Науковці вирішили: плуг у відставку відправляти рано

Але під час недавніх загальних зборів Української академії аграрних наукпостановили поширювати мінімальний обробіток грунту в степовій та лісостеповій зонах.

Говорили, здебільшого, про перехід на мінімальний та нульовий обробіток земель. Багато експертів сходяться на тому, що схема господарювання, яка прижилася в Австралії, країнах Південної та Північної Америки, несе в собі не лише економічні, а й екологічні вигоди. Тонюсінький гумусний шар планети, з якого живиться все живе, тоншає прямо на очах, запаси нафти наближаються до вичерпання, дорожчають машини. А ощадне землеробство може протидіяти розорюваності грунтів та економити пальне.

Уроки ощадного землеробства
У цьому контексті пригадалася міжнародна конференція з технології no-till (без плуга) в селі Майське Дніпропетровської області на базі корпорації “Агро-Союз”, на якій побувала кілька років тому.
Тоді, крім наших співвітчизників, до Майського повчити та повчитися основ ощадного землеробства приїхали сільгоспвиробники з ближнього зарубіжжя, а також з Німеччини, Франції, Канади, США, Австралії, Бразилії. І саме в Майському особисто познайомилася з академіком Федором Трохимовичем Моргуном. Хоча, звісно, до того багато чула про екс-міністра охорони природи СРСР, якого можна вважати зачинателем у колишньому Союзі безплужного обробітку грунту. В активі Героя Соцпраці, доктора сільськогосподарських наук понад 60 популярних видань на тему самовідновлюваного рільництва. Саме Моргун, повернувшись у 1973 році з Казахстану на Полтавщину, де був призначений першим секретарем обкому партії, почав активно впроваджувати безплужний метод. Тоді багато

Президент Української академії аграрних наук Михайло Зубець: у сільському господарстві час дорогого вартий

знаних хліборобів зустріли його досвід у багнети, теоретичні розробки Моргуна піддавали нещадній критиці, а науковці, почувши висловлювання колишнього цілинника, що “плуг — найстрашніше знаряддя з придуманих людством” чи що “плуг — бандит і грабіжник, який збіднює поля”, здивовано знизували плечима. Тоді однодумців у Федора Трохимовича було небагато. Але Моргун невтомно переконував у безальтернативності ощадних способів землеробства, запроваджував його в Казахстані, де шість років був директором радгоспу, а потім начальником управління сільського господарства, ще два роки — міністром сільського господарства цілинного краю.
“Пам’ятаю, — розповідав мені в Майському Федір Трохимович, — розорали 25 тисяч гектарів, 7 тисяч з них списали — через пилові бурі. Я був противником масового підйому цілини. У 1963-му твердив про потребу ощадного обробітку грунту тодішньому другому секретарю ЦК Брежнєву. Уже в ті роки боровся за використання плоскорізів, стерньових сівалок. У Цілинограді тоді вирішили будувати завод для виробництва такої техніки...” І сьогодні Федір Моргун лишається затятим противником плуга. На його переконання, не за горами той час, коли знамениті українські чорноземи можуть лишитися хіба що в спогадах. Адже за останні сто років, через масову розораність вітчизняних земель, шар чорнозему, що колись місцями сягав одного-двох метрів завтовшки, тепер удвічі потоншав, а вміст гумусу в ньому зменшився з 8–18% до трьох-чотирьох.
Недолуга реформа пошматувала земельні наділи
Треба сказати, послідовників Моргуна в нашій країні, які на практиці застосовують безплужний обробіток грунту, — чимало. Плюси ощадного землеробства підштовхнули їх спробувати відправити плуга й борону “у відставку”. В Україні — десятки підприємств (переважно великих), які повністю чи значною мірою вже перейшли на мінімальний або нульовий обробіток грунту.
Під час нинішніх загальних зборів в Українській академії аграрних наук теж схвально говорили про безплужне рільництво. Його повсюдне запровадження могло б частково зняти проблему ерозії грунтів, яка стала наслідком екстенсивного характеру освоєння аграрних територій за рахунок розширення площ орних земель.
Наприкінці дев’яностих років минулого сторіччя розораність сільськогосподарських угідь в Україні сягнула 82%. У деяких областях (Вінницька, Тернопільська, Кіровоградська) вона перевищила 90%, а в окремих їхніх районах досягла 96%. Розораність усього земельного фонду в Україні становила понад 60%, проти 12 — у США.
Розвиток ерозії призвів до щорічних втрат близько 600 млн т грунту, в тому числі 20 млн т гумусу, третини поживних речовин, що вносили із добривами, 16 млрд кубічних метрів води. Це тоді, коли лише кожен п’ятий житель України споживає воду відповідної якості. Щорічна площа зростання деградованих земель сягнула 80 тисяч гектарів.
Водночас вердикт науковців цілком логічний і передбачуваний: система не може бути поширеною одразу на території всієї країни. Адже для її запровадження насамперед потрібні великі земельні наділи. Розвитку таких технологій у поліських і, особливо, у західних областях заважає висока концентрація сільського населення, задіяного в дрібних агроформуваннях і присадибному господарстві, що стримує розвиток індустріального великотоварного виробництва, запровадження працезберігаючих технологій. Тоді як no-till-системи невдовзі можуть мати значні перспективи поширення в зоні Степу — в таких урбанізованих областях, як Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, з часткою сільського населення, відповідно, 9,7; 13,6; 16,6 і 23,8%. Саме у цих регіонах утворилися господарства-“десятитисячники”, де організаційні й природні умови виробництва складаються на користь безплужного землеробства. Поступово, але з певним запізненням та в менших обсягах ці технології одержуватимуть розвиток і в Лісостепу, де частка сільського населення становить 42% і де розвинута бурякова спеціалізація, а за неї без глибокої оранки не обійтися. В зоні Полісся грунтово-кліматичні чинники запровадженню таких технологічних систем несприяють, а соціально економічні умови для них ще не склалися.
Підсумок: виходячи з таких міркувань, науковці прогнозують збереження в близькому майбутньому орного землеробства на 10–15 млн га. Приблизно на такій самій площі послуговуватимуться безплужним, у тому числі мінімальним, обробітком.

