Наукове забезпечення — виноградарству України

Аналіз розвитку виноградарства у Північному Причорномор’ї (Одеська, Миколаївська та Херсонська області) за три десятиліття, а також матеріали останнього (1998 року) перепису насаджень свідчать про те, що в галузі виникло багато труднощів і проблем, які негативно позначилися на рівні врожайності та стабільності виробництва винограду. Про це можна судити з динаміки врожайності винограду за 1971–2000 роки в Болградському, Овідіопольському і Роздільнянському районах Одеської області.
Звертають на себе увагу різкі коливання врожайності культури. Так, у Болградському районі, за сезонного врожаю за 30 років 50,7 ц/га, максимальний урожай досягав 84,3, а мінімальний — 25,2 ц/га. Щодо Овідіопольського й Роздільнянського районів, то там ті самі показники становили, відповідно, 43,5, 84,2, 10 та 42, 88,1 і 6,6 ц/га. Отже, зростали й коефіцієнти варіабельності врожаю — від 31,7 до 43,8 і 49,4%.
Кризові явища у виноградарстві останніми роками (скорочення площ, зниження валового збору й урожайності винограду) нерідко пов’язують з антиалкогольною кампанією, яка розпочалася у 1985 році. Проте численні обстеження насаджень свідчать про те, що криза в галузі насамперед є наслідком неправильного розміщення виноградників, добору сортів і схем посадки без урахування екологічних умов територій (рельєфу, родючості й еродованості грунтів), порушення технології та ігнорування системного підходу в розвитку виноградарства. Особливо чітко це виявляється в роки з екстремальними погодними умовами. Так, після холодної зими 1984–1985 років на понижених елементах рельєфу врожай винограду знизився у 2,5–3 рази, а на деяких площах його взагалі не було. Аналогічною картина була в 1997 році, коли за вегетацію випало дві норми опадів і спостерігалося значне пошкодження кущів мільдью. Пізньовесняний приморозок 7 травня 1999 року наочно продемонстрував (загинули набубнявілі бруньки) на великих площах помилки в розміщенні виноградників без урахування рельєфу місцевості.
В останнє десятиліття (1991—2000) повсюдно спостерігалося зниження врожаю винограду, спричинене недостатнім ресурсним забезпеченням галузі внаслідок поспішних економічних реформ, диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію тощо. Як видно з графічних даних, у Болградському районі, де виноградні насадження розміщено у комфортніших умовах, за зазначений період урожайність винограду знизилася на 18%, а в Овідіопольському й Роздільнянському районах, — відповідно, на 36 і 38%, або більш ніж удвічі. У господарствах цих районів розміщенню насаджень не приділялося належної уваги. Аналогічні приклади можна навести й щодо інших виноградарських регіонів Півдня України.
Ми вважаємо, що в обстановці, яка склалася в галузі, невідкладного вирішення заслуговує проблема оптимізації розміщення виноградних насаджень і розробка досконалішої спеціалізації природно-виноградарських районів, яку не переглядали вже понад 30 років.
З цією метою слід у найближчі два-три роки на основі комплексної кількісної оцінки екологічних чинників (рельєфу, мікроклімату, грунту, теплозабезпечення та морозонебезпеки місцевості, вмісту гумусу, NPK-активних карбонатів тощо) щодо кожного господарства розробити довгострокову “Програму розміщення і розвитку виноградарства і виноробства України до 2015–2020 рр.”. Ця програма стане головним інформаційним ресурсом стабільного ведення виноградарства на перспективу.
Розробляючи “Програму...”, слід передбачити складання в кожному господарстві ампелоекологічних карт, що дасть змогу визначити площі земель з найкомфортнішими для винограду агроекологічними параметрами, удосконалити спеціалізацію галузі, сортовий склад насаджень, систему ведення і технологію вирощування винограду, виділити мікрозони (еконіші) для вирощування окремих сортів, щоб одержати вина контрольованих найменувань за походженням (КНП), забезпечити екологічну безпеку навколишнього середовища. Слід розробити механізм реалізації програми, її наукове забезпечення, розрахувати економічний та соціальний ефект.
Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова спільно з Одеським державним аграрним університетом у 1999–2002 роках розробив довгострокові програми розміщення і розвитку виноградарства до 2015 року для виноградарських господарств Херсонської області, Тарутинського та Овідіопольського районів Одеської області, які дістали схвалення спеціалістів виробництва.
