Лагенарія теж з родини гарбузових

Ця родина налічує близько 100 видів, широко поширених у тропічних і субтропічних регіонах Азії, Африки, Центральної і Південної Америки, Гімалаях. Натомість у нас відомі лише кілька її видів, хоча й досить популярних: кавун, диня, огірок, гарбуз, кабачок, патисон.

Відомо, наприклад, понад 70 овочевих культур, але в нашій країні культивують лише 10–12. У закордонному виробництві цей асортимент значно більший. Причин цього чимало. Тут і необізнаність з їхніми цінними якостями, і брак насіння, і складність агротехніки, недосконалість ринку з маркетинговими способами реклами й попиту, складність механізації тощо. Зусилля окремих авторів-популяризаторів проходять непоміченими у вигляді окремих статей. Спробуємо висвітити низку цих питань про одну з культур родини гарбузових, що заслуговує на вирощування хоча б на невеликих площах присадибних ділянок і на спрямовану селекцію.

Цінність лагенарії
Перше, чим вона може похвалитися, це високою врожайністю. Її плоди за розміром нагадують гарбузові, а з однієї рослини їх може бути близько 40. Якщо додати її невимогливість до умов вирощування (за винятком теплолюбності), стійкість проти хвороб, то можна вважати легенарію досить перспективною. В їжу вживають плоди, коли їхні розміри нагадують кабачок до 30 см завдовжки, діаметром не більше 2–3 см. Якщо їх почистити, а ніжну м’якоть (дуже схожа на кабачкову) підсмажити на олії, перед цим посипавши борошном, смак буде досить приємний і нагадуватиме смак кабачка чи смаженої капусти, що у В’єтнамі вважається делікатесом. Їх використовують також для приготування салатів, консервують, солять, маринують (але при цьому не чистять). З них печуть млинці, варять каші, їх сушать, попередньо нарізавши тоненькими шматками, готують ікру, фарширують (в Азії). На відміну від огірка, плоди лагенарії багаті на крохмаль, олію, вітаміни групи В, бо вони ж “родичі гарбузові”. Місцеві мешканці не хворіють на атеросклероз (хоча це, зрозуміло, залежить не тільки від вживання плодів лагенарії).
Користуються попитом і перерослі плоди, їх часто навмисно не зрізають маленькими. Гігантські розміри нагадують пляшку, тому в ній вибирають м’якоть і зберігають воду, яка лишається холодною тривалий час навіть за сильної спеки. Так колись в Україні використовували й гарбузи для зберігання води або горілчаних виробів. Великими плодами можна прикрасити помешкання. Наприклад, зробити цікаву вазу для квітів. Лагенарія добре згодовується й тваринам, особливо з додаванням комбікорму. Слід сказати, що шкірка у перерослих плодів інколи така тверда, на відміну від гарбуза, що її важко розрізати ножем — доводиться рубати сокирою.

Недоліки лагенарії
Як і всі гарбузові, це, в основному, однорічні трав’янисті рослини із сповзаючими ліанами і довгим стеблом (цей кабачок, завдяки селекції, має короткоплетисту форму). Звичайно, це обумовлює її велике бадилля разом із характерною для диких форм великою швидкістю росту. Вона розростається так сильно й швидко, що займає значну площу. Наші аматори, які пробували вирощувати лагенарію, скаржаться, що вона розростається на весь город, затінюючи важливіші культури. Зупинити ріст теж важко: обірвіть точку росту, весь пагін, квіти, а вона все одно за кілька днів відновить вегетативну масу, хоча для багатьох рослин це сильна травма. Втім, дехто використовує цю ознаку на користь: пускають ліану по шпалері, підпорі чи на дерево (краще на кілька). Перевиті бадиллям, вони такі густі, що ділянка нагадує Амазонку, над якою звисає розкішна рослинність. Під такою тінню добре ховатися від сонця, що охоче й роблять в Азії. Зауважимо, що таке декоративне використання потребує систематичного видалення плодів, щоб не битися об них головою.
Та все ж головний недолік в іншому. Якщо запізнитися із збиранням плодів, вони стають гіркими через характерне для гарбузових накопичення кукурбітацину. Та якщо в огірка й дині гіркоту здолали протягом багаторічної селекції, то в напівкультурної лагенарії це лишається проблемою. Бувають гіркими навіть плоди до 30 см завдовжки. Ми помітили, що плоди сферичної форми мають гіркоти значно менше, ніж овальні. Адже рід Лагенарія складається лише з одного виду, який налічує п’ять підвидів, що розрізняються лише за формою плодів (булавоподібні тощо) та забарвленням квіток.

