Небезпечні хвороби гороху

Хвороби гороху

Фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль

В умо­вах Ук­раїни ця хво­ро­ба гороху знач­но по­­ши­ре­на в усіх грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах. Згідно з на­ши­ми досліджен­ня­ми, ча­с­то у ви­роб­ни­чих посівах, по­чи­на­ю­чи від фа­зи сходів і впро­довж всієї ве­ге­тації ку­ль­тури, кількість хво­рих рос­лин ди­на­міч­но зро­с­тає. На­при­клад, у фазі цвітіння цей по­каз­ник мо­же ся­га­ти до 80%. Та­кий фіто­санітар­ний стан посівів гороху су­про­во­д­жується зни­жен­ням уро­жай­ності на 30% і більше, змен­шен­ням вмісту білка в одер­жаній про­дукції на 3–5%. Ура­жені рос­ли­ни гороху мо­жуть ги­ну­ти про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації.

Для візу­аль­ної діаг­но­с­ти­ки фу­заріоз­ної ко­ре­не­вої гнилі слід звер­та­ти ува­гу на стан ко­ре­не­вої си­с­те­ми і всієї над­зем­ної ча­с­ти­ни рос­лин гороху.

Однією із зовнішніх оз­нак за­хво­рю­ван­ня гороху є по­жовтіння нижніх листків, яке до­сить швид­ко по­ши­рюється на ли­ст­ки верх­нь­о­го яру­су. У мо­ло­дих рос­лин гороху ча­с­то спо­с­терігається по­буріння підсім’я­до­ль­но­го коліна, потім ко­рич­неві пля­ми з’яв­ля­ють­ся на при­ко­ре­невій ча­с­тині стеб­ла або стриж­не­во­му ко­рені. Зго­дом ура­жені ділян­ки на­бу­ва­ють тем­но-ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру, на них ут­во­рю­ють­ся різної гли­би­ни ви­раз­ки. Після відми­ран­ня стриж­не­во­го ко­ре­ня в йо­го верхній, здо­ровій, ча­с­тині ут­во­рюється ве­ли­ка кількість тон­ких до­дат­ко­вих корінців, у ре­зуль­таті чо­го пер­ший на­бу­ває мич­ко­подібної фор­ми.
Ча­с­то у ком­плексі з хворобою гороху ко­ре­не­вою гнил­лю, про­яв­ляється тра­хеомікоз­не в’янен­ня сходів. Хворі рос­ли­ни гороху відста­ють у рос­ті, їхні су­ди­ни за­барв­лю­ють­ся у світло-оран­же­вий або бу­рий колір. Ли­ст­ки й стеб­ла жовтіють і за­си­ха­ють. Від­мерлі рос­ли­ни гороху лег­ко ви­с­ми­ку­ють­ся з грун­ту, їхні ко­рені, як пра­ви­ло, не ма­ють буль­боч­ко­вих бак­терій. У су­ху по­го­ду такі рос­ли­ни швид­ко за­си­ха­ють.

Збуд­ни­ка­ми за­хво­рю­ван­ня гороху фу­заріоз­ної ко­ре­не­вої гнилі й в’янен­ня є гри­би ро­ду Fusarium Link. У циклі роз­вит­ку во­ни фор­му­ють різні мор­фо­логічні струк­ту­ри, які за­без­пе­чу­ють їхнє ви­жи­ван­ня за різних умов. Ши­ро­ка пла­с­тичність фу­заріїв до впли­ву еко­логічних фак­торів за­без­пе­чує їхнє знач­не по­ши­рен­ня про­тя­гом усіх фаз он­то­ге­не­зу го­ро­ху. У ре­зуль­таті інфіку­ван­ня збуд­ни­ком про­яв­ляється не­га­тив­ний вплив хво­ро­би на схожість насіння і стан про­ростків, внаслідок чо­го посіви силь­но зріджу­ють­ся, а рос­ли­ни, що ви­жи­ва­ють, як пра­ви­ло, не­до­роз­ви­нені й ма­ло­про­дук­тивні.
Збуд­ни­ки хвороби гороху фу­заріозу ура­жу­ють го­ло­вним чи­ном рос­ли­ни, що ос­лаб­лені дією різних стре­со­вих фак­торів.
Од­ним із ос­нов­них дже­рел ура­жен­ня фу­заріоз­ною ко­ре­не­вою гнил­лю та збуд­ни­ком, що спри­чи­нює в’янен­ня го­ро­ху, є грунт. Фу­зарієві гри­би здатні пе­ре­зи­мо­ву­ва­ти й зберіга­ти­ся в ньо­му три­ва­лий час у ви­гляді різних мор­фо­логічних струк­тур. У ро­ки з підви­ще­ною во­логіс­тю в період дозріван­ня й зби­ран­ня го­ро­ху ура­жується та­кож насіння.

