“Наявний потенціал за правильної тактики може дати позитивний результат”

“Пропозиція”. Іване Федоровичу, ви очолюєте Комітет уже півтора року. Як би ви оцінили роботу Комітету за цей час?

Іван Томич.Якщо говорити про основний напрям діяльності Комітету після його формування, то в основному питання законодавчої діяльності вирішуються. Звісно, існує ціла низка проблем, хотілося б, щоб окремі законопроекти скоріше реалізовувалися. Але головною проблемою є виконання та реалізація вже ухвалених постанов і законів, особливо в частині їх фінансового забезпечення. Аналіз показує, що фінансове забезпечення законів, ухвалених Верхновною Радою, виконується не більш ніж на 20 відсотків.

Турбує економічний результат діяльності сільського господарства у 2002 та 2003 роках. Хоча за валовими показниками 2002 рік був непоганим, економічний результат виявився негативним. 2003 рік виявився складним для зернового ринку. Але до цього додалися… назвемо це зволіканнями з реформуванням аграрного сектора, з розвитком його інфраструктури. А по окремих напрямах ми спостерігаємо відступ на позиції середини 1990-х років.

У 2003 році дії уряду на зерновому ринку мали негативний результат. Мова йде про адміністративний тиск, за якого сільськогосподарським підприємствам усіх форм господарювання було “згори” доведено плани здачі зерна до державних і регіональних резервів за фіксованими цінами, які на 300 грн були меншими за ринкові. У липні ринкова ціна продовольчої пшениці була 900–950 грн/т, а сільськогосподарських товаровиробників примушували реалізувати її за ціною 600–650 грн/т, що мало вкрай негативні наслідки як для сільгосптоваровиробників, так і для споживачів. Це — окрема тема, тема надзвичайно болюча, і про неї нині говориться достатньо в засобах масової інформації. Але дії уряду на зерновому ринку є дуже симптоматичними для нинішньої аграрної політики в цілому.

Далі. Вже наприкінці 2002 року намітилася стагнація в розвитку інфраструктури аграрного ринку. Закривається ринкова інформація, яка є основою прийняття рішень на ринку. Незважаючи на певні заяви, мусимо констатувати, що біржова торгівля серйозного розвитку не набула. Фактично ліквідовано в зародку обслуговуючу сільськогосподарську та кредитну кооперацію. Турбують зв’язки сільгоспвиробників з переробниками, кредитування сільськогосподарського виробництва банками, послуги з технічного забезпечення. Відповідних структур майже немає. Практично зупинилася робота над такими важливими питаннями, як створення сільськогосподарського кооперативного кредитного банку, іпотечного банку, який дав би можливість залучити в сільське господарство такий потужний ресурс, як земля. За ці роки виконавча влада дискредитувала саму ідею утвердження власника землі. Замість становлення самостійного господарника, діями уряду сільгосптоваровиробник перетворюється на людину, яка не може вільно розпоряджатися тим, що їй належить, результатами свої праці. А відтак формуються важкі умови життя наших селян.

“Пропозиція”. Ви згадали важку ситуацію на зерновому ринку. Я не можу зрозуміти: якщо аграрна реформа вдалася (а аграрні реформатори вже висунули себе на здобуття державної премії за проведення аграрної реформи), то як не зовсім сприятливі погодні умови одного року могли поставити на коліна весь аграрний сектор? Це ж один рік, а не сім років бід, про які йдеться в Біблії. Врожай зерна у 2003 році практично той самий, що й у 2000-му, а ситуація, на відміну від 2000 року, нині виглядає критичною. Або ситуація не така вже й критична, або результати реформи, м’яко кажучи, не такі вже й переконливі.

Іван Томич. Нинішній складний рік просто оголив усі проблеми аграрного сектора. Чи дали результати реформи? Я б сказав так: вони показали можливість використання як наших грунтово-кліматичного, так і людського ресурсів. Повернімося у 2000 рік. Наприкінці 1999 року Президент приймає політичне рішення щодо реформування, формується професійний уряд на чолі з Віктором Ющенком. У 1998–1999 роках у сільському господарстві налічується 88 відсотків збиткових господарств, суцільна бартеризація, страшенна заборгованість по пенсіях та заробітній платі. Проблеми, з якими ми маємо справу нині, тоді виглядали ще жахливіше.

