Особ­ли­вості за­сто­су­ван­ня тех­но­логії «ноу-тілл»

Закінчення. Початок у №11/2014

І. Стор­чо­ус, канд. с.-г. на­ук

Під час за­сто­су­ван­ня гербіцидів у си­с­темі «ноу-тілл» не­обхідно вра­хо­ву­ва­ти різну стра­тегію кон­тро­лю бур’янів. Од­на пе­ред­ба­чає мак­си­маль­не зни­щен­ня бур’янів із ран­ньої вес­ни, на­при­клад шля­хом дво­ра­зо­во­го вне­сен­ня гербіцидів: ра­но на­весні — по­ло­ви­ну нор­ми і пе­ред висівом — 2/3 ре­ко­мен­до­ва­ної нор­ми. Та­ка си­с­те­ма бу­де доцільною в умо­вах по­су­ш­ли­вої вес­ни із швид­ким на­ро­с­тан­ням тем­пе­ра­ту­ри, ко­ли во­ло­га ви­с­ту­па­ти­ме ос­нов­ним ліміту­ючим фак­то­ром. За дру­гої стра­тегії не вар­то поспіша­ти з раннім зни­щен­ням бур’янів: як­що на­весні опадів, на­впа­ки, бу­де у над­лиш­ку і во­ни спри­чи­ня­ти­муть за­три­ман­ня строків сівби куль­ту­ри, до­реч­но да­ти час пер­шим вес­ня­ним схо­дам бур’янів зійти та роз­ви­ну­ти­ся, а потім зни­щи­ти їх уже без­по­се­ред­ньо пе­ред висівом. У та­ко­му разі ці бур’яни підсу­шу­ва­ти­муть верхній посівний шар грун­ту, вби­ра­ю­чи за час сво­го роз­вит­ку зай­ву во­ло­гу. Кож­на із цих стра­тегій має свої пе­ре­ва­ги й не­доліки, які впливають на збільшен­ня або змен­шен­ня на­пру­жен­ня у найбільш за­ван­та­же­ний період сівби вес­ня­них ранніх куль­тур, пов’яза­но­го із не­одмінною по­тре­бою кон­тро­лю бур’янів.
До особ­ли­во­с­тей за­сто­су­ван­ня гербіцидів у си­с­темі «ноу-тілл» слід відне­с­ти не тільки об­ме­жен­ня шкідли­вості бур’янів, а й самі об’єкти, для кон­тро­лю яких не­обхідно їх вно­си­ти. Зо­к­ре­ма, вар­то відне­с­ти в ок­ре­му гру­пу такі об’єкти не­ба­жа­ної рос­лин­ності, як па­да­ли­ця по­пе­редніх куль­тур, шкідливість якої не слід не­до­оціню­ва­ти. Та­ким чи­ном, підхід до за­сто­су­ван­ня гербіцидів не мо­же бу­ти ти­по­вим, по­за­як потрібно вра­хо­ву­ва­ти особ­ли­вості кож­но­го кон­крет­но­го регіону та по­ля, а та­кож на­яв­но­го ви­до­во­го скла­ду об’єктів.
Вра­хо­ву­ю­чи те, що ба­га­торічні бур’яни відрізня­ють­ся від од­норічних своїми біологічни­ми особ­ли­во­с­тя­ми, стра­тегія їхньо­го кон­тро­лю де­що відмінна. Так, оби­ра­ю­чи ме­тод об­ме­жен­ня чи­сель­ності ба­га­торічних бур’янів, потрібно зна­ти за­ко­номірність їхньо­го роз­вит­ку, зо­к­ре­ма слід вра­хо­ву­ва­ти та­кий ню­анс: вуг­ле­водні (за­пасні по­живні ре­чо­ви­ни), ру­ха­ю­чись рос­ли­ною, за­без­пе­чу­ють здатність цієї гру­пи рос­лин до успішної пе­ре­зимівлі й ут­во­рен­ня но­вих па­гонів. Під час пер­шо­го періоду ве­ге­тації за­вдя­ки ут­во­рен­ню но­вих сходів у рос­ли­нах пе­ре­ва­жає рух від ор­ганів, де містить­ся за­пас по­жив­них ре­чо­вин, до бру­нь­ок, які по­чи­на­ють ак­тив­но рос­ти. Але ко­ли па­го­ни до­ся­га­ють пев­ної фа­зи роз­вит­ку, вуг­ле­во­ди, що ут­во­рю­ють­ся у ли­ст­ках, по­чи­на­ють пе­реміщу­ва­ти­ся на­зад до ор­ганів, у яких по­живні ре­чо­ви­ни на­ко­пи­чу­ють­ся, тоб­то пе­ре­важ­но до ко­ренів. На­при­клад, у пирію по­взу­чо­го цей про­цес відміче­но у фазі йо­го роз­вит­ку, ко­ли рос­ли­ни до­ся­га­ють ви­со­ти 15–20 см, а в осотів — після фор­му­ван­ня бу­тонів — на по­чат­ку цвітіння.
