Крок назад, два кроки вперед

Держкомстат оприлюднив попередні підсумки сільськогосподарського сезону’2007. Узагальнюючи ці дані, одразу хочеться згадати жарт, який у нашій “найчорноземнішій” державі більше схожий на правду. Бо в нас справді майже завжди врожай збирають менший, ніж попереднього року, але більший, ніж наступного. Але нині, схоже, вийшло ще гірше. Торішній всеукраїнський ужинок зернових, приміром, став найнижчим за останні чотири роки.
А з огляду на кількість площ під озимими та нинішній стан посівів, за прогнозами, новий урожай виявиться щедрішим.

Якщо аналізувати минулий сезон, його можна назвати роком сподівань, що не справдилися. Статистика свідчить: загальний обсяг сільгосппродукції в усіх категоріях господарств за 2007 р., якщо порівнювати з 2006-м, скоротився на 5,6%, зокрема в сільгосппідприємствах — на 4,3, у господарствах населення — на 6,5%. Що хочеться сказати, гортаючи статистичні звіти: всі негаразди — спека, буревії, суховії — не завдали катастрофічної шкоди врожаю — зернових зібрали 29,3 мільйона тонн. Це більш, ніж достатньо для внутрішнього споживання. І все ж виробництво зернових торік скоротилося на 14,5%, зокрема, на 9% за рахунок зниження врожайності.
Але, треба сказати, для сільгоспвиробників, яким удалося виростити й зібрати сільгоспкультури, рік видався прибутковішим за попередні. Адже невисокий вал, збільшення цін на енергоносії, здорожчання аграрної продукції на світовому ринку призвели до значного її подорожчання й у нас. Соняшнику зібрали значно менше, ніж 2006 р. Відповідно, його ціна вже перевищує 3,5 тисячі гривень за тонну. На зернові ціна за рік зросла майже вдвічі. І головною причиною такого стрибка (чи не вперше) став не дефіцит збіжжя, а світові тенденції. Агропродукція там дорожчає, адже на планеті споживання збільшується швидше, ніж виробництво. І навіть якщо б українським виробникам пощастило зібрати врожай на торішньому рівні, вони мали б ще більший зиск. Бо ціна на збіжжя на внутрішньому ринку, незважаючи на його немалі перехідні запаси, пішла вгору. Тепер не так, як було раніше: неврожай — ціна висока, щедро вродило — менша. До кінця року, наслідуючи світові ціни, тонна пшениці третього класу коштувала вже 1400 гривень, а в 2006 р. за неї можна було вторгувати лише 600–800 гривень.
Звісно, через подорожчання зерна й для споживачів ціни на хлібопродукти зростали, але пригальмувати їх вдалося завдяки обмеженню експорту хлібних культур, до якого влітку вдався уряд. Утім, пригальмувати, а не зупинити: борошно, макарони, кондитерські вироби час від часу дорожчають. Впливають на цей процес світові тенденції — чинники, яким не можна запобігти, їх можна хіба що враховувати.
Говорити про те, що хліборобський лан нинішнього року виявиться щедрішим, дають підстави й статистичні дані. Значно зросли посіви під озимими зерновими, в 2,5 раза збільшили їх під ріпаком. Здорожчання сільгоспкультур посприяло зацікавленості в розширенні площ, а в агробізнес з новою силою потяглися структури, здатні вкладати гроші в АПК. Прогнозують, у разі сприятливих погодних умов, урожай зернових може перевищити 40 мільйонів тонн.
З ноу-хау нинішнього року: планується, що сільгоспвиробники “платитимуть” за держпідтримку. Якщо, наприклад, господарство одержить дотацію на свої посіви, воно зобов’язане буде продати врожай Аграрному фонду. Про це йдеться у проекті порядку використання коштів, передбачених Держбюджетом для підтримки виробництва продукції рослинництва. Така пропозиція є цілком логічною, адже сіяти сільгоспкультури стало вигідно. А досі ці гроші йшли в землю наче в пісок: аграрії за них державі нічого не були винні. Можна порахувати: торік майже мільярд державних гривень пішло на підтримку продукції рослинництва. За ці кошти країна могла б отримати мільйон тонн пшениці, якщо рахувати по 1000 гривень за тонну. Водночас торік Аграрному фонду було доручено сформувати резерв у 710 тисяч тонн продовольчого зерна врожаю’2007. Але навіть з урахуванням перехідних запасів фонд із завданням не впорався. Хоча й платив за збіжжя досить пристойно. Так, жито третього класу наприкінці року купував за 1070, пшеницю третього класу брав майже за 1400 гривень.
І все ж, попри те, що дотаційні кошти осідають невідомо де, держава має їх сплачувати, аби скоригувати посівні площі й отримати таким чином потрібні для країни культури. Адже якщо не зацікавити аграріїв гривнею, є ризик, що більшість площ буде засіяно, приміром, кукурудзою. “Королева ланів” дає чи не вдвічі більший урожай, ніж ранні зернові, а коштує майже так само. Тому на озиму пшеницю та жито планується підтримка по 100 гривень на гектар, на ярі — від 50 до 220 залежно від культури. Під льон і коноплі — 640 гривень за гектар. Уперше пропонується дотація на цукрові буряки — 550 гривень за гектар посівів. Надаватимуть таку підтримку сільгосппідприємствам — юридичним особам (окрім тих, що визнані банкрутами або проти яких порушено справу про банкрутство), чия заборгованість перед Державним чи місцевими бюджетами та Пенсійним фондом не перевищує півроку. Незважаючи на ці застереження, шлях тут до зловживань відшукати можна. Так, у “солодкій” галузі за розподіл дотаційних грошей “під себе” мають можливість активно взятися цукрозаводи. Аргументи такі: вони замовники буряків, отже, їм і вирішувати, кого з сільгоспвиробників підтримувати. Зважаючи на те, що майже всі цукроварні мають підконтрольні бурякосійні господарства, не важко спрогнозувати, куди потечуть дотації. І все ж, попри негативи, саме за рахунок дотацій у “солодкій” галузі можна спробувати забезпечити площі під буряками, достатні для виробництва цукру для внутрішнього споживання. Адже, якщо порівняти з позаминулим роком, вони скоротилися майже на 200 тис. гектарів.
У цілому ж, підсумовуючи рік у рослинництві, можна зазначити, що вітчизняне сільськогосподарське виробництво виявилося доволі життєздатним, хоча цього не можна сказати про окремі підприємства, і навіть, цілі райони. Та, здебільшого, воно було конкурентне насамперед за рахунок зростання цін на харчі.
Тепер щодо тваринництва. Ситуація тут не така оптимістична. Хоча виробництво м’яса збільшилося, але значною мірою це сталося за рахунок зменшення поголів’я ВРХ. З огляду на те, що скорочення щороку сягає майже 10%, постає питання: кого різатимуть далі? Понад 78% корів утримують сьогодні в індивідуальному секторі. Якщо й надалі їх планомірно вирізатимуть, наша молочна промисловість у перспективі взагалі залишиться без сировини. Тому в магазинах і далі варто очікувати подорожчання яловичини, свинини, молока та молокопродуктів. Навряд чи варто сподіватися, що після вступу нашої країни в СОТ ситуація поліпшиться за рахунок імпорту. Адже в окремих фінансово потужних зарубіжних країнах уже спостерігається дефіцит якісної тваринницької продукції. 

Галина Квітка