Бо­р у ви­ро­щу­ван­ні сої

Цей мікро­е­ле­мент сприяє ефек­тивнішо­му ви­ко­ри­с­тан­ню кальцію та по­си­лює ут­во­рен­ня буль­бо­чок на ко­ре­нях бо­бо­вих. Та­кож ча­с­то ігно­ру­ють те, що бор потрібен рос­ли­нам про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації, адже са­ме він ре­гу­лює син­тез і транс­порт вуг­ле­водів, рос­то­вих ре­чо­вин та ас­корбіно­вої кис­ло­ти від ли­с­тя до ор­ганів пло­до­но­шен­ня й коріння. За­вдя­ки йо­му рос­ли­ни раніше зацвіта­ють і да­ють насіння, до того ж насіннєва про­дук­тивність різ­ко підви­щується. А ще бор зміцнює рос­ли­ни — рівень ура­жен­ня хво­ро­ба­ми від­чут­но зни­жується. Жо­ден із про­цесів об­­міну ре­чо­вин не відбу­вається без участі цьо­го життєво зна­чи­мо­го для рос­лин мікро­е­ле­мен­та.

Бор, ана­логічно калію, прак­тич­но не ре­у­тилізується в рос­ли­нах. Тоб­то він не зда­тен пе­ре­роз­поділя­ти­ся між ста­ри­ми та мо­ло­ди­ми ор­га­на­ми. Перші, нижні, ли­ст­ки не відда­ють за­оща­д­же­ний та на­ко­пи­че­ний бор верхнім, мо­ло­дим, а та­кож він не над­хо­дить до то­чок рос­ту. Найбільш яв­но та ак­тив­но брак цьо­го еле­мен­та про­яв­ляється са­ме у верхніх яру­сах рос­ли­ни. Най­частіше не­ста­ча бо­ру спо­с­терігається на кар­бо­нат­них, за­бо­ло­че­них, а та­кож про­вап­но­ва­них ґрун­тах, по­си­люється за умов по­су­хи та надмірно­го вне­сен­ня азот­них до­б­рив чи вап­на. 

У ґрунті бор містить­ся в різних спо­лу­ках, ступінь до­ступ­ності яких для рос­лин і мікро­ор­ганізмів не­од­на­ко­вий. Рос­ли­ни мо­жуть за­сво­ю­ва­ти бор із йо­го во­до­роз­чин­них спо­лук та та­ких, що здатні роз­чи­ня­ти­ся в слаб­ких кис­ло­тах. На ру­хомість бо­ру в ґрунті не­га­тив­но впли­ває вап­ну­ван­ня. Вап­ня­кові до­б­ри­ва, що містять CaCO₃, змен­шу­ють ґрун­то­вий уміст во­до­роз­чин­но­го бо­ру, тоді як пи­ло­подібна слан­це­ва зо­ла, що скла­дається пе­ре­важ­но з CaO, підви­щує йо­го фіксацію за­вдя­ки руй­ну­ван­ню міне­раль­них та ор­ганічних спо­лук бо­ру. Про­те в ос­тан­нь­о­му ви­пад­ку спо­с­тері­гає­ть­ся ви­ми­ван­ня з ґрун­ту роз­чин­них йо­го спо­лук. От­же, в про­вап­но­ва­них кис­лих ґрун­тах містить­ся ду­же ма­ло во­до­роз­чин­но­го бо­ру, то­му во­ни по­тре­бу­ють вне­сен­ня бор­них до­б­рив. 

Роз­чинні фор­ми бо­ру лег­ко­до­с­тупні для рос­лин. За­своєння цьо­го мікро­е­ле­мен­та корінням відбу­вається в декілька етапів (від трьох до ше­с­ти стадій про­це­су) і виз­на­чається, го­ло­вним чи­ном, пе­ре­не­сен­ням во­ди в коріння. То­му по­гли­нан­ня еле­мен­та про­порційне до йо­го кон­цен­т­рації у ґрун­то­во­му роз­чині та інтен­сив­ності йо­го по­то­ку.

Одним із най­важ­ливіших фак­торів, що впли­ва­ють на біологічну до­ступність бо­ру для рос­лин, є pH ґрунтів. Най­ниж­чий ко­ефіцієнт ру­хо­мості бо­ру спо­с­терігається за pH — 7. У луж­них ґрун­тах до­ступність мікро­е­ле­мен­та зро­с­тає з підви­щен­ням pH. По­гли­нан­ня бо­ру за­ле­жить від тем­пе­ра­ту­ри й збільшується за теп­лої по­го­ди.