Знан­ня за­ко­номірно­с­тей ру­ху вуг­ле­водів рос­ли­ною є ос­но­вою ефек­тив­но­го за­сто­су­ван­ня си­с­тем­них гербіцидів для кон­тро­лю цієї гру­пи бур’янів. За­сто­су­ван­ня гербіцидів має збіга­ти­ся у часі із пе­реміщен­ням вуг­ле­водів від ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту до ко­ре­не­вої си­с­те­ми, інак­ше ос­нов­на ча­с­ти­на пре­па­ра­ту за­ли­шить­ся на листі і мо­же зни­щи­ти ли­ше над­зем­ну ча­с­ти­ну бур’яну, а підзем­на за­ли­шить­ся не­уш­ко­д­же­ною. Це при­зве­де до по­яви но­вих сходів цих бур’янів. Найбільшу ефек­тивність си­с­тем­них гербіцидів для об­ме­жен­ня ба­га­торічних бур’янів відміче­но во­се­ни, то­му що в цей час пе­ре­ва­жає са­ме відтік за­пас­них по­жив­них ре­чо­вин. У вес­ня­ний період вуг­ле­водні од­но­час­но ру­ха­ють­ся від ко­ренів до листків і на­впа­ки. Іно­зем­ни­ми дослідни­ка­ми бу­ло вста­нов­ле­но, що під час осінньо­го за­сто­су­ван­ня гербіци­ду йо­го за­лиш­ко­ва кількість на ос­нові діючої ре­чо­ви­ни гліфо­сат в ор­га­нах на­ко­пи­чен­ня бу­ла вчет­ве­ро більшою, ніж під час вес­ня­но­го вне­сен­ня пре­па­ра­ту.
Слід вра­хо­ву­ва­ти і та­ке: навіть за умов оп­ти­маль­но­го за­сто­су­ван­ня гербіцидів ра­зом з інши­ми за­хо­да­ми кон­тро­лю ба­га­торічних бур’янів їхню чи­сельність на полі змен­ши­ти до мінімаль­ної мож­на ли­ше че­рез три-чо­ти­ри ро­ки.
За­сто­со­ву­ю­чи інтен­сив­ну си­с­те­му за­хи­с­ту посівів від шкідли­вості ба­га­торічних бур’янів ли­ше впро­довж од­но­го ро­ку, вар­то зна­ти, що по­чат­ко­ва чи­сельність цих видів відно­вить­ся вже че­рез два-три ро­ки. По­яс­нюється це біологічни­ми особ­ли­во­с­тя­ми ба­га­торічних бур’янів, які ма­ють спе­цифічну вла­с­тивість, що по­ля­гає у про­ти­сто­янні про­ник­нен­ню гербіцидів у брунь­ки, які, своєю чер­гою, пе­ре­бу­ва­ють у різно­му життєво­му стані. Брунь­ки, що ак­тив­но рос­туть, по­гли­на­ють гербіцид у 10 разів ак­тивніше, ніж сплячі. Це при­зво­дить до то­го, що перші ги­нуть, а другі за­ли­ша­ють­ся жи­ви­ми і здат­ни­ми про­ду­ку­ва­ти нові схо­ди — во­ни по­чи­на­ють ак­тив­но роз­ви­ва­ти­ся ли­ше після за­ги­белі пер­ших.

   У по­су­ш­ли­вих умо­вах, ко­ли ймовірність по­яви сходів ба­га­торічних бур’янів у дру­гий період ве­ге­тації змен­шується, доцільно вно­си­ти пре­па­ра­ти на ос­нові діючої ре­чо­ви­ни гліфо­сат пе­ред зби­ран­ням зер­но­вих куль­тур, що дає змо­гу зни­щи­ти ба­га­торічні бур’яни у період їхньої ве­ге­тації. Пре­па­ра­ти на ос­нові діючої ре­чо­ви­ни гліфо­сат вно­сять за тиж­день-два пе­ред зби­ран­ням. На по­чат­ку ве­ге­таційно­го періоду доцільно зни­щу­ва­ти осо­ти у по­­сівах зер­но­вих ко­ло­со­вих куль­тур пре­па­ра­та­ми на ос­нові діючих ре­чо­вин 2,4-Д, МСРА або суль­фонілсе­чо­ви­ни та ін.
На­при­клад, за пе­ре­хо­ду на тех­но­логію «ноу-тілл» у зоні по­су­ш­ли­во­го сте­пу США відбу­ла­ся зміна тра­диційних для цієї зо­ни сівозмін. До впро­ва­д­жен­ня зга­да­ної тех­но­логії фер­ме­ри ви­ро­щу­ва­ли ози­му пше­ни­цю (Triticum aestivum L.) у двопільній сівозміні: пар — пше­ни­ця ози­ма — за­для на­ко­пи­чен­ня у грунті до­стат­ньої кількості во­ло­ги (опа­ди у цій зоні ста­нов­лять мен­ше ніж 400 мм рік). Пар був потрібний, перш за все, для на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги у грунті, щоб за­без­пе­чу­ва­ти га­ран­то­ва­не от­ри­ман­ня до­сить ви­со­ких і стабільних уро­жаїв. Пе­рехід на си­с­те­му ну­ль­о­во­го об­робітку грун­ту, за якої рос­линні решт­ки за­ли­ша­ють­ся на по­верхні по­ля, справ­ляє по­зи­тив­ний вплив на поліпше­не на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги, що, своєю чер­гою, да­ло змо­гу змен­ши­ти ча­с­то­ту ви­ко­ри­с­тан­ня па­ру. Ви­роб­нич­ни­ки ма­ли мож­ливість ви­ро­щу­ва­ти ку­ку­руд­зу (Zea mays L.), про­со (Panicum milia­­ce­um L.), сор­го (Sorghum bicolor L.) або со­няш­ник (Helianthus annuus L.), чер­гу­ю­чи їх із пше­ни­цею ози­мою і па­ром.
