Особливості перезимівлі та подальший догляд за посівами пшениці озимої

У формуванні високопродуктивного агроценозу пшениці озимої важливе значення має успішна перезимівля рослин. Мінливість погодних умов, яка відмічається останнім часом на території зони Степу, зумовлює потребу проведення постійних досліджень із визначення впливу на морозо- та зимостійкість рослин різних агротехнічних факторів.

В. Козечко, канд. с.-г. наук,
Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет,
О. Желязков, канд. с.-г. наук,
Ю. Безсусідня, наук. співробітник,
ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН

Погодні умови осіннього періоду 2015 року виявилися для багатьох районів степового регіону надзвичайно складними, що було зумовлено відсутністю дощів протягом майже всього осіннього періоду. Через це навіть після випадання опадів не все насіння проросло — частина зернівок втратила схожість, що вплинуло на зменшення густоти посівів. Завдяки порівняно теплій погоді наприкінці листопада і в грудні рослини пшениці озимої на частині посівних площ на кінець року перебували у фазі сходів, проте на багатьох полях — у стані «шилець» та навіть проростків. В умовах цього року на густоту і стан розвитку озимини, розміщеної по непарових попередниках, вагомий вплив мало багато чинників, зокрема кількість і час випадання опадів, передпосівна обробка насіння та багато інших факторів.
Слід зазначити, що пшениця та ячмінь озимі, які висівали в оптимальні строки (25–30 вересня) по чорному пару, увійшли в зиму розкущеними. Це ще раз підтверджує необхідність мати у структурі посівних площ кожного господарства зони Степу чорні пари, які забезпечують одержання своєчасних сходів озимих зернових культур навіть в умовах тривалої посухи.
Спостерігаючи несвоєчасне проростання насіння, а також меншу від запланованої густоту посівів на своїх полях, перед сільгоспвиробниками часто постають питання: «Що робити із такими посівами озимини? Чи слід їх пересівати?».
На нашу думку, насамперед доцільно зачекати кінця зимового періоду, з тим щоб визначити фактичну густоту рослин у посівах. Адже протягом зими рослини озимини можуть пошкоджуватися внаслідок негативної дії багатьох факторів і густота агроценозу навесні може істотно різнитись із тією, яку ми відмічаємо, наприклад, у грудні. Пошкодження і загибель посівів пшениці озимої у період зимівлі можуть зумовлюватись різними причинами, але найчастіше такими, як: низькі температури, льодова кірка, випирання і видування рослин, зимова посуха, випрівання та вимокання.
Основним механізмом захисту рослин пшениці озимої від негативної дії факторів зимового періоду є проходження адаптації, що передбачає перебіг багатьох фізіологічних процесів у рослинному організмі, зокрема накопичення необхідної для зимівлі кількості цукрів у тканинах (листя, вузли кущення) до настання стійкого зниження температурного режиму. Накопичення високої кількості цукрів (вуглеводів) у тканинах з осені та економне їхнє витрачання рослинами дають змогу суттєво знизити негативну дію шкодочинних факторів зимового періоду.
Цього року визначення вмісту вуглеводів у тканинах рослин пшениці озимої перед входом у зиму показало, що, залежно від умов вирощування (попередники, рівень мінерального живлення та ін.), а також від стану розвитку рослин, він є різним — у межах 30–36%, що дає надію на успішну перезимівлю за відсутності аномальних явищ. Для кращого розуміння механізму впливу вмісту цукрів у листках і вузлах кущення рослин доцільно проаналізувати результати спостережень за морозо- та зимостійкістю рослин протягом низки попередніх років.
Розглянемо результати досліджень за період із 2006 по 2014 р. із визначення вмісту вуглеводів у листках та вузлах кущення рослин та вплив цього показника на морозо- і зимостійкість пшениці озимої за вирощування її по різних попередниках, за різних строків сівби і норм висіву насіння. Так, у результаті проведених досліджень із визначення вмісту вуглеводів у тканинах рослин пшениці озимої на час припинення осінньої вегетації було встановлено рівень потенційної здатності рослин до протистояння низьким температурам зимового періоду. Визначення рівня забезпеченості рослинних тканин (листки, вузли кущення) моно- та дисахаридами перед входженням культури у зиму дало змогу також прогнозувати її стан після перезимівлі.
Визначення вмісту вуглеводів у листках рослин різних сортів пшениці озимої залежно від умов вирощування показало, що після попередника — ріпаку ярого їхній рівень був достатньо високим. Так, у середньому за роки досліджень вміст цукрів, залежно від строків сівби, становив у сорту Золотоколоса 14,0–17,1%, у сортів Селянка і Подолянка — 14,0–17,3 та 13,8–16,9% відповідно. Серед досліджуваних сортів найвищим вмістом вуглеводів вирізнявся сорт Селянка, рослини якого за сівби 5–7 вересня накопичували їх у листках 17,3%, 15–17 вересня — 17,0%, 25–26 вересня — 16,6%, 5–7 жовтня — 14,0%. У сорту Подолянка сумарна кількість накопиченого цукру за сівби в зазначені строки була меншою, ніж у сорту Селянка, на 0,4; 0,4; 0,2 та 0,2% відповідно. У рослин сорту Золотоколоса за сівби 5 та 15 вересня кількість вуглеводів у листках була нижчою відповідно на 0,2 і 0,3%, за сівби 25–26 вересня та 5–7 жовтня — перебувала на однаковому рівні із сортом Селянка (табл. 1).