Для чого потрібні такі програми? Наведу лише один приклад. У 70-ті роки у Тарутинському районі планувалося закласти 28 тис. га виноградників. Було закладено 16,5 тис. га, а нині залишилося близько 7 тис. га насаджень. Після розробки інститутом програми розміщення виноградників виявилося, що в районі площа земель з оптимальними параметрами для стабільного ведення виноградарства становить 8,4 тис. га. Неважко підрахувати, яких багатомільйонних втрат зазнала галузь через неправильне розміщення насаджень. До речі, вартість розробки програми для Тарутинського району дорівнює вартості закладання 3 га винограду (100 тис. грн).
Стабільне ведення виноградарства без надійної, сучасної системи розсадників неможливе. В Україні щорічні закладання виноградників забезпечені власним посадковим матеріалом менш ніж наполовину. Як свідчить багаторічний досвід, закладання виноградників імпортними саджанцями з Югославії, Франції, Італії, Молдови не дає змоги створювати повноцінні насадження, а в окремих випадках призводить до поганої адаптації рослин до місцевих умов, розрідженості посадок, поширення нових небезпечних захворювань. Ми вважаємо, що для стабільного забезпечення розсадників високоякісним прищепним і підщепним матеріалом маточні насадження слід розмістити в південних районах на зрошуваних землях.
Інститут розробив режими і способи зрошування, технологію ведення маточників, які забезпечують одержання 100–120 тис. шт./га стандартних живців підщепи і 500–700 тис. шт. одновічкових живців прищепи.
З метою переведення розсадниківництва України на сертифіковану основу у 2001 році на базі ІВіВ ім. В. Є. Таїрова спільним наказом Міністерства аграрної політики та Української академії аграрних наук створено Центр клонової селекції винограду. До нього входить низка наукових підрозділів: лабораторія клонової селекції, лабораторія прискореного розмноження клонів з тепличним комплексом площею 1 га, лабораторія вірусології та мікробіології, 4 опорних пункти і виробничий підрозділ з 8 базовими розсадниками у різних екологічних зонах республіки — від Закарпаття до Криму.
Наукові підрозділи Центру мають необхідну матеріально-технічну і приладну базу. Підготовлені висококваліфіковані спеціалісти. Розроблено генно-інженерні та молекулярно-біологічні методи діагностики бактеріального раку й вірусних захворювань, які захищені чотирма авторськими свідоцтвами на винаходи.
У результаті багаторічного (з 1969 року) клонового і санітарного добору виділено понад 30 високопродуктивних клонів столових, технічних і підщепних сортів винограду, 5 із них уперше передано на державну реєстрацію.
Створено базові маточники перспективних клонів в інституті, дослідних господарствах і деяких базових розсадниках Центру клонової селекції винограду на загальній площі понад 100 га.
Освоєно ефективні технології вирощування сертифікованих саджанців у польовій шкілці й теплицях.
Для закладення виноградників України власним сертифікованим посадковим матеріалом у повному обсязі вважаємо за необхідне, крім 8 базових, відновити 12–15 промислових розсадників, що змінили свою спеціалізацію, за рахунок коштів одновідсоткового збору забезпечити їм фінансування на закладення сертифікованих маточників прищепи і підщепи, будівництво зрошування, реконструкцію прищепних комплексів та їх матеріально-технічне забезпечення.
Виноградне розсадниківництво залишається однією з найбільш трудомістких галузей сільського господарства, трудозатрати на вирощування саджанців сягають 500–600 люд.-днів на 1 га шкілки.
Учені інституту створили комплекс машин для виробництва щеплень, висадки їх у шкілку, викопування саджанців, а також універсальну машину з догляду за шкілкою. Застосування комплексу машин дає змогу знизити затрати праці більш ніж на 40%.
На жаль, сьогодні жодну машину не поставлено на серійне виробництво. В експериментальній майстерні інституту є всі можливості, за умови достатнього фінансування, виготовити ці машини й забезпечити ними всі розсадники України.
Одним з основних напрямів діяльності інституту є поліпшення сортименту винограду методами інтродукції, імуноселекції та клонового відбору.
