Саранові комахи - крилата небезпеку під контролем

При­чи­ни спа­лахів чи­сель­ності са­ра­но­вих різної си­ли до­с­ко­на­ло не вив­чені внаслідок їхньої ба­га­то­фак­тор­ності. Відо­мо ба­га­то те­орій ди­наміки чи­сель­ності ко­мах. За однією із них ос­нов­ною при­чи­ною циклічності ма­со­вих розмно­жень ко­мах є зміна со­няч­ної ак­тив­ності, яка впли­ває на цир­ку­ляцію ат­мо­сфе­ри і на зміни ре­жи­му по­го­ди. Зв’язок кліма­тич­них змін і ма­со­вих розмно­жень са­ра­но­вих вста­нов­ле­но дав­но, але точність дов­го­ст­ро­ко­вих ме­те­о­ро­логічних про­гнозів прак­тич­но не дає мож­ли­вості ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти цю за­лежність.

Після ма­со­во­го розмно­жен­ня са­ра­но­вих в Ук­раїні, яке відбу­лось 1923–1926 рр., і до по­чат­ку 1970-х років до­сяг­нен­ня хімічно­го ме­то­ду за­хи­с­ту на фоні тим­ча­со­во­го при­род­но­го зни­жен­ня чи­сель­ності цих ко­мах у їхніх ос­нов­них ре­зер­ваціях ство­ри­ли ілюзію то­го, що са­ра­но­ва про­бле­ма «прак­тич­но виріше­на», а най­не­без­печніші ви­ди три­ма­ють під кон­тро­лем на рівні «гос­по­дарсь­ко-нешкідли­во­го ста­ну». З ог­ля­ду на це са­ра­нові в Ук­раїні бу­ло ви­ве­де­но зі спи­с­ку шкідників сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур. Од­нак на­ступні де­ся­тиліття по­ка­за­ли пе­ред­часність подібних твер­д­жень — са­ра­нові все ще за­ли­ша­ють­ся по­тенційною за­гро­зою для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. По­слаб­лен­ня ува­ги до про­бле­ми при­зве­ло до то­го, що в період спа­ла­ху чи­сель­ності са­ра­но­вих із ут­во­рен­ням куліг у півден­но­му регіоні Ук­раїни у 1995–1997 рр. служ­би за­хи­с­ту рос­лин не змог­ли по­пе­ре­ди­ти ри­зи­ки на­леж­ним чи­ном.

На сьо­годні в нашій країні спа­ла­хи са­ра­но­вих вне­се­но до пе­реліку над­зви­чай­них си­ту­ацій (18; Дер­жав­ний кла­сифіка­тор над­зви­чай­них си­ту­ацій ДК 019–2001). Із 1996 р. на­уковці Інсти­ту­ту за­хи­с­ту рос­лин НА­АН про­во­дять досліджен­ня ком­плек­су са­ра­но­вих на те­ри­торії Ук­раїни, у ре­зуль­таті яких бу­ло ви­яв­ле­но і виз­на­че­но 22 ви­ди са­ра­но­вих, які на­ле­жать до підро­дин Acridinae, Oedipodinae, Catantopinae, Acridiinae. Вста­нов­ле­но, що струк­ту­ра ви­до­во­го скла­ду уг­ру­по­ван­ня са­ра­но­вих (ча­ст­ка ок­ре­мих видів у по­пу­ляціях са­ра­но­вих) мінли­ва і за­ле­жить від ба­га­ть­ох фак­торів, зо­к­ре­ма від особ­ли­во­с­тей біото­пу (стації), гідро­термічних умов і рівня чи­сель­ності шкідників.

Порівняль­ний аналіз ре­зуль­татів кар­ту­ван­ня во­гнищ са­ра­но­вих в Ук­раїні та зон за ізо­тер­ма­ми свідчить про те, що мак­си­маль­на чи­сельність са­ра­но­вих у во­гни­щах рівноз­нач­на такій у зо­нах, де су­ма ак­тив­них тем­пе­ра­тур по­над 50°С ста­но­вить 3000°С і більше.

