Особливості збирання та обробки зернових колосових
Наблизились роботи зі збирання врожаю зернових колосових та ранніх культур.
Їм, як свідчить досвід минулих років, слід приділити належну увагу, оскільки від способів збору зернових культур, післязбиральної обробки зерна, очистки, сушки та зберігання зерна значною мірою залежить кількість урожаю та його якість. Насамперед, у роботах потрібно враховувати особливості кожного року, виходячи зі стану й призначення врожаю (насіннєвий матеріал, продовольчо-кормове й технічне зерно), а також матеріально-технічного забезпечення робіт. Прогнозують та враховують ще рівень енерговитрат, бо вони досить вагомо впливають на загальну економіку виробництва зерна (особливості збирання та обробки зернових колосових).
Перед початком збирання урожаю зернових слід визначити його конкретні особливості: стан посіву на кожному полі (густота й висота рослин, забур'яненість), сортові ознаки зерна, вологість, стиглість, виповненість. Бажано зробити перевірку основних показників якості зерна відповідно до культури й вимог заготівельних стандартів.
Строки та способи збирання зернових колосових культур
Готуючись до збирання урожаю зернових, треба завчасно визначити його строки та способи. Строки визначають, виходячи зі стиглості й вологості зерна, а також стану посіву. Строки пов'язані ще зі способами збирання (збирання та обробки зернових колосових). За роздільного способу зі скошуванням рослин у валки строки настають на 10-14 днів раніше порівняно з прямим комбайнуванням та залежно від умов достигання зерна. Але слід пам'ятати, що надто раннє збирання зернових культур, так само як і їхнє перестоювання, суттєво знижують урожайність. У разі передчасного скошування у валки, коли зернівка перебуває у фазі тістоподібної стиглості (вологість - 45-50%), недобір урожаю озимої пшениці може становити 16-18%, погіршуються й показники якості (маса 1000 зернин і натура зерна, енергія проростання й схожість насіння, вміст клейковини тощо). Запізніле збирання, наприклад через 20 днів після настання повної стиглості, призводить до втрат 10-12% урожаю пшениці. Це відбувається внаслідок осипання, пошкодження клопом черепашкою, подрібнення та травмування зерна. У разі перестоювання хлібів особливо негативно на кількість та якість урожаю впливає дощова погода.
Кращим способом збирання урожаю зернових колосових слід вважати пряме комбайнування, яке проводять за досягнення повної стиглості й вологості зерна 14-18%. Жнива при цьому способі слід закінчити за 10-12 днів. Під пряме комбайнування відводять, передусім, чисті поля з рівномірно дозрілими хлібами, де травостій відносно низькорослий і стійкий до вилягання, а зерно слабо осипається з колоса. Посіви зі зрідженим травостоєм, але чисті від бур'янів теж доцільно збирати цим способом.
Роздільним способом слід збирати високорослі, схильні до вилягання та осипання сорти з густотою стеблостою не менше 280-300 шт./м2, а також нерівномірно достигаючі та сильно забур'янені посіви. Розпочинати роздільне збирання треба в кінці фази воскової стиглості, коли вологість зерна становить близько 30%, закінчувати за вологості не менше 20%. Підсохлі валки підбирають через кілька днів і обмолочують. Пізнє збирання валків не бажане, оскільки при цьому різко зростає чисельність і шкодочинність клопа черепашки та кількість пророслого зерна внаслідок дощової погоди чи випадання роси.
Для скошування хлібів у валки слід застосовувати начіпні жатки, що агрегатуються з енергетичними засобами - КПС-5Г (ЖВН-6А-01 і ЕВР-10-03), або причіпні. Залежно від висоти рослин, їхньої густоти та метеорологічних умов у період збиральних робіт, висота зрізу має бути неоднакова: 10-12 см - для низькостеблових і 12-15 см - для високостеблових сортів.
Збирання різних культур теж має свої особливості. Окремі зернові колосові культури, зважаючи на їхні ботанічні та біологічні властивості, потребують індивідуального підходу.
Так, тверда пшениця стійкіша до осипання, ніж м'яка, тому її доцільно збирати прямим комбайнуванням. Лише в разі сильного забур'янення посіву застосовують роздільне збирання.
Озиме жито збирають як прямим комбайнуванням, так і роздільним способом залежно від стану посіву. Треба мати на увазі, що ця культура дуже схильна до вилягання, осипання й проростання зерна в колосі, тому її рекомендовано зібрати за сім-вісім днів.
Озиме тритикале на зерно збирають як прямим комбайнуванням, так і роздільним способом. Скошування у валки проводять на початку воскової стиглості зерна, а пряме комбайнування - у фазі повної стиглості. Яре тритикале краще збирати прямим комбайнуванням у фазі повної стиглості зерна.
Ячмінь, овес і яру пшеницю доцільно збирати прямим комбайнуванням у фазі повної стиглості зерна за вологості 16-17%. Роздільне збирання застосовують лише в разі особливого стану посівів (високорослі, забур'янені, недостиглі, схильні до вилягання й осипання). Озимий ячмінь, якщо перестоїть, дуже схильний до осипання та вилягання, тому його слід збирати швидко.