Прагнення на всьому економити може спричинити “пестицидний Чорнобиль”
Разом з тим академік Віктор Сайко у своїй доповіді застеріг від ідеалізації цього агротехнічного напряму:
— Не можна заперечувати, — сказав він, — значне (у рази) підвищення продуктивності праці; фактор часу — можливість проведення

Іван Кириленко знову у зоні особливої уваги

сівби у найкращі агротехнічні строки; економію сукупних витрат. Зведення до мінімуму проявів ерозії і підвищення вмісту в грунті органічної речовини та гумусу, скорочення втрат грунтової вологи на фізичне випаровування — це ще не всі переваги, і вони досить значимі. Водночас, аналізуючи зарубіжний досвід і результати запровадження no-till-систем, зокрема такої країни, як США, не можна не звернути уваги на низку негативних явищ, які їх супроводжують. Це, передусім, зростання пестицидного навантаження в агроекосистемах, наявність якого є незаперечною. У США вигоди від мінімального і нульового обробітку грунту зробили фермерів заручниками цих технологій. За відсутності оранки кількість бур’янів, комахоподібних шкідників, хвороб, що локалізуються і розмножуються у залишеній стерні, значно підвищується. За таких обставин фермерам доводиться вносити пестицидів удвічі більше, ніж раніше. Держава активно стимулює виробництво продовольства, яке використовує як важливий експортний ресурс і своєрідну “політичну зброю”. Але наприкінці останнього десятиріччя громадськість США таку надмірну хімізацію стала розцінювати як катастрофічну. Рівень хімічного забруднення грунтів, особливо водних ресурсів, учені характеризують як “найбільшу помилку, якої американська нація припустилася за останні десятиріччя. В США сталося щось подібне до сільськогосподарського Чорнобиля”. Отруєння агрохімікатами щорічно зазнають близько 300 тисяч осіб. Багато науковців визнають, що результати бездумної гонитви за прибутками проявляються зростанням онкологічних захворювань, найперше в сім’ях фермерів. Дослідженнями, проведеними у штаті Канзас, встановлено, що використання пестицидів з групи 2,4-Д ушестеро збільшує захворюваність фермерів на рак і у вісім разів — тих, хто безпосередньо готує суміші та вносить їх на поля. Рівень вмісту диоксину в організмі новонароджених дітей виявився в 27 разів вищим за ту кількість, яка вважається безпечною для накопичення протягом усього життя людини. Неприємним є те, що окремі хлорорганічні пестициди за токсичністю в 100 разів перевищують сумно відомий ДДТ. Заборонені у США гербіциди й донині експортують у інші країни. Така ситуація склалася в економічно розвиненій країні, де екологічне навантаження здійснюють на 12% території. Чого ж тоді чекати в Україні, де таке пестицидне навантаження відбуватиметься на 60% території? При цьому частка сільського населення, зосереджена в цій зоні, становить не 2–3, а 32% від загальної кількості населення країни, а в окремих областях перевищує 50 відсотків.
Для чіткого розуміння всього спектру проблем, які можливо очікувати в разі здійснення гіпотетичної програми швидкої зміни наявних технологій у рільництві на користь так званих ресурсо- та енергоощадних, в УААН пропонують розглянути низку особливостей їхнього запровадження саме в Україні. За наведеною під час Загальних зборів інформацією, у світі площа ріллі, на якій запроваджено no-till-системи, становить 6,8%. З цього показника 94,7% припадає всього на шість держав: США, Канаду, Бразилію, Аргентину, Австралію, Парагвай. Усе це країни європейської колонізації, в яких не сформувались села. На всі інші держави припадє 5,3%. А частка європейського континенту, включаючи і східну його частину, не перевищує 2,5–3%. No-till-системи, вважає Віктор Сайко, — не шлях виходу з бідності, а наслідок. Це, найперше, спосіб ведення землеробства в країнах із значними обсягами орних земель і вкрай обмеженою чисельністю сільського населення, а для окремих країн — ще й з високою ціною робочої сили.

