Спецможливості
Архів

"Млєко" у квотових берегах

05.06.2008
686
"Млєко" у квотових берегах фото, ілюстрація
“Пропозиція” неодноразово висвітлювала на своїх сторінках життя-буття наших виробників молока. Їхні проблеми добре всім відомі: низькі закупівельні ціни на вироблену продукцію, перманентні кормові колапси, малопродуктивне поголів’я, брак технологічного обладнання. Нарешті — державна неувага. Українські молочарі живуть надією, що і в них колись-таки буде, як на цивілізованому Заході, — стабільність життя, гарантовані прибутки і мінімум проблем.

Утім, якщо абстрагуватися від наших буднів і поринути у філософію, то можна дійти висновку, що повністю уникнути проблем неможливо. Вони є всюди і завжди, проте іноді ми лише заздрісно зітхаємо: “Нам би ваші...”
Саме таке відчуття виникло в кореспондента “Пропозиції” після відвідання фермерського господарства у північно-східній Німеччині, що поблизу містечка Кілтендорф. Це господарство є спадковою сімейною фермою (незважаючи на колективізацію, яка відбулася в колишній НДР, такі господарства деінде збереглися). Воно має 200 га землі і молочно-товарну ферму на 250 голів чорно-рябої голштинської ВРХ. З них продуктивне молочне поголів’я налічує 100 голів.


Рослинницький цех орієнтований здебільшого на корми: на половині орних площ вирощують кормові трави, на другій половині — кукурудзу, пшеницю, ріпак.
Тримає господарство фермерська родина Шуве, яка складається з чотирьох осіб: батька-матері, їхнього сина Крістіана та його дружини. Найманих працівників вони майже не залучають. Зрозуміло, що головний обсяг роботи в господарстві припадає на тваринницький цех, тобто на доїння та годівлю корів. Цю роботу сім’я розділила порівну: зранку худобу порають чоловіки, ввечері — жінки. Видоєне молоко збирають у тритонний танк-охолоджувач, і щодня його забирає автомолоковоз з молочного заводу міста Маклебурга. Цікава деталь: першим етапом у технології охолодження молока є теплообмін з водою, яку потім використовують на санітарно-гігієнічні потреби — для обмивання вимені корів, миття рук тощо. Ощадливі німці в такий спосіб “убивають одразу двох зайців”: одержують теплу воду і більш економно витрачають електроенергію на охолодження молока.


Годівля молочного поголів’я підпорядкована ідеї забезпечення стабільності надоїв та якісних показників молока, а отже, сповідує три принципи: монокормність, регулярність, збалансованість. Для їх реалізації господарство заготовляє силос та сіно, купує комбікорм та мікродобавки (Крістіан Шуве підкреслив, що у складі комбікорму кісткового борошна немає, тобто коров’ячого сказу він спричинити не може). Корів на фермі утримують безприв’язним способом. Силосу вони їдять досхочу, а ось комбікорм одержують індивідуальними порціями залежно від продуктивності. Для цього на шиї кожної з корів закріплено датчик, який дає змогу комп’ютеру ферми ідентифікувати тварину як під час годівлі, так і під час доїння. Отже, видача комбікорму здійснюється через спеціальну керовану комп’ютером годівницю. Вона на фермі одна, і всі корови ходять до неї мірою появи апетиту. Причому, уся доза комбікорму не видається одноразово, тож корова, підходячи протягом дня до годівниці кілька разів, щоразу одержує частину порції.
Так само самостійно корови ходять до доїльної зали: для них це звична процедура, яку вони в часи доїння добросовісно виконують.


Удійність корів на фермі Шуве становить 9000 кг за лактацію. Для Німеччини це звичайна цифра. Така продуктивність, а також чисельність дійного стада (100 голів) узгоджені з тією квотою, що її господарство має від молокозаводу, — 1 млн кг на рік. У межах цієї квоти молокозавод приймає молоко за ціною 28 євроцентів за 1 кг. До того ж, закупівельні ціни на молоко не є в Німеччині константою; так само, як і в Україні, кожен молокозавод пропонує свою ціну. Як розповів Крістіан Шуве, після приєднання східних земель до західних кількість молокозаводів на території колишньої НДР зменшилася в кілька разів; тенденція до їх зменшення зберігається і нині. Єдиним можливим способом запобігання перевиробництву сировини за цих умов стало квотування.


Отож, такого фактора, як конкуренція між переробниками за сировину, в країні не існує, і сільгоспвиробники змушені погоджуватися на ту ціну, яку пропонує молокозавод. Хто не згоден, може скинути поголів’я, а квоту — продати. Квота є таким самим предметом купівлі-продажу, як і будь-який інший товар. У скрутні часи, коли ціни на молоко мають тенденцію до зниження, дешевшають і квоти; коли ціни на молоко зростають — квоти дорожчають. Таким чином, якщо господарство хоче розвиватися і збільшувати виробництво молока, це цілком можливо: варто лише перекупити квоту в когось із її власників.
Перевищення квоти може призвести до дуже поганих наслідків. Якщо протягом року господарство здасть молока на переробку понад обумовлену кількість, то на наступний рік для нього буде встановлено спеціальні штрафні ціни, за яких виробляти молоко буде невигідно. Заплющити на порушення очі молокозавод може хіба що в тому разі, якщо він сам нормально вписався у власну квоту (тобто, якщо інші здавачі сировини недодали).
Відтворення стада відбувається шляхом штучного осіменіння. Фермери самі цього не роблять, а запрошують спеціаліста, якому довіряють. У принципі, питання поліпшення стада тут не стоїть, за спермою від бугаїв-рекордистів ніхто не ганяється: сільгоспвиробники більше зацікавлені у стабільності надоїв, тобто дотриманні квоти.
Крістіан Шуве поскаржився також на глобалізацію, загроза якої останнім часом дедалі більше нависає над фермерами-молочарями. Її подих відчувається навіть крізь парасолю гарантованих квотами цін. Так, наприклад, низку “теплих” слів було сказано на адресу мережі супермаркетів “Альді”. 80% німців купують молоко в магазинах цієї мережі, тому її вплив на роздрібні ціни можна вважати монопольним. При цьому “Альді” прагне працювати лише з тими молокозаводами, які продають молочні продукти найдешевше (а отже, і найменше платять здавачам сировини). Нинішнього року діяльність “Альді” спричинила зниження закупівельних цін на молоко по всій Німеччині, тож фермери, і родина Шуве зокрема, без особливого оптимізму дивляться у своє майбутнє.


Такими ось проблемами живуть нині німецькі фермери. А нашим сільгоспвиробникам вони поки що невідомі. Ми хоч і голі-босі, але не маємо меж для розвитку. Переробники наввипередки пропонують свої послуги і готові навіть інвестувати у розширення виробництва сировини. І глобалізація ще до нас не докотилася, бо наша купівельна спроможність її не влаштовує.


Павло Коротич

Інтерв'ю
Про глобальне потепління говорять уже кілька десятиліть. Які конкретні практичні наслідки від нього вже відчуло сільське господарство України і на що ще очікувати розповідає найавторитетніший в
Восени 2018-го гіпермаркет «Ашан Україна» запускає проект «Фермерські товари» - на полицях магазинів будуть продаватися продукти, поставлені безпосередньо українськими фермерами. Про те, як

1
0