Насінництво в законі

2003 рік українська насінницька галузь відпрацювала за новим регулятивним документом — Законом “Про насіння і садивний матеріал”. У зв’язку з цим постає запитання: а чи викликав цей Закон якісні зміни у вітчизняному насінництві? Дати відповідь на це просте — на перший погляд — запитання “Пропозиція” запропонувала одному з найбільших в Україні виробників насіння сої — засновникові наукової селекційно-насінницької фірми “Соєвий вік” фермерові Руслану Монічу.

— Реалізовувати зерно під виглядом насіння тепер хто завгодно не може. Такий виробник має бути атестований, одержати патент, ліцензію на реалізацію посівного матеріалу тощо. Ще один позитивний момент, який випливає з нового закону, — буде відома кількість посівного матеріалу на ринку, бо всі насінницькі підприємства тепер повинні звітувати. Це дасть змогу прогнозувати проведення посівних кампаній.

З іншого боку, через загибель у 2003 році озимих і весняну посуху потреба у насінні дуже зросла, і на сівбу продавалося усе наявне у засіках “сміття”. Зупинити цей процес було неможливо, оскільки “сміття” ціну сміття і коштувало, а на дешевий товар завжди знайдеться покупець. Але справжнє насіння дешево коштувати не може, бо затратна частина у його виробництві є дуже великою. Справа в тім, що елітне насіння без застосування ручної праці виростити неможливо, і для цього треба залучати багато людей: вони мають виконувати сортополки, ручні висівання, ручне збирання у снопи та інші роботи, машин для яких не існує. Навіть провідні світові насінницькі фірми не можуть нині обійтися без ручної праці: сортополку може виконати лише людина, адже треба дивитися на листок, на квітку, на зародок, на опушення, і це здатен зробити лише навчений спеціаліст.

— А чи існує гарантія того, що насінницьке підприємство, пройшовши атестацію, не схибить на “сміття” — адже попит є великим на будь-який посівний матеріал?

— Крім атестування, велика увага нині приділяється контролю. Двічі на рік виробники посівного матеріалу контролюються Державною насіннєвою інспекцією, яка відбирає партії насіння для аналізу і видає відповідні свідоцтва. Звісно, недобросовісні виробники можуть додуматися до яких завгодно підробок, але закон передбачає і відповідальність.

— Хто може змусити небагаті господарства відмовитися від користування несертифікованим посівним матеріалом таких масових культур, як, скажімо, пшениця і ячмінь?

— Ніхто нікого змушувати і не повинен. Якщо господарство вирощує зерно на товарні цілі, то посівний матеріал воно може вибирати на свій розсуд (хоч обласні та районні держадміністрації і ставлять завдання, щоб сіяти лише високопродуктивним зерном — не нижче 3-ї репродукції). Отож, якщо господарство має змогу купити насіння десь 5–6 репродукції, посіяти його і одержаний урожай продати як товарне зерно — ніхто цьому заважати не повинен, тут пріоритет має віддаватися економічній доцільності. Однак ми не повинні забувати і про інший бік справи: добре насіння має вищі схожість, енергію росту, гарантує одержання доброго врожаю. Бо ж без цього — земля працює, щось вирощується, а віддачі немає.

— Чи може держава якось впливати на сільгосппідприємства і стимулювати їх користуватися лише якісним насінням?

— Впливати на сільгосппідприємства нині вже не актуально. Хоча у держави є впливи на насіннєву інспекцію. Закон здебільшого спрямований на насінницькі господарства, які вирощують супереліту, еліту і насіння першої та другої репродукцій. Тут треба зрозуміти ось що: якщо звичайне господарство купить у мене елітне соєве насіння, посіє його і виростить першу репродукцію, то, щоб продати це зерно як посівний матеріал першої репродукції, на нього слід отримати всі належні документи: ліцензію насінницького підприємства 1-ї групи, патент, ліцензію на оптову торгівлю. Без цих документів, які б кондиції те зерно не мало, воно може бути реалізоване лише як товарне.

— Якого насіння сої нині потребує український ринок?

— Наше підприємство займається селекцією сої, поновленням сортів, маємо розсадники розмноження. Основним співробітником фірми “Соєвий вік” є селекціонер Валентина Григорівна Охватенко, яка на Кіровоградській дослідній станції вже створила 6 зареєстрованих сортів сої і тепер роботу з виведення нових сортів продовжує у нашій фірмі.

Отож, ми постійно вивчаємо попит на ринку соєвого насіння і відповідно до нього розробили програму науково-дослідної роботи з кількома конкретними цілями. Перша з них полягає у досягненні того, щоб рубчик соєвого зерна і його оболонка були одного кольору. Це важливо для харчових цілей: коричневий рубчик негативно впливає на зовнішній вигляд продукції переробки, особливо, якщо сою переробляти на харчові цілі (молоко, окару). Друга мета — створення нових ультраранніх сортів, після збирання яких залишалося б досить часу для підготовки грунту і сівби озимих. Третя мета — збільшення висоти прикріплення нижнього боба. Селекціонери розвинутих країн над цим показником не працюють, оскільки техніка там спроможна зібрати урожай навіть у тому разі, якщо боби лежать на землі. В Україні ж, де врожай збирають “Нивами”, критерій висоти прикріплення нижнього боба є дуже важливим. І останнє — зменшення ступеня розтріскування бобів. Погодні умови не завжди дають змогу зібрати врожай вчасно, не завжди вистачає для цього і техніки. Тому культура іноді повинна певний час постояти в полі, а боби при цьому — не розтріскатися.

— Чи багато на українському ринку несертифікованого насіння сої?

— За нашими оцінками, насіння сої від ліцензованих і неліцензованих підприємств представлене на ринку в співвідношенні 50:50. Порівняно із злаковими культурами, це, ніби, й непогано. З іншого ж боку, соя в Україні поки що не є культурою масовою, тому навіть 50% насіння невідомого походження є цифрою тривожною.

Як буде нинішнього року — покаже час. Станом на початок грудня 2003 року ми продали насіння понад удвічі більше проти попереднього року. Це радує. Але слід звернути увагу ось на що. Торік через пересівання загиблої озимини було висіяно катастрофічно багато соняшнику. Це згубно позначилося на грунтах. Отож, нинішнього року виникла нагальна потреба ввести у сівозміни такі культури, які б могли оздоровити грунти, відродити їхню родючість і, водночас, дати змогу одержати врожай високоліквідної продукції. Такими культурами є передусім бобові, серед яких чільну позицію посідає соя (на початку 2004 року ціна 1 т товарної сої сягала 1500 грн). А якщо вирощувати ранні її сорти, то цього ж року можна посіяти й озиму пшеницю. Саме так я пояснюю збільшення попиту на якісне насіння сої під сівбу 2004 року.