Конфлікт чи спільність інтересів

Інтереси українських аграріїв та виробників сільгосптехніки: чи є точка перетину?

“Хай живе дружба серпа й молота!” — такими словами закінчила свій виступ на “круглому столі” з питань організації розробки та постановки на виробництво нової сільгосптехніки у 2008–2010 роках голова однієї з вітчизняних агрофірм. Союз — річ добра, але, як свідчить досвід існування великої держави, складовою назви якої було саме це слово, нестійка.
Власне, ідеями союзу серпа — українського сільського господарства — та молота — українського сільськогосподарського машинобудування — переймаються наразі як державні мужі, які покликані стояти на сторожі українських виробників, так і самі виробники сільськогосподарської техніки. Втім, союз — поняття абстрактне. А конкретно, коли йдеться про сучасні вітчизняні підприємства галузі на кшталт ВАТ “Брацлав”, ВАТ “Червона Зірка”, ВАТ “Тодак”, ВАТ “Гідросила”, ВАТ “Завод ім. Фрунзе”, ТОВ “Техна” тощо, звісно, кількість агробізнесменів, що виступають за союзи своїх агрофірм із ними, щороку більшає. Коли ж конкретика сягає менш знаних підприємств, що часто-густо не встигають за швидкоплинним часом, — охочих голосувати за такі союзи небагато. Гамлетівські запитання (тільки вже про долю українського сільгоспмашинобудування), що раз-по-раз з’являються на шпальтах наших видань, спонукають об’єднати зусилля для запобігання загибелі галузі. Залишимо осторонь галасливі формулювання. Загибель українському сільгоспмашинобудуванню — щиро чи не щиро — прогнозують протягом усієї незалежної доби. Втім, воно живе. Звісно, певні підгалузі почуваються краще, певні — гірше, певні — досі перебувають, як і 15 років тому, в зародковому стані. Грань між інтересами сільгоспвиробників (які прагнуть мати в себе сучасні технології) і сільгоспмашинобудівників доволі тонка.
На “круглому столі” лунали різні думки. Звісно, якщо максимально спростити висловлювання присутніх, то власники чи топ-менеджери найбільших агроформувань за  в цілому поважної риторики до вітчизняних машинобудівників все ж таки наголошували на якості техніки, яка, на жаль, інколи залишає бажати… “Погляньте в очі людей, які працюють на сільгосптехніці знаного західного виробника. Вони світяться радістю”. “Відчутне ввізне мито на імпортну сільгосптехніку перекриє ледь не останню трубочку кисню для українського сільгоспвиробника!” “Ніхто не поїде працювати на село, якщо в господарствах буде виключно вітчизняна техніка!” Красномовні цитати, чи не так? Аргументи аграріїв здебільшого наштовхувалися на емоційні висловлювання машинобудівників: “Чоловік прожив все життя з дружиною, а, коли та захворіла, зрадив їй, пішовши до шикарної повії”. Не скажу, що аналогія коректна, адже якісна зарубіжна техніка за умови належного сервісу ладна стати “вірною дружиною” на довгі роки. Втім, і зрозуміти біль вітчизняних виробників техніки теж можу.
“Ти своїм селом хочеш поламати промисловість!” — сказав свого часу одному з учасників наради в Міністерстві промислової політики колишній президент України. Як узгодити інтереси “серпа” і “молота”? І чи можливо це взагалі? Досвід деяких українських підприємств сільгоспмашинобудування доводить: так, можливо. Ефективні власники нині приходять у різні галузі вітчизняної економіки. Часто-густо вони не кивають на державу, мовляв: допоможіть. Топ-менеджери модерних підприємств чітко знають, чого хочуть і як цього досягти, вимагаючи від держави одного: законодавчої стабільності. Показово, що на запитання одного з присутніх, яка допомога вам потрібна від держави, — голова правління одного з підприємств-лідерів вітчизняного машинобудування навіть не знав, як відповісти. Але водночас і слово “преференції” стрімко ввійшло в лексикон багатьох нинішніх власників. На жаль, подеколи за ці самі преференції борються з більшим завзяттям, ніж за підвищення якості власної продукції.
