На сторожі фітосанітарної безпеки

Чи може вітчизняна наукова установа бути сучасною? Українська науково-дослідна станція карантину рослин достойно відповідає на виклики сьогодення.

Буковина — мальовничий край. Тут органічно поєднані природна краса та велич історичних пам’яток. Утім, сучасність рішуче вривається в життя буковинців, ставлячи повсякчас суворі питання, на які, власне, доводилося з давніх-давен відповідати і їхнім пращурам: що сіяти, чим обробляти, як захищати посіви. Нині до традиційних, мало не гамлетівських, хліборобських питань долучаються ще такі: куди й за якою ціною продавати і як зберігати. Відповісти, як захищати посіви та вже зібраний урожай, допомагають науковці Української науково-дослідної станції карантину рослин. Наступного року станції виповнюється 70 років. Історичний шлях, який вона пройшла, містив у собі трагізм і героїку радянської минувщини, складні перші роки незалежності, коли держава фактично відвернулася від науковців, і буремне сьогодення, коли ситуація потроху, неквапом, але таки змінюється на краще, зростають молоді наукові кадри, ведеться науково-дослідна робота, активізувалися міжнародні зв’язки.
Нашим гідом по науково-дослідній станції люб’язно погодилася стати вчений секретар Руслана Коржук. З її допомогою ми відвідали практично всі лабораторії станції.
“Середній вік наших співробітників — 35 років”, — підкреслює вона. Це, на жаль, нечасте явище для сучасної української науки. Здебільшого наукові установи відчувають нестачу кадрів, а їхні директори скаржаться, мовляв, не хоче молодь іти в науку, а якщо і йде, то ненадовго — два-три роки, а потім у бізнес. Відтак 30-40-річні кандидати наук не поспішають обирати наукову установу як місце застосування своїх можливостей. Втім, молоді обличчя — не рідкість для Української науково-дослідної станції карантину рослин Української академії аграрних наук. Цьому, вочевидь, сприяють невелика — 20-кілометрова — відстань від обласного центру, а також зусилля керівництва установи, яке змогло зберегти творчу атмосферу наукового пошуку, органічно поєднавши теоретичну складову з практикою.
Основними своїми завданнями буковинські науковці вбачають гарантування фітосанітарної безпеки території України, розробку методів діагностування, цілеспрямовану селекцію та відбір порівняно стійких сортів і гібридів, створення засобів моніторингу й біологічних засобів контролю, моніторинг територій для виявлення загрозливих і карантинних організмів, вивчення санітарної безпеки насіннєвого матеріалу іноземної селекції. Уже кількадесят років основну увагу на станції приділяють проблемі раку картоплі. За цей період нагромаджено неабиякий досвід у цьому питанні. За часи існування станції оцінку на стійкість проти раку пройшли понад 100 тисяч сортозразків картоплі, досліджено біологічні особливості збудника хвороби, розроблено низку методів визначення зараженості грунту в осередках захворювання та його знезараження. Вивчали й вивчають тут також теоретичні основи стійкості картоплі проти колорадського жука, збудників фітофторозу, чорної ніжки та кільцевої гнилі, вірусів. Утім, не картоплею єдиною. На станції досліджують також стійкість кукурудзи проти стеблового метелика, бобових культур — до основних шкідників і хвороб. Вагомий внесок станції у боротьбу з поширенням ризоманії цукрових буряків. Кількість випробуваних у станційних лабораторіях засобів захисту рослин як вітчизняного, так й іноземного виробництва наближається до півтисячі. До послуг науковців — близько 4 тис. м2 лабораторних приміщень, тепличний комплекс, фітотрон, інтродукційно-карантинний розсадник, експериментальна садова ділянка, дослідне поле. У майновій структурі станції перебуває також Сторожинецький сортовипробувальний стаціонар, лабораторія в селищі Майдан Міжгірського району Закарпатської області, а також польові стаціонари в Чернівецькій, Івано-Франківській і Закарпатській областях. Відділ фітопатології складається з лабораторії аналітичних досліджень карантинних організмів (там є сектор служби менеджменту та маркетингу), лабораторії селекційного відбору й біотехнології сортів диференціаторів, лабораторії карантинних хвороб і лабораторії карантинних шкідників. Крім того, в складі станції є дослідно-експлуатаційний і експериментально-серологічний відділи.
“У минулій п’ятирічці наша програма називалася “Карантин рослин”, на сьогодні через очікуваний вступ України до СОТ ми працюємо за напрямом “Фітосанітарна безпека України”, — зауважує пані Руслана. — Чотири підрозділи вивчають карантинних шкідників рослин, карантинні хвороби рослин; лабораторія біотехнології та селекції рослин займається оздоровленням рослин, зокрема, картоплі, айви, груші тощо. Ми вивчаємо окремі об’єкти: рак картоплі, картопляні нематоди, грибкові хвороби сої, збудник гангрени картоплі, фітофтороз коренів суниці, американського білого метелика, західного кукурудзяного жука, буру бактеріальну гниль картоплі. Нині у нас є дослідно-експлуатаційні поля суто для наукових цілей, зокрема, цього року маємо 35 га землі. На базі нашої станції часто проходять засідання й семінари аграріїв, представників карантинних установ, компаній — виробників засобів захисту рослин. Люди до нас часто звертаються по допомогу чи з проханням надати консультації. Ми консультуємо безплатно. Для цього маємо кваліфікований кадровий склад. Штат налічує 95 працівників. У науці — 35 осіб, із них — два доктори, п’ять кандидатів наук, є також сім аспірантів, які незабаром мають захистити дисертації. Станція всіляко їм сприяє. Так, в аспірантурі вони навчаються

