Спецможливості
Новини

Микола Стрижак: «Найбільша проблема українських фермерів у тому, що для нашої влади сільське господарство— це лише “80 млн т зерна”»

07.02.2014
683
Микола Стрижак:  «Найбільша проблема українських фермерів у тому, що для нашої влади сільське господарство— це лише  “80 млн т зерна”» фото, ілюстрація

Віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України пояснив, чому селяни стали займатися політикою.

Віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України пояснив, чому селяни стали займатися політикою.

І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com

Попри легендарну родючість українських земель та врожаї, які щороку стають дедалі більшими, вітчизняні фермери ледь зводять кінці з кінцями. У чому причина такого стану? Роздумами про це та інше з «Пропозицією» поділився віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Микола Стрижак.

Миколо Івановичу, які проблеми сьогодні найбільше турбують українських фермерів?
— Для середніх та дрібних сільгоспвиробників держава нині створила умови, за яких їм працюється некомфортно: фінансово, юридично, морально. Наприклад, що стосується фінансів. Припустімо, сьогодні кошти у фермера є, але достатньо двох або трьох «колядувань» податківців чи візитів прокурора (який, до речі, згідно із чинним законодавством, не вправі навідуватися у фермерське господарство або без поважної причини викликати до себе фермера) — і все: грошей більше немає.
Слід пам’ятати, що чинне законодавство дозволяє податківцям побувати у фермера раз на три роки. Однак у 2011 р. вони приходили «колядувати» раз на рік, у 2012–2013 рр. — раз на квартал. «Заплати наперед або дай нам стільки-то, а то нарахуємо більше» — типові вимоги працівників податкової інспекції. І спробуй відмовити. У 2009 р. діяла заборона: від посівної до жнив жоден представник фіскального органу не мав права заходити у фермерське господарство. От тоді ми розкошували! Уявляєте, все літо займалися виключно сільським господарством. Сьогодні ж 20 днів на місяць витрачаємо на оббивання порогів і «поклони колядникам». Дійшло вже до того, що вони хочуть, аби ми самі йшли до них — і відразу з гостинцями. Водночас Президент України із високих трибун постійно обіцяє, що до малого та середнього бізнесу ніхто із перевірками не ходитиме. Кажемо про це податківцям, у відповідь на що чуємо: що із того, що президент сказав, ось напише указ — тоді й не ходитимемо.
Далі — про ціни на зерно. Тут, до речі, виходить цікава ситуація. Минулого року фермери недоотримали коштів через обвал цін на зерно. Чиновники із Мінагрополітики скрушно кивали головою, показували пальцем угору і говорили, мовляв, що ж ви хочете, світове падіння цін! Справді, у світі також обвалилися ціни на сільгосппродукцію, але ж не настільки, як в Україні. Польський фермер, наприклад, за одну тонну зерна отримав на 400 грн більше, ніж український. Чому? А тому, що йому для того, аби продати пшеницю, не потрібно збирати дев’ять (!) сертифікатів, як у нас. Хочеш перевезти зерно, приміром, із Кіровоградської до Черкаської області — давай сертифікат, такий документ має бути на зерно, його зберігання, на машину, що його перевозитиме. Зрозуміло, за всі ці дозволи потрібно платити. У результаті виходить так, що у виробництво тонни зерна український фермер вклав 1500 грн, торік продав його за 2200 грн і отримав прибуток, а цього року — за 1250–1300 грн і зазнав збитків.
Тому, попри величезні врожаї, які нам «намалювало» Мінагрополітики, дрібні та середні сільгоспвиробники сьогодні залишилися «із носом». А ще, так би мовити в тему, хотілося б від Кабінету Міністрів отримати відповідь на запитання: чому цього року ціна на зерно на 40% стала меншою, а хліб — дорожчим? Адже із однієї гривні складової ціни на буханку — 75% припадає на вартість борошна.
Не менш болюча проблема для селянина — повернення ПДВ. Виробникам труб, металу, вугілля, мінеральних добрив тощо за експорту продукції такий податок повертають, а от сільгоспвиробників, на жаль, це не стосується. Чиновники ситуацію пояснюють тим, що, мовляв, вони забрали ці гроші у зернотрейдерів (останні, своєю чергою, мотивуючи тим, що у них відібрали ПДВ, закуповують зерно дешевше). Високопосадовці заспокоюють фермерів: потерпіть, це — тимчасово, кошти потрібні пенсіонерам, дітям, інвалідам. Однак при цьому під час формування держбюджету додають кілька мільярдів гривень не дітям і пенсіонерам, а на утримання владних структур, міліції, судів. Іншими словами, під прикриттям соціально незахищених верств населення відбувається грабунок сільгоспвиробників. За нашими підрахунками, через неповернення ПДВ із кишені селянина витягли до 9 млрд грн.
І ще запитання: чому вітчизняні виробники мінеральних добрив українським фермерам продають свою продукцію дорожче, ніж європейським (раніше у нас бракувало коштів, щоб купити мінеральні добрива по 2500 грн/т, а нині вони вже коштують 3500 грн)? Відповідь проста: виробники мінеральних добрив — монополісти, Антимонопольному ж комітету до цього немає ніякої справи.
Враховуючи всі ці та інші чинники, фермерство в Україні стало діяльністю, яка не може фінансово забезпечити сім’ю сільгоспвиробника. Саме тому впродовж останніх трьох років зникло майже 5 тис. фермерських господарств (у 2010 р. в Україні їх було 45 тис., станом на 1 січня цього року — 40,5 тис.). Це — за даними офіційної статистики, за нашими ж підрахунками, протягом трьох років зникло майже 19% фермерських господарств.
Та найбільша проблема українських фермерів у тому, що для нашої влади сільське господарство це — 80 млн т зерна. І все. Але захмарні врожаї роблять багатшими лише кілька десятків аграріїв-олігархів, інші селяни з кожним днем стають все біднішими.