Для бо­ру ха­рак­тер­ним є нерівномірний роз­поділ йо­го рос­ли­ною: він більшою мірою на­ко­пи­чується в ли­ст­ках, бу­то­нах, квітках, втім, ос­нов­не міс­­це йо­го ло­калізації — пи­лок, за­­в’язь, ти­­чин­ки. Мен­шу кількість бо­ру містить коріння й ду­же ма­ло — стеб­ла. У ли­ст­ку найбільше бо­ру — у ли­ст­ко­вих пла­с­тин­ках, тоді як па­ренхіма та су­дин­но-во­лок­нисті пуч­ки не ха­рак­те­ри­зу­ють­ся як аре­а­ли йо­го ло­калізації. Бор, як уже зга­ду­ва­лось, не зда­тен до ре­у­тилізації, од­нак, за­вдя­ки пе­ремі­щен­ню кси­ле­мою, на­ко­пи­чується в ста­рих ли­ст­ках, до того ж най­ви­щий йо­го вміст — по їхніх кра­ях.

Функції бору пов’язані з та­ки­ми ос­нов­ни­ми про­це­са­ми, як:

• ме­та­болізм вуг­ле­водів і транс­пор­ту­ван­ня цукрів рос­лин­ни­ми мем­б­ра­на­ми;
• син­тез нук­леїно­вих кис­лот (ДНК і РНК) та фіто­гор­монів;
• ут­во­рен­ня клітин­них стінок;
• роз­ви­ток рос­лин­них тка­нин (пе­ред­ба­чається участь йо­го як аген­та транс­пор­ту­ван­ня).

Низь­ка за­без­пе­ченість рос­лин бо­­ром зу­мов­лює по­ру­шен­ня ана­томіч­ної бу­до­ви рос­лин, слаб­кий роз­ви­ток кси­ле­ми, ро­з­д­роб­леність фло­е­ми ос­нов­ної па­ренхіми й де­ге­не­рацію камбію. Ко­ре­не­ва си­с­те­ма роз­ви­вається сла­бо, ура­жується гни­ля­ми, бак­теріозом та інши­ми ко­ре­не­ви­ми хво­ро­ба­ми.

Для більшості ґрунтів бор — дефі­цит­­ний еле­мент, і для де­я­ких видів рос­лин ха­рак­терні йо­го гло­бальні про­яви. Бор­не го­ло­ду­ван­ня для низ­ки с.-г. куль­тур, на­при­клад цу­к­ро­вих та кор­мо­вих бу­ряків, се­ле­ри, со­­няш­ни­ку, бо­бо­вих (особ­ли­во сої), а із са­до­вих — для яб­­лунь — пред­мет го­ло­вно­го бо­лю аг­ро­но­мів і садівників. З-поміж спе­цифічних симп­томів не­стачі бо­­­ру пер­ши­ми про­яв­ля­ють­ся галь­му­ван­ня й не­нор­маль­ний роз­ви­ток то­чок рос­ту, бла­кит­но-зе­ле­не за­барв­лен­ня мо­ло­до­го ли­с­тя й по­­гіршен­ня ут­во­рен­ня плодів. Візу­аль­но спо­с­те­рі­гається де­я­ка схожість симп­томів дефі­ци­ту бо­ру й ре­акції рос­лин на їхню об­­роб­ку гор­мо­на­ми рос­ту, на­при­клад, аук­си­ном або гібе­реліно­вою кис­ло­тою.

Аналізи вмісту во­до­роз­чин­но­го бо­ру в ґрун­тах і рос­лин­них тка­ни­нах до­по­ма­га­ють діаг­но­с­ту­ва­ти й пе­ред­ба­ча­ти дефіцит цьо­го еле­мен­та. Де­які ви­ди рос­лин ма­ють низь­ку по­тре­бу в борі й мо­жуть бу­ти чут­ли­ви­ми до підви­ще­но­го йо­го вмісту, навіть як­що він ли­ше тро­хи пе­­ре­­­ви­щує не­обхідну кількість для нор­маль­но­го рос­ту куль­ту­ри.