У 2000 році ми побачили зовсім інші тенденції. Майже 70 відсотків сільськогосподарських підприємств завершують рік з прибутком. Відновлюється довіра до сільського господарства з боку фінансово-кредитних установ. Сільськогосподарські товаровиробники вперше за останні роки починають користуватися кредитами. Починається стабілізація цін на вхідні ресурси: паливо, електроенергію, міндобрива. Спостерігається приплив інвестицій у переробну, харчову промисловість, у сільське господарство, зокрема в зернову галузь. Інвестицій у 2000 році було в 2,5 раза більше, ніж у 2003-му.

Це показало, що наявний потенціал за правильної тактики може дати позитивний результат. У 2001 році, за інерцією, так і було. А далі далися взнаки основні проблеми: дисбаланс цінової політики, ціни на вхідні ресурси, обвал цін на сільськогосподарську продукцію. У червні 2002 року ціни на тваринницьку продукцію впали втричі, а на енергоносії піднялися майже вдвічі. Ці та інші проблеми підкреслюють відсутність стабільної аграрної політики. І тільки завдяки сприятливим погодним умовам у 2001/2002 році, було отримано добрий урожай зерна. Звідси — позитивний вплив на тваринництво, розвиток економіки.

2003 рік є кардинально іншим. Хоча не за всіма напрямами — тільки щодо зернового господарства. І відразу стало зрозуміло, наскільки стабільною, динамічною, прогнозованою є аграрна політика.

“Пропозиція”. Давайте зупинимося на питанні рівня життя людей на селі. Аграрна реформа в Україні була спланована і реалізована таким чином, що на місці колишніх КСП виникли переважно приватно-орендні підприємства та товариства з обмеженою відповідальністю, засновниками яких є лише кілька осіб. За визначенням, прибуток залишається в розпорядженні власників суб’єктів господарювання, а наймані працівники за цих умов не можуть претендувати на частину прибутку. Отже, завдяки невдало , а може, спеціально саме так спланованій реформі, рівень життя людей праці виявився суттєво зниженим. Водночас реформування КСП в кооперативи та акціонерні товариства, за яких прибуток розподіляється між усіма членами цих утворень, м’яко кажучи, не віталося владою.

Іван Томич. Говорячи про рівень життя, давайте почнемо із заробітної плати. У сільському господарстві в 1990 році вона була еквівалентною 160–170 карбованцям. Сьогодні цифра та сама, але в гривнях. А минуло понад десять років. Проблему підвищення рівня життя працюючих у сільському господарстві мала вирішити аграрна реформа. На превеликий жаль, результат реформи виявився протилежним. Сьогодні ми спостерігаємо масове безробіття — понад 2 мільйони людей, тотальну міграцію сільського населення у північних та західних областях України, де сьогодні надзвичайно важко знайти кваліфіковану робочу силу. Ця проблема наростає і в інших регіонах.

Ми бачимо руйнування соціальної сфери на селі, відтік молоді, деградацію сільської місцевості. Порівняно з 1990 роком, українське село не здобуло, а втратило, і багато. Викликає занепокоєння те, що з сільських дітей, які закінчують вищі навчальні заклади, лише кожний десятий повертається в село. Після здобуття освіти сільські діти шукають роботу в обласних центрах, на підприємствах і в організаціях, не пов’язаних безпосередньо з сільськогосподарським виробництвом. Зрозуміло, що це закладає підгрунтя для виникнення серйозних проблем у сільському господарстві через, скажімо, десять років.

Тепер повернімося до розподілу прибутку. Безперечним фактом є привласнення результатів праці цілого колективу окремими людьми. У сільському господарстві ми спостерігаємо процес, притаманний усьому народному господарству України, в якому виникла невелика купка багатих людей — олігархів, а переважна більшість населення складається з бідних. Швидке розшарування спостерігається й на селі: кілька осіб добре забезпечені, а решта змушені задовольнятися низькооплачуваною роботою, а то й зовсім її не мають.

Замість створення власника, який через свою власність і працю формує сільськогосподарське виробництво, відбувся відрив людей від своєї власності.

“Пропозиція”. Ви згадали про іпотечне кредитування, тобто під заставу нерухомості. Припустімо, що іпотечний банк уже існує, існують відповідні закони та механізми. Але як може функціонувати іпотечне кредитування, коли земля належить 6,5 мільйонам дрібних власників, коли майже 90 відсотків землі перебуває в оренді, а орендоване майно не може бути об’єктом застави?

Іван Томич. Я особисто вніс на розгляд Верховної Ради проект закону про іпотечне кредитування. Проте оскільки Верховна Рада працює в режимі “гасіння пожежі”: першочергово розглядаються найболючіші питання: пенсійна реформа, фіксований податок тощо, то розгляд цього законопроекту відбудеться ще не скоро. Крім того, я відчуваю вже зараз спротив з боку представників фінансових та банківських установ.