Іржа

В Ук­раїні хво­ро­бу гороху відміча­ють у всіх грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах. На на­шу дум­ку та згідно з про­ве­де­ни­ми дослі­джен­ня­ми, про­тя­гом ос­танніх років іржа має ши­ро­ке по­­ши­рен­ня і роз­ви­ва­ється ча­с­то епіфітотійно. Не­добір уро­жаю зер­на мо­же ста­но­ви­ти до 25%. А в ро­ки ран­­­нь­о­го про­яву хво­ро­би гороху та за не­своє­час­но­го за­хи­с­ту — на­ба­га­то більше.
Для своєчас­но­го ви­яв­лен­ня хво­ро­би гороху слід си­с­те­ма­тич­но здійсню­ва­ти її моні­то­­ринг. За на­ши­ми спо­с­те­ре­жен­ня­ми, за­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається го­ло­в­ним чи­ном у період бу­тоніза­ції — на по­чат­ку цвітіння. Ура­жу­ють­ся ли­ст­ки, стеб­ла, рідше — бо­би. На хво­рих ли­ст­ках гороху з’яв­ля­ють­ся світло-ко­рич­неві по­рох­няві пу­с­ту­ли. Спо­чат­ку во­ни містять­ся під епідермісом, який з ча­сом роз­ри­вається, і з них вивільня­ють­ся уредині­о­с­по­ри. За період ве­ге­тації го­ро­ху ос­тан­ніх фор­мується кілька по­колінь, що при­зво­дить до по­втор­них за­ра­жень. Спо­ри роз­но­сять­ся повітря­ни­ми по­то­ка­ми. З ча­сом світло-ко­рич­неві пу­с­ту­ли на­бу­ва­ють тем­но-ко­рич­не­во­го за­барв­лен­ня. У них фор­му­ють­ся теліос­по­ри (зи­му­ючі спо­ри). Силь­но ура­жені ли­ст­ки гороху жов­тіють і за­си­ха­ють, що су­про­во­д­жується пе­ред­ча­сним відми­ран­ням рос­лин.
В умо­вах Ук­раїни го­рох ура­жується пе­ре­важ­но гри­бом Uromyces pisi (Pers.) Schrot. Це дво­дом­ний па­ра­зит, що роз­ви­вається за по­вним цик­лом. Проміж­ним йо­го жи­ви­те­лем є мо­ло­чай ки­па­ри­со­подібний. Ре­зер­ва­то­ра­ми збуд­ни­ка за­хво­рю­ван­ня гороху мо­жуть бу­ти й інші ви­ди мо­ло­чаю.
За­га­лом роз­ви­ток хвороби іржі на го­росі по­си­люється за ви­со­кої віднос­ної во­ло­гості повітря (70% і ви­щої), ре­гу­ляр­но­го ви­па­дан­ня ат­мо­сфер­них опадів і тем­пе­ра­ту­ри повітря у ме­жах 20…25°C. Інку­ба­ційний період (після за­ра­жен­ня уре­ди­ніос­по­ра­ми) за тем­пе­ра­ту­ри 20…22°С три­ває три до­би, а період роз­вит­ку па­то­ге­ну — п’ять діб. Зни­жен­ня плю­со­вої тем­пе­ра­ту­ри до 15…17 і підви­щен­ня до 25…27°С по­до­вжує інку­баційний період хво­ро­би гороху до п’яти, а період роз­вит­ку па­то­ге­ну — до се­ми діб.
Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції іржі го­ро­ху є ура­жені рос­линні решт­ки, на яких зи­му­ють теліос­по­ри гри­ба, а до­дат­ко­вим — гриб­ни­ця, що зберігається в ко­ре­не­ви­щах мо­ло­чаю.
 

Бо­рош­ни­с­та ро­са

Хво­ро­ба в Ук­раїні зустрічається по­всюд­но, де ви­ро­щу­ють го­рох. Во­на є од­нією з най­по­ши­реніших, які си­с­те­ма­тич­но відміча­ють наші фахівці про­тя­гом ос­тан­нь­о­го де­ся­тиріччя.

