Оперативне лiкування корiв при змiщеннi сичуга влiво

Оперативне лiкування корiв при змiщеннi сичуга влiво
Оперативне лiкування змiщення сичуга показане в тих випадках, коли вони викликають
функцiональнi розлади органа i не проходять при консервативному лiкуваннi.
Сичуг являє собою мiшок грушоподiбної форми. Бiльша його частина розмiщена в правiй переднiй дiлянцi живота, знаходячись безпосередньо на вентральнiй черевнiй стiнцi. Частина сичуга лежить у лiвiй переднiй дiлянцi живота.
Hа сичузi розрiзняють опуклу велику i ввiгнуту малу кривизну. Випукла кривизна направлена вентрально, а мала - дорсально. Сичуг справа прилягає до печiнки, злiва i спереду - до рубця, позаду - до петель кишечника.
Пiд впливом рiзних причин сичуг може мiняти своє положення по вiдношенню до органiв, якi до нього прилягають.
Вперше захворювання було описане в Англiї Х. Беггом i М. Фордом (1950), Hiмеччинi - Х. Мюллером (1953), США - Г. Мооре та iн. (1954). П. Пiнсент, П. Hiл i Х. Рiтчi (1961) вiдмiчали, що цей вид патологiї у корiв захiдних країн досить розповсюджений. Захворюванiсть у рiзних господарствах коливається вiд 0,6 до 5%. Хоча методи лiкування корiв iз змiщенням сичуга влiво в колишньому Радянському Союзi були описанi Г. Кузнєцовим у 1964 роцi, захворювання не вивчали. Hе виключено, що воно було поширене в молочних господарствах країни, особливо в тих, де утримували високопродуктивну худобу, закуплену за кордоном. Уперше про змiщення сичуга у викосопродуктивних корiв в Українi повiдомили В. Влiзло, М. Штюбер (1994) i В. Власенко (1994). В Українi захворювання дiагностують приблизно у 2% високопродуктивних корiв, закуплених за рубежем (голштинської, голштинофризької, чорно-рябої, червоної датської порiд - В. Влiзло, 1999).
Дане захворювання ми дiагностували у високопродуктивних корiв у 1998-2000 рр. Поширення хвороби пов’язане з рiвнем молочної продуктивностi: що вона вища, то бiльший вiдсоток хворих.
Захворювання виражається в тому, що спочатку нижня частина сичуга змiнює свою форму, а потiм змiщується пiд вентральний вiддiл рубця i розташовується мiж ним i лiвою черевною стiнкою. Змiщений орган наповнений газами i в гострих випадках може вiдтiснити рубець назад до середини черевної порожнини.
Причини цього захворювання не з’ясованi й нинi. Його реєструють переважно в стiйловий перiод утримання тварин (з жовтня по квiтень).
Сприяючими факторами вважають: вiдсутнiсть активного моцiону або випасання тварин, порушення структури рацiону (надмiрно багато в рацiонi концентрованих кормiв, а мало соковитих i грубих), а також внаслiдок рiзкої його змiни. Змiщення сичуга може бути вторинним - як наслiдок атонiї та гiпотонiї шлунково-кишкового тракту, якi розвиваються в результатi ацидозу чи алкалозу рубця, травматичного ретикулiту або ретикулоперитонiту, закупорки книжки, кетозу, патологiї печiнки, пiсляродової гiпокальцiємiї, порушення обмiну речовин, ураження вагуса, абортiв чи родiв, якi перебiгають iз сильними потугами або коли у тварин заворот матки i їх перекидають для її розкручування. М. Штюбер (1974) встановив, що у деяких тварин змiщення сичуга може передаватися спадково. Хвороба, як правило, розвивається протягом 4-х тижнiв пiсля розтелення корiв.
Пояснити розвиток змiщення сичуга влiво можна виникненням атонiї та гiпотонiї шлунково-кишкового тракту, що спричинює бродiння кормових мас i посилення газоутворення. Цi процеси є особливо небезпечними у сичузi, тому що видiлення газiв iз нього найбiльш утруднене, а газоутворення проходить швидко. Атонiчна стiнка сичуга розтягується газами, що сприяє ще бiльшому змiщенню його влiво, i вiн займає положення вiд нижньої дiлянки живота до голодної ямки, вiдтiснивши рубець медiально вiд лiвої черевної стiнки. Таке легке його змiщення вiдбувається i завдяки тому, що сичуг має довгi зв’язки.
