Особливості біології розвитку сисних шкідників хмелю та заходи захисту від них

Вирощуванням хмелю нині займаються 122 господарства в 9 областях та 32 районах України. На жаль, жодне з них не може виростити високоякісну продукцію без застосування захисних заходів. У період росту й розвитку хміль пошкоджує понад 40 видів шкідників, 10–12 видів яких щороку на 25–30 (а в окремі роки на 40–50%, а то й більше) знижують урожай, погіршують технологічну якість продукції.

Особливо небезпечними є сисні шкідники: хмелева попелиця та павутинний кліщ. Якщо не вжити захисних заходів, урожай повністю загине.

Хмелева попелиця — Phrodon humuli Sehr. Ряд рівнокрилі — Homoptera, Родина попелиць Aphididae.

Хмелева попелиця належить до найнебезпечніших шкідників хмелю. Це дводомний, або мігруючий, вид. Попервах хмелева попелиця живиться соком рослин, на яких зимують яйця й розвиваються перші її покоління. Це рослини з роду Prunus (слива, абрикос, терен, алича). Проміжний “годувальник” — хміль, на якому попелиця живиться і розмножується влітку.

Упродовж вегетаційного періоду хмелева попелиця розвиває на обох рослинах низку циклів поколінь, які різняться одне з одним фізіологічними та морфологічними особливостями.

Зимують яйця хмелевої попелиці на одно-дворічних пагонах, а також на прикореневій порослі сливи, аличі, терну, біля бруньок, у складках кори тощо.

Свіжі відкладені яйця попелиці зелені, але з часом вони стають чорними з блискучою поверхнею, еліпсоїдної форми. Відкладає попелиця 1–2 яєць, а то й по кілька за бруньками та біля них. Протягом зими близько 25–35% відкладених яєць гине від різких коливань температури та інших несприятливих умов. Значну їх кількість скльовують синиці.

Навесні, за температури 8...10°, із яєць, що перезимували, відроджуються темно-зелені личинки попелиці. Вихід личинок здебільшого збігається з періодом розсування лусок на бруньках і дальшим утворенням зеленого конуса. Личинки спочатку живляться на бруньках, а згодом, коли розпускається листя, на нижньому боці листочків слив. Через 13–15 днів, залежно від погоди, вони після чотирьох линьок перетворюються у дорослих живородних самок, яких називають засновницями, або фундаторками, оскільки ці личинки зі своїми нащадками утворюють перші поселення попелиць на прунусових.

Засновниці — близько 2,5 мм завдовжки, безкрилі, яйцеподібної форми. П’ятичленикові вусики та ніжки порівняно короткі. Попелиці, що вийшли з яєць, як і їхні нащадки, — низка дальших поколінь, що розвиватимуться на сливах і хмелю аж до осені — всі винятково самиці, які розмножуються без запліднення, партеногенетично і, до того ж, живородно (тобто не відкладають яєць, а народжують личинок).

Засновниці, за два-три тижні свого життя народжують близько 100 личинок. Вони висмоктують сік із листочків прунусових дерев і через 12–14 днів знову перетворюються на дорослих, що тепер уже є звичайними безкрилими партеногенетичними самками; ті, своєю чергою, починають розмножуватися так само.

Безкрилі партеногенетичні самки (завдовжки 2,4 мм) дещо тонші за фундаторок, мають довші ноги та вусики. На лобних горбиках і перших члениках вусиків є по випнутому вперед зубчику — характерна ознака цього роду попелиць.

Протягом квітня й травня попелиці на прунусових розвивають 2–4 покоління. Внаслідок висмоктування соків листя слив, терну, аличі або абрикоса скручується донизу, пагінці викривлюються і перестають рости. Певна частина личинок попелиць передостаннього покоління на сливах, а в останньому поколінні майже всі личинки розвиваються в німф, які мають зародки крил. Після останнього линяння німфи перетворюються на крилатих самок, які теж є партеногенетичними та живородними. Ці форми називають розселювачками, або емігрантками.

Розселювачки (емігрантки) темно-зеленого кольору, 1,9 мм завдовжки, з двома парами болончастих крилець. Очі — буро-червоні, вусики та ноги — чорні.