Доводилося чути, що врожаї стають «захмарними» у результаті приписок. Погоджуєтеся з цим?
— Звісно, є брехня, велика брехня, а ще є статистика, яка навіть перевершує велику брехню. Нещодавно я прочитав книгу Анатолія Рибакова «Дети Арбата», де згадується про те, що у Сталіна був цілий «батальйон» істориків, які могли фальсифікувати будь-який факт. Нині таку функцію виконує Мінагрополітики. Одна справа, коли «трохи» чогось приписують. Наприклад, зібрали 30 ц/га, а написали — 40. Але інша річ, коли сіяти не сіють, а збирають. А у нас є і таке! Наприклад, у районі намолотили 150 тис. т зерна, через тиждень — уже 250 тис. Запитую: де взяли? Відповідають: в одноосібників. «Так вони ж не сіють ані ячменю, ані пшениці», — кажу. «Не сіють, однак збирають», — відповідають.
У 2011 р., наприклад, на Одещині казали, що намолотили 3 млн т зерна і продовжують збирати, на Полтавщині — 4 млн т і, мовляв, це ще не все. Цього року картина інша: у Запорізькій, Донецькій, Харківській, Луганській областях велику частину врожаю знищила посуха, «згоріли» посіви в Криму, ледве зібрала 1,5 млн т зерна Одещина. І за такої ситуації в 2011 р. ми отримали 55 млн т, а нинішнього року — аж 63 млн т! Запитується: звідки взяли такий урожай?

До нас звертається чимало фермерів зі скаргою на те, що їм відмовляють у реєстрації прав на оренду земельної ділянки. Як змусити чиновника це зробити?
— Практика, коли у земельному відділі фермер не може зареєструвати договір оренди земельної ділянки, нині дуже поширена. Ця проблема особливо актуальна для дрібних сільгоспвиробників. Дозвіл на оренду землі сесія місцевої ради селянину надає, але отримати на руки необхідні документи він не може. Це триває рік, два, а то і більше.
 Таким чином, із законодавчої точки зору, ділянку фермер обробляє незаконно. Отож до нього приходить прокурор і виписує штраф. Ситуація абсурдна: селянин відніс до земельного відділу документи, заплатив гроші за реєстрацію договору оренди. Однак чиновники у визначений законодавством термін свою роботу не виконали, проте за це карають не їх, а того ж таки селянина. Пояснення просте: у такий спосіб держава наповнює бюджет. Як мені відомо, за недбале виконання службових обов’язків прокуратура не оштрафувала ще жодного «земельника». У демократичному суспільстві у подібних випадках звертаються до суду. Цікаво, на чий бік у нас стане суддя, якщо позиватимуться простий селянин і працівники держадміністрації? Питання риторичне.

Деякі експерти новостворений Державний земельний банк називають корупційним Кінг-Конгом. Чому?
— Як казав Остап Бендер, коли є банкноти, то є і люди, у яких їх збирається багато. Якщо в руках одного чиновника зосереджуються необмежені багатства, то простій людині до нього не підступитися. Як ви думаєте, кому першочергово буде надано землю — відомому олігарху чи простому Івану Петренку? Відповідь очевидна. Вся біда у тому, що посадовці оцінюють людей, лише виходячи із їхнього фінансового становища. Впевнений, за цією схемою працюватиме і Земельний банк.