За силь­но­го (90–100%) ура­жен­ня ве­­ге­та­тив­них і ре­про­дук­тив­них ор­ганів хворі рос­ли­ни го­ро­ху, порівня­но зі здо­ро­ви­ми, ут­во­рю­ють удвічі мен­ше бобів, у 3,5 ра­за мен­ше насіння, се­ред­ня йо­го ма­са зни­жується вп’яте­ро, а ма­са 1000 насінин змен­шується на 45 г.
Ве­ли­ких втрат бо­рош­ни­с­та ро­са за­подіює го­ро­ху ово­че­во­му. Крім без­по­се­ред­ньої шко­ди, що ви­ра­жається у змен­шенні про­дук­тив­ності рос­лин, за­хво­рю­ван­ня різко зни­жує якість уро­жаю: вміст си­ро­го про­теїну в насінні змен­шується на 1,4–2,5, білка — на 1,9–5,6%.
Перші оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся на ок­ре­мих ли­ст­ках ниж­нь­о­го яру­су у ви­гляді сла­бо помітно­го па­ву­ти­ни­с­то­го на­льо­ту, який про­тя­гом ко­рот­ко­го про­між­ку ча­су вкри­ває май­же всю по­верх­ню над­зем­них ор­ганів — листків, сте­бел і бобів. Хворі рос­ли­ни на­бу­ва­ють біло­го ко­ль­о­ру.
Хво­ро­бу вик­ли­кає гриб Erysiphe communis f. pisi (H.A. Dietr.) Jacz. Є повідо­млен­ня що­до йо­го здат­ності ура­жу­ва­ти ви­ку, кор­мові бо­би і чи­ну.
Інтен­сив­но­му роз­вит­ку хво­ро­би сприяє се­ред­нь­о­до­бо­ва тем­пе­ра­ту­ра по­віт­ря на рівні 18…21°С, віднос­на во­логість 70–80% і відсутність знач­них опадів.
Най­ко­рот­ший інку­баційний період бо­рош­ни­с­тої ро­си (від трьох до чо­ти­­рьох діб) відміче­но за се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри 18…21°С, най­т­ри­валіший (сім-вісім діб) — за тем­пе­ра­ту­ри 15…16°С.
Дже­ре­ла пер­вин­ної інфекції бо­рош­ни­с­тої ро­си го­ро­ху вив­чені не­до­стат­ньо. Є дум­ка, що на рос­ли­ни го­ро­ху конідії гри­ба E. communіs по­ши­рю­ють­ся з ура­же­них рос­лин ко­ню­ши­ни луч­ної і бур­ку­на біло­го.
 

Тем­но­пля­ми­с­тий ас­кохітоз

В умо­вах Ук­раїни хво­ро­ба по­ши­ре­на по­всюд­но, де куль­ти­ву­ють го­рох. Про­яв­ляється в ок­ремі ве­ге­таційні періоди.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Myco­sphaerella pinodes (Berk. & A. Bloxam) Vestergr.
Шкідливість хво­ро­би по­ля­гає у ви­па­данні сходів, уповільне­но­му роз­вит­ку рос­лин, пе­ред­час­но­му вси­ханні й опа­данні листків та зни­женні якості на­сін­ня. В ура­же­них у силь­но­му сту­пені бо­бах, порівня­но зі здо­ро­ви­ми, ут­во­рюєть­ся мен­ше (на 22,4%) насінин, їхня ма­са зни­жується на 42,2%.

Під час діаг­но­с­ти­ки за­хво­рю­ван­ня слід звер­та­ти ува­гу на всі над­земні ор­га­ни рос­лин. Зо­к­ре­ма, на ура­же­них ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся тем­но-ко­рич­неві пля­ми різної ве­ли­чи­ни: від дрібних (1–2 мм) у ви­гляді кра­пок, злег­ка ви­пук­лих до більш ок­руг­лих діаме­т­ром 8 мм. Більші пля­ми, як пра­ви­ло, зо­нальні, у центрі завжди темні. Важ­ли­вою діаг­но­с­тич­ною оз­на­кою ас­кохіто­зу є ут­во­рен­ня на ура­же­них тка­ни­нах чор­них дрібних кра­пок — пікнід па­то­ге­ну. Ос­танні розміщу­ють­ся всією ура­же­ною по­верх­нею. На стеб­лах хворі ділян­ки ма­ють ви­гляд бу­рих розплив­ча­с­тих плям різно­го розміру, що по­ши­рю­ють­ся вздовж на значні відстані. Біля ос­но­ви стеб­ла такі пля­ми ча­с­то пе­ре­тво­рю­ють­ся на ви­раз­ки. На ча­с­ти­нах рос­лин, що за­си­ха­ють, ут­во­рю­ють­ся дріб­ні тем­но-ко­рич­неві, май­же чорні крап­­ки — пікніди або псев­до­теції па­то­ге­ну. На бо­бах ура­жені ділян­ки дрібні, ви­с­ту­па­ють над по­верх­нею сту­лок. Ура­же­не насіння має чітко ви­ра­жені темні ок­руглі пля­ми. Із збільшен­ням розміру плям гли­би­на про­ник­нен­ня гриб­ниці па­то­ге­ну в насінні зро­с­тає.

