“Наречена сонця”

Цю культуру називають: цикорій дикий, сині батоги, батiжки, волошка городня, голубiй, петровi батоги, гонко, біль синя, сонцегляд, цикорінь, придорожник, серпівник, синя плічка, синявка, терник тощо. 

Наукова назва роду — Cichorium — прийшла до нас із грецької і в перекладі означає “я йду керувати полем”, що пов’язано з властивістю цієї рослини рости вздовж доріг та полів. Називають його також і “нареченою сонця”, бо квітки цієї рослини весь час повертаються за ним.
Збільшення видового та сортового різноманіття агрофітоценозів має важливе наукове й практичне значення. Особливо коли це стосується нетрадиційних або малопоширених культур багатофункціонального використання. До таких можна зарахувати несправедливо забутий цикорій, який добре знали ще стародавні єгиптяни, греки та римляни і використовували його як лікарську та овочеву рослину.
У відділі нових культур Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України проводять всебічні дослідження з вивчення нових культур, створення високопродуктивних сортів та впровадження перспективних овочевих, лікарських, кормових, технічних, фітоенергетичних рослин у виробництво. Загалом зібрано цінний генофонд різних груп корисних рослин, який налічує близько 800 таксонів. Створено майже 60 сортів нових культур, більшість із яких уписано в Державний реєстр сортів рослин України. Сорти нашої селекції впроваджують не тільки в Україні, а й за її межами — в країнах Євросоюзу, Росії, Білорусі, Китаї тощо. На основі найперспективніших кормових, технічних, енергетичних, ефіроолійних, лікарських рослин створено колекційно-демонстраційні ділянки на дослідницькій базі Національного аграрного університету (агростанція “Митниця”). Протягом тривалого періоду, разом з іншими високопродуктивними культурами, ми комплексно досліджували біологічні, екологічні особливості, продуктивний потенціал рослин цикорію. Розроблено основні елементи технології вирощування цієї культури.
Рід Cichorium (родина айстрових) об’єднує десять видів, які є одно-, дво- чи багаторічними трав’янистими рослинами. Батьківщина дикої форми цикорію (Cichorium intybus L. var. intybus, syn. silvestris Vis.) — євро-сибірський простір. Поширений в Європі, Північній Індії, Китаї, Америці, Північній Африці, Австралії та Новій Зеландії, на Кавказі, Середній і Передній Азії. Росте всюди на узбіччі доріг, пустирях, канавах. Культивують у Західній та Східній Європі, Індії, Індонезії, США, на Закавказзі.
В європейській частині зареєстровано чотири види, два з яких культивують. Це цикорій звичайний (кореневий) — Cichorium intybus L. — та салатний — С. endivia L. Тоді як господарське значення цикорію звичайного останніми роками зменшилося, значення спорідненої форми — овочевого цикорію (Cichorium intybus L. var.foliosum) — в Європі дуже зросло.