Так, найбільшу чи­сельність са­ра­но­вих в Ук­раїні реєстру­ють у півден­них та півден­но-східних об­ла­с­тях При­чор­но­мор’я: Хер­сонській, За­порізькій, До­нецькій, Лу­ганській та в АР Крим. Са­ме в цих об­ла­с­тях су­ма ак­тив­них тем­пе­ра­тур (> 50°С) пе­ре­ви­щує 3000°С. Рівень по­ши­рен­ня во­гнищ са­ра­но­вих та­кож ду­же подібний до та­ко­го в регіонах Ук­раїни, де тем­пе­ра­ту­ра по­верхні землі влітку ста­но­вить 28…33°С. В об­ла­с­тях, мак­си­маль­но за­без­пе­че­них теп­лом влітку, ви­яв­ля­ють та­кож значні площі, за­се­лені яй­це­клад­ка­ми (во­роч­ка­ми) са­ра­но­вих.

Періодичні ма­сові розмно­жен­ня знач­ної шко­до­чин­ності, із гос­по­дарсь­ко відчут­ни­ми збит­ка­ми, вла­с­тиві стад­ним ви­дам са­ра­но­вих. Ко­ма­хи стад­них видів здатні пе­ре­бу­ва­ти у двох мор­фо-фізіологічних фор­мах — по­оди­нокій та стадній фа­зах. Транс­фор­мація по­пу­ляції ко­мах із по­оди­но­кої у стад­ну фа­зу відбу­вається внаслідок збільшен­ня їхньої щільності за спри­ят­ли­вих еко­логічних чин­ників. Вод­но­час відбу­ва­ють­ся помітні зміни у мор­фо­логії, фізіології та по­ведінці ко­мах. Су­купність осо­бин од­но­го ви­ду по­чи­нає по­во­ди­ти се­бе як єди­ний ор­ганізм, яко­му при­та­манні над­зви­чай­на не­на­жер­ливість та міграційна ак­тивність. Стадні ви­ди са­ра­но­вих у про­цесі роз­вит­ку спро­можні ут­во­рю­ва­ти куліги ли­чи­нок (тим­ча­сові скуп­чен­ня) або зграї іма­го.

По­тенційно най­не­без­печніші се­ред са­ра­но­вих Ук­раїни стадні ви­ди шкідни­ка, зо­к­ре­ма італійська са­ра­на (прус) і пе­релітна (азійська).  Шкідни­ки роз­ви­ва­лись на не­ор­них зем­лях, узбіччях доріг, па­со­ви­щах та лу­ках, біля зро­шу­валь­них ка­налів і си­с­тем та лісо­смуг, по­де­ку­ди у посівах ба­га­торічних трав, сої, про­сап­них і зер­но­вих куль­тур. Ча­ст­ка італійсько­го пру­са в уг­ру­по­ванні са­ра­но­вих ста­но­ви­ла 3–5%, де­що більше на пе­ре­ло­гах — до 7%. Тен­денція до підви­щен­ня чи­сель­ності са­ра­но­вих, зо­к­ре­ма особ­ли­во не­без­печ­но­го італійсько­го пру­са, що обу­мов­ле­но при­та­ман­ною циклічністю ди­наміки роз­вит­ку по­пу­ляцій, стри­му­ва­ла­ся не­спри­ят­ли­ви­ми гідро­термічни­ми умо­ва­ми у період відро­д­жен­ня і роз­вит­ку мо­лод­ших віків шкідни­ка впро­довж 2008–2013 рр., а та­кож ано­маль­но ви­со­ки­ми тем­пе­ра­ту­ра­ми повітря і на по­верхні грун­ту в період відкла­дан­ня яй­це­кла­док са­ра­но­ви­ми у липні — серпні, що не­га­тив­но відби­ва­ло­ся на стані по­пу­ляцій са­ра­но­вих на­ступ­ни­ми ро­ка­ми.