За ура­жен­ня сходів го­ро­ху (ас­кохі­тоз­­на ко­ре­не­ва гниль) ча­с­то спо­с­тері­гається по­чорніння й за­гни­ван­ня ко­ре­не­вої ший­ки, го­ло­вно­го й при­дат­ко­во­го ко­ренів, що нерідко бу­ває при­чи­ною ви­па­дан­ня рос­лин.
Роз­вит­ку ас­кохіто­зу спри­я­ють ви­со­ка віднос­на во­логість повітря (83–85%) та ча­с­те ви­па­дан­ня ат­мо­сфер­них опадів. Для за­ра­жен­ня листків го­ро­ху збуд­ни­ком тем­но­пля­ми­с­то­го ас­кохіто­зу оп­ти­маль­ною є тем­пе­ра­ту­ра 25°С. За­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща три­валість інку­баційно­го періоду ста­но­вить від двох до дев’яти діб.

Про­тя­гом ве­ге­таційно­го періоду го­ро­ху хво­ро­ба про­гре­сує нерівномірно. По­ряд з еко­логічни­ми фак­то­ра­ми її роз­вит­ку знач­ною мірою спри­я­ють по­шко­д­жен­ня посівів буль­боч­ко­ви­ми дов­го­но­си­ка­ми й ме­ханічні уш­ко­д­жен­ня тка­нин. Ос­нов­не дже­ре­ло інфек­ції — ура­жені рос­линні решт­ки. Інфіко­ва­ним мо­же бу­ти й насіння.
Окрім го­ро­ху, гриб зда­тен ура­жу­ва­ти ква­со­лю, нут, чи­ну, пе­люш­ку, ви­ку, со­че­ви­цю та ін.

Блідо­пля­ми­с­тий ас­кохітоз

Хво­ро­ба по­ши­ре­на в рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня го­ро­ху. Силь­ний її роз­ви­ток зу­мов­лює зни­жен­ня про­дук­тив­ності рос­лин і при­зво­дить до не­до­бо­ру вро­жаю насіння у ме­жах 2,4–3,4 ц/га.
Збуд­ни­ком світлоп­ля­ми­с­то­го ас­кохіто­зу є гриб Ascochyta pіsі Lіb.
За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації рос­лин. Особ­ли­во силь­но ура­жу­ють­ся бо­би. За­хво­рю­ван­ня су­про­во­д­жується по­явою плям світло-ка­ш­та­но­во­го за­барв­лен­ня з тем­ною об­лямівкою та чис­лен­ни­ми пік­ні­да­ми у центрі бо­ба (у ви­гляді дрібних чор­них кра­пок). На ли­ст­ках і бо­бах ура­жені ділян­ки ок­руг­лої фор­ми діаме­т­ром 8–10 мм. На стеб­лах і че­реш­ках пля­ми ви­дов­жені, за­ну­рені в тка­ни­ну. За злит­тя не­кро­тич­них діля­нок ут­во­рю­ють­ся пе­ре­тяж­ки, внаслідок чо­го ла­ма­ють­ся стеб­ла, за­си­ха­ють і обпа­да­ють ли­ст­ки. Ура­жені мо­лоді бо­би не роз­ви­ва­ють­ся і ча­с­то ги­нуть. На рос­ли­нах, ура­же­них у кінці ве­ге­тації, ти­пові пля­ми не ут­во­рю­ють­ся, а на хво­рих ділян­ках фор­му­ють­ся пікніди. Гриб­ни­ця па­то­ген­у, про­ни­зу­ю­чи стул­ки бобів, про­ни­кає у насіння, внаслідок чо­го во­но стає змор­ш­ку­ва­тим і по­кри­вається світло-жов­ти­ми розплив­ча­с­ти­ми пля­ма­ми. Висіяні у грунт хворі насіни­ни фор­му­ють ура­жені схо­ди, які швид­ко відми­ра­ють. За на­мо­чу­ван­ня хво­ро­го насіння пля­ми ста­ють бруд­но-жов­ти­ми, сіро-ко­рич­не­ви­ми або тем­ни­ми. На сла­бо­ура­же­но­му су­хо­му насінні симп­то­ми хво­ро­би не помітні.
Роз­вит­ку хво­ро­би спри­я­ють ви­со­ка віднос­на во­логість повітря та часті ат­мо­сферні опа­ди. Три­валість інку­баційно­го періоду хво­ро­би ста­но­вить від трьох до три­над­ця­ти діб.
Гриб A. pіsі — вузь­ко­с­пеціалізо­ван­ний вид, у силь­но­му сту­пені ура­жує тільки го­рох, тоді як інші бо­бові куль­ту­ри він інфікує не­знач­но.
Дже­ре­ла­ми інфекції є ура­жені решт­ки, на яких зберіга­ють­ся пікніди, та ура­же­не насіння, все­ре­дині яко­го містить­ся гриб­ни­ця па­то­ге­ну.
 