Горох має надто нерівномірне дозрівання, вилягає. Тож його збирають роздільним способом, коли побуріє 70-75% бобів, за вологості зерна 35-40%. Його скошують у валки впоперек вилягання, а короткостебловий - назустріч виляганню залежно від довжини стебла. Якщо в господарстві вирощують сорти, які не вилягають і не утворюють щільного стеблостою, тоді доцільно проводити десикацію для підсушування рослин і прискорення збирання. Для десикації застосовують Реглон (2 л/га) у суміші з аміачною селітрою (10 кг/га). Підбирають та обмолочують валки за вологості зерна 15-17% у стислі строки комбайнами, переобладнаними для збирання гороху; частоту обертання барабана зменшують до 450-500 обертів за хвилину.
Способи післязбиральної обробки та зберігання зерна
Зібране зерно може бути вологим, містити органічні та мінеральні домішки, тож є нестійким і швидко втратить якість під час зберігання. Навіть коли збирають суху зернову масу, в ній є бите, травмоване, плюскле зерно, органічний пил, унаслідок чого стійкість збіжжя теж знижується. Тому зібране зерно спрямовують на обробку, бажано в потоці зі збиранням. Обробка об'єднує низку взаємопов'язаних операцій, які здійснюють залежно від стану й призначення зерна, технологічних особливостей культури.
Приймання і збереження зерна
Зерно, що надходить після комбайнів, розміщують окремими партіями: по культурах, сортах, репродукціях, показниках якості. Окремо висипають низькоякісне зерно (фузаріозне, сажкове, проросле, уражене клопом черепашкою, із невластивим запахом, знебарвлене, з важковідокремлюваними й шкідливими домішками).
Особливу увагу приділяють розміщенню зерна сильних і цінних сортів пшениці, твердій пшениці, пивоварному ячменю, якість яких має бути під постійним контролем.
Зерно, в якому смітність перевищує норми, встановлені для кожної культури, спрямовують на очищення.
Зерно з різною вологістю має такий порядок обробки: до 14% вважають сухим і придатним для зберігання; до 17% - вологим і таким, що потребує підсушування, зокрема способом почергового переміщення (перекидання) чи вентилювання; понад 17% - сирим з обов'язковим висушуванням.
Зерно вологе й сире в разі тимчасового зберігання до сушіння слід розміщувати на установках активного вентилювання з обов'язковим контролем за температурою й вологістю.
Очищення зерна
Зерно, зібране комбайнами, підлягає негайному очищенню, особливо якщо воно вологе (збирання та обробка зернових колосових). Затримка з очищенням вологого й сирого зерна може призвести до його самозігрівання й погіршення якості вже через 10-12 годин зберігання.
Очищення зерна може бути попереднім, первинним і вторинним залежно від чистоти, вологості та призначення зернової маси. Попереднє застосовують у разі значного (понад 15%) засмічення, підвищеної вологості та перед сушінням у шахтних зерносушарках. Первинному очищенню підлягає все свіжозібране зерно. На цій операції виділяють основну фракцію зерна, відокремлюють великі й дрібні домішки. Вторинне очищення застосовують для насіння й продовольчого зерна, щоб довести його до норм чистоти, встановленої на готову продукцію.
Основну частину домішок відокремлюють на повітряно-решітчастих зерносепараторах і аспіраторах. Для вилучення важковідокремлюваних домішок застосовують трієри, пневмосортувальні столи, гірки.
На сьогодні пропонують досить великий вибір зерноочисних машин як вітчизняних, так і зарубіжних. До таких машин належать зерносепаратори серій БСХ, БИС, БЦС, КБС, СС, які застосовують окремо або вони входять до складу зерноочисних комплексів. Потужність машин різна: для підприємств заготівельної системи (хлібоприймальні пункти, елеватори) вона має бути не менше 50 (100) т/год, для господарств - до 20 т/год. Для очищення зерна й буртування на майданчиках надійнішою є машина типу ОВС.
Зерноочисні машини мають бути укомплектовані змінними робочими органами, щоб забезпечити різні режими очищення. Режим очищення обирають для кожної культури окремо, користуючись наведеною таблицею. Але в конкретному випадку режим уточнюють, виходячи з чистоти й розміру зернівки, її вологості.
Сушіння зерна
Здійснюють його в разі підвищеної збиральної вологості, а також для термічного знезараження зерна від шкідників. За наявності різних партій, передусім, сушать вологіше зерно, уражене, з вищою температурою. Щодо пшениці, то спочатку сушать зерно твердих, сильних і цінних сортів.
Слід пам'ятати, що сушіння - це надзвичайно відповідальна операція, яка потребує неухильного дотримання всіх правил та інструкцій. До основних правил належать:
- формування для сушіння партій, однорідних за вологістю, бажано очищеного зерна;
- дотримання температурних режимів, головним чином, нагрівання зерна, залежно від культури, її вологості й призначення;
- закінчення сушіння зерна за вологості, встановленої для кожної культури;
- охолодження нагрітого зерна.