У період вегетації культур у 2013 р. у всіх регіонах реєстру­ва­ли не­ви­со­ку чи­сельність са­ра­но­вих, що обу­мов­ле­но, перш за все, впли­вом не­спри­ят­ли­вих по­год­них умов на вип­ло­д­жен­ня і по­даль­ший роз­ви­ток цих ко­мах. Так, у Сте­пу, який є зо­ною по­тенційної за­гро­зи ма­со­во­го розмно­жен­ня стад­них видів, ГТК (гідро­термічний ко­ефіцієнт) дорівню­вав 0,9, що пе­ре­ви­щу­вав оп­ти­маль­ний (0,5–0,7) для роз­вит­ку італійсько­го пру­са, а СЕТ (сума ефективних температур по­над 10°С) ста­но­ви­ла 1589°С за оп­ти­маль­ної 2550…2700°С. Се­ред­ня чи­сельність са­ра­но­вих — 2 екз./м2. У ло­каль­них осе­ред­ках на не­ор­них зем­лях кількість шкідників ся­га­ла 8–10 екз./м2 (До­нець­ка, Хер­сонсь­ка, Ми­ко­лаївська, Київ­сь­ка, Сумсь­ка обл.), у Лу­ганській та За­­по­різькій об­ла­с­тях — 14–18 екз./м2. Пе­­релітну (азійську) са­ра­ну, як і в ми­нулі ро­ки, ви­яв­ля­ли в уг­ру­по­ванні са­ра­но­вих у низці півден­них об­ла­с­тей.

Най­за­се­леніші площі — у За­по­різь­кій (27,8 тис. га), Лу­ганській (17), Одеській (6), Ми­ко­лаївській (2,6 тис. га) областях. Ма­со­во­го розмно­жен­ня цих шкідників у по­точ­но­му році не очікується. Од­нак, бе­ру­чи до ува­ги здатність са­ра­но­вих, зо­к­ре­ма стад­них видів, до осе­ред­ко­во­го роз­вит­ку, за спри­ят­ли­вих гідро­термічних фак­торів у період відро­д­жен­ня ли­чи­нок мож­ли­ве осе­ред­ко­ве підви­щен­ня чи­сель­ності італійсько­го пру­са у Сте­пу і Східно­му Лісо­сте­пу. За­ли­шається за­гро­за підви­щен­ня чи­сель­ності пе­релітної азійської са­ра­ни у місцях її ло­калізації та фор­му­ван­ня но­вих осе­редків розмно­жен­ня, що по­тре­бує постійно­го моніто­рин­гу місце­вих по­пу­ляцій цьо­го шкідни­ка у півден­но­му регіоні.

За­хо­ди за­побіган­ня спа­ла­хам чи­сель­ності са­ра­но­вих

Прус, або са­ра­на італійська, в Ук­раїні зустрічається по­всюд­но. Чітких відмінно­с­тей за­барв­лен­ня або мор­фо­логічних оз­нак між стад­ною і по­оди­но­кою фа­за­ми італійсько­го пру­са не­має. У ціло­му до­рослі осо­би­ни стад­ної фа­зи де­що більші за розміра­ми, а їхні над­крил­ля і кри­ла довші, ніж у пред­став­ників по­оди­но­кої фор­ми. Для то­го, щоб виз­на­чи­ти фа­зу тієї або іншої осо­би­ни пру­са (стад­ну або по­оди­но­ку), ви­ко­ри­с­то­ву­ють спеціальні по­каз­ни­ки:

— індекс відно­шен­ня до­вжи­ни над­крил до до­вжи­ни зад­нь­о­го стег­на: в осо­бин по­оди­но­кої фа­зи ве­ли­чи­на цьо­го по­каз­ни­ка не пе­ре­ви­щує 1,40 у са­миць, 1,42 — у самців; ти­пові стадні осо­би­ни ха­рак­те­ри­зу­ють­ся більшим індек­сом: 1,60 — са­миці і 1,625 — самці;

— ве­ли­чи­на за­хо­д­жен­ня над­крил за вер­ши­ну задніх сте­гон: як­що цей відти­нок ста­но­вить у самців більше 3,6, а у са­миць — по­над 4,7 мм, то ця осо­би­на на­ле­жить до стад­них. Як­що ж він мен­ший ніж 1,9 мм у самців і 2,2 — у са­миць, то це пред­став­ник по­оди­но­кої фа­зи.