Про­бле­ма збільшен­ня кількості бур’янів за тех­но­логії «ноу-тілл» зму­си­ла аме­ри­кансь­ких фер­мерів шу­ка­ти аль­тер­на­ти­ву за­сто­су­ван­ню гербіцидів як єди­но­го за­хо­ду кон­тро­лю бур’янів. Грунту­ю­чись на знанні еко­логії та біології роз­вит­ку по­пу­ляції про­блем­них видів, бу­ло виз­на­че­но од­ну з ефек­тив­них стра­тегій об­ме­жен­ня чи­сель­ності бур’янів, спря­мо­ва­ну на по­ру­шен­ня їхньо­го рос­ту. Ви­до­вий склад бур’янів, що ве­ге­ту­ють у посівах, ут­во­рю­ю­чи бур’яно­ве уг­ру­по­ван­ня, от­ри­мав на­зву бур’яно­ва си­нузія. Куль­тур­ним рос­ли­нам, які ви­ро­щу­ють на по­лях, та­кож вла­с­ти­ва здатність істот­но впли­ва­ти на бур’яно­ву си­нузію. Відо­мо, що кож­на куль­ту­ра має свій діапа­зон ефек­тив­но­го фіто­це­но­тич­но­го ти­с­ку на ви­ди бур’я­но­во­го уг­ру­по­ван­ня, ха­рак­тер­но­го для пев­ної місце­вості. Урізно­манітнен­ням асор­ти­мен­ту ви­ро­щу­ва­них куль­тур у сівозміні мож­на ство­ри­ти умо­ви для змен­шен­ня кількості насіння бур’янів у грунті і гу­с­то­ти рос­лин, галь­му­ван­ня по­яви і роз­вит­ку сходів бур’янів, а та­кож пригнічен­ня ре­про­дукції їхньо­го насіння, що за­ли­ши­ло­ся у посівах. Ре­алізація цієї кон­цепції у сте­повій зоні США да­ла змо­гу фер­ме­рам ефек­тив­но та з мен­ши­ми за­тра­та­ми кон­тро­лю­ва­ти рівень засміче­ності посівів порівня­но зі стан­дарт­ною си­с­те­мою, орієнто­ва­ною на інтен­сив­не ви­ко­ри­с­тан­ня гербіцидів.
Тож ви­роб­нич­ни­кам, які пла­ну­ють пе­рехід на тех­но­логію «ноу-тілл», для роз­роб­лен­ня ефек­тив­ної си­с­те­ми кон­тро­лю ре­про­дукційної здат­ності по­пу­ляцій бур’янів доцільно взя­ти до ува­ги за­зна­чені ви­ще про­по­зиції та відповідно адап­ту­ва­ти їх до місце­вих особ­ли­во­с­тей.

   Сівозміна є од­ним із клю­чо­вих еле­ментів си­с­те­ми ну­ль­о­во­го об­робітку грун­ту, при­чо­му ве­ли­ку роль у сівозміні відво­дять си­де­ра­там, які не ли­ше поліпшу­ють грунт, але й відігра­ють важ­ли­ву роль в об­ме­женні шкідли­вості бур’янів, заміню­ю­чи в цьо­му ас­­пекті оран­ку. Ме­тою пла­ну­ван­ня сіво-змін є до­сяг­нен­ня ефек­тив­но­го кон­тро­лю чи­сель­ності бур’янів на полі впро­довж усь­о­го ве­ге­таційно­го періоду для зни­жен­ня по­тенційної засміче­ності грун­ту.
Ви­ро­щу­ван­ня різно­манітних сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур із різни­ми цик­ла­ми роз­вит­ку дає мож­ливість аг­раріям-рос­лин­ни­кам зни­жу­ва­ти кількість життєздат­но­го насіння бур’янів у грунті. Відповідно до вста­нов­ле­ної і за­галь­но­прий­ня­тої за­ко­номірності кількість життєздат­но­го насіння у грунті з ча­сом знач­но змен­шується. На­при­клад, за пер­ший рік тільки близь­ко 20% насіння сто­ко­ло­су і мишію зе­ле­но­го (Setaria viridis (L.) Beauv.) — двох най­по­ши­реніших видів бур’янів у сте­повій зоні США — зберіга­ють свою життє-здатність, а че­рез два ро­ки цей по­каз­ник змен­шується до 5%.
