Спецможливості
Статті

Основні хвороби кіз, їх лікування та профілактика (повна версія)

05.06.2008
23490
Основні хвороби кіз, їх лікування та профілактика   (повна версія) фото, ілюстрація
Багно (багульник) болотне — вічнозелений гіллястий кущ. З лікарською метою використовують листя й молоді паростки з квітками. Збирають їх у суху погоду в липні-серпні, сушать і зберігають у темному місці в закритих банках. Препарат містить велику кількість ефірної олії. Приймають у вигляді настоянки (1:20), козенятам дають по 5 мл 2–3 рази на день.

Дягель лікарський — багаторічна трав’яниста рослина. З лікарською метою використовують кореневища та корені. Викопують восени, чистять, промивають, прив’ялюють на повітрі, ріжуть на смужечки і висушують у тіні під покрівлею або в сушильній шафі. Застосовують як відхаркувальний і протизапальний засіб при ларингіті, трахеїті у вигляді відвару (1:20) по 10–15 мл.


Сосна звичайна — використовують бруньки, живицю та хвою. Настоянку бруньок (1:20) застосовують при бронхопневмонії сукупно з іншими препара-тами 2–3 рази на день по 5–6 мл.
При комплексному лікуванні хворим тваринам корисно призначати рослини, що містять комплекс вітамінів: настоянку листя кропиви дводомної (1,5:20) — 2–3 рази на день по 20–30 мл, настоянку плодів горобини, шипшини (1:20) — 2–3 рази на день по 25–30 мл. Досвід багатьох дослідників і ветеринарних фахівців-практиків засвідчує, що найефективнішим у лікуванні хвороб дихальних шляхів є комплексний підхід з використанням лікарських рослин та інгаляції аерозолів протимікробних засобів. Для аерозолетерапії успішно застосовують антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин, еритроміцин, гентаміцин, фармозин-50 та ін.), а також сульфаміди (натрію норсульфазол), нітрофугани (фурацилін) та інші антисептичні засоби.
У комплексному лікуванні респіраторних хвороб молодняку лікарські рослини добирають з урахуванням клінічної картини. Можливо, й доцільно використовувати суміш двох і більше препаратів із рослин, тобто застосовувати так звані грудні збори та чаї.


Інфекційні хвороби


Інфекційний мастит — це хвороба, за якої долі вимені збільшуються, твердішають і набувають червоно-фіолетового відтінку. Із вимені спочатку виді-ляється водяниста рідина, а потім кров з гноєм. Коза відмовляється від корму, в основному лежить, у неї відсутня жуйка, температура тіла підвищується до 41...42,5°С. Хвору козу потрібно утримувати в теплому приміщенні і не виганяти на пасовище. Щоб зменшити молоковіддачу, із раціону тварини виключають концентровані корми і половину соковитих. Треба проводити часті доїння хворого вимені (через кожні 1–2 год) з метою видалення джерела болю. Тричі слід проводити обережний масаж вимені, а якщо ця процедура виявляється дуже болючою, то масаж роблять із новокаїновою маззю (новокаїну — 1,0, борної кислоти — 4,0 і вазеліну — 20,0 г). Після масажу проводять доїння, молоко утилізують. Потім в уражену частку вимені вводять розчин пеніциліну (100–200 тис.од. у 100 мл фізіологічного розчину (0,85%-ний розчин хлористого натрію). Шкіру хворого вимені змазують камфорною маззю. Якщо стан хворої тварини не поліпшився, застосовують припарки, виготовлені з потерті сіна, однак температура не повинна перевищувати 40°С. Ефективним заходом є також прогрівання вимені лампою.
Бруцельоз часто призводить до абортів у маток, у цапів припухають сім’яники. Точний діагноз можна встановити, дослідивши плод і кров тварини. Джерело зараження — хворі тварини. Бруцельоз дуже небезпечний для людини, тому, помітивши ознаки захворювання, потрібно терміново звернутися до ветеринарного лікаря. Приміщення, де утримували тварину, в перші десять днів щодня треба мити дезінфікуючим розчином.
Некробактеріоз проявляється в ураженні міжратичної щілини, віночка і м’якоті. Спочатку спостерігається їх припухання, із тканин виділяється гній. У тяжких випадках з’являється роговий башмак, уражуються губи (парша) і слизова оболонка ротової порожнини. Курс лікування включає використання дезінфікуючих засобів. Хворих тварин переводять до сухих приміщень, утримують на глибокій сухій підстилці. Щоб уникнути некробактеріозу, не можна випасати кіз на вологих пасовищах, напувати із заболочених водойм.