Про­тя­гом ро­ку прус та інші са­ра­нові ут­во­рю­ють I по­коління. Відкла­дан­ня пру­сом яєць у ку­буш­ках по­чи­нається у другій по­ло­вині літа (ли­пень), че­рез один-два тижні після па­ру­ван­ня, і три­ває до ве­рес­ня. Во­роч­ки із яй­ця­ми розміщу­ють­ся у по­верх­не­во­му шарі пух­ко­го грун­ту на гли­бині 2–5 см. Яй­ця в ку­буш­ках зи­му­ють.

У сте­по­вих об­ла­с­тях Ук­раїни відро­д­жен­ня ли­чи­нок пру­са по­чи­нається із се­ре­ди­ни трав­ня (+10 днів) і три­ває до се­ре­ди­ни черв­ня, тоб­то цей термін не­ста­лий і мо­же бу­ти по­до­вже­ним. Ма­со­вий вихід ли­чи­нок на по­верх­ню грун­ту відбу­вається, ко­ли він прогрівається до 23°С. Бу­ває й та­ке, що на тих са­мих ділян­ках на по­чат­ку лип­ня мож­на по­ба­чи­ти ли­чи­нок пру­са, що тільки відро­д­жу­ють­ся, тоді як ос­нов­на їхня ма­са відро­ди­лась ще у травні.
Ли­чин­ки ма­ють п’ять віків, роз­ви­ва­ють­ся від 30 до 45, іноді до 50 днів. У третій де­каді черв­ня відбу­вається ос­таннє ли­нян­ня, ли­чин­ки ок­ри­лю­ють­ся, пе­ре­тво­рю­ють­ся на до­рос­лу ко­ма­ху (іма­го). Че­рез 6–15 днів після ок­ри­лен­ня по­чи­нається їхнє па­ру­ван­ня.

Ха­рак­тер­на зо­на меш­кан­ня для італійсько­го пру­са — по­ли­но­во-зла­ко­вий степ і по­ли­нові напівпу­с­телі, але во­гни­ща підви­ще­ної чи­сель­ності зустріча­ють­ся і в Лісо­сте­пу Ук­раїни, де він зай­має га­ля­ви­ни, узлісся. В луч­них сте­пах за­се­ляє «сте­пові» ділян­ки з по­ли­на­ми і зла­ка­ми: тон­ко­но­гом і ко­ви­лою; по­ли­но­ви­ща зі спо­ри­шем і ко­ви­лою; тип­ча­ко­во-по­ли­нові за­рості, за­рості сви­но­рию. Шкідник відро­д­жується на цілині, пе­ре­ло­гах, у ярах і вздовж доріг. Стації, що не за­се­ля­ють­ся пру­сом в аре­алі, — за­ливні лу­ки та густі за­рості гігрофільної рос­лин­ності на грун­тах над­лиш­ко­во­го зво­ло­жен­ня, со­лон­ча­ки, щільні важкі грун­ти та свіжо­зо­рані по­ля, а та­кож ділян­ки зі зла­ко­вим фо­ном. Набір стацій, що оби­рає прус, роз­ши­рюється за­вдя­ки по­яві до­дат­ко­вих місць меш­кан­ня шкідни­ка, що з’яв­ля­ють­ся внаслідок с.-г. діяль­ності лю­ди­ни, тоб­то посівів, пе­ре­ло­го­вих зе­мель різних віків, а та­кож па­со­вищ, ви­гонів і то­лок.

Пе­релітної са­ра­ни в Ук­раїні є два підви­ди (се­ред­нь­о­русь­ка та азійська), меш­ка­ють во­ни пе­ре­важ­но у за­пла­вах річок Дес­ни, Дністра, Дніпра, Пру­та. На­весні після відро­д­жен­ня шкідник жи­вить­ся пирієм та війни­ком, на­далі — тро­с­ти­ною.