Порушення травлення та евакуацiї вмiсту по шлунково-кишковому каналу спричинює його загнивання та утворення великої кiлькостi токсичних продуктiв. У вмiстi рубця знижується концентрацiя летких жирних кислот (ЛЖК) за рахунок оцтової та пропiонової, тодi як зростає кiлькiсть масляної, велерiанової кислот та їх iзомерiв. Такi змiни у складi ЛЖК є ознакою порушення активностi мiкрофлори передшлункiв, ферментацiї кормiв i засвоєння поживних речовин. Hезважаючи на зниження концентрацiї ЛЖК у вмiстi рубця, кислотнiсть його може зростати через зворотнє надходження вмiсту сичуга в передшлунки. Концентрацiя хлору у вмiстi рубця пiдвищується, а в кровi, вiдповідно, зменшується, що призводить до метаболiчного алкалозу. Зниження засвоєння енергiї i поживних речовин iз травного каналу спричинює надходження їх iз депо. Посилюється лiпомобiлiзацiя, що веде до надмiрного утворення кетонових тiл (розвивається кетоз) i розвитку жирової дистрофiї печiнки. Iнтоксикацiя та жирова iнфiльтрацiя гепатоцитiв зумовлюють порушення основних функцiй печiнки. Рiвень бiлiрубiну, амiаку у кровi зростає, а вмiст альбумiнiв i глюкози - знижується.
У хворих корiв знижується молочна продуктивнiсть, пригнiчується загальний стан, вiдмiчається виснаження. Видимi слизовi оболонки блiдо-рожевого кольору, рiдко жовтушні; температура тiла - у межах фiзiологiчної норми, i лише в деяких тварин вона пiдвищується. Частота пульсу - в межах фiзiологiчних коливань, хоча iнколи може пiдвищуватися або знижуватися. Брадикардiя пояснюється рефлекторним подразненням вагуса. Iнколи у тварин вiдмiчається тахiкардiя та задихання, що пояснюється тиском збiльшеного в розмiрах сичуга на дiафрагму.
Спостерiгається зниження апетиту, скорочення періоду жуйки, гiпо- та атонiя передшлункiв. При одночаснiй аускультацiї з ударянням пальцем по черевнiй стiнцi в дiлянцi двох-трьох останнiх мiжреберних промiжкiв з лiвого боку прослуховуються високi, дзвiнкi металевi звуки, що є основним дiагностичним показником. Iнколи, поєднуючи аускультацiю з одночасним перiодичним натискуванням на нижню третину лiвої черевної стiнки, можна почути виразне хлюпання рiдини в трьох останнiх мiжреберних промiжках.
Каловi маси сформованi, iнколи темного кольору.
До спецiальних методiв дiагностики змiщення сичуга влiво вiдносять пункцiю здутого органа, ехографiю, ендоскопiю, флюорографiю, дiагностичну лапаротомiю.
Пункцiю сичуга виконують злiва у 12-му або 11-му мiжребер’ї кровопускною голкою з мандреном, дещо вище плечового суглоба. Прокол роблять у кранiо-вентральному напрямку. З канюлi голки видiляються гази з кислогнильним запахом, якi при запалюваннi горять, бо мiстять метан.
При диференцiальнiй дiагностицi змiщення сичуга влiво перш за все слiд виключити тимпанiчнi звуки, якi можуть з’являтися при перкусiї рубця та пневмоперитонеумi, й звуки хлюпання, що виникають при асцитi й перитонiтi.
Тимпанiчнi звуки при перкусiї рубця не такi високi, дзвiнкi й металевi, як при тимпанiї сичуга. Вводять препарати, якi посилюють моторику рубця (внутрiшньовенно настоянку чемерицi 2-3 мл або в середину 10 мл), i реєструють його скорочення за допомогою аускультацiї або пальпацiї. Можна викликати шуми шляхом вдування повiтря через ротоглотковий зонд у рубець й одночасно проводити аускультацiю мiсця здуття. У тих випадках, коли скорочення рубця i шуми при вдуваннi повiтря вiдсутнi, це свiдчить про змiщення сичуга.
Тимпанiчнi звуки при перкусiї та аускультацiї при пневмоперитонеумi прослуховуються як з лiвого, так i з правого бокiв.