Десять заповідей, або Чому, навіть якщо хочеться, — не можна
Отже, на які рифи може наштовхнутися вітчизняне сільське господарство в разі форсування безплужних технологій і що заважає просуванню в нас такої системи обробітку грунтів?
По-перше, в Україні виробники сільськогосподарської продукції традиційно налаштовані на одержання високої врожайності та поступальне зростання виробництва зерна. За умов запровадження no-till- систем урожайність знижується в середньому на 10 відсотків.
По-друге, шлях рільництва України традиційно й перспективно європейський. Це інтенсивне землеробство на обмеженій території в поєднанні з розширенням земель рекреаційного природоохоронного призначення.
По-третє, гербіциди групи гліфосатів в Україні значно дорожчі, ніж у Європі та США, де їхнє використання дотує держава. Без зниження цін на них широкомасштабне запровадження грунтозахисного ресурсозберігаючого землеробства в нашій державі відбуватиметься важко. Водночас надії на всесильність будь-якого гербіциду, покладеного в основу окремої землеробської технологічної системи, є примарними. Нині резистентність бур’янів до гербіцидів, яку вони набули за тривалого використання певних груп цих препаратів, стали гострою всесвітньою проблемою. Вона чітко простежується в Аргентині, Бразилії, де в посівах генетично модифікованої сої та кукурудзи сформувалися популяції бур’янів, стійкі до гліфосатів. Такі самі проблеми зафіксовано в Австралії. Там під час оренди земель звичайною процедурою є обстеження їх на наявність бур’янів, стійких до гербіцидів. У разі виявлення їх орендна ціна на такі землі знижується.
По-четверте, в Україні немає власних енергонасичених тракторів, які відповідають сучасним агровимогам. Практично немає їх і в Росії. Питомий тиск на грунт тракторів виробництва близького зарубіжжя та вітчизняних марок перевищує нормативні у 2–2,5 раза.
По-п’яте, для впровадження no-till-систем увесь комплекс технічних засобів треба закуповувати за кордоном. На 10 тис. га потрібно мати: один 500-сильний трактор з комбінованим 18–25-метровим посівним комплексом, три-чотири зернових комбайни і один обприскувач із продуктивністю 1 тис. га на добу. Для обслуговування такого комплексу безпосередньо в полі знадобиться 15 працівників. Характерно, що ефективність no-till-систем оцінюють саме за використанням таких комплексів. Деталі там — всі зарубіжні, коштують вони дорого, без сервісного обслуговування не обійтися, і країна опиниться в довічній залежності.
По-шосте, різка зміна технологій вирощування польових культур на значних, особливо густозаселених сільських територіях, як водиться, супроводжується загостренням проблеми сільського безробіття. Роботу отримує не більше 10% працездатного населення.

Віктор Сайко, директор НАЦ “Інститут землеробства УААН” доповідає про плюси та мінуси безплужного обробітку грунту

