Рукотворний ажіотаж навколо солодкого

Нонсенс: сезон переробки солодкого піску закінчився, й склади багатьох компаній, причетних до його виробництва, "тріщать" від готової продукції, а цукор навіть не збирається дешевшати. Це при тому, що за вікном зима, коли рівень споживання цукру громадянами завмер до настання періоду консервацій. Зменшила свої апетити й харчова промисловість. Уже навіть невиліковним мрійникам зрозуміло: годі очікувати появи у крамницях білих кристалів по 3,5-3,7 гривні за кілограм, як це було на початку минулого року.

Тепер щастя для покупця натрапити на цукор, дорожчий удвічі, бо здебільшого доводиться втішатися ціною по десять гривень за кілограм. При цьому з екранів телевізорів і з радіоефіру громадяни країни регулярно чують прогнози: нинішнє подорожчання - не межа. Мовляв, якщо зважати на об'єктивні чинники, пов'язані з балансовим насиченням внутрішнього й світового ринків, то тоді ціни можуть підніматися й вище.
Звісно, споживачам можна взяти на віру пояснення, мовляв, сезон видався важким, і цукру зварено мало. До таких висновків промовисто підштовхує статистика. І справді, за попередніми даними, виробництво цукру з буряків скоротилося до 1,27 млн т. Хоча торік було півтора мільйона. Загалом такі здобутки на ниві продукування солодкого піску'2009 - це принаймні на чверть менше річного внутрішнього споживання, яке оцінюють у 1,7-1,8 млн т. Тобто дефіцит, за підсумками сезону, становитиме понад 400 тис. тонн.
Є й така, малоприємна для виробництва, статистика: у нинішньому сезоні працювало 56 заводів, роком раніше - 70. І лише трьом підприємствам вдалося попрацювати три місяці. Саме стільки часу, стверджують фахівці, треба переробляти буряки, щоб виробництво було рентабельним.
Отже, підсумки "несолодкі" й малообнадійливі як для споживача, так і для розвитку галузі. У світі цукор теж подорожчав, причому за кордоном він користується попитом. Якби ми наварили цукру, як у минулі роки, то продати його з вигодою для себе за межі держави можна було б, не затрачаючи великих зусиль. Але цей сценарій, на жаль, тепер годиться хіба що для передачі "Очевидне - неймовірне".
Хоча можна міркувати інакше, відкинувши на хвильку замішані на крокодилових сльозах коментарі керівників вітчизняних компаній-монополістів, які сконцентрували в своїх руках левову частку звареного у державі цукру. Адже 1,27 млн т виробленого цьогоріч солодкого піску - чимала цифра. Такої кількості достатньо принаймні для забезпечення потреб країни в солодкому протягом восьми місяців. Тобто, з огляду навіть на торішні "здобутки", навряд чи варто пересічному споживачеві купувати цукор "на всю пенсію", мішками. Адже, якщо керуватися цими показниками, до літа внутрішніх запасів має вистачити. Тому за нинішньої ситуації все одно солодкі кристали в магазинах мали б подешевшати. Але цукровим монополістам на руку створення штучного ажіотажу й роздмухування ціни. Бо є українські покупці, тобто ми з вами. Цукрові магнати небезпідставно вважають, що ми купимо, - куди дінемося, й вони "піднімуть" свої мільйони. На те вони й монополісти, а перевірок так званих контролюючих органів, які покликані обмежити їхні апетити, вони давно не бояться. Тобто нам, споживачам, у цьому плані годі чекати порятунку. Звісно, рецепти, як збити ціну на солодкий пісок на внутрішньому ринку, можна знайти (хоча навряд чи тепер їх активно шукатимуть: у владних структурах більше переймаються виборами). Можна спробувати спинити подорожчання цукру імпортом закордонного тростинного сирцю. Адже Україна під час вступу до СОТ зголосилася щороку завозити 260 тис. т такої сировини фактично без митних обмежень. Але й цей процес переважно віддано на відкуп тим самим великим компаніям. А вони навряд чи рубатимуть гілку, на якій сидять, бо значно вигідніше тепер реалізувати  буряковий цукор за завищеними цінами, ніж возитися з сирцем. Є, приміром, компанії, котрі виробили п'яту частину цукру від наявного в країні. Таким створювати дефіцит солодкого піску у нашій державі вигідно: на ажіотажі більше заробиш. Хоча сирцем нині не зіб'єш ціну ще й тому, що імпортована тростинна сировина подорожчала вдвічі з початку минулого року.
Навряд чи варто чекати, що влада намагатиметься боротися зі штучним дефіцитом, викидаючи до магазинів дешевший цукор з колишніх запасів. Чиновники вже використали цю можливість, причому надто невдало, й таких запасів тепер обмаль. Торік, коли цукор лише почав дорожчати, 36 тис. т солодкого піску було продано за "соціальною" ціною з Аграрного фонду, 38 тисяч - з Держрезерву. Але такі інтервенції очікуваного ефекту не дали. Бажання втихомирити ціну на рівні 4 грн/кг лише підігрівало попит. Надто низькою виявилася планка. Злі язики, до того ж, стверджували, що дешевий держрезервівський цукор масово віддали цукерковим магнатам. З нього, мовляв, зробили карамель, яка має підвищений експортний попит.
Таким чином, у цукрових пертурбаціях знову виграли монополісти й посередники. Відома й сторона, яка зазнала збитків. Насамперед, програли ми, споживачі.

Галина Квітка