Органіка за правилами

Незважаючи на стрімке зростання виробництва органічної сільськогосподарської продукції, законодавство України протягом тривалого часу оминало дану галузь своєю регулюючою увагою.

О. Шишканов, партнер ЮК Jurimex

Така ситуація, з одного боку, змушувала вітчизняних виробників керуватися стандартами та правилами інших держав (якщо продукцію спрямовували на експорт), з іншого боку — на внутрішньому ринку давала змогу недобросовісним виробникам безкарно позначати традиційну продукцію як органічну, екологічно чисту тощо.
В умовах щорічного збільшення обсягів як внутрішнього ринку, так і експорту органічної сільгосппродукції галузь просто вимагала чітких та зрозумілих правил роботи.
03 вересня 2013 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини». Даний закон прийнято вдруге, оскільки в 2012 р. Президент України наклав вето на першу редакцію документа, досить аргументовано мотивуючи це недоліками системи оцінювання відповідності, порядку здійснення нагляду в даній сфері тощо.
Наразі виправлений закон підписано Президентом та він набуде чинності через три місяці з моменту його офіційного опублікування — 09 січня 2014 р.
На жаль, у цілому прийнятий нормативний акт є досить непослідовним, не регулює низку важливих питань і за його положеннями важко визначити черговість дій зацікавленої особи з метою отримання права виробляти органічну продукцію. Але спробуємо в ньому розібратись.
Закон регулює загальні засади виробництва органічної продукції, надає визначення низки термінів, встановлює компетенцію органів влади у даній галузі, передбачає, хто саме може вважатися виробником органічної продукції (сировини) та які процедури для цього необхідно пройти.
Водночас закон містить посилання на численні підзаконні нормативні акти, які в майбутньому мають бути прийняті Кабінетом Міністрів України, Мінагрополітики України та які повинні деталізувати положення закону. До прийняття таких документів реалізація положень закону є неможливою. Зокрема, потребують додаткового розроблення:
   технічні регламенти (детальні правила) виробництва різноманітної органічної продукції (сировини);
   порядок оцінювання придатності земель та встановлення зон виробництва органічної продукції та сировини;
   типовий план переходу на виробництво органічної продукції;
   порядок та вимоги до маркування органічної продукції тощо.
Отже, закон визначає, що під виробництвом органічної продукції (сировини) слід розуміти виробничу діяльність фізичних та юридичних осіб (у тому числі з вирощування та переробки), за якої уникають  застосування хімічних добрив, пестицидів, ГМО, консервантів тощо, та на всіх етапах виробництва (вирощування, переробки) застосовують методи, принципи та правила, визначені цим законом для отримання натуральної (екологічно чистої) продукції, а також збереження та відновлення природних ресурсів.
Право виробляти органічну продукцію мають фізичні та юридичні особи, які:
   пройшли оцінку відповідності виробництва органічної продукції (сировини);
   отримали сертифікат відповідності;
   включені до Реєстру виробників органічної продукції (сировини).
Оцінка відповідності виробництва як найважливіша стадія складається із низки процедур, у тому числі підготовчих, які аграрій повинен пройти для отримання права виробляти органічну продукцію (сировину).
По-перше, особа, що бажає здійснювати виробництво органічної продукції (сировини), повинна пройти так званий перехідний період.
У даній частині закону є істотне протиріччя.
З одного боку, встановлено, що перехідний період починається від дня подання відповідної заяви встановленого зразка (без зазначення, в який саме орган). Після цього зацікавлена особа подає на затвердження Держсільгоспінспекції план про перехід на виробництво органічної продукції за типовою формою, що затверджується Мінагрополітики України та публікується на його веб-сайті.
З іншого боку, закон вказує, що подання заяви про перехід на виробництво органічної продукції (сировини) до органу з оцінювання відповідності є підставою для проведення оцінювання протягом 30 днів з моменту подання заяви.
Без сумнівів, у даній частині закон має бути уточнений з метою уникнення різного тлумачення його норм. Перехідний період є підготовчим заходом, що забезпечує приведення технологічних процесів виробництва для отримання саме органічної продукції (сировини) з точки зору вимог закону. Водночас оцінювання виробництва є підсумковим етапом здійснення виробником усіх підготовчих дій, до яких відноситься і виконання умов перехідного періоду.
Під час перехідного періоду зацікавлена особа зобов’язана дотримувати вимоги закону у частині заборони використання у виробничих процесах визначених засобів та речовин (пестицидів, хімічних добрив тощо). Тривалість перехідного періоду визначається індивідуально і залежить від стану земель, екологічної ситуації у відповідній місцевості тощо.
Варто вказати, що в окремо визначених законом випадках Держсільгоспінспекція має право скоротити або продовжити тривалість перехідного періоду.