Біла гниль

Хво­ро­ба по­ши­ре­на у во­логі ве­ге­та­ційні періоди. Її шкідливість по­ля­гає у за­ги­белі рос­лин, у яких бу­ли ура­жені стеб­ла. Інфіку­ван­ня бобів спри­чи­нює втра­ту посівних та гос­по­дарсь­ких яко­с­тей насіння.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary. Пер­вин­не за­ра­жен­ня рос­лин відбувається без­по­се­ред­ньо гриб­ни­цею, а та­кож сум­ко­­спорами (унаслідок про­ро­с­тан­ня скле­роціїв). Під час ве­ге­тації па­ра­зит по­ши­рюється часточками міцелію, що вик­ли­кає по­вторні за­ра­жен­ня.
Біла гниль про­яв­ляється, перш за все, на при­ко­ре­невій ча­с­тині сте­бел. Ура­же­на тка­ни­на на­бу­ває бу­ро-зе­ле­но­го за­барв­лен­ня, відми­рає і вкри­вається бі­лою ва­то­подібною гриб­ни­цею. Хворі рос­ли­ни в’януть, стеб­ла над­лом­лю­ють­ся. На­сам­пе­ред ура­жу­ють­ся бо­би, що розміщені на рос­лині біля по­верхні грун­ту або без­по­се­ред­ньо тор­ка­ють­ся йо­го. Во­ни повністю по­кри­ва­ють­ся бі­лим, ніби по­встя­ним, міцелієм, на яко­му з ча­сом ут­во­рю­ють­ся скле­роції. Ос­танні спо­чат­ку ма­­ють біле за­барв­лен­ня, а пізніше, за дозріван­ня, ста­ють чор­ни­ми. Фор­му­ван­ня скле­роціїв та­кож відбу­вається все­ре­дині ура­же­них бобів і сте­бел. Їхня фор­ма варіює за­леж­но від еко­логічних умов і місця фор­му­ван­ня. На стеб­лах во­ни овальні, гор­бисті. Скле­роції, які ут­во­ри­ли­ся на по­верхні бобів, — ок­руглі і злег­ка ви­дов­жені, гор­бисті, усе­ре­дині бобів — не­пра­виль­ної фор­ми і за­пов­ню­ють простір між насінням та стінка­ми сту­лок і мо­­жуть до­ся­га­ти в до­вжи­ну 5–18 мм.
На­стан­ня су­хої і спе­кот­ної по­го­ди пригнічує збуд­ни­ка і зу­пи­няє по­ши­рен­ня хво­ро­би, ура­жені ділян­ки підси­ха­ють, а скле­роції, сфор­мо­вані на по­верхні ура­же­них ор­ганів, обпа­да­ють на по­верх­ню грун­ту.
Гриб S. sclerotiorum є поліфа­гом та ура­жує по­над 400 видів рос­лин, зо­к­ре­ма со­няш­ник, сою, ріпак, ква­со­лю та ін.
Не­без­пе­ка ура­жен­ня го­ро­ху білою гнил­лю ви­ни­кає у ро­ки з над­лиш­ко­вою кількістю ат­мо­сфер­них опадів у період ве­ге­тації рос­лин.
Дже­ре­ла­ми інфекції є скле­роції гри­ба в грунті, де во­ни зберіга­ють життє­здатність про­тя­гом ба­га­ть­ох років. У во­ло­гу по­го­ду ура­же­ним мо­же бу­ти й на­сіння. У ро­ки із силь­ним про­явом хво­ро­би скле­роції гри­ба та­кож містять­ся у ви­гляді домішок у насіннєво­му ма­теріалі.