Копитна гниль — хронічне захворювання, за якого гниє ріг, відшаровуються підошви та бокові стінки копит. Лікують його, систематично обробляючи ушкоджені кінцівки дезінфікуючими розчинами та антибіотиками. Хворих тварин ізолюють. Здоровим слід зробити профілактичні ванни (розчини креоліну, формаліну або мідного купоросу). Будівлі та інвентар — продезінфікувати хлораміном. Пасовище після хворих кіз можна використовувати тільки через два тижні.


Ящур — інфекційна хвороба кіз та інших парнокопитних, яку спричиняє вірус. У приміщеннях для тварин збудник зберігається влітку до 50, взимку — до 100 днів. Уражуються слизова оболонка рота, губ, носового дзеркала, у рідких випадках — вим’я. На уражених місцях з’являються пухирці, спостерігаються слинотеча, втрата апетиту, кульгавість.
Дорослі кози гинуть через цю хворобу рідко, молодняк — частіше. Хворих на ящур тварин ізолюють, молоко піддають термообробці. Спеціальних засобів для лікування ящура немає. Козам дають легкий корм, 2–3 рази на день промивають ротову порожнину слабким розчином марганцевокислого калію. Дезінфекцію приміщень проводять гарячим (70°С) розчином однохлористого йоду. Одужання настає через 5–7 днів. У тварин, що перехворіли, виробляється імунітет.


Паразитарні хвороби


Фасціольоз. Кози уражуються ним під час випасання на заражених пасовищах або напування зі стоячих водойм. Це захворювання призводить до порушення обміну речовин, уражується печінка. Кози втрачають апетит, стають млявими, мають жовтушний вигляд, вони часто гинуть через виснаження.
Як лікувальний препарат, застосують хімічно чистий чотирихлористий вуглець (1 мл на 1 козу) і гексахлоретан (0,15–0,20 г на 5 кг живої маси), проводять дегельмінтизацію. Під час лікування годують кожні 2–3 год.
Випасати кіз потрібно на сухих ділянках і напувати проточною водою. Козлятник слід вимити дезінфікуючими розчинами, а пасовище поміняти.


Збудники моніазіозу — стрічкові гельмінти завдовжки 4–5 см і завширшки 1,5 см — розвиваються в тонкому відділі кишківника. Переносниками є кліщі. Хворіє здебільшого молодняк. Козенята втрачають апетит, спостерігається розлад травлення, вони худнуть, стають млявими й часто гинуть. Із препаратів застосовують фенасал, марганець, арсенокислий кальцій та мідний купорос у вигляді розчинів. Вводять розчин дорослим козам внутрішньо за допомогою трубки, козенятам — зі шприца без голки. За добу до обробки козенят перестають напувати. До води підпускають лише після обробки. Для профілактики козам внутрішньо дають фенасал — 0,1 або 0,2 г на 1 кг живої маси в суміші з концентрованими кормами. Ефективним засобом боротьби з гельмінтами є підгодовування кіз сумішшю із фенотіазину, мідного купоросу, кухонної солі.
Ценурозом кози заражуються від собак, вовків, лисиць. Яйца розвиваються в кишківнику, зародки кров розносить по всьому організмові. Потрапляючи в головний мозок, вони ростуть і, перетворившись на міхур, стискають нервові клітини. Характерні ознаки: тварини довго стоять на одному місці, потім по-чинають крутитися. Апетит у них відсутній, може настати смерть. Щоб урятувати тварину, потрібні трепанація черепа і видалення міхура. Для профілактики потрібно періодично проводити дегельмінтизацію собак-пастухів, а бродячих собак — знищувати.
Збудників ехінококозу переносять собаки, вовки, лисиці, які з’їдають ме-ртвих тварин. Початкову стадію захворювання розпізнати важко, тільки сильне ураження спричинює пронос, легкий кашель, важке дихання.


Збудник диктіокаульозу — ниткоподібна нематода, що паразитує в бронхах і трахеї. Кози заражуються через корми та воду, забруднені личинками. Хвороба супроводжується зниженням апетиту, загальним пригніченням, сухим кашлем, що поступово посилюється, з’являються тягучі слизові виділення з носа. Розвивається недокрів’я, тварини гинуть через виснаження.
Для лікування застосовують водяний розчин йоду (1 г кристалів йодистого калію на 1500 мл дистильованої води) в дозі: для дорослих кіз — 10–12 мл, для козенят — 5–10. Розчин вводять шприцем з голкою в трахею. Ефективний також дитразин (у вигляді 25%-ного водного розчину підшкірно або внутрім’язово) у дозі 0,1 г на 1 кг живої ваги тварини. Ін’єкцію повторюють через добу. Профілактичні заходи полягають у заміні пасовища та одноразовому вве-дені зазначених препаратів.


Піроплазмоз супроводжується прискоренням пульсу, підвищенням температури, розвивається жовтуха. Для лікування козам вводять спеціальні препарати. Профілактика полягає у своєчасній заміні пасовищ.