Різні культури потребують також особливих підходів до висушування. Продовольчу пшеницю сушать за змінних температурних режимів з урахуванням якості клейковини (збирання та обробки зернових колосових). Якщо клейковина слабка, тоді температуру збільшують, за надто міцної - знижують, щоб поліпшити якість зерна. За м'яких режимів висушують зерно цінних, сильних і твердих пшениць. Зерно проросле, ушкоджене клопом черепашкою, формує слабку клейковину, тому його теж висушують за підвищених температур з постійним контролем за режимом сушіння. Режим висушування в шахтних прямоточних зерносушарках встановлюють відповідно до таблиці.
Режими сушіння продовольчого зерна
Жито та ячмінь є доволі термостійкими культурами, тому їхнє зерно в процесі висушування можна нагрівати до 60°С, крім пивоварного ячменю. Пивоварний ячмінь повинен мати високу схожість, у зв'язку з чим максимально допустима температура становить 40°С для зерна з вологістю до 19%, та 45°С - з вищою вологістю.
Овес допускається нагрівати до температури 50°С незалежно від вологості зерна, тільки слід постійно контролювати стан зернової маси, бо в разі підсихання облущується плівка від ядра й погіршуються умови сушіння.
Горох під час висушування розтріскується, тому температура в сушарці має бути м'якою - 40...45°С, знімати вологу слід не більше 2-3%, потрібне проміжне відлежування.
Насіннєве зерно цих культур висушують за помірніших режимів: за вологості до 19% температура нагрівання не може перевищувати 40°С для пшениці, жита, ячменю, вівса та 35°С - для гороху. За вищої вологості температуру знижують на 5°С і застосовують ступінчасті режими сушіння.
Для висушування застосовують різні сушарки: шахтні прямоточні й рециркуляційні, колонкові, бункерні. Головним у їхньому виборі є дотримання техніко-технологічних норм і режимів сушіння, спрямованих на забезпечення якості зерна, продуктивність обробки, раціональну витрату енергоресурсів.
Активне вентилювання
У процесі збирання, обробки й зберігання зерно може мати дещо вищі вологість і температуру, що знижує його стійкість та якість. У цьому разі ефективним є активне вентилювання, тобто продування маси зерна атмосферним повітрям за допомогою вентиляційного обладнання. За підвищеної вологості зерно вентилюють сухим повітрям, у разі підвищеної температури - холодним. Цей метод має кілька суттєвих переваг, а саме: обробляється зерно без його переміщення й травмування, він не потребує значних капіталовкладень і енерговитрат, прискорює дозрівання недостиглого зерна, підвищує стійкість і тривалість зберігання. Таким чином зерно, зібране з вологістю до 17%, можна довести до сухого стану, охолодити в осінньо-зимовий період, уникнути самозігрівання й перейти до етапу тривалого зберігання.
Активне вентилювання здійснюють у наземних зерноскладах за допомогою вентиляційних установок чи у бункерних сховищах-силосах, які мають вентиляційну систему.
Зберігання й транспортування зерна
Надійність зберігання залежить від вологості й температури зерна. Зерно, яке спрямовують на переробку чи зберігання, повинно мати вологість відповідно до культури та її призначення. Пшеницю, жито, ячмінь зберігають за вологості зерна 14-15%, овес - 13-14, горох - 15-16%. Для тривалого зберігання вологість зерна додатково знижують на 1-2%. У процесі зберігання створюють такі умови, які забезпечують стійкість продукції, запобігають її ушкодженню шкідниками та хворобами, унеможливлюють зволоження й самозігрівання. Особливо позитивним є зберігання зерна в охолодженому стані за нульової температури.
Зерно продовольчо-кормове й технічне зберігають у сухому стані насипом у зерноскладах, силосах елеваторів, бункерних сховищах. Висота насипу обмежується технічними можливостями сховищ, вона має забезпечувати їхнє нормальне обслуговування й контроль за якістю продукції. Зерно насіннєве зберігають як насипом, так і в упакованому стані відповідно до вимог стандарту. Під час зберігання контролюють температуру, вологість, ураженість шкідниками й хворобами, колір, запах, чистоту зерна. Для культур окремого призначення (наприклад, ячмінь пивоварний) визначають також схожість та життєздатність зерна.
Продовольчо-кормове й технічне зерно перевозять насипом або в тарі транспортом усіх видів відповідно до правил перевезення вантажів. Насіннєве зерно перевозять у надійній тарі, гарантуючи його якість і сортову чистоту. Транспортні засоби мають бути чисті, без сторонніх запахів і надійно захищати продукцію від зволоження.
М. Кирпа, доктор с.-г. наук, завлаб післязбиральної обробки й зберігання зерна, Інститут зернового господарства НААН України, Дніпропетровськ