Рівень по­ши­ре­ності сто­ко­ло­су у двопільній сівозміні пар — пше­ни­ця ози­ма різко зни­жу­вав­ся під час пе­ре­хо­ду на трипільні сівозміни із та­ким чер­гу­ван­ням куль­тур: пар — пше­ни­ця ози­ма — сор­го або пар — пше­ни­ця ози­ма — про­со. Відтво­рен­ня грун­то­во­го бан­ку насіння цьо­го ви­ду в трипільних сівозмінах не­мож­ли­ве уп­ро­довж дворічно­го проміжку, ко­ли по­ле зай­ня­то яро­вою куль­ту­рою і пе­ре­бу­ває під па­ром. Як ози­мий бур’ян сто­ко­лос має еко­логічну нішу для фор­му­ван­ня насіння тільки у полі, зай­ня­то­му пше­ни­цею ози­мою. Дворічний інтер­вал (у трипільних сівозмінах), за яко­го сто­ко­лос не­спро­мож­ний ут­во­ри­ти насіння, сприяє зни­жен­ню йо­го кількості у грунті до 4% від по­чат­ко­во­го рівня (до строків сівби пше­ниці), що уп’яте­ро мен­ше порівня­но із за­па­са­ми насіння цьо­го ви­ду в грунті за од­норічно­го інтер­ва­лу в двопільній сівозміні пар — пше­ни­ця ози­ма. Змен­шен­ня по­тенційної засміче­ності при­род­но змен­шує ак­ту­аль­ну за­бур’яненість май­бутніх посівів. Ана­логічний ре­зуль­тат рівня по­тенційної та ак­ту­аль­ної за­бур’я­не­ності яри­ми ви­да­ми бур’янів мож­на одер­жа­ти за дворічної пе­ре­рви між посіва­ми цих куль­тур у сівозміні, то­му що ос­танні (про­со, сор­го) є еко­логічною нішею для ут­во­рен­ня насіння цих видів бур’янів. У посівах ози­мих куль­тур фіто­це­но­тичні та аг­ро­технічні умо­ви не­спри­ят­ливі для фор­му­ван­ня насіння яри­ми ви­да­ми бур’янів.
Дворічний період, за яко­го пригнічується про­ду­ку­ван­ня насіння бур’яна­ми, та­кож ефек­тив­ний у сівозмінах без па­ру. Такі сівозміни бу­ло вив­че­но під час дов­го­т­ри­ва­лих дослідів, про­ве­де­них у сте­повій зоні США. Сівозміни скла­да­ли­ся із різних комбінацій куль­тур хо­лод­но­го се­зо­ну, як, на­при­клад, пше­ни­ця ози­ма, пше­ни­ця яра і го­рох (Pisum sativum L.), а та­кож із куль­тур теп­ло­го се­зо­ну, — на­при­клад ку­ку­ру­­дзи, со­няш­ни­ку, про­са, ну­ту (Cicer arietinum L.) і сої (Glycine max Merrill). Вив­ча­ли дво-, три- і чо­ти­рипільні сівозміни із різним до­бо­ром куль­тур. У всіх сівозмінах си­с­те­ма кон­тро­лю бур’янів бу­ла ана­логічна си­с­темі, яку за­сто­со­ву­ва­ли фер­ме­ри у цьо­му регіоні.

   Че­рез кілька років після по­чат­ку досліджень про­ве­ли оцінку рівня засміче­ності посівів у різних сіво­змінах за ро­тацію. Найбільша за­бур’яненість бу­ла у двопільних сіво­змінах із та­ки­ми куль­ту­ра­ми, як пше­ни­ця ози­ма — про­со або пше­ни­ця ози­ма — нут, і на­впа­ки — щільність бур’янів бу­ла завжди низь­кою у сіво­змінах, які вклю­ча­ли дві хо­ло­достійкі куль­ту­ри із на­ступ­ни­ми дво­ма теп­ло­люб­ни­ми, як на­при­клад, го­рох — пше­ни­ця ози­ма — ку­ку­руд­за — про­со. У двопільній сівозміні рівень засміче­ності був у вісім разів ви­щий, ніж у чо­ти­рипільній. Щільність бур’янів у трипільній сівозміні бу­ла та­кож ви­щою, ніж у чо­ти­рипільній, че­рез нез­ба­лан­со­ваність се­зон­них типів куль­тур (тоб­то бур’яни теп­ло­го се­зо­ну більше по­ши­рю­ва­ли­ся у сівозмінах, які скла­да­ли­ся із двох теп­ло­люб­них та однієї хо­ло­достійкої куль­ту­ри). От­же, роз­роб­ку си­с­те­ми кон­тро­лю бур’янів слід по­чи­на­ти із пла­ну­ван­ня сівозміни.
Ана­логічні ре­зуль­та­ти от­ри­ма­но у напівпу­с­тель­них преріях Ка­на­ди, під час вив­чен­ня життєздат­ності насіння мишію зе­ле­но­го за­леж­но від гли­би­ни за­гор­тан­ня в грунт. Насіння цьо­го
бу­­р’яну висіва­ли на гли­би­ну від 1 до 10 см, а та­кож за­ли­ша­ли на по­верхні грун­ту. Че­рез рік по­над 70% насіння, що пе­ре­бу­ва­ло у грунті на гли­бині
10 см, бу­ло життєздат­ним на відміну від усь­о­го ли­ше 20% насіння, що збе­рег­ло свою життєздатність на по­верхні. Че­рез два ро­ки кількість життєздат­но­го насіння, висіяно­го на гли­би­ну 10 см, бу­ла все ще вп’яте­ро більша, ніж чи­сельність розміще­но­го на по­верхні грун­ту. Навіть за умов висіван­ня насіння у грунт ли­ше на гли­би­ну 1 см рівень йо­го життєздат­ності був ви­щим, аніж у насіння, що за­ли­ша­ли на по­верхні грун­ту. Подібні ре­зуль­та­ти от­ри­ма­но та­кож у Новій Зе­ландії і на півден­но­му сході США.