Народногосподарське значення
Цикорій звичайний, або кореневий — дикорослий багаторічник, у культурі — як дворічник. Використовують у медицині, а також для одержання сурогату кави (потовщені корені) і як салатну рослину. Культурні форми цикорію звичайного дуже різноманітні, вони поділяються на три різновиди: дикорослий, кореневий та салатний (є сортотипи — Вузьколистий, Широколистий, Напівкачанний, Вітлуф).
Цикорій салатний — одно- або дворічник, відомий у культурі як салатна рослина. Вирощують його заради качанчиків із соковитими хрумкими листками. Використовують для вигонки взимку і рано навесні. А також заради широких ніжних листків, які містять білки, цукри, аскорбінову кислоту, каротин і цінний глюкозид — інтибін. У листках цикорію багато також мінеральних солей, особливо калію, заліза та фосфору.
Препарати цикорію позитивно впливають на організм, регулюють діяльність органів травлення, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, кровотворних органів, серцево-судинної системи, нирок. Вони мають заспокійливу, протимікробну, послаблювальну, сечогінну, жарознижувальну, жовчогінну, кровоочисну, знеболювальну дії. Сприяють виведенню холестерину.
Споживають качани цикорію в сирому вигляді, вареними та тушкованими, використовують для приготування салатів та інших страв високих смакових якостей. Висушене коріння застосовують для приготування напоїв; листки та коріння після вигонки — на корм тваринам. Відомо кілька іноземних сортів, але найпоширеніші — Вітлуф, Експрес, Екстрема.
Цикорій — добра медоносна рослина (нектароносна та пилконосна). Одна квітка за час функціонування виділяє 2,8–3,0 мг нектару. Медопродуктивність — близько 100 кг/га. Дуже важливо, що виділення нектару не припиняється навіть у дощову погоду, тому бджоли відвідують цикорій у період між дощами.
З огляду на важливість відновлюваних джерел енергії цикорій має великі перспективи для використання у фітоенергетиці як цінна сировина для виробництва фітоетанолу. Він здатний забезпечувати 3200—3300 л/га етанолу. За цим показником цикорій значно переважає пшеницю озиму (2700–2800 л/га) та наближається до картоплі (3500– 3600 літрів на гектар).
Біологічні особливості
Цикорій звичайний є дворічною рослиною, яка на першому році утворює листкову розетку й коренеплід (потовщене стрижневе коріння), а на другому — на стеблі кілька кошиків (складні квіти).
Під впливом низьких температур на рослині в ювенільній фазі розвитку утворюються квітконосні пагони, що вже на першому році розвитку переходять у генеративну фазу. Схильність до цього частково сортоспецифічна, а також обумовлюється низькими температурами в період утворення насіння. За формою коріння розрізняють кілька різновидів, які великою мірою залежать від грунтових умов. Коріння засвоює воду й поживні речовини на глибині до 150 сантиметрів.
Початковий розвиток відбувається дуже повільно. Через два місяці після висівання рослини мають тільки 5–7 листків завдовжки 8–10 см, а довжина коріння сягає 10 см. Тільки після того, як у рослини сформується близько 20 листків у розетці (в серпні), починається інтенсивний ріст коріння. Він закінчується у вересні, але триває накопичення поживних речовин, насамперед інуліну.
На другий рік життя рослина виростає заввишки до 120 см. Стебло пряме, на якому почергово розміщені ланцетоподібні надрізані листки темно-зеленого кольору. Суцвіття — кошик. Квітки зберігаються в крихких коробочках, мають різне забарвлення: рожеве, блакитне, бузкове, біле, інколи жовте. Суцвіття розміщені на кінцях пагонів поодиноко, а також по два-три в пазухах листків. Запилення — ентомофільне, причому утворюється мало насіння. Плід — сім’янка. Маса 1000 насінин — 1,3–1,5 г. Урожайність коренеплодів коливається від 30 до 60 т. Селекція цикорію поки що мало розвинена, тож потенційні можливості цієї культури, особливо щодо стійкості, врожайності, виходу інуліну й виробництва з нього біоетанолу — невичерпні.

Вимоги до грунтово-кліматичних умов
Вимоги цикорію до грунтово-кліматичних умов такі самі, як і в цукрових буряків, але вибагливість до тепла в рослин цикорію в ювенільній фазі вища. Пізні приморозки сприяють утворенню генеративних пагонів, до того ж, дуже негативно впливають на ріст та розвиток рослин. Цю культуру в Європі більше вирощують у регіонах із м’яким кліматом.
Оптимальними умовами росту та розвитку цикорію є середні гумусні суглинки з глибоким орним шаром. Піщані суглинки й супіски в не дуже сухих регіонах теж придатні, якщо грунтовий розчин має слаболужну реакцію. Важкі, мулисті грунти мало придатні для вирощування цикорію, як і кам’янисті, оскільки на них він схильний до утворення деформованих коренеплодів. Оптимальна грунтова реакція — рН 6,5–7,0.

Сорти
У Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні (2006 р.), як сільськогосподарську овочеву культуру занесено п’ять сортів цикорію звичайного: Уманський 90, Уманський 95, Уманський 96, Уманський 97, Уманський 99. Усі ці сорти створено у філіалі Інституту цукрових буряків УААН (м. Умань).

