Спецможливості
Архів

Навіщо нам чужий плющ

05.06.2008
400
Навіщо нам чужий плющ фото, ілюстрація
Красою України назвала Поділля Леся Українка. Аби ці слова слідом за поетесою могли повторити і внуки-правнуки, докладають неабияких зусиль новоушицькі лісівники.

Хто читав історичний роман польського письменника Генріха Сенкевича “Пан Володієвський”, очевидно, звернув увагу на опис шляху та навколишньої місцевості, якою дві доби їхала кіньми до свого чоловіка Михайла Володієвського молода дружина Бася. Їхала разом із татарами з Сокола (нинішнього Кам’янець-Подільського району) до Хребтєва (нині Хребтіїв). “… відразу за Китайгородом пішли дрімучі ліси — тоді більша частина цього краю була ними вкрита”. “Скелясті схили густо заросли хвойним лісом”. “У міру наближення до Ушиці місцевість ставала дедалі горбистішою, гуща непрохіднішою, яри глибшими”.


Описані в рамані події відбувалися в XVII столітті. Отже, тоді тут, на крайньому півдні Поділля, росли ліси, та ще й хвойні? Пояснити прошу лісівника — дослідника краю Олександра Гелеватого.


- Так, наше Придністров’я в давнину було густо вкрите “темними лісами”, але не сосновими чи ялиновими, — каже він. — Разом із скельними насадженнями основу лісового покриву становили ялівці — окремі рослини чи групи, їх сьогодні можна побачити на крутосхилах, повернутих до Дністра. Є й острівки площею близько гектара. Відтворити ялівці, знищені кілька століть тому, майже неможливо. Потрібно від 250 до 400 років, аби дерево досягло 16–18-метрової висоти, а в діаметрі мало півметра. Вирубали назавжди. А от зберегти вцілілі куртинки — наш обов’язок. Мине якийсь час, і ця генетична база буде безцінною. Поки що, на жаль, не бачу, щоб хтось цікавився нею, вивчав сланкі форми, принесені на Поділля ще льодовиком, червонокнижні. А можна ж багато видів відтворити, розмножити штучним шляхом і повернути в природу. Візьмімо для прикладу плющ. Він простіше, ніж верба, вкорінюється, а його занесли в Червону книгу. Рослини везуть для продажу із Польщі, Колхіди, ми ж маємо власні морозостійкі форми плюща вічнозеленого, червонолистого, вузьколистого. Створили заказник, там представлено понад сотню червонокнижних рослин: з деревних порід — той самий ялівець звичайний, берека лікарська, дуб скельний; з чагарникових — зіновать подільська, карагана скіфська та жовта, шипшина червона...


Олександр Іванович — головний технолог з вирощування декоративного посадкового матеріалу ДП “Новоушицький лісгосп”. Ентузіаст, якого пошукати. Саме завдяки його захопленню, вмінню, бажанню декоративний розсадник став візитною карткою підприємства. Працює з часу створення ЛМС, а до того (після закінчення Львівського лісотехнічного інституту) був інженером лісокультур Ізяславського лісгоспу. В Новій Ушиці доручили очолювати економічну службу. Взявшись упроваджувати госпрозрахунок, разом із директором Сергієм Бульбою вивчав досвід у сусідній Молдавії, зокрема в радгоспі декоративних культур м. Бєльці. Повернулися з твердим наміром організувати виробництво аналогічної продукції в себе. Передусім поставили за мету поповнити обігові кошти, щоб вирішити проблеми будівництва та соціального розвитку. 1979 року створили декоративно-квітковий розсадник, який через чотири роки почав функціонувати як самостійний підрозділ. Тоді ж Гелеватий залишив економічну службу й повністю віддався новій справі.


Спершу вирощували троянди, торгували насінням і цибулинами квітів, але згодом перевагу надали виробництву декоративного садивного матеріалу. Налагодили зв’язки з науковими установами: Нікітським ботанічним садом, Тимірязєвською сільгоспакадемією, дендропарками “Олександрія”, Гермаківський... Окрім вітчизняних покупців, дуже скоро саджанцями зацікавилися Молдавія, Росія, Чехія, Франція. Солідні поставки до Франції допомогли вижити в перші роки незалежності України, коли вдарила жорстка криза, і попит на внутрішньому ринку впав до нуля. Гелеватого двічі тоді запрошували французи на стажування. Побачив, як європейці тяжіють до первозданної культури, до всього натурального, природного, як облаштовують свої приватні володіння — неодмінно з ландшафтниками. Популярним атрибутом сучасної садиби на Заході є ялина чи інше хвойне дерево, а в нас... У нас не сформувалася культура декоративного садівництва, тим паче — ландшафтного дизайну. Навіть сільські підвір’я особливою доглянутістю не вирізняються. Хоч як боляче про це говорити, але Україні ще дуже далеко хоча б до тієї ж Польщі, з якою ми колись були в однакових стартових умовах.