Ре­зуль­та­ти цих дослідів по­яс­ни­ли од­ну із при­чин то­го, чо­му під час уп­ро­ва­д­жен­ня тех­но­логії «ноу-тілл» спо­с­терігається мен­ший рівень ви­жи­ван­ня насіння бур’янів у посівах, і з ча­сом він уп­ро­довж ве­ге­таційно­го періоду змен­шується. Своєю чер­гою, змен­шен­ня кількості сходів бур’янів поліпшує дію гербіцидів, оскільки во­ни, за да­ни­ми дослідників, ефек­тивніші за низь­кої щільності бур’янів. Учені та­кож кон­ста­ту­ють, що кількість ши­ро­ко­ли­с­тих бур’янів (двосім’ядоль­них), стійких до за­сто­су­ван­ня після­с­хо­до­во­го гербіци­ду, обу­мов­люється їхньою по­чат­ко­вою чи­сельністю. Ана­логічні ре­зуль­та­ти на­уковці відміча­ли раніше тільки в ек­с­пе­ри­мен­тах із грун­то­ви­ми гербіци­да­ми. За їхніми да­ни­ми, ефек­тивність Ат­ра­зи­ну за­ле­жить від за­галь­но­го рівня засміче­ності по­ля. Не­ве­ли­ка щільність сходів бур’янів сприяє змен­шен­ню кількості не­зни­ще­них рос­лин, здат­них про­ду­ку­ва­ти насіння і тим са­мим за­без­пе­чи­ти збе­ре­жен­ня по­пу­ляції цьо­го ви­ду.
   За си­с­тем зем­ле­роб­ст­ва без за­сто­су­ван­ня ме­ханічно­го об­робітку грун­ту вплив чер­гу­ван­ня куль­тур на рівень засміче­ності про­яв­ляється знач­но сильніше. На­при­клад, у варіан­тах за тех­но­логією «ноу-тілл» засміченість за двопільної сіво­зміни бу­ла у 13 разів ви­ща, ніж за чо­ти­рипільної, а у варіан­тах із об­робітком грун­ту — тільки вп’яте­ро.
Цей взаємний вплив тех­но­логії «ноу-тілл» і ти­пу сівозміни на по­ши­рен­ня ак­ту­аль­ної засміче­ності посіву із ча­сом про­яв­ляється за­галь­ним зни­жен­ням кількості про­ро­с­тан­ня бур’янів у посівах. У низці дослідів у чо­ти­рипільній сівозміні порівню­ва­ли інтен­сивність про­ро­с­тан­ня бур’янів уп­ро­довж трьох років за­леж­но від тех­но­логії об­робітку грун­ту. Пер­шо­го ро­ку інтен­сивність по­яви сходів бур’янів бу­ла од­на­ко­вою як на тлі об­робітку, так і за тех­но­логії «ноу-тілл». Дру­го­го ро­ку на тлі об­робітку їх бу­ло вдвічі, а на третій — у вісім разів більше, ніж у варіан­тах за тех­но­логією «ноу-тілл». За умов дворічно­го чер­гу­ван­ня у сівозміні куль­тур хо­лод­но­го і теп­ло­го періодів ви­ро­щу­ван­ня та за­сто­су­ван­ня тех­но­логії «ноу-тілл» є мож­ливість ефек­тив­но кон­тро­лю­ва­ти не тільки ак­ту­аль­ну за­бур’яненість посівів, а й по­тенційну засміченість грун­ту.
За «ноу-тілл»-тех­но­логією у си­с­темі кон­тро­лю бур’янів суттєвим фак­то­ром є та­кож рос­линні решт­ки, які за­ли­ша­ють­ся на по­верхні грун­ту. Во­ни пригнічу­ють про­ро­с­тан­ня бур’янів, поліпшу­ють еко­логічні умо­ви, об­ме­жу­ю­чи по­ши­рен­ня не­ба­жа­ної шко­до­чин­ної рос­лин­ності фізич­ним шля­хом або че­рез але­ло­па­тич­ний вплив. За да­ни­ми іно­зем­них дослідників, ефект пригнічен­ня про­ро­с­тан­ня насіння по­чи­нає про­яв­ля­ти­ся за кількості по­жнив­них ре­ш­ток на рівні 3000 кг/га і підси­люється при­близ­но до 12% на кожні до­дат­кові 1000 кг/га ре­ш­ток.
У тех­но­логії «ноу-тілл» вплив по­жнив­них ре­ш­ток на про­ро­с­тан­ня бур’янів на­ба­га­то ви­щий, аніж за ме­ханічно­го об­робітку грун­ту, то­му що во­ни зберіга­ють­ся на по­верхні і ма­ють без­по­се­редній кон­такт із насінням бур’янів. Згідно із досліда­ми, про­ве­де­ни­ми у сте­повій зоні США, навіть од­но­ра­зо­вий об­робіток грун­ту пло­с­корізом зни­жу­вав здатність рос­лин­них ре­ш­ток пригнічу­ва­ти про­ро­с­тан­ня бур’янів, хо­ча після об­робітку на по­верхні ще за­ли­ша­ла­ся ве­ли­ка кількість цих ре­ш­ток. Роз­пу­шу­ван­ня грун­ту куль­ти­ва­то­ром-пло­с­корізом, оче­вид­но, спри­чи­ни­ло се­па­рацію насіння бур’янів із рос­лин­них ре­ш­ток і спри­я­ло за­гор­тан­ню їх у грунт, де умо­ви для їхньо­го про­ро­с­тан­ня більш спри­ят­ливі. Та­ким чи­ном об­робіток грун­ту зни­жу­вав спро­можність рос­лин­них ре­ш­ток впли­ва­ти на про­ро­с­тан­ня насіння бур’янів і їхній по­даль­ший роз­ви­ток.