На­ко­пи­чен­ня бо­ру та об­ся­ги йо­го ви­не­сен­ня з уро­жаєм знач­ною мірою за­ле­жать від термінів ви­ро­щу­ван­ня сої. Зафіксо­вані ви­пад­ки, ко­ли той са­мий сорт сої, висіяний у різний час, відчут­но різнив­ся по­каз­ни­ка­ми на­ко­пи­чен­ня бо­ру. Так, рос­ли­ни, які ма­ли до­вший термін ве­ге­тації, місти­ли йо­го в на­зем­ній масі в півто­ра ра­зу більше. Це дає підста­ву зро­би­ти та­кий вис­но­вок: по­­гли­нан­ня бо­ру рос­ли­на­ми сої — до­сить па­сив­ний про­цес, який, в ос­нов­но­му, за­ле­жить від транспірації. От­же, найбільша за­гро­за «спійма­ти» дефіцит бо­­ру — за­тяжні ту­ма­ни чи ви­со­ка віднос­на во­логість.

Оскільки цей мікроеле­мент, на відміну від фо­с­фо­ру, азо­ту чи молібде­ну, зде­більшо­го по­трап­ляє у рос­ли­ни па­­сив­но, ду­же важ­ли­во, аби під час ви­ро­щу­ван­ня сої йо­го кон­цен­т­рація в ґрунті бу­ла на на­леж­но­му рівні. За не­до­стат­нь­о­го за­­без­пе­чен­ня бо­ром буль­боч­кові бак­терії ма­ти­муть про­бле­ми з фіксацією азо­ту з повітря. При­чи­на цьо­го — слаб­кий роз­ви­ток су­дин­но-транс­порт­ної си­с­те­ми і, як наслідок, не­по­трап­лян­ня вуг­ле­водів до буль­бо­чок. Ще більше на зни­жен­ня ак­тив­ності бо­ру в ґрунті впли­ває вап­ну­ван­ня ос­тан­нь­о­го, і в та­ко­му разі вне­сен­ня бор­них до­б­рив — обов’яз­ко­вий еле­мент тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сої. 

Для нор­маль­но­го роз­вит­ку сої потрібен су­во­рий кон­троль за рівнем за­без­пе­чен­ня рос­ли­нам без­пе­ребійно­го жив­лен­ня, у то­му числі й мікро­е­ле­мен­та­ми. Над­зви­чай­но важ­ли­вою скла­до­вою ефек­тив­но­го ви­ро­щу­ван­ня сої є за­без­пе­чен­ня рос­ли­ни бо­ром. Соя відчу­ває по­тре­бу в цьо­му мікро­е­ле­менті впро­довж усь­о­го періоду рос­ту й роз­вит­ку. Йо­го не­ста­ча особ­ли­во згуб­но впли­ває на мо­лоді ор­га­ни соєвих рос­лин, які пе­ре­бу­ва­ють у фазі ак­тив­но­го рос­ту. Як і молібден, бор має по­зи­тив­ний вплив на ве­ли­чи­ну сим­­біотич­но­го апа­ра­ту. Досліджен­ня під­твер­д­жу­ють, що вне­сен­ня бо­ру сприяє збільшен­ню ма­си буль­бо­чок на 30–40%.

Бор відіграє ду­же важ­ли­ву роль у роз­вит­ку ре­про­дук­тив­них ор­ганів рос­ли­ни. Він бе­ре без­по­се­ред­ню участь у про­цесі запліднен­ня, сприяє кра­що­му про­ро­с­тан­ню пил­ку, ліквідує імовір­ність опа­дан­ня зав’язей і по­си­лює роз­ви­ток ре­про­дук­тив­них ор­ганів. Бор по­ліпшує по­ста­чан­ня кис­ню рос­лин­ним тка­ни­нам, особ­ли­во корінню. Спо­с­те­рігається та­кож йо­го по­зи­тив­на дія в разі по­ру­шен­ня оп­ти­маль­но­го співвід­но­шен­ня ос­нов­них еле­ментів жив­лен­ня, на­при­клад азо­ту та калію. 

Бор сприяє син­те­зу й транс­пор­ту­ван­ню асимілянтів у ви­щих рос­лин і, та­ким чи­ном, ство­рює оп­ти­мальні умо­ви для симбіозу рос­лин сої з буль­боч­ко­ви­ми бак­теріями. І на­впа­ки, за не­­стачі або не­до­стат­ньої кількості на­яв­но­го бо­ру буль­боч­кові бак­терії відчут­но втра­ча­ють у тем­пах та інтен­сив­ності роз­вит­ку.