Ботанічна характеристика
Основна маса коріння лагенарії проникає на глибину до 50–60 см, окремі корінці ще глибше, а от боки розростаються до 3–4 м, перебуваючи на глибині орного шару. Тому руками вибрати її нелегко. Пагони досить потужні, ростуть швидко. Якщо їх не видаляти, можна втратити контроль за плантацією, і вона перетвориться у суцільні хащі. Вусики сильно розвинені, ними рослина чіпляється за опору так міцно, що потім доводиться їх розкручувати або зрізати, щоб звільнити від пагонів дріт чи металевий профіль. Це теж створює додаткові незручності. Тож шпагат підійде лише для вертикальної опори, на висоті він просто не витримає й провисатиме.
Квітки в лагенарії красиві, великі, мають форму бокала, але без аромату. Та все одно приваблюють запилювачів, що важливо, адже вони роздільностатеві, як і всі гарбузові: є пустоцвіти і зав’язі. Цікавим є так зване хамелеонство, часткова зміна забарвлення: вранці квіти інколи слабко-рожеві (бувають із слабко вираженими темними стрічками), а потім стають білими. Якщо ж зачепити квітку — відламати чи намагатися понюхати, — можна відчути навіть неприємний запах. Інколи квітки розкриваються ближче до вечора. Проте запилення відбувається без проблем. Під час наших дослідів у теплиці вистачило навіть вентиляції при закритих фрамугах через щілини.
На плодах спочатку є біле опушення, особливо помітне на молодих зав’язях, яке згодом зникає. Плодам можна надати певної форми, якщо маленькими засунути в посудину чудернацької фігури. Наприклад, в Узбекистані, для цього беруть дерев’яний посуд, який не змінює своєї форми, а потім обережно знімають його. Саме плоди є найцікавішою частиною цієї рослини. Вище ми вже говорили про їхню високу міцність, що вигідно вирізняє її з-поміж інших гарбузових, які не витримують ударів. На відміну від гарбуза, в якого ще слід пошукати плоди з вузькою горловиною, у лагенарії таким є кожний плід, який легко перетворити на вузьку банку (пляшку) чи на широку тарілку. До того ж, пошкоджені плоди не перестають рости, тому можна відрізати шматок, рана потім затягнеться, плід виросте й набуде здерев’янілого стану. Міцна оболонка і в насіння, але воно легко проростає у вологому грунті. За оптимальної температури — 22…29°С і вище — насінина проростає за сім-десять, а за низької за 14–15 днів.
Народні назви. Як і в кожної культури, їх досить багато. У нас її називають “горлянкою” або “гарбузом-горлянкою”, “індійським кабачком” і навіть “індійським огірком”. Остання назва в нашій країні була першою, оскільки рослину побачили у вигляді іншого різновиду з вузькими довгими плодами. Ті, хто не здогадався, що з ними робити, отримували восени здерев’янілі плоди з огірковим присмаком, а рослини влітку розросталися на весь город, не виправдовуючи сподівань отримати смачний делікатес: плід уже і для тварин буде не придатний. Кілька назв відомо в Узбекистані, наприклад, “нош совок”, “в’єтнамський кабачок”; у В’єтнамі її називають “огірок-велетень”.
Агротехніка. Якщо вас зацікавила ця рослина, насіння слід шукати в аматорів або на виставках. Промислового значення вона не має. Насіння можна сіяти просто в грунт після того, як мине загроза заморозків. Щоб виграти час, можна сіяти у високі горщики. Коли з’являться сходи, коріння вже буде досить глибоко в землі. Не любить вона пошкоджень коріння, як і всі гарбузові, тому висаджувати розсаду слід в момент, коли корінці з’являться з нижнього отвору горщика, обережно, з шаром грунту. Рослина невимоглива, тож можна обійтися без підживлень, підібравши родючу грунтосуміш і грунт восени. Після висаджування краще дати ліані опору. Спершу рослину пускають по шпагату, обкручуючи, а коли вона досягне шпалери (арматури, опори), пустити по ній. До цього моменту потрібно вчасно видаляти бічні пагони, щоб міг рости тільки головний, інакше ще на початковій стадії утворяться хащі, й зменшиться врожайність. Запізнитеся на день-два — доведеться брати ножа. Лише після досягнення горизонтального ярусу, який розростатиметься опорою, можна надати рослині “самостійності”. До того ж, саме в цю пору влітку повно іншої роботи, тому багато хто так і робить.
Уже на 40–45 день від появи сходів рослина цвіте, а ще за 12–15 днів формує перші плоди. Головне — не допустіть переростання плодів, якщо ви, звичайно, не прагнете одержати декоративних здерев’янілих велетнів. Вітчизняний ринок навряд чи зацікавлять плоди лагенарії. Відтак, єдиний варіант її просування — реалізація підсмажених плодів або фаршированих, консервованих, сушених, засолених зі спеціями — як на східному ринку. Лише спробувавши цей делікатес, покупці зацікавляться ним. А це потребує презентацій, популяризації. Якщо ж попадуться гіркі плоди, найчастіше такими бувають видовжені пляшкоподібної форми, їх можна згодувати домашнім тваринам. Особливо охоче такі плоди, пересипані комбікормом, споживають свині.

Ю. Слєпцов,
НАУ