НапрЯм — на “нуль”

Наприкінці червня корпорація “Агро-Союз” провела третю міжнародну конференцію “Самовідновлюване землеробство на основі системного підходу no-till”. Зустріч засвідчила зростання цікавості сільгоспвиробників до цього напряму рільництва як до грунтозахисного та ресурсоощадного. Однак, говорячи про переваги no-till, аграрії неодмінно згадують і про труднощі переходу на цю систему. З проханням розповісти про свій досвід запровадження грунтозахисного землеробства “Пропозиція” звернулася до учасників конференції — керівників двох господарств Запорізької області. Головні моменти з їхніх розповідей пропонуємо вашій увазі.

Геннадій Новіков, генеральний директор приватного підприємства “Аскон”

q Освоювати нульову технологію ми почали ще років вісім-десять тому за допомогою старих казахстанських стерньових сівалок. Щоправда, це була не зовсім нульова технологія, адже сівалки обладнані долотоподібними сошниками, — вважатимемо її мінімальною. Може, точність висівання мали не таку високу, але з урахуванням економічних параметрів — спрацювали ефективно. Застосування цієї сівалки було своєрідним перехідним періодом до справжньої нульової технології. І якби нам починати сьогодні, то знову взялися б за казахстанські сівалки, адже для початківця купляти дорогу імпортну — нерозумно.
q У нас в господарстві 6,5 тисячі гектарів землі, з них 2 тисячі — на зрошенні. Ми визначилися так: на богарі має бути виключно нульова технологія. Що ж до зрошення — поєднуватимемо мінімальну, класичну й нульову: скажімо, сою можна висівати за нульовою технологією, а для кукурудзи я більше схильний до класичної, адже на зрошуваних землях грунт дуже сильно ущільнюється, і через три-чотири роки, коли в сівозміні настає черга кукурудзи, під неї треба орати.
Є ще проблема забруднення полів поливною водою, оскільки каналом весь час надходить насіння осоту. На богарі багаторічники можна вивести за два-три роки, а на зрошуваних полях не вдається. Тому це теж заважає перейти на нульовий обробіток. Хоча, за наявності гербіциду й доброго обприскувача, цю проблему можна вирішити.

Перехід на нульовий обробіток жодним чином не вплинув на наші сівозміни, ми їх маємо — і кормові, й зернові. Єдине, до чого не можу схилити своїх агрономів, — щоб вони просапні культури сіяли стерньовими сівалками. Це було б дуже ефективно в плані швидкості виконання операцій. Крім того, якщо за сівби в стерню для виконання всіх операцій вистачає двох-трьох добре навчених (і добре оплачуваних) механізаторів, то за традиційного обробітку їх потрібно шість-сім. А сьогодні з кадрами не все так добре, як хотілося б.

Новий підхід дає змогу поліпшити використання техніки. Сівалка за сезон працює зазвичай десять днів, а це неефективно. Якби ж вона в березні починала із зернових і в травні закінчувала просапними, то, звісно, її окупність була б вищою.

Нам весь час доводили, що залишена після жнив стерня виносить протягом доби кілька тонн води з гектара. А тепер кажуть: “Усе відмерло, тому нічого не випаровується”. Тобто агрономи мають нині переключитися на нове розуміння проблеми або ж перевірити все на практиці в своєму господарстві. Ми це робили: залишали стерню, а потім через два, три, чотири дні агрономи викопували ями й дивилися, скільки й на яких горизонтах залишилося вологи. І переконалися: певне випаровування вологи є, але завдяки тому, що восени вона відновлюється, особливого впливу на новий урожай залишена стерня не має. Це дуже важливий момент. Адже у нас на півдні Запорізької області випадає 220–250 мм опадів. Бувають роки, зокрема минулий, коли навіть на парах ми одержували не стовідсоткові сходи. Тобто волога для нас — це все.

Багато залежить від попередника. Якщо була кукурудза і її нормально подрібнили, утворилася добра мульча, то волога чудово зберігається на глибині загортання насіння аж до сівби. Ми вже кілька років на парах практикуємо таке: виростають бур’яни, ми їх обробляємо гербіцидом. Вони лягають один на один, і ніхто з ними нічого не робить. Або ж висівали навесні ярий ріпак, а потім, коли він виростав до стадії зламування, його прикотковували. Щось всихало, щось починало підніматися — і тоді гербіцидом. Утворюється така “ковдра”, яка добре тримає вологу.