Для виключення асциту i перитонiту виконують пункцiю черевної порожнини й дослiджують ексудат.
Змiщений влiво атонiчний сичуг не може самостiйно повернутися у своє анатомiчне положення внаслiдок адгезивних процесiв у його стiнцi. Захворювання триває до декiлькох тижнiв i навiть мiсяцiв. Тривалий перебiг хвороби призводить до виснаження тварин, ускладнення кетозом, жировою дистрофiєю печiнки, ураженням нирок, омазитом, абомазитом, виразками на слизовiй оболонцi сичуга, перитонiтом. Таку худобу вiдправляють на вимушений забiй.
Для лiкування корiв iз змiщенням сичуга влiво застосовують палiативнi (консервативні) i радикальнi (оперативнi) методи.
При консервативному лiкуваннi тваринам призначають 24-48-годинну голодну дiєту. Потiм завалюють корову на правий бiк, перекидають на спину i розхитують тулуб влiво-вправо. Пiсля цього тварину кладуть на лiвий бiк i пiдiймають.
Другий метод полягає в тому, що пiсля повалення корову кладуть на спину i роблять нахил тулуба у напiвправий бiк i в такому положеннi витискують сичуг у його анатомiчне положення сильним натискуванням через черевну стiнку в лiвому пiдребер’ї в напрямку пупка. Пiдiймають тварину через лiвий бiк.
Ми в своїй практицi застосовували консервативний метод лiкування. Спочатку сичуг займав своє анатомiчне положення, але через 1-2 днi вiн знову змiщався влiво. Тому цих корiв у подальшому лiкували оперативним методом.
Hинi радикальним методом лiкування корiв зi змiщенням сичуга влiво є хiрургiчний метод. При цьому лiквiдовується не лише тимпанiя та змiщення органа, а попереджується рецидив.
Тварину фiксують у стоячому положеннi. Для знеболювання внутрiшньовенно iн’єктують ветранквiл (1%-ний розчин по 0,5 мл/100 кг ваги тiла) i застосовують паралюмбальну та iнфiльтрацiйну анестезiї. Для уникнення пiсляоперацiйного перитонiту виконують надплевральну новокаїнову блокаду.
Паралюмбальна анестезiя
Цю анестезiю здiйснюють за допомогою трьох iн’єкцiй.
Перша iн’єкцiя - анестезiя останнього мiжреберного нерва. Позаду останнього ребра пальпацiєю через м’якi тканини знаходять вiльний кiнець поперечнореберного вiдростка першого поперекового хребця. Голку уколюють перпендикулярно до площини передньозовнiшнього кута вiдростка до моменту доторкування до кiстки. Потiм кiнчик голки змiщують iз кiстки й просовують її ще на глибину 0,5-0,75 см i повiльно iн’єктують 10 мл 3%-ного розчину новокаїну. Пiсля iн’єкцiї голку витягують так, щоб її кiнчик залишився пiд шкiрою, та iн’єктують 5 мл анестетика для анестезiї шкiрної гiлки дорсального стовбура останнього мiжреберного нерва.
Друга iн’єкцiя - анестезiя клубово-пiдчеревного нерва. Голку уколюють через м’якi тканини в дiлянцi середини вiльного краю поперечнореберного вiдростка другого поперекового хребця, повторюючи тi ж самi прийоми, що й при попереднiй iн’єкцiї.
Третя iн’єкцiя - анестезiя клубово-пахвинного нерва. Точка iн’єкцiї знаходиться на серединi вiльного краю поперечнореберного вiдростка четвертого поперекового хребця. Технiка виконання iн’єкцiї така ж сама, як i поперекового нерва. При анестезiї знеболюється вся черевна стiнка, за винятком колiнної складки.
Оскiльки перший поперечнореберний вiдросток пальпується погано (особливо у тварин середньої й вище середньої вгодованостi), часто вiдросток другого поперекового хребця приймають за перший, тим самим допускаючи помилку при визначеннi точки iн’єкцiї. Щоб запобiгти цьому, можна починати визначення орiєнтирiв пiдрахунком поперечнореберних вiдросткiв вiд маклака. Для цього бiля маклака пальпують переднiй край п’ятого, потiм четвертого, третього, другого i першого поперечнореберних вiдросткiв.

Л. Тихонюк, канд. вет. наук, доц. кафедри хiрургiї БДАУ
Далі буде