Стад­на й по­оди­но­ка фа­зи різнять­ся між со­бою більш ви­ра­же­но, ніж у пру­са.

Стад­на фа­за:
се­редній кіль пе­ред­нь­о­с­пин­ки низь­кий пря­мий або де­що увігну­тий. До­в­жи­на задніх сте­гон ста­но­вить мен­ше по­ло­ви­ни до­вжи­ни над­крил­ля. За­­барв­лен­ня ли­чи­нок стар­ших віків —ком­­­­­­бі­нація чор­но­го й оран­же­во­го ко­ль­о­­рів, ли­чин­ки 1–2-го віків сіру­ва­то-чор­но­го ко­ль­о­ру.

По­оди­но­ка фа­за:
се­редній кіль пе­ред­нь­о­с­пин­ки ви­со­кий ду­го­подібний, до­вжи­на задніх сте­гон ста­но­вить по­над по­ло­ви­ну до­вжи­ни над­кри­ла. Ли­чин­ки ма­ють різне за­барв­лен­ня, за­зви­чай од­но­колірне — сіре, зе­ле­не, жов­те, бу­ре.

Ма­со­ве розмно­жен­ня азійської са­ра­ни та­кож має ви­ра­же­ну ритмічність — відповідно до рит­му со­няч­ної ак­тив­ності: по­ча­ток — на мак­си­мумі, зро­с­тан­ня — на спаді со­няч­ної ак­тив­ності, спа­лах чи­сель­ності — на мінімумі со­няч­ної ак­тив­ності і після цьо­го — різкий спад чи­сель­ності.

Розмно­жен­ня азійської са­ра­ни на­пря­му за­ле­жить і від гідро­термічно­го ре­жи­му місць меш­кан­ня шкідни­ка. Підви­ще­на во­логість та низькі тем­пе­ра­ту­ри мо­жуть різко зни­зи­ти чи­сельність азійської са­ра­ни, а теп­ла та су­ха по­го­да сприяє її збільшен­ню і спа­ла­хам ма­со­во­го розмно­жен­ня. Важ­ли­ву роль у кількісних змінах цьо­го шкідни­ка грає вод­ний ре­жим у місцях його гнізди­лищ. Як пра­ви­ло, мінімаль­ний рівень чи­сель­ності — у періоди підви­щен­ня рівня во­ди (за­топ­лю­ють­ся ве­ликі те­ри­торії із гнізди­ли­ща­ми азійської са­ра­ни).

Ко­ли рівень во­ди по­чи­нає па­да­ти, її кількість різко збільшується, і при­близ­но на дру­гий рік мо­жуть з’яви­ти­ся перші куліги і са­ра­нові ста­да. Слід вра­хо­ву­ва­ти і період на­стан­ня па­водків. Так, осінні, зи­мові та літні пізні па­вод­ки (після ма­со­во­го відро­д­жен­ня са­ра­ни) за­зви­чай не впли­ва­ють на її чи­сельність. Ко­рот­ко­часні вес­няні — сти­му­лю­ють відро­д­жен­ня шкідни­ка. Ви­со­ко­водні і по­до­вжені па­вод­ки, особ­ли­во як­що во­ни по­ча­лись не­за­дов­го до відро­д­жен­ня ли­чи­нок (са­ра­на відро­д­жується пізніше і не всти­гає до­сяг­ну­ти ста­те­вої зрілості — не за­ли­шає по­том­ст­ва), не­га­тив­но впли­ва­ють на роз­ви­ток са­ра­но­вих.

Ви­со­кий ри­зик ма­со­во­го розмно­жен­ня італійсько­го пру­са — на мінімумі со­няч­ної ак­тив­ності, за по­вто­рен­ня впро­довж двох-трьох років та­ких умов: СЕТ — по­над 1400°С, кількість днів із тем­пе­ра­ту­рою по­над 15°С – 130, кількість опадів у теп­лий період ро­ку — 200–300 мм, ГТК — 0,7–0,5 та ниж­че.