Сіра гниль

Хво­ро­ба гороху на­бу­ває по­ши­рен­ня за підви­ще­ної во­ло­гості у період ве­ге­тації рос­лин.
Шкідливість сірої гнилі по­ля­гає у зни­женні уро­жаю насіння та погіршенні йо­го якості. У бо­бах, ура­же­них хворобою гороху на по­чат­ку їхньо­го фор­му­ван­ня, насіння вза­галі не ут­во­рюється. Ура­жен­ня бобів гороху під час їхньої зе­ле­ної спілості спри­чи­нює ін­фі­ку­ван­ня знач­ної ча­с­ти­ни насіння (78%) та втра­ту ним посівних яко­с­тей. У фазі по­вної спілості бо­би ура­жу­ють­ся за умов за­тяж­ної до­що­вої по­го­ди: кількість інфіко­ва­них насінин мо­же ста­но­ви­ти по­над 50%.
Сірою гнил­лю ура­жу­ють­ся усі над­земні ор­га­ни рос­лин гороху. Відміче­но по­яву хво­ро­би на го­росі у період цвітіння рос­лин. Ура­жені квітки вкри­ва­ють­ся гу­с­тим сірим на­льо­том і об­па­да­ють.
На бо­бах, по­чи­на­ю­чи з періоду їх­ньо­­го фор­му­ван­ня та у фазі на­ли­ван­ня, симп­то­ми хво­ро­би помітні, перш за все, у ме­жах ос­но­ви або кінчи­ка бо­ба, тоб­то у місцях, де три­ва­лий час зберіга­ють­ся відмерлі решт­ки ча­с­тин квіток. Ура­же­на ділян­ка стає бу­ро-зе­ле­ною, у по­даль­шо­му збільшується у розмірах, ча­с­то охоп­лює весь біб, який по­сту­по­во вкри­ваєть­ся по­пе­ля­с­то-сірим спо­ро­но­шен­ням гри­ба. За во­ло­гої по­го­ди на ньо­му ча­с­то спо­с­терігається фор­му­ван­ня скле­роціїв па­то­ген­у — во­ни здебільшо­го ок­руглі, діаме­т­ром 1–5 мм, че­рез де­я­кий період зро­с­та­ють­ся між со­бою та на­бу­ва­ють не­пра­виль­ної фор­ми. У су­ху по­го­ду ура­жені ділян­ки ло­калізо­вані та ма­ють ви­гляд бу­ру­ва­тих ви­ра­зок. Навіть за не­знач­но­го роз­вит­ку хвороби гороху сірої гнилі міцелій гри­ба про­ни­кає че­рез стул­ки бо­ба і ча­с­то ура­жує насіни­ни, знач­но відда­лені від хво­рої ділян­ки. За про­яву хво­ро­би у пе­ріод дозріван­ня го­ро­ху плям на бо­бах не спо­с­теріга­ють, во­ни ча­ст­ко­во або пов­ніс­тю вкри­ва­ють­ся сірим на­льо­том. Ура­же­не насіння гороху на­бу­ває блідо-сіро­го від­тін­ку, втра­чає блиск та стає трух­ля­вим.
Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — скле­роції гри­ба, які зберіга­ють­ся в грунті та є стійки­ми до дії не­спри­ят­ли­вих умов осінньо-зи­мо­во­го періоду. Інфіко­ва­ний ма­теріал мо­же містити­ся та­кож у ви­гляді гриб­ниці в ура­же­но­му насінні гороху(у разі йо­го інфіку­ван­ня).

Оливкова пліснява

Хво­ро­ба гороху по­ши­ре­на у період дозрі­ван­­ня та зби­ран­ня вро­жаю за умов за­тяж­­ної до­що­вої по­го­ди. Про­яв­ляється на всіх ор­га­нах рос­лин гороху у ви­гляді олив­ко­во-ко­рич­не­во­го, май­же чор­но­го бар­ха­ти­с­то­го на­льо­ту, що ущільнюється й ча­с­то суцільно вкри­ває ор­га­ни рос­лин. Силь­но ура­же­не насіння гороху має мен­шу ма­су, йо­го посівні якості погіршу­ють­ся.
Збуд­ник хво­ро­би гороху— гриб Cladospo­rium herbarum (Pers.) Link. Він напівпа­ра­зит з пе­ре­ва­жа­ю­чи­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми са­про­т­рофізму. Роз­ви­вається на ба­га­­тьох ви­дах рос­лин, особ­ли­во в кінці ве­ге­та­цій­но­го періоду.
Дже­ре­ла­ми інфекції є ура­жені рос­лин­ні решт­ки, інфіко­ва­не насіння, все­ре­дині яко­го па­то­ген зберігається у вигляді гриб­ни­ці та конідіями — на йо­го по­верхні.