Я вважаю, що в питанні реалізації іпотеки землі треба використати не тільки сучасний іноземний досвід, а й вітчизняний досвід столипінських реформ 1906–1912 років. Тоді державний земельний іпотечний банк відіграв надзвичайно велику роль. Я хотів би, щоб у поняття “іпотечний банк” вкладався зміст саме тих часів, а не той, що його вкладають у сучасних розвинених західних країнах. Іпотечний банк мав би сприяти створенню та розвитку товарних сільськогосподарських підприємств, в основному фермерських господарств.

Сьогодні проблема кредитування існує як для великих сільськогосподарських підприємств, які орендують тисячі гектарів землі, так і для особистих підсобних господарств, що займають кілька гектарів. Через системи іпотеки ми повинні сприяти розвиткові структури сільського господарства, прийнятої в усьому світі, основою якої є середній клас, середньооптимальні розміри господарств залежно від їхньої спеціалізації та ефективне використання робочої сили в сільській місцевості.

“Пропозиція”. У серпні Михайло Васильович Зубець у газеті “Голос України” написав велику статтю, у якій стверджує, що за роки незалежності аграрна політика розроблена так і не була, через що й маємо відповідні негативні результати.

Іван Томич. Це вже заїжджена платівка. Я вивчав досвід багатьох країн, що обрали шлях реформ та провели їх ще кілька століть тому. Всі країни, які досягли позитивних результатів від реформування сільського господарства, мали чіткі концепцію, програму, політичну волю. Наша найперша трагедія полягає в тому, що нічого цього в нас не було. Виконавча влада в Україні (уряд, міністерства, місцеві адміністрації) ніколи не прораховувала свої кроки бодай на півроку вперед. Рішення здебільшого приймалися для розв’язання питань поточного моменту, а не проблем, що їх породжують.

Якби на початку 1990-х років існувала чітка концепція розвитку сільського господарства хоча б до 2000 року, якби існував план дій, у якому зазначалися б не тільки політичні цілі (наприклад, питання власності), а й конкретні показники: ефективність, ціна ресурсу, ціна продукції, розвиток сільської місцевості, рівень заробітної плати, кількість працюючих тощо.

У 1990-му році я був у Німеччині саме тоді, коли постало питання об’єднання західних та східних земель. Я в складі делегації зустрівся з тодішнім міністром сільського господарства Німеччини і спитав: яка доля чекає ваші великі сільськогосподарські кооперативи в східних землях? І міністр відповів: будемо реформувати. З чого починатимете? Міністр дістає два великі томи і каже: ось основа програми. Не сама програма, а її основа. У програмі має бути чітко зазначено: скільки буде працівників у сільській місцевості, яка буде їхня заробітна плата, яка буде ціна вироблюваної ними сільськогосподарської продукції тощо.

А в Україні донині ніхто не знає, що буде в українському селі через три роки. І цілком закономірно, що така невиважена політика й призвела до нинішніх незадовільних наслідків.

Наші сусіди — Румунія, Словаччина, Чехія — ставили питання розпаювання майна для того, щоб зберегти його та примножити. В Україні ж — навпаки. Під гаслами зміни форми власності дещо порізали на металобрухт, щось вивезли за кордон, інше — розібрали й знищили (як ті виробничі приміщення, що їх розтягли по цеглині).

У розвинених країнах на одного фермера припадає дванадцять людей, які працюють у сфері його обслуговування. На тій базі, що залишалася від СРСР, можна було розгорнути потужні обслуговуючі підприємства. У переважній більшості сіл були млини, переробні цехи, ремонтні майстерні, кузні. Сьогодні все це знищено.

“Пропозиція”. Якщо поглянути на склад очолюваного вами Комітету, то впадає у вічі, що освіта половини його членів не має стосунку до сільського господарства. Є вчитель української мови, шість механіків, технолог. У чотирьох членів Комітету взагалі не зазначено спеціальність за освітою. Є лише один економіст і троє організаторів соціалістичного сільськогосподарського виробництва. Як у таких умовах можна розробляти виважену аграрну політику?

Іван Томич. Я щиро вдячний всім членам нашого Комітету. На 90 відсотків люди працюють професійно, злагоджено, розуміючи відповідальність за результати своєї праці. Це видно, якщо проаналізувати розгляд законопроектів. Ми ніколи не порушували й не підтримували питання про створення сприятливих умов для якогось конкретного підприємства.