За­хо­ди за­хи­с­ту від саранових

Зміна фак­торів се­ре­до­ви­ща у не­спри­ят­ли­вий для роз­вит­ку са­ра­но­вих бік — ос­нов­ний шлях кар­ди­наль­но­го вирішен­ня про­бле­ми зни­жен­ня чи­сель­ності цих ду­же не­без­печ­них для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва шкідників до без­печ­но­го рівня. З цією ме­тою в осе­ред­ках розмно­жен­ня італійсько­го пру­са та не­стад­них са­ра­но­вих ре­ко­мен­до­ва­но про­во­ди­ти оран­ку пу­с­тищ і пе­ре­ло­го­вих зе­мель, ви­ни­щен­ня меж, що є ре­зер­ва­то­ра­ми са­ра­но­вих; зби­ран­ня вро­жаю ба­га­торічних трав у стислі стро­ки, ви­ко­ри­с­тан­ня всьо­го ком­плек­су аг­ро­технічних за­ходів, що за­без­пе­чу­ють по­яву друж­них і незрідже­них посівів. На пе­ре­ло­гах та зрідже­них посівах із ви­со­кою щільністю ку­бу­шок вда­ють­ся до гли­бо­кої по­ли­це­вої оран­ки за­для пе­реміщен­ня яй­це­кла­док шкідни­ка на по­верх­ню грун­ту чи за­сто­со­ву­ють оран­ку з од­но­ча­сним бо­ро­ну­ван­ням, що змен­шує груд­ку­ватість грун­то­вої по­верхні і не­га­тив­но впли­ває на ви­жи­ваність ли­чи­нок. Ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють відтво­рен­ня сіно­жа­тей і па­со­вищ шля­хом підсіван­ня трав, вне­сен­ня до­б­рив, упо­ряд­ко­ва­не ви­па­сан­ня тва­рин, зро­шен­ня, за­вод­нен­ня та ін., спря­мо­ва­не на віднов­лен­ня гу­с­то­го тра­во­стою.

Для своєчас­но­го ви­яв­лен­ня і зни­щен­ня осе­редків із ви­со­кою чи­се­ль­ністю са­ра­ни слід по­чи­на­ю­чи із 1 де­ка­ди трав­ня про­во­ди­ти об­сте­жен­ня не­ор­них зе­мель, ви­пасів, ба­га­торічних трав, лісо­смуг та діля­нок, де торік спо­с­теріга­ли ве­ли­ку чи­сельність са­ра­но­вих. Крім ме­то­ду пря­мо­го підра­хун­ку на 1 м2, ви­яв­лен­ня та облік ли­чи­нок у період відро­д­жен­ня доцільно про­во­ди­ти з до­­по­мо­гою ящи­ка Пет­лю­ка та при­ст­рою для обліку ко­мах, що стри­ба­ють (пло­ща йо­го ос­но­ви — 0,1 м2). Для обліку ли­чи­нок стар­ших віків та ок­ри­ле­них осо­бин за чи­сель­ності мен­ше 1 екз./м2 доцільно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти тран­сек­таль­ний ме­тод. За цим ме­то­дом, про­хо­дя­чи об­сте­жу­ва­ною ділян­кою, вра­хо­ву­ють са­ра­но­вих, що ви­с­т­риб­ну­ли на мар­ш­руті за­вдовжки 100 м і за­вшир­ш­ки 1 м.

Ре­зуль­та­ти обліку роз­ра­хо­ву­ють за фор­му­лою:

А = 0,04хВ, де:

А — чи­сельність са­ра­но­вих на 1 м2, екз.; В — кількість са­ра­но­вих на мар­ш­руті за­вдовжки 100 м, екз.; 0,04 — ко­ефі­цієнт.