З’являються розселювачки на хмелю, якщо весна тепла й дружна, в 2–3-й декаді травня. Проте найчастіше переліт попелиць із прунусових на хміль починається з початку червня, хоча окремі крилаті особини перелітають навіть у липні.

Масовий переліт триває 2–3 тижні та закінчується у 2-й декаді червня. Попелиці перелітають на віддаль 1–1,5 км, а за вітром і далі.

Розселювачки, що перелетіли на хміль, сідають на наймолодші частини рослини: верхні листочки та верхівки пагінців. Тут попелиці часто ховаються в зморшках листочків, їх можна не помітити. Після живлення соками хмелю розселювачки народжують 20–30 личинок. Через два тижні з цих личинок розвиваються звичайні безкрилі партеногенетичні живородні самки (літня форма), відмінні від подібної форми на сливах лише меншими розмірами та світлішим забарвленням.

Літні партеногенетичні самки за 20–28 днів народжують близько 100 личинок. До осені на хмелю розвивається 6–9 поколінь попелиці.

Якщо боротись із попелицями з недостатньою наполегливістю, то вони за сприятливих умов розмножуються і заселяють усі кущі хмелю — знизу до самого верху.

Попелиці оселяються з нижнього боку листків хмелю. На старих листках вони містяться на платівці вздовж жилок, на молодих — у зморшках листків, а на шишках — поміж лусок. За масового розмноження попелиці іноді рясно вкривають листя, молоді стебла та шишки.

Попелиця має колючо-сисний ротовий апарат і завдає величезної шкоди хмелю, висмоктуючи соки. Внаслідок цього тканини деформуються під впливом ферментів слини шкідника. Рослини знесилюються, порушується обмін речовин, листя жовкне й засихає, квітки відмирають, шишки буріють і втрачають свою якість. Крім того, хміль зазнає шкоди від екскрементів попелиці, які у вигляді рідкої рідини, так званої медвяної роси, потрапляють на поверхню листків нижчих ярусів, на стебла, на шишки та вкривають їх блискучою плівкою. За вологої погоди на цих липких виділеннях розвивається сажистий грибок — чорнота. Вона суцільною плівкою вкриває листя, стебла, шишки, уповільнюючи асиміляцію та дихання. Чорні листки перегріваються на сонці, жовкнуть, засихають і опадають. Шишки, вкриті медвяною росою, стають липкими, а потім чорніють і втрачають цінність. За масового розмноження попелиці врожай хмелю знижується на 50% і більше або може загинути повністю. Сильно пошкоджені попелицею хмільники знесилюються і навіть наступного року дають низький врожай. Найсприятливіша для розвитку попелиці температура — 17…20°, з високою (понад 60%) вологістю повітря.

Наприкінці серпня або на початку вересня, коли умови для дальшого розвитку попелиці на хмелю стають менш сприятливими, серед осіннього покоління знову з’являються крилаті живородні, портеногенетичні самки-ремігрантки, які зовні дуже подібні до розселювачок. Ремігранток називають статевоносками. Вони перелітають на первинні кормові рослини — прунусові дерева і народжують по 7–15 личинок, які живляться пластичними речовинами сливи, аличі тощо, а після четвертого линяння перетворюються на самок-яйценосок.

Самки-яйценоски безкрилі, 1,5–2 мм завдовжки, подовжено-яйцеподібної форми, жовтувато-зеленого кольору, гомілки задніх ніжок потовщені та темнозабарвлені.

Через 1–1,5 тижня після народження яйценосок на хмелю з’являються самці.

Крилаті самці зовні дуже схожі на самок, але менші та округліші. Самці перелітають на сливи, аличу, абрикоси та паруються з яйценосками, які після цього відкладають 6–12 яєць.

Павутинний кліщ — Tetranycuhs urticae Koch. Родина павутинні кліщі — Tetranychidae. Ряд кліщі — Acariformes.

Павутинний кліщ — один із найнебезпечніших шкідників хмелю. Тіло кліща з ясними довгими щетинками, які розміщені кількома поперечними рядами. Ротові органи колючо-сисного типу. Тіло яйцеподібної форми має чотири пари ніг.

Самка розміром 0,45–0,50 мм овальної форми, взимку — цегляно-червоного, влітку — жовтувато-зеленуватого кольору, з темними плямами по боках. Тіло в рідких волосках, розміщених у ряди.