Типовим сценарієм оренди землі є ліквідація тваринницької галузі, скорочення площ цукрових буряків. Такі явища вже стають нагальною державною проблемою, яка поки що не має позитивного вирішення.
По-сьоме, в Україні досі не стабілізувалося землекористування (ситуація, можливо, ще більше ускладниться зняттям мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення). Знизилася культура рільництва, але в основі контролю забур’яненості, запровадження прогресивних технологічних систем лежить стабільність структури посівних площ і сівозмін. Нині, часто стихійно, різко збільшують або скорочують посіви під цукровими буряками, кукурудзою, соняшником, соєю. Виникають ідеї розширити площі під ріпаком до 3 млн га і взагалі щодо значного розширення посівів “енергетичних” культур, без урахування того, що такі заходи призведуть до подорожчання продовольчого кошика мінімум удвічі. Це не роздуми про далеку перспективу, а процеси, початок яких ми вже спостерігаємо нині.
По-восьме, мінімізація обробітку грунту, в тому числі нульовий обробіток, не є чинником, який зумовлює підвищення продуктивності землеробства. А очікування значної економії енергетичних засобів дещо перевищені, вони не завжди компенсують зниження врожайності.
По-дев’яте, навіть за плужного обробітку самобутня хліборобська культура України — як у екстенсивному землеробстві сорокових років, так і в інтенсивному господарстві дев’яностих, за підтримки держави, — формувала врожайність культур на рівні, характерному для США. Винятком була лише кукурудза в дев’яності роки, але щодо цієї культури діють інші чинники: локалізація її посівів у сприятливіших грунтових і кліматичних умовах. Наприклад, у штаті Айова (кукурудзяний пояс) середньорічна сума опадів становить 1000 мм, а середня температура липня — 22…24°С. У Черкаській області ці проказники, відповідно, такі: 549 мм і 18°С.
По-десяте, у нашій країні щодо елементів нульового обробітку здійснювали лише окремі пошукові дослідження. Обмежений обсяг таких досліджень має дві основні причини. Насамперед, тривалий час на них не було соціально-економічного замовлення. Надалі на заваді розвитку цього напряму стала тривала системна криза, спровокована недолугою аграрною реформою.
Друга причина — вкрай застаріла технічна база досліджень. No-till-системи можна вивчати виключно на новітній базі.

З відмовою від оранки треба бути готовим до поширення безробіття
На підставі експертного аналізу науковці Інституту землеробства УААН винесли вердикт: у найближчій перспективі no-till-системи можуть бути запроваджені на українських ланах на площі 600–700 тис. га, максимум — на 1 млн га. Але за всіх недоліків безплужного обробітку він неминуче поширюватиметься в країні темпами, прямо пропорційними відтоку працездатного населення в міста та за кордон. Форсувати ж такі технології в господарствах із достатнім населенням і налагодженою системою рільництва європейського типу науковці не радять, оскільки це сприятиме зростанню безробіття (на 10 000 га ріллі — 15 працівників) і суперечитиме заходам уряду з відродження села. А от на знелюднених територіях альтернативи такому хазяйнуванню немає. Тому передусім потрібно перебудувати систему навчання кадрів і розробку та наукове супроводження no-till-системи.
Щодо поширення безробіття на селі, пов’язаного із запровадженням таких технологій, в УААН вважають такий сценарій абсолютно очевидним. У наше сільськогосподарське виробництво дедалі більше приходить інвесторів із-за кордону: з Голландії і ФРН з’явилися в Черкасах; із Сербії — в Яготині, з Америки — на Дніпропетровщині. На перший погляд, цілковитий позитив. Але в своїй доповіді Віктор Сайко навів красномовний приклад із життя одного з сіл на Черкащині після того, як туди прийшов голландський інвестор. Обробляють у господарстві 10 тис. га. Для цього 25 робітників інвестору забагато. Тож думає про одне: як скоротити до 15 осіб. Хоче ліквідувати площі під цукровими буряками. Спеціаліста з вирощування сільськогосподарських культур узяв із Німеччини, ніби в Україні такого не можна знайти. На запитання про вирощування екологічно чистих продуктів той спеціаліст відповідає: “Экологические продукты? Ерунда это! Украйна должна выращивать и экспортировать кукурузу, пшеницу, ячмень в больших количествах, чтобы кормить мир. Не только себя — Иран, Ирак, Турцию, европейские страны. А экологически чистый продукт... Какая разница для иранца — экологически чистый у него на столе продукт или нет. Или для турка, китайца. Они хотят кушать. Только В Голландии, где люди живут в городе, ездят на больших машинах и смотрят, как природа хороша, — они задумываются, что им нужен экологически чистый продукт”. Як кажуть, коментарі зайві...
Тож нам варто було б дуже виважено ставитися до зарубіжних рекомендацій та інвестицій. Родючі грунти, надто дешева робоча сила, дешеві кредити в країнах-інвесторах і дорогі в Україні, дешевизна оренди й низька ціна землі приваблюють зарубіжний капітал. До цього додаються відносно дешева енергія, брак відповідальності за порушення екологічного стану довкілля та корумпованість чиновників усіх рівнів. І в подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва не виключений сценарій, коли для нас залишаться розорені села, техногенне навантаження на навколишнє середовище, армія безробітних (з відповідними негативними наслідками), а прибутки осядуть за кордоном.
У таких умовах, упевнений Віктор Сайко, спонтанне широке запровадження no-till-систем під тиском потужної, не завжди професійної, але неодмінно небезкорисливої реклами може супроводжуватися значними й марними матеріальними втратами і загостренням соціальних проблем у сільській місцевості та в галузях, що обслуговують сільськогосподарське виробництво.

Галина Квітка