По-друге, виробник повинен пройти оцінювання придатності земель (грунтів) для виробництва органічної продукції та сировини, яке здійснює Держсільгоспінспекція України, — за висновками наукових установ, науково-дослідних інститутів, лабораторій якості та безпеки продукції. Оцінювання проводять на підставі показників агрохімічного паспорта земельної ділянки та результатів хімічного аналізу тест-рослин. При цьому оцінювання придатності земель (грунтів) здійснюють на підставі встановлених Мінагрополітики України зон виробництва органічної продукції.
Далі, після проходження зазначених вище процедур іде безпосередньо оцінювання відповідності виробництва органічної продукції (сировини).
Орган з оцінювання є спеціалізованим підприємством, установою, організацією, що акредитований відповідно до Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» за пропозицією Мінагрополітики.
Безпосередньо оцінювання виробництва здійснює аудитор із сертифікації та/або спеціаліст органу з оцінювання відповідності. В процесі оцінювання перевіряють відповідність виробничих факторів та процесів, отриманої продукції тощо вимогам, визначеним законом та технічними регламентами.
За результатами оцінювання складають висновок (звіт), який передають на розгляд відповідної комісії при органі з оцінювання відповідності. Комісія протягом одного місяця з моменту надання висновку (звіту) аудитора із сертифікації чи спеціаліста органу з оцінювання відповідності приймає рішення про видачу або про відмову у видачі сертифіката відповідності.
Винятковими підставами для відмови є невідповідність результатів перевірки вимогам закону та встановлення недостовірності відомостей в документах.
Недоліком закону є невизначеність строків проведення оцінювання виробництва та передачі відповідного висновку (звіту) на розгляд комісії. На практиці ця процедура може зайняти багато місяців, що в умовах циклічності сільськогосподарського процесу може обернутися великими збитками для аграрія-заявника.
Сертифікат відповідності видається органом з оцінювання у триденний термін з моменту ухвалення відповідного рішення комісією. Видача сертифіката є підставою для маркування продукції як органічної.
Після отримання сертифіката відповідності особу заносять до Реєстру виробників органічної продукції, який веде Держсільгоспінспекція. До того ж  Реєстр виробників повинен публікуватися в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Держсільгоспінспекції.
Необхідно вказати, що оцінювання відповідності виробництва органічної продукції (сировини) має проводитись регулярно — один раз на два роки.
Крім того, державний нагляд за дотриманням аграріями вимог органічного землеробства буде здійснювати Держсільгоспінспекція. Періодичність проведення заходів контролю буде окремо визначена урядом.
У цілому, підтримуючи бажання влади слідкувати за «чистотою» рядів виробників органічної продукції, відмітимо, що надмірна увага з боку контролюючих органів, переобтяження виробництва бюрократичними процедурами буде тільки шкодити розвитку даного субринку. Необхідність проходження оцінювання відповідності один раз на два роки слід віднести саме до негативних чинників розвитку.
Як було вказано вище, закон має низку неузгоджених між собою норм, а також оминає досить  важливі питання.
Наприклад, під час прийняття закону про органічне землеробство варто було б попіклуватися про органічне насіння та садивний матеріал. У законі прямо вказано, що виробники органічної продукції вправі використовувати лише сертифіковане органічне насіння та садивний матеріал. Однак на сьогодні чинне законодавство, у тому числі і Закон України «Про насіння та садивний матеріал», не відповідають на питання, що це за насіння та матеріал, хто і як його сертифікує.
Доцільно було б на рівні закону врегулювати і можливість здійснення додаткового контролю за дотриманням вимог виробництва органічної продукції громадськими організаціями, що об’єднують виробників таких продуктів. Адже ринок органічної продукції, як жоден  інший, залежить від дотримання високої якості продукту та підтримання довіри з боку споживачів. Відтак, саме виробники, в першу чергу, зацікавлені не допускати порушень та зловживань у даній сфері.
У цілому в результаті ознайомлення із законом виникає більше питань, ніж відповідей. Навряд чи можна очікувати на швидке затвердження передбачених законом технічних регламентів, порядків та положень. Без них закон буде лише декларацією без можливості застосування його положень виробниками та органами влади. Крім того, внутрішні протиріччя закону «розмивають» правила проходження процедур підготовки та оцінювання відповідності, що створює підгрунтя для безпідставних претензій і вимог з боку органів оцінювання та контролюючих органів.
Можна позитивно оцінити, що процес «легалізації» органічного землеробства розпочався. Однак у нинішньому вигляді, без внесення додаткових змін, закон навряд чи зможе стати базисом для успішного розвитку галузі виробництва органічної продукції.