“Пропозиція”. У середині листопада відбулася розширена рада Всеукраїнського союзу сільськогосподарських товариств, на якій віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко (він же голова Аграрної партії) сказав приблизно таке: у скрутній ситуації на селі винні самі селяни, які на виборах до Верховної Ради голосували не за Аграрну партію, а за когось іншого.

З другого боку, якщо Аграрна партія є таким захисником селянських інтересів, незрозуміло, чому значна частина її членів пішла працювати не в аграрний комітет, а розбіглася по інших комітетах — у справах пенсіонерів, іноземних справ, банківської діяльності тощо.

Іван Томич. Почну з останнього. Вибір комітету для роботи — особиста справа депутатів. Значна частина фракції Аграрної партії працює в комітеті, який я очолюю. Першим моїм заступником є Василь Антонович Калінчук — у нас із ним надзвичайно злагоджена робота. Нормально працює Михайло Васильович Гладій.

Тепер щодо голосування на виборах до Верховної Ради. Я вважаю, що заяви, на зразок тих, що ви процитували, звучать просто цинічно. Хто формував нинішній склад уряду разом із Президентом України? Більшість у Верховній Раді, до складу якої входить Аграрна партія України. За рекомендаціями фракції Аграрної партії призначено віце-прем’єр-міністра, міністра аграрної політики, інших високопосадових осіб, причетних до реалізації аграрної політики. Більшість у Верховній Раді забезпечувала підтримку ухвалення законів, поданих на її розгляд урядом. І говорити, що Аграрна партія не в змозі впровадити ту політику, показати той кадровий потенціал, який має, — це нелогічно, оскільки в неї на руках усі найвищі козирі.

Аграрна фракція стояла за усуненням з посади віце-прем’єр-міністра Леоніда Козаченка. Фракція ставила завдання просунутися в напрямі здійснення аграрних реформ. На жаль, просування відбулося в протилежному напрямі. Я не хочу зупинятися на персоналіях, але нинішня ситуація в аграрному секторі нагадує автомобіль, який поставлено догори колесами. І Аграрна фракція щосили тисне на педалі, колеса шалено крутяться, а автомобіль чомусь залишається на місці.

“Пропозиція”. І останнє запитання. Яким вам бачиться наступний рік?

Іван Томич. Безумовно, хотілося б, щоб він був якнайкращим, бо в мене душа болить за наше село. І відродження лежить там, оскільки один працюючий у селі забезпечує роботою шестеро людей в інших сферах. У мене велике бажання стабілізувати ситуацію. Але, спостерігаючи ті реальні економічні передумови 2004 року, я не дуже оптимістично налаштований.

По-перше, цей рік зі збитками завершать 60–70 відсотків, а то й більше, господарств. А це визначатиме фінансування галузі у 2004 році. З 9 млн га посіяної озимини задовільні сходи є тільки на 4 млн га. (А ми ще не знаємо, якими будуть зима та весна, і до збирання хліба наступного року ще далеко.) А це означає, що великі площі доведеться пересівати ярими культурами. Кредити в основному пролонговані на наступний рік, і навряд чи банки активно кредитуватимуть село. У тваринництві знищено основне поголів’я тварин. Є окремі господарства, які мають добре поголів’я, але загальна ситуація — страшна. Надій на корову становить 1300 кг молока. Це — знущання над коровами. У Голландії від кози надоюють 1900.

За такої розстановки сил в економіці сільського господарства 2004 рік буде не простим. Усе залежатиме від того, до якої міри аграрна політика буде спрямована на підтримку господаря через усі засоби виконавчої влади. Хоча бюджет на наступний рік є кращим за цьогорічний — вдалося відстояти збереження акумуляції податку на додану вартість, додалися нові статті витрат на сільське господарство, мають місце значні зловживання, вкрай неефективне використання цих коштів.

І трагедія в тому, що ці фінансові ресурси йдуть не до сільськогосподарського товаровиробника, тобто до того, хто справді працює і демонструє свою ефективність, а до тих, хто зв’язаний дружніми або родинними стосунками з владою. Хто з товаровиробників у регіонах відчуває результати тих заходів з підтримки, яких мали вжити цього року? Верховна Рада проголосувала у великій боротьбі за те, щоб до жнив виділити 400 млн грн Держрезерву на закупівлю вітчизняного зерна, 360 млн грн дати тим господарствам, що зазнали втрат на озимих через стихійні лиха, 32 млн грн виділити на компенсацію витрат на електроенергію для поливу. Ці гроші й донині не використані і перекидаються зі статті на статтю.

Які господарства цю бюджетну підтримку отримали?.. А це — одна з найбільших державних таємниць.