Ліногнаптоз (вошивість) спостерігається в кіз пухового та вовняного напрямів. Воші викликають зуд, турбують тварин, проте на інші види тварин не переходять. Знищити паразитів можна хлорофосом, креоліном або лізолом. Позитивний ефект дає купання тварин в емульсії гексахлорану (температура розчину — 35...37°С). Процедуру повторюють через 2 тижні, а приміщення дезінфікують.


Спричинюють коросту кліщі (паразити). Залежно від збудника, розрізняють кілька типів хвороби:
— кліщі роду акарус (зудні) спричинюють зудневу коросту, що в овець та козенят уражує голову, а в дорослих кіз — нижню поверхню тулуба та кінцівки;
— кліщі роду псоронтес (нашкірні) викликають нашкірну коросту, що уражує в овець спину, крижі та плечі, тобто місця з найбільш густою вовною, а в кіз — вуха.
— кліщі роду хоріонтес викливають шкіроїдну коросту, або коросту ніг.


Усі кліщі жовтувато-сіро-білого кольору, овальної форми, з присосками на ногах. Зудні — найбільші (завдовжки — 0,2–0,4 мм), вони селяться в шкірі, живлячись соком тканини й епітеліальними клітинами. Ці паразити можуть переходити з однієї тварини на іншу, а також з тварин одного виду на інший і на людину. Їхня життєздатність залежить від вологості й температури навколишнього середовища. Що прохолодніше приміщення й вологіше повітря в ньому, то довше живуть кліщі.


Нашкірні кліщі — найбільші (довжина їх — 0,8 мм), в основному вони паразитують на поверхні шкіри, проколюючи її, живляться лімфою (сирозною рідиною крові) та рідиною тканини з клітин шкіри. На відміну від зуднів, нашкірні кліщі не викликають хвороби в людини — можливі лише короткочасний зуд і почервоніння. Нашкірники більш стійкі до несприятливих умов зовнішнього середовища, ніж зудні.
Короста — хвороба сезонна, зазвичай осінньо-зимова, проте ймовірна її активізація і в іншу пору року. Найшвидше вона поширюється взимку у вологих теплих хлівах. Занести збудників можна ззовні, але переносники можуть бути і в самому стаді: у тварин, недолікованих у попередній сезон, збудники зберігаються на шкірі зовнішньої поверхні вух, у підхвостових складках та міжратичних щілинах.
Потрапляючи на тварину, кліщі проколюють або прогризають роговий шар шкіри і вводять у рану свою слину. На місці уколу з’являється зуд. Тварини ку-сають, розчухують уражені ділянки. Шкіра втрачає еластичність, підсилюється її ороговіння, з’являються тріщини. Загальний процес поширюється на ніжні шари шкіри, з’являються вузлики, потім пухирці та гнійники. При розчісуванні вони лопаються, підсихаючи, утворюють сірувато-жовті шкірочки.


Якщо вчасно не розпочати лікування, тварина може загинути.


Існують ефективні антипаразитарні засоби. “Бутокс-50” — розчинний у воді концентрат для збризкування або купання тварин. Цей засіб можна використовувати також проти бліх, вошей, мух, тарганів, мурах і колорадських жуків. Препарат активний при дворазовому застосуванні з інтервалом у 8–10 днів. В 1 л води розчиняють вміст однієї ампули (1 мл). Для однієї кози достатньо 3 л розчину. Інсектицидний засіб “Івомек” також універсальний — він придатний для боротьби з коростяними кліщами, вошами й блохами. Доза — 1 мл на 50 кг живої маси тварини, ін’єкцію роблять під наглядом лікаря.
Приміщення, де утримували хворих тварин, і господарський інвентар об-робляють гарячою (не нижче 80°С) 5%-ною емульсією креоліну або гарячим розчином попелу, або 20%-ним розчином свіжогашеного вапна, або 10%-ним розчином хлорного вапна.
Шкури від хворих на коросту тварин знезаражують в 10%-ному розчині креоліну за температури 25°С протягом З0 хв.


Г. Даниленко,
канд. с. -г. наук,
Інститут тваринництва степових районів “Асканія-Нова” УААН

Інтерв'ю
Наталія Гордійчук, засновниця компанії "Агрітема"
"Агріте­ма" своїми біорішен­ня­ми кар­ди­наль­но змінює підхід до зем­ле­роб­ст­ва. Про біоінно­вації, які по­над 10 років компанія на­дає аг­раріям, розповідає засновниця — Наталія Гордійчук.
Всі ми неодноразово чули, що збільшення продуктивності зернозбиральних комбайнів можливе лише завдяки впровадженню сучасних рішень автоматизації робочого процесу. Адже розширення каналу проходження маси в комбайнах дедалі більше... Подробнее

1
0