Більшу, ніж у листках, кількість вуглеводів пшениця озима накопичувала у вузлах кущення. На час припинення осінньої вегетації серед досліджуваних сортів найбільший вміст цукрів було відмічено у сорту Селянка — 24,7–26,8% залежно від строку сівби. У сортів Золотоколоса і Подолянка запаси вуглеводів у вузлах кущення були меншими, ніж у сорту Селянка, і коливалися у межах 24,2–26,5 та 23,8–26,2% відповідно. Слід відзначити, що у всіх сортів сумарна кількість моно- та дисахаридів в осінній період була відмічена на ділянках раннього строку сівби (5–7 вересня). У середньому за роки досліджень вона становила у сортів: Золотоколоса — 26,5%, Селянка — 26,8, Подолянка — 26,2%. Зі зміщенням строків сівби у бік пізніших вміст вуглеводів у вузлах кущення знижувався і був найменшим за висівання 5–7 жовтня. Так, у зазначених сортів він становив відповідно 24,2; 24,7 та 23,8%.

Під час зимового періоду достатньо часто відбувається часткове пошкодження рослин або їхня повна загибель через вплив низьких температур повітря, що виходять за межі критичних. Особливо загрозливими для нормальної перезимівлі озимини є зміни у температурному режимі повітря, коли низькі температурні показники змінюються більш високими, після чого температура знову стрімко знижується.
Відсутність снігу на поверхні посівів озимини під час негативного впливу низьких температур повітря істотно збільшує ймовірність вимерзання рослин. Для визначення морозо- та зимостійкості пшениці озимої використовують метод проморожування рослин у монолітах за витримування їх у спеціальних морозильних камерах. Одержані результати проморожування дають змогу встановити здатність рослин протистояти дії низьких температур, тобто визначити їхню морозостійкість. Температуру, за якої гине 50 і більше відсотків рослин, вважають критичною.
Для визначення морозостійкості рослин пшениці озимої у наших дослідах ми проводили проморожування у монолітах рослин різних сортів та строків сівби. Відбір проб для визначення морозостійкості рослин проводили тільки на варіантах досліду, де висів проводили з нормою 5 млн схожих насінин на гектар. Найвищі значення показника морозостійкості мали рослини пшениці озимої, яку висівали 25 та 15 вересня.
У середньому за роки досліджень під час проморожування монолітів за температури -16°С протягом 72 год морозостійкість сорту Золотоколоса за вказаних вище строків сівби становила 98,1 та 96,6% відповідно. Стійкість до впливу низьких температур у сорту Селянка була найвищою і становила 98,3 та 97,0%, сорту Подолянка — найнижчою: 98,0 та 96,2% відповідно (табл. 2).
Аналогічна тенденція спостерігалась також за проморожування монолітів за більш низьких температур. Зокрема, за проморожування озимини за температури -18°С морозостійкість рослин пшениці озимої сорту Селянка також була найвищою серед досліджуваних сортів. Максимальні значення цього показника відмічали в озимини за її сівби 25 вересня — 74,2%.
Слід відмітити, що найнижчою морозостійкістю характеризувались посіви раннього строку сівби (5–7 вересня). Так, у середньому за роки досліджень за проморожування монолітів за температури -18°С морозостійкість рослин сорту Золотоколоса становила 54,3%, у сортів Селянка та Подолянка — 54,7 та 53,7% відповідно. Зниження температури проморожування до -20°С протягом 72 год зумовлювало стрімке зниження рівня морозостійкості рослин різних строків сівби. Значення цього показника залежно від строків сівби у сорту Золотоколоса коливалися у межах 5,0–20,1%, у сортів Селянка — 5,3–20,6, Подолянка — 4,8–19,5%.
Для визначення подальшої життєдіяльності рослин у відібраних монолітах пшеницю озиму різних строків сівби залишили на відрощування після попереднього проморожування за температури -18°С протягом 72 год (фото 1).