Останніми роками створено понад 60 технічних, столових і підщепних сортів винограду, 20 із них занесено до Реєстру сортів рослин України. Це становить п’яту частину всіх районованих сортів винограду. Багато сортів таїровської селекції увійшли до районованих сортиментів Молдови, Росії, Чехії та інших країн. У нашій країні ці сорти культивуються на площі понад 6,5 тис. га.
Серед районованих сортів винограду селекції інституту половина (3 столових, 2 — універсального використання і 5 технічних) — сорти з груповою стійкістю до морозів і грибних хвороб. Вони характеризуються високою продуктивністю, доброю якістю продукції, адаптовані до місцевих умов і можуть служити генетичною основою стабільного ведення виноградарства.
Нині вживають заходи щодо прискореного розмноження в культурі in vitro, зеленим живцюванням великогронових та великоягідних стійких столових сортів, таких як Аркадія, Оригінал, Лора, Загадка, Устойчивий Докучаєвої, а також найкращих стійких технічних сортів — Іллічівський ранній, Мускат одеський, Загрей та високопродуктивних клонів винограду.
Інтенсивні технології вирощування винограду характеризуються витратою (що дедалі зростає) антропогенної (викопної) енергії, а не підвищенням використання рослинами космічної (сонячної) енергії.
Енергоємність таких технологій досягає 120–150 тис. мДж/га і наближається до верхньої межі екологічної безпеки. Сьогодні у виноградарстві на одну калорію енергії, споживаної з їжею, витрачається 2,4–2,6 калорій викопної енергії. Отже, енергоресурсозаощадження є важливою умовою стійкого ведення виноградарства.
Сучасні технології вирощування винограду мають відповідати, якнайменше, трьом основним вимогам:
- екологічної безпеки;
- високої ефективності;
- економічності.
Енергозаощадження має здійснюватися шляхом виключення втрат по всьому технологічному ланцюжку та раціонального (економічного) використання ресурсів. Джерела цих втрат добре відомі. Назвемо лише основні:
- неправильний вибір ділянки, сортового складу і схем посадки;
- закладення винограднику рядовим (нерідко випадковим) посадковим матеріалом, що спричинює зрідженість насаджень, засмічення їх маловрожайними та хворими клонами;
- практика установлення шпалери з використанням залізобетонних опор та оцинкованого дроту, що супроводжується величезною витратою енергії і становить 34% всіх енергозатрат на створення виноградника;
- недоформованість кущів і, отже, штучне зниження навантаження врожаєм.
Через недосконалість застосовуваних у виноградарстві й розсадниківництві технологій марно втрачається від 35 до 50 і більше відсотків води, тепла, ПММ, добрив, пестицидів тощо. Із загальної кількості антропогенної енергії, що витрачається на врожай, працює лише її четверта частина. Впровадження системи адаптивного виноградарства дасть змогу збільшити використання енергії, підвищити екологічну безпеку ампелобіогеноценозів.
Для стабілізації й дальшого розвитку виноградарства важливе значення має вирішення низки питань організаційно-економічного характеру, що пов’язані з реформуванням підприємств, які спеціалізуються на виробництві винограду.
У цьому зв’язку інститутом підготовлено й передано органам виконавчої влади проекти нормативно-правових документів з формування орендних та акціонерних підприємств, пропозиції з удосконалення організації та оплати праці у виноградарстві й розадниківництві, а також використання коштів одновідсоткового збору на розвиток виноградарства. Щороку уточнюються нормативи капітальних вкладень на закладення виноградників, орієнтовні ціни на виноград технічних сортів і виноградні саджанці.
І, нарешті, неможливо забезпечити стабільне й ефективне функціонування галузі без систематичного інформаційного забезпечення й навчання кадрів. Останнім часом не проводиться перепідготовка виноградарів та розсадниківників — спеціалістів середньої ланки. Постала нагальна потреба у відновленні на договірній основі перепідготовки агрономів, бригадирів-виноградарів і розсадниківників, щепіїв, наладчиків прищепних машин, механізаторів, а також фермерів. Це дасть змогу піднести професійний рівень спеціалістів, які працюють у галузі, що позитивно позначиться на продуктивності праці, технологічній дисципліні, якості продукції.
В. Власов,
директор Інституту виноградарства та виноробства ім. В. Є. Таїрова
Української академії аграрних наук