Однак слізьми ділу не допоможеш. Саме ділом у Новій Ушиці взялися доводити, що й ми не ликом шиті і можемо конкурувати з Європою. Приборкавши яри, описані ще в романі Генріха Сенкевича, завдяки тисячам гектарів нових насаджень, підняли лісистість району на 4%, довівши її до 16-ти. Зелені масиви почали слугувати прихистком для червонокнижних рослин — з утворенням лісового середовища вони буйно розростаються на раніше голих схилах, переселяються на сусідні вигони та ділянки не використаних іще сільгоспугідь.



Це не може не тішити лісівників, які й самі активно допомагають природі повернути втрачене. Паралельно займаються вирощуванням декоративних порід для озеленення.


Починали зі створення маточника: частину заклали біля контори, решту — на голому полі.


— Посадковий матеріал везли з Києва, Криму, Тернополя, частково закупляли живцями й удосконалювали технології їх укорінення відповідно до нашого клімату, — розповідає Олександр Гелеватий. — Спеціалісти знають, яка складна справа — укорінення шпилькових. З окремими породами працювати доводиться на межі мистецтва. Скажімо, для того, щоб гілочка голубої ялини дала корінчик, її доводиться тримати в спеціальних умовах протягом одного-двох сезонів. Нюансів дуже багато: як підготовлено грядку, який зроблено дренаж, наскільки добре притінено, чи вчасно й правильно полито... Одна бригада лісокультурниць займається укоріненням живців у мікрокліматі теплиць, друга — дорощуванням поштучно відібраних, відселекціонованих саджанців у полі. Практикуємо розмноження й способом висівання. Живці здебільшого заготовляємо в маточнику, де зосереджено різні види й форми шпилькових. Ось, для прикладу, туя: є звичайна, колоноподібна й Ельвангера, є зелена, золотиста, гігантська, золотисто-кінчикова, ниткоподібна, східна компактна...


За формою вони теж різні: сланкі, кулясті, подушкоподібні, пірамідальні, плакучі... Широкий асортимент дає змогу архітекторам зеленого будівництва створювати композиції багатої кольорової гами. Кожна рослина має свій час для споглядання її краси. Ту красу можуть побачити всі, хто приїздить за саджанцями, в сквері-маточнику і уявити, якою буде певна рослина років через двадцять.


— Завдяки сприянню й підтримці облуправління лісового господарства, мені вдалося останнім часом чотири рази побувати в Польщі, — продовжує Олександр Іванович. — Результатом поїздок стало придбання колекції шпилькових і листяних рослин нової світової селекції. Понад 200 найменувань. Тепер разом із раніше зібраними в маточниках господарства нараховується вже понад півтисячі найменувань видів і форм деревно-чагарникових порід. Запозичили в сусідів і багато чого корисного із сучасних методів виробництва посадкового матеріалу. Так, цього року вже вирощували щеплені декоративні верби — плакучі, кулясті, а також різні форми горобини, берези, клена. Організували виробництво гарноквітучих і грунтопокривних рослин у контейнерах... Розширення асортименту вважаю нагальною потребою — без цього не можна добитися конкурентоздатності продукції. До речі, вітчизняна має незаперечні переваги перед західною: їхні рослини, виплекані в м’якому кліматі із застосуванням добрив, стимуляторів, туману, не витримують нашого клімату. Українські саджанці, вирощені в кращих екологічних умовах, набагато стійкіші...


Довго тривала екскурсія диво-розсадником, багато цікавого розповідав один із головних його творців Олександр Гелеватий, про кожне дерево, кущ, квітку. Неодноразово наголошував: “Головна складова успіху — люди”. Невеличкий колектив наполегливою працею досяг того, що розсадник — один із кращих в Україні, його продукцію добре знають і високо цінують уже в багатьох країнах світу. Просив відзначити директора лісгоспу Петра Стецюка. Він порівняно недавно на цій посаді, але вже встиг зробити дуже багато як організатор. Дякуючи йому, підняли загальну культуру виробництва, вирішили питання водопостачання, проклали дорогу, збудували нові теплиці...


Натхненна праця новоушицьких лісівників, їхній безцінний досвід свідчать: у нас є все для розвитку ландшафтної архітектури, формування культури декоративного садівництва. Ми можемо, якщо захочемо, зробити красивою всю Україну.

Advertisement

Інтерв'ю
Николай Орлов
До кінця 2016 року парламент повинен прийняти Закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Цей закон має відкрити ринок землі в Україні. 
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее

1
0