Павло Мельник очолює станцію вже впродовж чверті століття

на безоплатній основі в Києві, в Національному аграрному університеті. Дві особи — в Чернівецькому державному університеті на кафедрі біохімії. Проблема не в кадрах, а, радше, в тому, що в нас немає вакансій. У нас налагоджено плідну співпрацю з Укрголовдержкарантином, щороку маємо з ними 5–10 угод”.
Активно співпрацює станція з навчальними закладами. Співробітники Української науково-дослідної станції карантину рослин читають лекції, проводять зі студентами досліди на базі станції. “Серед наших партнерів, — розповідає пані Руслана, — назву кафедру екології і біохімії Чернівецького національного університету, Інститут термодинаміки у Чернівцях, Устимівську дослідну станцію, Інститут захисту рослин УААН, Інститут картоплярства УААН, Інститут цукрових буряків УААН, Інститут сільського господарства Полісся, Поліську дослідну станцію. Добрі взаємини в нас і з зарубіжними колегами. Зокрема, співпрацюємо з Головною державною інспекцією фітосанітарного карантину Республіки Молдова, Інститутом фізіології та біохімії АН Республіки Молдова, Інститутом захисту рослин із Польщі, Інститутом рослинництва Нові Сад (Сербія), Всеросійським науково-дослідним інститутом захисту рослин і Всеросійським НДІ картопляного господарства тощо”.
Про авторитет чернівецької наукової установи свідчить, бодай, той факт, що 1998 року на її базі відбулася перша в Україні наукова конференція Європейської і Середземноморської організації захисту рослин (ЄОЗР) “Проблеми захисту картоплі в Європі”. У цьому заході взяли участь 120 науковців із 15 країн.
Утім, попри широкий спектр наукових робіт, фірмовим знаком станції була й залишається картопля. Елітне насіння картоплі І репродукції стане в пригоді українським картоплярам. Безвірусна основа такої картоплі дає змогу досягти врожайності картоплі 300 ц/гектар.
Звісно, проблеми в станції є. Насамперед — матеріально-технічне забезпечення. Лабораторне обладнання потребує оновлення. На 25% установа перебуває на самозабезпеченні, а на 75% її фінансує Українська академія аграрних наук. Не зайвим було б, безперечно, й оплату праці науковцям підвищити. Щоправда, бідкатися тут не звикли, натомість уміють наполегливо трудитись. Нехай же нелегка праця цих людей виллється в надійну фітосанітарну безпеку, а відтак, — у високі врожаї в Україні.
Наука і сучасність… В Україні ще донедавна ці два слова зазвичай стояли нарізно. Останнім часом вони зробили кроки назустріч одне одному. Науковці! Пришвидшуйте ходу, адже сучасність не зупиниться ані на мить!

Олексій Рижков