По­льові досліди підтвер­ди­ли важ­ливість мікро­е­ле­ментів для фіксації ат­мо­сфер­но­го азо­ту та фо­то­син­те­тич­ної діяль­ності сої. Пер­ший важ­ли­вий по­каз­ник — ма­са ак­тив­них буль­бо­чок — на кон­тролі ста­но­вив 45 кг/га, у той час як за вне­сен­ня ли­ше бо­ру — 57 кг/га, а бо­ру ра­зом з молібде­ном — 60 кг/га. Ча­ст­ка фіксо­ва­но­го з повітря азо­ту на кон­тролі ста­но­ви­ла 43%, за вне­сен­ня бо­ру — 48%, а за взаємодії бо­ру з мо­ліб­де­ном — 50%. Та­кож вар­то звер­ну­ти ува­гу на пло­щу ли­ст­ко­вої по­верхні рос­лин: на кон­тролі во­на бу­ла 32,3, а за вне­сен­ня бо­ру — 33,5 м²/га. 

Ви­не­сен­ня бо­ру із зер­ном та со­ло­мою у сої при­близ­но дорівнює тій кількості еле­мен­та, що за­ли­шається на полі з по­жнив­ни­ми решт­ка­ми. Бор є аг­рохімічно се­ред­нь­о­ак­тив­ним еле­мен­том. З ог­ля­ду на таке вне­сен­ня бор­них до­б­рив — ре­гу­ляр­на по­тре­ба в ньому не обов’яз­ко­ва, швид­ше, цей аг­ро­прий­ом має бу­ти адек­ват­ною ре­акцією на не­ста­чу еле­мен­та для ви­ро­щу­ван­ня певної куль­ту­ри в умо­вах кож­но­го кон­крет­но­го се­зо­ну.

Для за­без­пе­чен­ня жив­лен­ня рос­лин бо­ром ри­нок ЗЗР про­по­нує кілька бо­румісних до­б­рив. 

Чи­с­та бу­ра (11,3% бо­ру) і бор­на кис­ло­та (17,1–17,5%) — еле­мент жив­лен­ня містить­ся у лег­ко­роз­чинній формі, яка є ду­же до­ступ­ною для рос­лин. Оскільки такі спо­лу­ки до­сить до­ро­го­вартісні, вно­сять їх ма­ли­ми до­за­ми і най­частіше — у формі пе­ред­посівно­го об­пу­д­рю­ван­ня насіння або по­за­ко­ре­не­во­го піджив­лен­ня. Чи­с­та бу­ра й бор­на кис­ло­та мо­жуть бу­ти ком­по­нен­та­ми склад­них зміша­них до­б­рив. Для об­пу­д­рю­ван­ня насіння сої ви­ко­ри­с­то­ву­ють 250–300 г бор­ної кис­ло­ти на тон­ну насіння. Для по­за­ко­ре­не­во­го піджив­лен­ня — 15–20 г на 10 л во­ди. 

Бо­ра­то­вий гра­ну­ль­о­ва­ний су­пер­фо­с­фат ут­во­ре­ний за­вдя­ки до­да­ван­ню до су­пер­фо­с­фа­ту під час гра­ну­ляції роз­чи­ну бор­ної кис­ло­ти. Це до­б­ри­во най­кра­ще при­дат­не для вне­сен­ня бо­ру в ґрунт за ви­ро­щу­ван­ня сої. Під ос­нов­ний об­­робіток ґрун­ту нор­ма вне­сен­ня ста­но­вить 200–400 кг/га, в ряд­ки під час сівби — 100–120, у разі ви­ко­ри­с­тан­ня ло­каль­но як ос­нов­но­го до­б­ри­ва — 100–200 кг/га.

Бор­магнієве до­б­ри­во мож­на вно­си­ти під час пе­ред­посівно­го об­робітку ґрун­ту — нор­мою 50–60 кг/га. У цьо­му до­б­риві бор пе­ре­бу­ває у во­до­роз­чинній формі, то­му мо­же бу­ти ви­ко­ри­с­та­ний як для пе­ред­посівно­го об­пу­д­рю­ван­ня насіння — 10 кг/т, так і для по­за­ко­ре­не­во­го піджив­лен­ня — 20–25 кг/га.

Бо­румісний по­ро­шок — своєрідна суміш тон­ко­подрібне­ної бор­ної кис­ло­ти та технічно­го таль­ку. За­сто­су­ван­ня на посівах сої не ре­ко­мен­дується, по­за­як вва­жається, що він ма­ло­ефек­тив­ний, а от­же, не­о­куп­ний. 

А. Чу­мак, Інсти­тут жив­лен­ня рос­лин

Інформація для цитування

Бор у вирощуванні сої/ А. Чумак// Пропозиція / — 2017. — №6. — С. 88-89