Кадрова криза охопила нині всі галузі народного (як раніше казали) господарства. Не виняток і сільськогосподарське машинобудування. “Через кілька років не буде кому працювати”, — ця думка проходила червоною ниткою у виступах керівників машинобудівних підприємств. Вітчизняні аграрні університети працюють на совість. Відвідавши багато таких навчальних закладів і, зокрема, їхні інженерні факультети, відповідально стверджую: здібної технічної молоді в країні — безліч. От тільки працювати талановиті хлопці йдуть не в агрофірми чи на заводи сільгоспмашинобудування, а в компанії, які продають західну сільгосптехніку. Там пропонують високу зарплатню і гідний соціальний захист, кар’єрне зростання та зарубіжні відрядження. Звісно, молодій людині складно встояти перед такими спокусами. Адже на противагу їм часто-густо — провінційне підприємство, невихована охорона, незрозумілі перспективи. Зв’язувати себе з маленьким містом талановитий юнак, зазвичай, не хоче: аж надто болючими є спогади про напівголодне дитинство половини 90-х на своїй малій батьківщині. Містоутворюючі підприємства — небезпечна річ: проблеми в підприємства автоматично зумовлюють проблеми всього містечка і його жителів. Відтак і не поспішають молоді інженери на більшість вітчизняних підприємств.
Важливе питання для обговорення на найвищому рівні — доцільність створення окремого міністерства тракторного і сільськогосподарського машинобудування. Промислова політика — надто об’ємна категорія, кожний із складників якої потребує пильної уваги. І міністр, хоч би яким професіоналом він був, просто фізично не в змозі охопити все. Отже, створення окремого міністерства доцільне? Не випереджатимемо подій. Скажемо так: будь-які зміни можуть довести свою доцільність лише на практиці.
Вочевидь, найближчим майбутнім для більшості українських машинобудівних заводів є налагодження на своїй базі спільного виробництва техніки із західними логотипами. Славнозвісні бренди — гарантія контролю якості на всіх ділянках виробництва, мало не цілодобовий сервіс для клієнтів. Така перспектива вигідна сільгоспвиробникам, співробітникам машинобудівних підприємств і світовим гігантам. Власне, назвати техніку із знайомим світовим ім’ям на корпусі українською — чи це не привабливо? На “круглому столі” нинішні проблеми галузі сільськогосподарського машинобудування було названо “відголосками кризи 90-х”. Тривале відлуння кризи минулого десятиріччя неквапом, але все ж таки затухає. Найголовніше завдання всіх, хто працює в галузі, — зробити так, щоб воно назавжди пішло в минуле.
“Господарство починається з техніки”, — сказав на засіданні “круглого столу” президент АФ ЗАТ ПЗ “Агро-Регіон” Юрій Карасик. І з ним важко не погодитися. Так само, як і з його шанобливим ставленням до компанії АМАКО (“Я з розкритим ротом слухав пана Скоцика”, — зауважив Юрій Михайлович).
Пригадайте, шановні читачі, чи часто вам доводиться бувати на Днях поля, де демонструють можливості саме української техніки? Питання риторичне. Натомість багато хто з вас мав змогу відвідати Дні поля, що проходили, приміром, під егідою компаній АМАКО, KUHN чи “НовоФарм”. Більше того, для багатьох із вас вони стали справжнім стартом домінування нової філософії господарювання у вашій агрофірмі. Чи багато ви бачили реклами вітчизняних підприємств у тиражних спеціалізованих аграрних виданнях, у тому числі і в “Пропозиції”? Знову риторичне питання. А як чітко поставлено інформаційне забезпечення своєї діяльності у західних виробників — можна, певно, побачити навіть на сторінках нашого видання. Чи багато ви чули добрих слів від механізаторів на адресу вітчизняної техніки? На “круглому столі” пропонували запросити на таку зустріч механізаторів, щоб вони висловили свою думку про “протистояння” СВОЯ — ЧУЖА техніка на шанованому зібранні. Як напівжартома сказав хтось у кулуарах наради, у разі реалізації такого запрошення журналістам складно буде дібрати слова, придатні для відтворення в пресі. Втім ви добре знаєте, частка чого є в кожному жарті. Отже, суперництво на ринку виграє не той, хто вимагає преференцій у держави, й не той, хто бездумно завозить абияку зарубіжну техніку. Перемагає той, кого вирізняє системний підхід і якісний продукт із належним сервісним обслуговуванням. А якого походження при цьому буде якість — вітчизняного чи зарубіжного — для сільгоспвиробника не так уже й важливо.
Міністерству промислової політики висловлюємо щиру подяку за надану аграріям і сільгоспмашинобудівникам можливість почути один одного. Сподіваємося, що такі зустрічі стануть традицією.

Олексій Рижков