Місце в сівозміні
Цикорій можна вирощувати без проблем після зернових і трав. Небезпечними з огляду інфекції білої гнилі (Sclerotinia sclerotiorum) та ризоктоніозу (Rhizoctonia spp.) є овочі, зернобобові й картопля. Кукурудза теж залишає після збирання погану грунтову структуру, крім цього, заважають залишки гербіцидів. Як рослина, стійка до бурякової нематоди (Heterodera schachtii), цикорій може займати місце цукрових буряків у сівозміні. Повторне вирощування допустиме через чотири роки.
Після цикорію рекомендується вирощувати грунтоочищувальну просапну або кормову культуру, щоб знищити проростаючі в грунті залишки коренеплодів. Через пізнє збирання цикорію після нього не можна висівати озимі культури.

Особливості агротехніки
Агротехніка цикорію загалом однакова з агротехнікою вирощування цукрових буряків. Але вимоги до передпосівного обробітку грунту (через дрібне насіння) ще вищі. Оскільки сходи та молоді рослини не дуже стійкі проти бур’янів, для цикорію треба вибирати незабур’янені поля. Сходи цикорію дуже чутливі до пізніх приморозків, тож не можна висівати культуру зарання. Але й за пізньої сівби він погано використовує грунтову зимову вологу. Мінімальні грунтові температури для проростання сім’янок — 12°С. Дрібні сім’янки сіють у дражованому або в звичайному стані на глибину 5–15 мм. Щоб мати врожайність 4,5–5,0 т/га, оптимальна густота стояння має бути близько 160 тис. рослин. Для цього потрібно, залежно від умов, до 3,5 кг/га посівного матеріалу. Міжряддя та відстань у рядку вибирають залежно від типу бурякозбиральної техніки.
Винесення поживних речовин з урожаєм і вимоги до удобрення приблизно такі самі, як і в цукрових буряків. За азотного удобрення обов’язково враховують грунтовий азот (Nmin). Треба пам’ятати й те, що підвищені дози азоту знижують лежкість коріння.
Інтегрований захист рослин
Збудник сірої гнилі (Botrytis cinerea) в недражованого насіння цикорію в польових умовах може спричинити захворювання проростків. Іноді його уражує борошниста роса (Erysiphe cichoracearum) та іржа (Puccinia cichorii). Прямих заходів боротьби, зазвичай, вони не потребують.
Рідко цикорій пошкоджують шкідники. Листки його може мінувати сіра й чорна цикорієва мінуюча муха (Napomyza cichorii і Tilomyza pinguis), що не спричиняє суттєвих втрат. Відчутніше можуть шкодити сірий буряковий довгоносик (Tanymezus palliatus) і гусениці озимої совки (Agrotis segetum). На легких грунтах посіви може пошкоджувати північна галова нематода (Meloidogyne hapla).
Обов’язковою умовою для високої врожайності цикорію є чисте від бур’янів поле в ранні фази його росту й розвитку. Тому всіма агротехнічними заходами треба створювати передумови для зниження забур’яненості полів. Для боротьби із злаковими бур’янами придатні ті самі гербіциди, які застосовують на посівах буряків.

Збирання й зберігання
Коренеплоди цикорію можна збирати, коли листки починають жовтіти. Через пізнє накопичення інуліну збирання слід починати якомога пізніше, але з таким розрахунком, аби завершити його до настання перших приморозків і не підморозити коренеплодів. Збирають цикорій бурякозбиральною технікою. На важких грунтах у разі посушливих умов коренеплоди можуть ламатися, що спричинює втрати врожаю.
Коренеплоди цикорію мають короткий період спокою. Тому їх слід переробити протягом восьми-десяти діб після збирання. За тривалішого зберігання є небезпека проростання коренеплодів, унаслідок чого руйнується інулін. Краща температура для зберігання — плюс два градуси. 

Д. Рахметов,
д-р с.-г. наук
Д. Шпаар,
д-р с.-г. наук, професор, іноземний член РАСГН
С. Каленська,
д-р с.-г. наук, членкор УААН