З наданого фото видно, що на 20-ту добу відрощування після проморожування рослини пшениці озимої не втратили своєї життєздатності. Однак чітко видно, що забарвлення рослин різниться залежно від строків сівби. Так, зеленішими є листкові пластинки пшениці озимої, яку висівали 25–26 вересня та 5–7 жовтня, що, безумовно, свідчить про кращий стан їхнього розвитку та про вищу стійкість рослин до негативної дії низьких температур. Рослини раннього строку сівби (5–7 вересня) мали світліше забарвлення листків. Крім того, відмічається суттєва різниця за густотою рослин залежно від строків сівби. На фото видно, що кількість рослин пшениці озимої у монолітах збільшується по висхідній — від ранніх строків сівби до пізніх.
Більш чітко та контрастно процес морозостійкості рослин пшениці озимої різних сортів простежується під час аналізу цього показника в динаміці. За проморожування рослин за температури -16°С протягом 72 год найвищі значення показника морозостійкості відмічали за відбору проб 25 січня та 23 лютого, найнижчі — у період відновлення вегетації рослин. Слід відмітити також вплив строків сівби на морозостійкість рослин у динаміці. У період припинення вегетації, на час відбору проб, 25 січня та 23 лютого, найвищу морозостійкість відмічали на варіантах досліду, де сівбу озимини проводили 25–26 вересня (табл. 3). 
 
Надані експериментальні дані дають змогу зробити висновок про залежність показника морозостійкості від багатьох факторів, зокрема від умов навколишнього середовища, строків сівби та сортових особливостей рослин пшениці озимої. Слід відзначити, що різниця між поставленими на вивчення сортами пшениці озимої у показниках морозостійкості у межах строку сівби була несуттєвою.
Аналіз виживаності рослин різних сортів пшениці озимої за період зимівлі залежно від строків сівби та норм висіву насіння показав, що кількість збережених рослин у сортів Золотоколоса, Селянка та Подолянка була майже однаковою і становила, залежно від варіанту досліду, 94–97%.
Так, найбільшу кількість збережених рослин пшениці озимої відмічали на варіантах досліду, де сівбу було проведено 25–26 вересня (97%). Дещо нижчий рівень виживаності озимини був за сівби 5 жовтня (96%) та 15–17 вересня (95–96%) і найнижчий — 5–7 вересня (94–95%). Кількість пагонів, які збереглися у рослин після періоду зимівлі, залежала від багатьох чинників, зокрема від строків сівби.
Рівень мінерального живлення також істотно впливає на вміст цукрів у тканинах рослин. Внесення мінеральних добрив забезпечувало зростання кількості вуглеводів у рослинах. Мінімальний вміст цукрів відмічали на контрольному варіанті досліду, максимальний — на ділянках із внесенням фонового мінерального добрива та підживлення КАС у період кущення восени. Так, за вирощування пшениці озимої після соняшнику вміст вуглеводів у вузлах кущення у сорту Писанка на контролі становив 21,2%, на варіанті досліду із внесенням фонового добрива із наступним підживленням КАС у період кущення восени — 21,6% (табл. 4).
Аналогічну тенденцію спостерігали також і щодо інших попередників та сортів.
Найбільший відсоток рослин, які збереглися після зимівлі, відмічали на варіантах досліду, де пшеницю озиму висівали по чорному пару, на ділянках з внесенням фонового мінерального добрива з підживленням КАС у період кущення восени. На зазначених варіантах виживаність рослин пшениці озимої сорту Писанка у середньому становила 96%, Скарбниця — 97, Апогей Луганський — 95%. Частка пагонів, які збереглися у рослин після перезимівлі на вказаних ділянках, становила відповідно 81, 82 та 80%.
Відмічали вплив добрив на зимостійкість пшениці озимої за зимовий період. Встановлено, що виживаність озимини була значно нижчою на контрольних ділянках досліду. Внесення фонових добрив, а також додаткове підживлення посівів карбамідо-аміачною сумішшю (КАС) сприяло збільшенню частки збережених рослин і пагонів за вирощування по всіх досліджуваних попередниках. Так, наприклад, за вирощування сорту Писанка по чорному пару збереженість рослин пшениці на контрольних ділянках досліду становила 94%, на варіантах із внесенням N30P30K30, а також N30P30K30 + КАС у період кущення восени — 96% (табл. 5).