Під час ма­со­во­го розмно­жен­ня са­ра­но­вих го­ло­вну ува­гу слід приділя­ти виз­на­чен­ню за­се­ле­них площ.За­хист посівів від са­ра­но­вих по­чи­на­ють за ма­со­вої по­яви ли­чи­нок 1-го віку. Ос­нов­ну ма­су ли­чи­нок стад­них са­ра­но­вих слід ліквіду­ва­ти до закінчен­ня їхньо­го роз­вит­ку у 3–4-­му, а не­стад­них видів — у ос­тан­нь­о­му віці. Слід за­ува­жи­ти, що третя де­ка­да трав­ня — перша де­ка­да черв­ня є оп­ти­маль­ним періодом за­сто­су­ван­ня хімічних за­собів за­хи­с­ту. В цей час уг­ру­по­ван­ня са­ра­но­вих пред­став­ле­но ли­чин­ка­ми мо­лод­ших віків, у яких ма­ла міграційна ак­тивність, що сприяє ефек­тив­ності та еко­номічності за­хис­них за­ходів.

Ме­то­ди об­роб­ки за­се­ле­них діля­нок хімічни­ми пре­па­ра­та­ми за­ле­жать від кон­крет­них умов. Ви­ко­ри­с­то­ву­ють як суцільні авіаційні і на­земні об­роб­ки, так і край­ові (на­вко­ло посівів), ло­кальні — у місцях ви­со­кої кон­цен­т­рації шкідників (куліги, зграї) і бар’єрні (на шля­ху міграції ли­чи­нок).

У фазі на­ро­с­тан­ня чи­сель­ності са­ра­но­вих ре­ко­мен­до­вані ло­кальні об­роб­ки пре­па­ра­та­ми. Суцільні об­роб­ки слід про­во­ди­ти ли­ше в місцях ви­со­кої чи­сель­ності ли­чи­нок. У період піка чи­сель­ності са­ра­но­вих при­пу­с­ти­мо про­во­ди­ти суцільні об­роб­ки, але, перш за все, в аг­ро­це­но­зах і на при­лег­лих до них ділян­ках. Під час об­роб­ки куліги, що ру­хається, слід об­роб­ля­ти не тільки пло­щу, яка фак­тич­но зай­ня­та нею, але й по­пе­ре­ду, по­чи­на­ю­чи об­роб­ку за 200–300 м від го­ло­ви куліги й охоп­лю­ю­чи пло­щу за ши­ри­ною, що дорівнює ши­рині фрон­ту куліги.

За ве­ли­ких розмірів за­се­ле­них діля­нок і за бра­ком ча­су або інсек­ти­цидів, при­зна­че­них для суцільної об­роб­ки, ви­ко­ри­с­то­ву­ють стрічкові об­роб­ки (сму­гові). Ши­ри­на об­роб­лю­ва­них смуг та не­об­роб­ле­них проміжків між ни­ми не має пе­ре­ви­щу­ва­ти 40–50 м. Кінці об­роб­ле­них смуг з’єдну­ють за­галь­ною об­роб­ле­ною сму­гою, ут­во­рю­ю­чи та­ким чи­ном за­мк­ну­ту ме­ре­жу.

Щоб не до­пу­с­ти­ти са­ра­ну на посіви, мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти за­хисні сму­ги на­вко­ло за­хи­щу­ва­ної ділян­ки або з то­го бо­ку, звідки шкідник мо­же мігру­ва­ти на посів. Спо­чат­ку об­роб­ля­ють сму­гу за­вшир­ш­ки 20–50 м (за гу­с­то­го тра­во­стою) або 100–120 м (за зрідже­ної рос­лин­ності), а потім усю пло­щу, за­се­ле­ну са­ра­ною. Об­роб­ку слід ве­с­ти у на­прям­ку, про­ти­леж­но­му посіву, що за­хи­ща­ють.

Хімічні об­роб­ки про­во­дять за чи­сель­ності ли­чи­нок: італійсько­го пру­са — 2–5, не­стад­них са­ра­но­вих — 10–15 екз./м2. Об­роб­ки потрібно встиг­ну­ти закінчи­ти до по­чат­ку ок­ри­лен­ня са­ра­но­вих.

В. Чай­ка, О. Бак­ла­но­ва, Т. Не­ве­ровсь­ка, Інсти­тут захисту рослин НА­АН