Уже кілька років поспіль йде мова про створення сільгоспкооперативів, які, за словами міністра Мінагрополітики Миколи Присяжнюка, мають врятувати сільське господарство. Але де ж ті кооперативи і коли вони з’являться?
— У всьому світі з метою підвищення ефективності виробництва та збереження заробленої прибуткової вартості створюють кооперативи. Але в Україні чиновники, на жаль, не розуміють різниці між кооперативом і колгоспом. Як вони стверджують, кооперативи у нас уже були, це — ті самі колгоспи. Однак високопосадовці не розуміють, що кооператив відрізняється від колгоспу, як небо і земля. У колгоспі є головний «феодал», і всі виконують його волю. Кооператив — форма та сама, але різниця у тому, що його голова — найманий працівник і виконує волю членів кооперативу, інакше його звільнять. Проте наше суспільство до такого ще не звикло. Сьогодні люди бояться кооперативів через те, що вони для них — ті самі колгоспи, де знову голова диктуватиме свої умови. Біда у тому, що селяни ще не звикли змушувати «феодала» працювати на все село. Тому формально кооперативи створюються, але вони не працюють. Інша причина — подвійне оподаткування. Приміром, я продав молоко кооперативу — заплатив податки, кооператив продав молоко молокозаводу — ще раз заплатив податки. Резюме з цього таке: якби держава була зацікавлена у кооперативах, то вона б створила відповідні для цього умови.

Нещодавно міністр Мінагрополітики заявив про розширення мережі фермерських магазинів. Як це відбуватиметься на практиці?
— Справді, фермер може створити магазин. Але для цього потрібно вступити до «правильної» партії, бути родичем когось із місцевого керівництва, купити відповідні дозволи, задовольнити всіх «колядників». Порахувавши, що після цього залишиться, більшість моїх колег кажуть — ні, не потрібен мені ніякий магазин. Чомусь наш міністр думає, якщо це — фермер, то він зобов’язаний тримати корову. Але навіщо мені ця корова, якщо вона приносить збиток? Дивує і така позиція чиновників. Вони кажуть, що сільгоспвиробники повинні бути патріотами і купувати тільки вітчизняний комбайн (у якого єдиний недолік — тільки той, що у липні, серпні і у вересні він виходить із ладу), вітчизняну сівалку (яка має форму, колір і ціну сівалки, але якісно не сіє), вітчизняний автомобіль тощо. Водночас у самих чиновників — одні лишень «мерседеси». Воно й зрозуміло, вони ж — не патріоти, а прості слуги народу…

Так, справді, проблем у наших фермерів вистачає. Порадьте, що робити їм у такій ситуації.
— Єдиний спосіб зберегти в Україні фермерство — створення потужних асоціацій для комплексного захисту інтересів сільгоспвиробників. Більше скажу, що свої права потрібно захищати дозволеними і недозволеними методами. Наприклад, якщо «колядники» працюють у рамках, визначених законодавством, то нехай приходять раз на три роки. Роблять візити раз на три місяці — слід чинити спротив. Працівники фіскальних органів дуже бояться бюрократії, тому потрібно вимагати папірця, згідно із яким він «пожалував» у господарство. Якщо візит відповідає закону, то, будь ласка, приходь, ні — вибач, я на тебе подам скаргу до суду. Але, враховуючи «справедливість» нашого правосуддя, у деяких районах, де податківці дуже «люблять» фермерів, ми намагаємося на них впливати моральними важелями: вивішуємо плакати з інформацією, що вони порушують закон, своїми діями спонукають до дачі хабара та ін. Словом, у відповідь самі намагаємося чинити на них тиск. А що робити? Якщо хочемо працювати і бути господарем свого виробленого продукту, то треба рішуче відстоювати власні інтереси.

Інтерв'ю
Щорічні демонстраційні поля та заходи, які компанія «Сингента» вже багато років проводить на базі потужних й авторитетних господарств в Україні, стали доброю традицією. Зустрічі та живе спілкування фахівців безпосередньо на полі є вкрай... Подробнее
Марія Махновець (ліворуч), експерт з органічного трейдингу, на виставці BIOFACH, Нюрнберг, Німеччина, разом з експертами аграрного ринку - André Pilling та Марією Дідух (проект "Agritrade Ukraine")
Україна посідає 10 місце в світі з виробництва органічних зернобобових культур, по олійним та зерновим знаходиться на 6-й позиції. Основні напрямки експорту - Нідерланди, Німеччина, Великобританія,

1
0