Самець розміром 0,25–0,40 мм, зеленуватий, яйцеподібний, тіло загострене до анального отвору. Личинка зеленувато-жовтувата, шестинога, з ледь помітними щетинками. Німфи чотириногі, різняться з дорослою стадією розміром тіла і яскравістю пігментації.

Павутинний кліщ — широко розповсюджений  багатоїдний шкідник. Розвивається на понад 200 видах культурних і бур’янових рослин. Найчастіше зустрічається на бобових, гарбузових, бавовняних, на хмелю тощо. Втрати врожаю можуть перевищувати 70%.

Із диких рослин кліщ оселяється на кропиві, котячій м’яті, мокреці, грициках, осоті, берізці тощо. На рослинах павутинний кліщ заселяє нижній бік листка, обплітаючи нагромадження тонкою павутиною, під якою живиться і розмножується.

В умовах хмелярських районів України павутинний кліщ за літо розвиває 7–8, а за сприятливих умов — дванадцять і більше поколінь. Масове розмноження буває за сухої (нижче 60% вологості повітря) й теплої (не нижче 18…22°) погоди.

Шкідливість павутинних кліщів полягає в тому, що:

- через втрату поживних речовин рослини сильно ослаблюються;

- висмоктуючи сік із листя, кліщі розривають епідерміс, унаслідок чого посилюється випаровування вологи;

- під час живлення кліщі виділяють у тканину листка слину, до складу якої входять ферменти, що порушують фізіологічні функції у листках хмелю й спричинюють відмирання клітин;

- унаслідок пошкоджень на листках з’являються маленькі жовті плями, які з часом зливаються, утворюючи великі жовті, а згодом бурі плями. Листя скручується і засихає. Пошкоджені пагони жовтіють і зупиняються в рості. Лусочки на пошкоджених шишках підсихають і буріють. Шишки розтріпані, легковагові, часто опадають.

У роки масового розмноження шкідника через 8–10 днів після заселення плантації павутинним кліщем хміль може загинути повністю.

Зимують запліднені самки колоніями в сухому скрученому листі, в порожнинах стебел бур’янів, у зморшках кори дерев, у щілинах стовпів, між грудочками верхнього шару грунту.

Навесні, коли потепліє до 12…14°, самки виходять із місць зимівлі й поселяються на бур’янах (кропива, мокрець, осот тощо). Самки повільно втрачають зимове й набувають літнього забарвлення. Через 3–4 дні після початку живлення, за температури 18...20° вони вже відкладають яйця (кулеподібні та прозорі) завдовжки 0,10–0,14 мм, розміщуючи їх на павутинках із нижнього боку листків. Яйця, залежно від температури, розвиваються 3–12 днів, і перед виходом личинки набувають матового кольору. На бур’янах до переходу на хміль кліщ дає 3–4 покоління.

Личинки, які виходять із яйця, як і дорослі кліщі, своїми щелепами проривають оболонку листка й живляться соками та хлорофілом паренхіми (м’якоті) листка. До перетворення на дорослих кліщів личинки розвиваються 2,5–3 тижні. На хмелю протягом літа павутинний кліщ може дати дев’ять і більше поколінь.

Самки за своє життя (28–30 днів) відкладають від 100 до 200 яєць.

Заселення хмельових плантацій починається з окремих кущів і найчастіше — на забур’янених ділянках. На листках, заселених шкідником, із верхнього боку з’являються жовті плями, які потім буріють, а листя засихає та опадає.

 Таке характерне явище спостерігається й на листках хмелю, коли їх заселяє павутинний кліщ. Унаслідок його живлення на листках різко порушується обмін речовин, збільшується випаровування води, пригнічується процес фотосинтезу. Шкода від павутинного кліща виявляється в зниженні валового збору врожаю, якості шишок і кількості гірких речовин. Втрати врожаю можуть сягати 50–70% і більше, а в роки масового розмноження шкідника, за 8–10 днів від початку масового заселення плантації, хміль може загинути (“згоріти”) повністю.

Враховуючи те, що сисні шкідники за період вегетації хмелю розвиваються в дев’яти і більше поколіннях, виникає потреба в систематичному чергуванні препаратів для запобігання резистентності. За період росту й розвитку хмелю проти хмелевої попелиці та павутинного кліща доводиться проводити 4–5 обприскувань інсектоакарицидами. Важливе значення при цьому має ефективність препаратів. Щорічне інтенсивне застосування хімічних препаратів на хмелю призводить до прискорення відбору стійких рас, змушує підвищувати норми витрати препаратів і періодично міняти їх.