За­хо­ди за­хи­с­ту го­ро­ху від хво­роб

Кон­тролювати роз­вито­к збуд­ників хво­роб го­ро­ху задля уникнення перевищення ЕПШ можна тільки за ви­ко­нан­ня ком­плек­су за­ходів. Для цьо­го, на­сам­пе­ред, слід до­три­му­ва­тись пра­виль­ної аг­­ро­техніки, за­без­пе­чу­ва­ти ви­со­ку якість насіннєво­го ма­теріалу, ви­ро­щу­ва­ти стій­кі про­ти хво­роб сор­ти, за­без­пе­чу­ва­ти зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин і своє­час­но про­во­ди­ти профілак­тичні за­хо­ди.

Аг­ро­технічні за­хо­ди у так­тиці за­хи­с­ту рос­лин від хво­роб ча­с­то є пре­вен­тив­ни­ми, оскільки за­без­пе­чу­ють ліквідацію дже­рел інфекції па­то­генів, а та­кож ство­рю­ють спри­ят­ливі умо­ви для нор­маль­но­го рос­ту та роз­вит­ку рос­лин і підви­щу­ють їхню стійкість до ура­жен­ня збуд­ни­ка­ми хво­роб. Вод­но­час по­ру­шен­ня аг­ро­техніки при­зво­дить до не­про­гно­зо­ва­но­го роз­вит­ку за­хво­рю­вань го­ро­ху та ус­клад­нює їхній ефек­тив­ний кон­троль. На­при­клад, го­рох по­га­но ре­а­гує на мо­но­­куль­ту­ру, що зу­мов­ле­но ма­со­ви­ми спа­ла­ха­ми ко­ре­не­вих гни­лей. У разі збільшен­ня гли­би­ни висіву насіння зро­с­тає інтен­сивність ура­жен­ня рос­лин хво­ро­ба­ми ко­ре­не­вої си­с­те­ми. Підви­щен­ня гу­с­то­ти висіву гороху при­зво­дить до інтен­сив­нішо­го роз­вит­ку ко­ре­не­вих гни­лей, ас­ко­хіто­зу, сірої та білої гни­лей. Пізні посі­ви го­ро­ху до­сить силь­но ура­жу­ють­ся бо­рош­ни­с­тою ро­сою. Розміщен­ня посівів го­ро­ху по­­­­­­ряд із по­ля­ми, де рос­туть інші бо­бові куль­ту­ри (ба­га­то­річні тра­ви), сти­му­лює по­ши­рен­ня хво­роб. На­явність у посіві го­ро­ху мо­ло­чаю, а та­кож зро­с­тан­ня цьо­го бур’яну по узбіччях по­ля зу­мов­лює інтен­сив­ний роз­ви­ток іржі.
Особ­ли­ву ува­гу доцільно приділя­ти якості насіннєво­го ма­теріалу та па­­м’ятати, що насіння за пев­них умов мо­же місти­ти ла­тент­ну інфекцію збуд­ників фу­заріозу, аль­тер­наріозу, олив­ко­вої плісня­ви, ас­ко­хіто­зу, пе­ро­но­с­по­ро­зу, сірої і білої гни­лей, бак­теріозу то­що. То­му не слід ігно­ру­ва­ти фіто­па­то­логічну ек­с­пер­ти­зу насіннєвого ма­теріалу, яку здійсню­ють спе­ціа­лізо­вані ла­бо­ра­торії згідно з ме­то­ди­ка­ми, на­ве­де­ни­ми в ДСТУ 4138-2002. На­далі, за ре­зуль­та­та­ми аналізу, до­би­ра­ють пре­па­рат для пе­ред­посівної об­роб­ки насіння. За­леж­но від ме­ханізму дії про­труй­ник мо­же кон­тро­лю­ва­ти епіфітну та ен­дофітну мікро­ф­ло­ри насіння, а та­кож за­хи­ща­ти йо­го від пліснявіння у грунті за стре­со­вих умов. На сьо­годні в Ук­раїні доз­во­ле­ни­ми до за­сто­су­ван­ня на го­росі є такі фунгіцидні про­труй­ни­ки насіння: Вінцит 050 CS, к. с. (2,0 л/т), Мак­сим XL 035 FS, т. к. с. (1,0 л/т), Фун­да­зол,
з. п. (2,0 кг/т) та інші. Та­кож ре­ко­мен­довано до за­сто­су­ван­ня біоп­ре­па­ра­ти: Агат 25-К, ПА (40 г/т), Міко­сан Н, 3% в. р. к. (5–7 л/т) та ін.