Слід зазначити, що аналогічну тенденцію щодо позитивного впливу добрив на виживаність рослин і пагонів у посівах за зимовий період відмічали також стосовно інших сортів та попередників. Таким чином, максимальні значення показників морозо- і зимостійкості рослин пшениці озимої спостерігали по чорному пару в сорту Скарбниця на варіантах досліду, які передбачали внесення фонового добрива із підживленням КАС у період кущення восени.
Для аналізу ходу перезимівлі, а також прогнозування подальшої долі посівів слід провести визначення стану озимих посівів. Для цього розроблено низку методів, а саме відрощування рослин у монолітах (фото 2), у водному і цукровому розчинах.
Найоб’єктивніший і, відповідно, найбільш надійний спосіб визначення життєздатності рослин пшениці озимої у зимовий період — відбір монолітів, який проводять згідно з рекомендаціями 25 січня, 23 лютого і 10 березня. Крім того, додатково їх беруть ще також після різкого та тривалого зниження температурного режиму. Відбір проб слід проводити на різних за ступенем розвитку рослин (добре, середньо- та слаборозкущених) посівах окремо. Для цього восени, ще до замерзання грунту, відмічають місця відбору монолітів.
Умови зимівлі та стан посівів навесні обумовлюють заходи весняного догляду. Тому із відновленням весняної вегетації насамперед потрібно провести облік і обстеження посівів озимини та встановити ступінь пошкодження рослин. Також слід ураховувати кількість рослин на одиниці площі та їхній розвиток. Якщо рослини не розкущилися восени, то навіть повне їхнє збереження на площі тільки в окремі роки може забезпечити урожай близько 2,5–3,0 т/га. Зрідження таких посівів на 20–25% (зменшення густоти стояння до 300–350 стебел на 1 м2) не гарантує одержання врожаю понад 2,0 т/га.
Якщо на 1 м2 нарахували менше 150 розкущених або 200–250 нерозкущених рослин — такі площі доцільно пересіяти. Ремонту (підсіванню) підлягають посіви із густотою 150–200 розкущених рослин або 250–300 нерозкущених, а також площі, де рослини на період відновлення вегетації перебувають у фазі сходів — не менше 300 рослин/м2 (табл. 6).
Нормально розвинені рослини, що мають три-чотири пагони, можуть давати 1,5–2,0 продуктивних стебла. Для забезпечення урожаю на рівні 2,5–3,0 т/га таких рослин має бути не менше ніж 200 шт./м2.

Для пшениці озимої навесні важливо створити сприятливі умови живлення азотними добривами до початку їхнього переходу до четвертого етапу органогенезу, коли відбувається закладання колосових бугорків.
Підживлення сприяє кращому кущенню рослин, інтенсивному відростанню, значному збільшенню кількості колосків, поліпшує озерненість колоса, особливо в умовах оптимального зволоження грунту і помірної температури повітря. 