Екологічно безпечна система захисту хмелю від сисних шкідників

Упродовж 2001–2005 рр. у відділі захисту рослин Інституту сільського господарства Полісся розроблено та впроваджено у виробництво екологічно безпечну систему захисту хмелю від сисних шкідників. Так, під час захисту хмелю від сисних шкідників велике значення мають агротехнічні та запобіжні заходи. В радіусі 1–1,5 км видаляють і знищують дикий і здичавілий хміль, чагарники терну, аличі та диких слив. У садах колективних господарств і на присадибних ділянках вирубують поріст культурних слив.

У березні-квітні, на початку набрякання бруньок сливових культур, для знищення яйцекладки хмельової попелиці слід провести обприскування сливових дерев 1% розчином ДНОКу, 10 кг/га (1 раз на 3 роки). У фазі розпускання листкових бруньок — відокремлення бутонів на сливі (квітень-травень) провести обприскування дерев Бі-58 новим, 40% к.е., — 1,2–2,0 л/га, що дасть змогу знищити колонії хмельової попелиці (засновниць і личинок).

Протягом усього вегетаційного періоду слід підтримувати хмільники чистими від бур’янів, а грунт — у розпушеному стані. Не висівати навколо хмільників бобових і баштанних культур. Вчасно проводити рамування й заведення стебел на підпори.

Проти крилатих самок-розселювачок хмелевої попелиці застосовують жовто-клеєві пастки, а проти безкрилих самок і личинок — біологічні препарати: Бітоксибацилін — 4–10,0 кг/га, Вертицилін — 3,0 л/га.

Для знищення хмелевої попелиці, павутинного кліща (червень-липень) за наявності 8–10 особин попелиці та 7–8 особин павутинного кліща на листок (ЕПШ) хміль обприскують: проти кліща: Демітан, 20% в.с.к. — 0,6–0,8 л/га, проти попелиці: Децис, 2,5% к.е. — 0,6 л/га, Актара, 25% в.г. — 0,06–0,08 кг/га, Конфідор, в.р.к. — 0,6 л/га, Сумі-альфа, 5% к.е. — 0,5 л/га, проти обох шкідників: Бі-58 Новий, 40% к.е. — 1,5–6,0 л/га, Данадим стабільний, 40% к.е. — 4,0–6,0 л/га, Кемідім, 40% к.е. — 4,0–6,0 л/га, Дурсбан 480, к.е. — 1,5 л/га, Дурсбан Ультра, 480 г/л к.е. — 1,5 л/га, Мітак, 20% к.е. — 3,0 л/га, Талстар, к.е. — 1,2 л/га.

Щоб знищити зимуючу стадію павутинного кліща в період фізіологічного відмирання стебел (вересень), слід провести дворазове обприскування (з перервою 8–12 днів) хмільників після збирання врожаю Бі-58 новим, 40% к.е. — 6,0 л/га. Потрібно зібрати й знищити рослинні рештки, переорати захисні смуги, продезінфікувати стовпи негашеним вапном.

Обприскування рослин треба проводити вентиляторним обприскувачем ОПВ-2000, який забезпечує дрібнодисперсне розпилювання й рівномірне змочування листкової поверхні хмелю з нижнього і верхнього боків. Витрата робочої рідини має становити, залежно від висоти хмелю, 500–2000 л/га. Швидкість руху агрегату — 5 км/год, а тиск магістралі обприскувача — 6 атм. Для забезпечення надійного контакту препарату з листковою поверхнею і шкідниками в робочий розчин потрібно додавати  ПАР — 0,01% Твін. Обробку рослин проводять рано вранці або пізно ввечері, коли температура повітря не перевищує 25°С, за швидкості вітру не більше 3 м/с.

В. Венгер,

заввідділом захисту рослин Інституту с./г. Полісся УААН, канд. с.-г. наук, доцент,

Н. Лукашевич,

ст. наук. співробітник,

І. Якубенко,

наук. співробітник,

О. Венгер,

наук. співробітник,

Інститут сільського господарства Полісся