Важ­ли­во дібра­ти оп­ти­маль­ний по­пе­ред­ник під го­рох, якісно про­ве­с­ти ос­нов­ний і пе­ред­посівний об­робітки грун­ту, висіяти насіння в оп­ти­мальні терміни на оп­ти­маль­ну гли­би­ну за­гор­тан­ня на­сіння, що за­без­пе­чує дружні схо­ди і зни­жен­ня їхньої ура­же­ності ко­ре­не­ви­ми гни­ля­ми. Ду­же важ­ли­вим за­хо­дом від захворювань гороху є до­схо­до­ве та після­с­хо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня, що руй­нує грун­то­ву кірку, поліпшує ае­рацію грун­ту, зни­жує ура­женість рос­лин ко­ре­не­ви­ми гни­ля­ми.

Впродовж всієї ве­ге­тації го­ро­ху слід приділя­ти особ­ли­ву ува­гу зни­щен­ню бур’янів, оскільки їхній силь­ний роз­ви­ток при­зво­дить до пригнічен­ня рос­ту і роз­вит­ку куль­тур­них рос­лин, зміни мікрокліма­ту в посівах на ко­ристь збуд­ни­кам. Крім то­го, бур’яни мо­жуть бу­ти дже­ре­лом на­гро­ма­д­жен­ня інфекційно­го ма­теріалу ба­­га­ть­ох па­то­генів.

Важ­ли­во та­кож ре­гу­ляр­но здійсню­ва­ти кон­троль чи­сель­ності шкідників у посівах го­ро­ху, що дає змо­гу за­побігти по­шко­д­жен­ню рос­лин, зни­зи­ти роз­ви­ток грибів-не­кро­т­рофів, а та­кож кон­тро­лю­ва­ти чи­сельність пе­ре­нос­ників вірус­ної інфекції.
У разі по­яви хво­роб у фазі бу­тоні­за­ції і на по­чат­ку ут­во­рен­ня бобів рос­ли­ни го­­ро­ху об­при­с­ку­ють од­ним із доз­во­ле­них фунгіцидів: Аміста­ром Ек­с­т­ра 280 SC, к. с., 0,5–0,75 л/га (про­ти пе­ро­но­­спо­ро­зу, бо­рош­ни­с­тої ро­си, фу­заріозу, ас­ко­хіто­зу); Імпак­том К, к. с., 0,6–0,8 л/га (про­ти ан­т­рак­но­зу, білої гнилі, бо­рош­ни­с­тої ро­си, фу­заріоз­ної ко­ре­не­вої гни­лі). За ви­ко­ри­с­тан­ня хімічних за­собів за­хи­с­ту гороху слід до­­три­му­ва­ти рег­ла­мен­ту їхньо­го за­сто­­су­ван­ня.

Зби­ран­ня вро­жаю гороху потрібно про­во­ди­ти в оп­ти­мальні терміни. Три­валі роз­ри­ви в часі між ско­шу­ван­ням го­ро­ху в по­ко­си та йо­го об­мо­ло­чу­ван­ням при­зво­дять до ма­со­во­го ура­жен­ня бобів олив­ко­вою плісня­вою, сірою гнил­лю, фу­заріозом та інши­ми хво­ро­ба­ми. Вод­но­час про­ве­ден­ня де­си­кації посівів не тільки за­побігає втра­там уро­жаю, а й пе­ре­шко­д­жає ура­жен­ню на­­­сіння гороху па­то­ге­на­ми. Під час об­мо­­ло­чу­ван­ня вар­то уни­ка­ти трав­му­ван­ня насіння, оскільки у період зберіган­ня на ньо­му па­ра­зи­тує низ­ка са­про­т­роф­них грибів, що спри­чи­ню­ють йо­го плісня­віння.

М. Ки­рик, д-р біол. на­ук, М. Піковсь­кий, канд. біол. на­ук, НУБіП Ук­раїни