За­вдя­ки за­без­пе­чен­ню ви­со­ко­тех­но­логічни­ми сільсько­го­с­по­дарсь­ки­ми ма­ши­на­ми і ме­ханізма­ми фер­ме­ри США ма­ють мож­ливість про­ве­с­ти сівбу за тех­но­логії «ноу-тілл» у стислі ка­лен­дарні стро­ки. Це дає їм змо­гу варіюва­ти терміни сівби, щоб да­ти час бур’яно­во­му насінню мак­си­маль­но про­ро­с­ти у до­посівний період, а потім успішно зни­щи­ти про­ро­ст­ки гербіци­да­ми. Од­нак є певні об­ме­жен­ня на ви­ко­ри­с­тан­ня цьо­го прий­о­му. Так, як­що за­над­то за­тяг­ну­ти три­валість до­посівно­го періоду і про­ве­с­ти сівбу за не­о­пти­маль­них термінів, є ви­со­ка ймовірність зни­жен­ня вро­жай­ності куль­ту­ри.
   Як аль­тер­на­ти­ву цьо­му ме­то­ду фер­ме­ри зміню­ють три­валість до­посівно­го періоду, чер­гу­ю­чи на полі куль­ту­ри із різни­ми оп­ти­маль­ни­ми стро­ка­ми сівби — це дає змо­гу кон­тро­лю­ва­ти бур’яни без не­га­тив­но­го впли­ву на вро­жайність. Та­ку мож­ливість бо­роть­би із бур’яна­ми бу­ло про­де­мон­ст­ро­ва­но у за­зна­че­них ви­ще дов­го­т­ри­ва­лих дослідах у сте­повій зоні США. По­зи­тив­ний вплив сівозміни, що вклю­чає дві хо­ло­достійкі і дві теп­ло­любні куль­ту­ри, на щільність бур’янів про­яв­ляється більшою мірою, як­що куль­ту­ри однієї гру­пи відрізня­ють­ся та­кож стро­ка­ми сівби. На­при­клад, у чо­ти­рипільній сівозміні різни­ця в оп­ти­маль­них стро­ках сівби двох теп­ло­люб­них куль­тур — ку­ку­руд­зи і про­са або ку­ку­руд­зи і со­няш­ни­ку — мо­же ста­но­ви­ти до чо­ти­рь­ох тижнів.
У інте­г­ро­ваній си­с­темі кон­тро­лю кінце­вим по­каз­ни­ком її ефек­тив­ності є рівень відтво­рен­ня по­пу­ляції шкідли­во­го об’єкта. У гер­бо­логії він оцінюється за кількістю ут­во­ре­но­го життєздат­но­го насіння. До­б­ре відо­мо, що за за­сто­су­ван­ня будь-яких ви­ни­щу­валь­них за­ходів де­я­ка кількість бур’янів за­ли­шається не­зни­ще­ною, і во­ни ут­во­рю­ють життєздат­не насіння. Ре­про­дук­тивність цих бур’янів мо­же бу­ти пригніче­на підви­щен­ням кон­ку­рен­то­­спро­мож­ності куль­тур­но­го ком­по­нен­та аг­рофіто­це­нозів. За тех­но­логії «ноу-тілл» для цьо­го до­ступні такі прий­о­ми, як, на­при­клад, ви­со­ка якість сівби або вне­сен­ня до­б­рив. Але ключ для до­сяг­нен­ня ви­со­кої ефек­тив­ності — поєднан­ня декількох прий­омів.
Так, жи­то посівне (Secale spp.) є доміну­ю­чим бур’яном у посівах пше­ниці ози­мої. За­сто­су­ван­ням тільки од­но­го за­хо­ду, як, на­при­клад, підви­щен­ня гу­с­то­ти сто­ян­ня куль­ту­ри, поліпшен­ня якості сівби або вне­сен­ня до­б­рив під час сівби, мож­на зни­зи­ти про­ду­ку­ван­ня насіння цим ви­дом бур’яну не більше ніж на 5% — і ли­ше поєднан­ням усіх трьох за­ходів у си­с­те­му мож­на відчут­но підви­щи­ти су­мар­ну ефек­тивність про­ти­бур’яно­вої бо­роть­би. Це підтвер­д­жується зни­жен­ням насіннєвої про­дук­тив­ності бур’яну на 40%, що у вісім разів більше порівня­но із за­сто­су­ван­ням будь-яко­го ок­ре­мо­го прий­о­му. Те  са­ме і з про­сом: вне­сен­ня до­б­рив під час сівби, збільшен­ня щільності посіву або ви­ро­щу­ван­ня ви­со­ко­рос­ло­го сор­ту — як ок­ре­мий захід тільки змен­шує вла­с­тивість щи­риці зви­чай­ної (Amaranthus retroflexus L.) до про­ду­ку­ван­ня насіння при­близ­но на 20%. За поєднан­ня цих трьох за­ходів у си­с­те­му про­ду­ку­ван­ня насіння змен­шу­ва­ло­ся на по­над 90%.
