВІТ…
Ці непорушні постулати не потребують доказів — вони є справжніми ключами для успіху і життя.

Наталія Грошко, провідний технолог відділу дослідження та розвитку (R&D) ПП «Тейст-Дизайн»:

– Свого часу я мала вибір вступу до кількох вишів. Проте, зваживши всі «за» і «проти», зупинила свій вибір саме на НУБіП. Завжди із теплотою згадую свої студентські роки. У мене ніколи не було зауважень до своїх викладачів. І я можу сміливо сказати, що всіма своїми здобутками завдячую саме знанням, отриманим під час навчання.
Роботу в «Тейст-Дизайн» я почала, фактично, на останньому курсі. До речі, в компанії ніколи не мали сумнівів щодо якості підготовки спеціалістів, яких випускає Національний університет біоресурсів і природокористування. Звісно, не все так безхмарно. Почасти студентам доводиться працювати на старому обладнанні, бракує реактивів. Однак ці негаразди компенсуються ентузіазмом викладачів, їхнім високим професіоналізмом.
Що зробити для поліпшення навчання? Збільшити кількість контактів із закордонними спеціалістами-практиками. Адже саме їхній досвід дасть змогу студентам отримати такі необхідні практичні навички. Слід активніше долучати студентів до проектів співпраці із вітчизняними фірмами та виробниками. Звісно, не повинна стояти осторонь і держава: збільшення фінансування — запорука успіху.

Лариса Баль-Прилипко, декан факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК НУБіП, д-р техн. наук, професор:

— Сьогодні наша країна почала стрімкий рух до Європи. Це не тільки громадянські цінності, а й високі вимоги. Лідером у цьому напрямі є агропромисловий комплекс. Саме він почав цей шлях і саме він наразі є однією із провідних галузей, на яку покладають великі надії щодо створення конкурентоспроможної продукції для європейського ринку.

Кадри вирішують усе

Отже, яким має бути практичний фахівець? Насамперед — відповідальним. Відомий армійський принцип: будь-який командир має знати і вміти командувати підрозділом на ранг вище від нього. Тобто командир взводу має вміти командувати ротою, командир роти — батальйоном і так далі. Тоді у складних ситуаціях ця людина має запас стійкості, вона не піддається стресу. Окрім того, нині відчутний брак фахівців середньої ланки. Найкращий лікар нічого не зробить без медсестри.
Звісно, сучасний агропромисловий комплекс неможливий без грамотної менеджерської ланки — тут до основної підготовки спеціаліста слід додавати ще багато чого: і знання психології, і володіння комунікативними навич­ками, і вміння працювати у команді.

Чи можуть наразі наші аграрні виші забезпечити відповідний рівень підготовки студентів? Скажімо чесно — не завжди. І проблема ця комплексна. Бракує фінансового забезпечення з боку держави. Не завжди є можливість охопити всіх студентів і забезпечити їм закордонну практику або практику на великому виробництві.
Ясно, що свою «лепту» у цю проблему частково вносить і школа. Особливо сільська. Нестача інфраструктури, вчителів і як наслідок — погана підготовка абітурієнта.
Зрозуміло, що під час навчання в університеті він надолужить необхідні знання, проте цей час можна було б витратити на отримання нових.
Проблеми, звісно, є. Однак не слід вважати, що все так погано. Ситуація змінюється, і я маю надію, що зараз ці зміни відбуватимуться швидше.
Особливо обнадіює те, що великі компанії та підприємства активно йдуть нам назустріч. Студенти на практиці отримують прекрасний досвід роботи! Вони не фарбують паркани, чи копають ями, а працюють поряд із фахівцями, заглиблюючись у секрети сучасного виробництва. Таку практику, беззаперечно, можна назвати цінним робочим досвідом.

Рецепт успіху

Звісно, висококласним спеціаліст не народжується. Давно відомо, що в успішної людини 10% таланту і 90 — копіткої виснажливої праці. Робота викладача — це як робота садівника: посадити добре зернятко знань, дбайливо вкрити його живильним шаром науки, напоїти своїм «родючим» досвідом. А практика додає сил потужно прорости цьому зернятку!
І з кожним роком наполегливої праці воно ростиме, міцнішатиме, даватиме плоди…
Аби це стало дійсністю, багатьом представникам великих господарств, виробництв чи заводів треба змінити свій підхід до кадрового забезпечення.
Замість однобокої вимоги від освітян: дайте нам якісного фахівця, дайте нам професіонала! — може, вже настав час спитати: «А що вам треба, аби ви дали нам справжнього професіонала?». Почасти, щоб отримати, — треба віддати. Коли це усвідомлять хоча б 70% виробників, я впевнена: якісних фахівців не бракуватиме.

Інтерв'ю
Каролін Спаанс, радник із питань сільського господарства Посольства Королівства Нідерланди в Україні
Каролін Спаанс із серпня 2016-го обіймає посаду радника з питань сільського господарства в Посольстві Королівства Нідерланди в Україні. Ми вирішили поцікавитися найбільш перспективними напрямками
Статуя кохання в Батумі "Алі та Ніно"
Нещодавно Україну відвідав заступник директора «Агросервіс центру» при Міністерстві сільського господарства Аджарії Леван Болгвадзе. Користуючись нагодою, propozitsiya.com поспілкувалась із

1
0