До органічних добрив у мене неоднозначне ставлення. Я свого часу аналізував дані (ще радянського періоду) нашого господарства і дізнався, що максимальне внесення органіки за рік на 6000 гектарів землі становило 47 тисяч тонн. Тобто якщо давати по 100 тонн на гектар, як рекомендує наука, то виходить 470 га. Значить, на те саме місце гній вносили раз за 12 років! Який вплив на врожай має таке внесення? Не такий уже й великий. Тож я не вважаю, що органіка навіть у ті часи, коли тваринництва було багато, мала серйозний вплив на підтримання родючості грунту. А сьогодні головним чинником відновлення його родючості має бути залишання в полі пожнивних решток, висівання сидератів і грунтоощадна система землеробства. Тобто вона є одним із тих кроків, який дає нам змогу повертати органіку в грунт. На жаль, це не відбувається так швидко, як нам би хотілося: багато років ми гумус виносили, тож повернути його протягом двох-трьох років — нереально.

Микола Касай, фермерське господарство “Зірка”

Замислитися над зміною системи землеробства мене змусило життя. Попри загальний брак вологи, у нас в господарстві “процвітає” водна ерозія: ухил поверхні полів — три-п’ять градусів. Вода змиває добрива, риє рівчаки, ми їх намагаємося загортати грейдерами.
Раніше ми частково орали, а частково робили поверхневий обробіток. Нинішнього ж року не оремо вже ні гектара, і з цього почнеться наш шлях до нульової технології. Спершу плануємо перейти на “мінімалку”, щоб очистити землю від бур’янів. Потім поступово грунт треба вирівняти, розущільнити. Він повинен бути не чорним, а вкритим або пожнивними рештками, або покривною культурою. Адже вологу треба втримувати. Якщо зайти в лісосмугу в сорокаградусну спеку й відкинути із землі листя, то побачимо, що там сиро. Якщо вдягнемо на голову бриль, то сонце не так пектиме. Так само й земля. Моя думка: що менше земля буде розкрита для сонця, то краще.
Подальші роботи — аналіз грунту, вивчення мікрофлори, що сформувалася під покривною культурою, адже вона може бути не лише корисною, а й шкідливою.
Потім — визначитися з підбором культур. Скажімо, яку для нашої зони вибрати покривну культуру, щоб одержати її сходи в липні? Ми знаємо про ріпак, озиме жито, гірчицю, але треба спочатку закласти досліди конкретно для нашої місцевості і визначитися, що матимемо в результаті. Бо якщо з чимось не вгадаємо — сядемо на мілину. Неможливо сліпо копіювати досвід Канади або навіть Дніпропетровщини. Бо там, в “Агро-Союзі”, випадає 450 мм опадів, а у нас — 300; там чорноземи потужні або середні, у нас — слабкі, перехідні до каштанових.
Найскладніше — знайти кошти на техніку. Потрібна нова сівалка, а також добрий обприскувач, оскільки доведеться перейти від механічної боротьби з бур’янами до хімічної. Потрібні й інші комбайни: “Дони” та “Ниви” нерівномірно розкидають солому, а треба — рівномірно. В тому самому “Агро-Союзі” спочатку застосовували на комбайнах дванадцятиметрові жатки, але розкидання виходило нерівномірним; тепер перейшли на дев’ятиметрові. Вчаться люди!
Ми триста років орали, а тепер боїмося повернутися до безорного обробітку. Чому? Адже робимо атомні бомби, ракети — і не боїмося, а тут — страшно. Для себе я вибір зробив остаточно. Якщо встигну перевести на нульову технологію хоча б п’ять-десять відсотків своїх земель, буду задоволений. Шлях цей дуже довгий. У грунті повинен сформуватися мікробіологічний процес, і втручатися в нього не можна: якщо навіть через десяток років зробиш там дискування — все, мікробіологію порушено, і знову потрібні роки на її відновлення.

Підготував Павло Коротич