Різно­манітність куль­тур у сівозміні та­кож сприяє підви­щен­ню кон­ку­рен­то­с­про­мож­ності посіву до бур’янів. У сте­повій зоні США фер­ме­ри, за­сто­со­ву­ю­чи тех­но­логію «ноу-тілл», ча­с­то ви­ро­щу­ють пше­ни­цю ози­му після пше­ниці ярої. За та­ко­го чер­гу­ван­ня у посіві пше­ниці ози­мої із нор­маль­ною гу­с­то­тою сто­ян­ня жи­то посівне про­ду­ку­ва­ло до 200 шт. життєздат­но­го насіння на одній рос­лині. Підви­щен­ня кон­ку­рен­то­с­про­мож­ності куль­ту­ри за до­по­мо­гою поліпшен­ня якості сівби або вне­сен­ня до­б­рив зни­жу­ва­ло насіннєву про­дук­тивність жи­та посівно­го на 45%. Зміна по­пе­ред­ни­ка сприяє об­ме­жен­ню ко­ре­не­вих гни­лей і підви­щує кон­ку­рен­то­­­спро­можність посіву пше­ниці ози­мої що­до бур’янів. На­при­клад, заміна пше­ниці ярої на го­ро­хо­во-вівся­ну сумішку спри­я­ла змен­шен­ню шкідли­вості ко­ре­не­вих гни­лей пше­ниці ози­мої і зни­жу­ва­ла ре­про­дук­тивність жи­та посівно­го до 49 насінин на рос­лині, тоб­то на 75%.
Аг­ро­технічні прий­о­ми, спря­мо­вані на підви­щен­ня кон­ку­рен­то­с­про­мож­ності куль­тур­них рос­лин, є за­хо­да­ми інте­г­ро­ва­ної си­с­те­ми кон­тро­лю бур’янів. На­при­клад, зміне­на тех­но­логія вне­сен­ня до­б­рив під про­со, яка за­без­пе­чи­ла збільшен­ня гу­с­то­ти сто­ян­ня куль­тур­них рос­лин, у поєднанні із ви­ро­щу­ван­ням ви­со­ко­рос­ло­го сор­ту зни­зи­ла втра­ту вро­жай­ності че­рез бур’яни до 2% на про­ти­ва­гу 29% втрат уро­жай­ності з цієї са­мої при­чи­ни за за­сто­су­ван­ня стан­дарт­ної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри. Ана­логічний ре­зуль­тат от­ри­ма­ли, змінив­ши тех­но­логію ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи. Втра­ти вро­жаю че­рез шкідливість мишію ста­но­ви­ли 43%, за умов ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи із гу­с­то­тою сто­ян­ня 37 000 рос­-
лин/га, ши­ри­ною міжрядь 76 см і за ви­ко­ри­с­тан­ня роз­кид­но­го спо­со­бу вне­сен­ня до­б­рив. За вне­сен­ня до­б­рив у ря­док під час сівби зі змен­шен­ням ши­ри­ни міжрядь до 50 см і підви­щен­ням гу­с­то­ти сто­ян­ня до
47 000 рос­лин/га за тієї са­мої си­с­те­ми за­хи­с­ту до­сяг­ли зни­жен­ня втрат уро­жай­ності куль­ту­ри від шкідли­вості цьо­го ви­ду бур’яну до 13%, тоб­то май­же втричі.

   Стійкість сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур до бур’янів мож­на та­кож підви­щу­ва­ти шля­хом пра­виль­но­го до­бо­ру по­пе­ред­ни­ка. Так, ку­ку­руд­за ви­я­ви­лась стійкішою до італійсько­го про­са (Setaria italica L.) після по­пе­ред­ни­ка го­ро­ху, ніж після сої або ку­ку­ру­дзи. Уро­жайність ку­ку­руд­зи ста­но­ви­ла 2950 кг/га після по­пе­ред­ни­ка го­ро­ху і всьо­го ли­ше 200 кг — після по­пе­ред­ни­ка ку­ку­руд­зи. Рівень за­бур’яне­ності за ци­ми варіан­та­ми відрізняв­ся у 15 разів. Але навіть як­що у посівах не відміча­ли шкідли­вості бур’янів, більший уро­жай ку­ку­руд­зи от­ри­ма­ли після по­пе­ред­ни­ка го­ро­ху, ніж після сої або ку­ку­руд­зи. Навіть засміче­на ку­ку­руд­за після по­пе­ред­ни­ка го­ро­ху да­ва­ла та­кий са­мий уро­жай, як її чи­с­тий посів після ку­ку­руд­зи. Іно­земні дослідни­ки по­яс­ню­ють це тим, що решт­ки ку­ку­руд­зи виділя­ють ток­си­ни, які не­га­тив­но впли­ва­ють на про­ро­ст­ки ку­ку­руд­зи у разі по­втор­но­го її висіву, що і зни­жує її кон­ку­рен­то­с­про­можність.
За­сто­су­ван­ня всіх еле­ментів інте­г­ро­ва­ної си­с­те­ми кон­тро­лю бур’янів да­ло мож­ливість фер­ме­рам сте­по­вої зо­ни США змен­ши­ти по­тре­бу за­сто­су­ван­ня гербіцидів. За тех­но­логії «ноу-тілл» і сівозміни із та­кою схе­мою чер­гу­ван­ня куль­тур: пше­ни­ця ози­ма — ку­ку­руд­за — про­со — пар — фер­ме­ри ви­ро­щу­ють пше­ни­цю ози­му і про­со без об­при­с­ку­ван­ня посівів гербіци­да­ми, то­му що чи­сельність бур’янів у посівах цих куль­тур настільки не­знач­на, що во­на не впли­ває на їхню вро­жайність. Не­обхідність кон­тро­лю бур’янів на по­лях, відве­де­них під пар, та­кож мінімаль­на. Для зни­щен­ня бур’янів за­сто­со­ву­ва­ли всьо­го два-три гербіци­ди, хо­ча раніше у двопільній сівозміні пше­ни­ця ози­ма — пар по­ля під па­ром об­роб­ля­ли п’ять-сім разів різни­ми пре­па­ра­та­ми.
Ше­с­тирічний досвід зем­ле­о­б­робітку по­ка­зав, що ви­т­ра­ти на кон­троль бур’янів у ви­роб­нич­ників мо­жуть ста­но­ви­ти 38 дол./га за тех­но­логії «ноу-тілл» і сівозміни із чер­гу­ван­ням різних куль­тур про­ти
75 дол./га  — у разі ви­ро­щу­ван­ня пше­ниці ози­мої після па­ру із за­сто­су­ван­ням оран­ки. Чи­с­тий при­бу­ток за тех­но­логії «ноу-тілл» і чо­ти­рипільної сівозміни із різни­ми куль­ту­ра­ми та­кож ви­я­вив­ся більшим, порівня­но із за­сто­су­ван­ням двопільної сівозміни пар — пше­ни­ця ози­ма і тра­диційної тех­но­логії грун­то­об­робітку, за­вдя­ки ви­сокій про­дук­тив­ності грун­ту і зде­шев­лен­ню ви­т­рат на кон­троль бур’янів. До­дат­ко­ва ко­ристь від за­сто­су­ван­ня у сівозміні різно­манітних куль­тур по­ля­гає у то­му, що за цих умов ви­роб­нич­ни­кам на­ба­га­то простіше фор­му­ва­ти асор­ти­мент гербіцидів за спо­со­ба­ми дії за­для мінімізації за­гро­зи фор­му­ван­ня ре­зи­с­тент­них по­пу­ляцій бур’янів.
Та­кий підхід до кон­тро­лю бур’янів за за­сто­су­ван­ня тех­но­логії «ноу-тілл» та­кож по­ка­зав ви­со­ку технічну ефек­тивність та еко­номічну доцільність у Ка­наді й Ав­ст­ралії. На сьо­годні у цих країнах за­галь­но­виз­на­но, що ос­но­вою си­с­те­ми кон­тро­лю бур’янів за за­сто­су­ван­ня ну­ль­о­вої тех­но­логії є сівозміна, що вклю­чає куль­ту­ри із різною три­валістю ве­ге­таційно­го періоду.

   По­при те, що вро­жайність за тех­но­логії «ноу-тілл» ча­сом де­що ниж­ча, ніж за умов тра­диційно­го зем­ле­роб­ст­ва, за­те та­кий об­робіток землі по­тре­бує знач­но мен­ших за­трат праці та ви­т­ра­ти паль­но­го. Ну­ль­о­вий об­робіток грун­ту є су­час­ною, до­сить склад­ною си­с­те­мою зем­ле­роб­ст­ва, яка по­тре­бує за­сто­су­ван­ня спеціаль­ної техніки і до­три­ман­ня тех­но­логій. Порівня­но із тра­диційною тех­но­логією, си­с­те­ма ну­ль­о­во­го об­робітку грун­ту має низ­ку пе­ре­ваг: еко­номія ре­сурсів (паль­но­го, до­б­рив, тру­до­вих за­трат, ча­су, зни­жен­ня амор­ти­заційних ви­т­рат) та еко­номія гос­по­дарсь­ких фінансів, збе­ре­жен­ня і віднов­лен­ня ро­дю­чо­го ша­ру грун­ту, зни­жен­ня або ж навіть по­вне за­побіган­ня ерозії грунтів, на­ко­пи­чен­ня грун­то­вої во­ло­ги, що особ­ли­во ак­ту­аль­но в умо­вах сте­пу, і, відповідно, помітне зни­жен­ня за­леж­ності вро­жаю від по­год­них умов. Не­знач­не зни­жен­ня вро­жай­ності за «ноу-тілл»-тех­но­логії ком­пен­сується зни­жен­ням ви­т­рат, унаслідок чо­го підви­щується рен­та­бельність ви­роб­ництва.
Та­ким чи­ном, уп­ро­ва­д­жен­ня тех­но­логії «ноу-тілл» і ра­зом з тим — но­вих підходів сто­сов­но за­сто­су­ван­ня за­собів за­хи­с­ту куль­тур від шкідли­вості се­ге­таль­­­ної рос­лин­ності, а та­кож еко­номія паль­но­го і збе­ре­жен­ня во­ло­ги грун­ту спри­я­ють змен­шен­ню ви­со­ких ви­т­рат на ко­мерційне ви­роб­ництво сільсько­­гос­­­­по­дарсь­ких куль­тур.