Кожному аграрію — по стратегії!
Нещодавно Мінагрополітики «порадувало» селян черговою програмою, спрямованою на поліпшення їхнього життя. І не просто програмою, а цілою «Стратегією розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015–2020 роки».
Нещодавно Мінагрополітики «порадувало» селян черговою програмою, спрямованою на поліпшення їхнього життя. І не просто програмою, а цілою «Стратегією розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015–2020 роки».
І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com
За словами міністра агрополітики Олексія Павленка, цей документ (ну дуже вже солідний документ) народжується за підтримки Євросоюзу, міжнародних організацій-донорів та за участі представників українського бізнесу, фахівців міністерства.
«Стратегія фокусуватиметься на восьми напрямах: наближення нашого законодавства щодо АПК до законодавства ЄС; дерегуляція; фактори виробництва (земельна реформа, модернізація виробництв та інфраструктури); аграрна наука та освіта; ринки; державна підтримка та оподаткування; розвиток сільських територій (кооперативи, малий бізнес, фінансування); управління ресурсами (екостандарти, органічна продукція тощо). Кожний напрям розробляє окрема робоча група, до якої входять представники фінансових донорів і консультант ЄС (таку практику застосовано вперше)», — каже міністр. Мета стратегії, як зазначив Олексій Павленко, — до 2020 р. подвоїти обсяг експорту продукції АПК, а виробництво зернових вивести на рівень 100 млн т.
«Потурбувавшись» про аграріїв перед посівною, зробивши її буквально «золотою» (проблеми, які були у сільгоспвиробників торік, порівняно з нинішніми, здаються їм «дитячими»), міністерські чиновники, мабуть, вирішили, що «для повного щастя» селянам не вистачає… глобальної стратегії. А все інше додасться
само собою.
Тепер згадаймо, скільки всіляких програм та стратегій високопосадовці презентували нашому сільському господарству за останні 25 років: Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію Національної програми відродження села на 1995–2005 роки», Закони України — «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років», «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р., «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», а ще — «Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року», «Загальнодержавна Комплексна програма підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток” на 2005–
2010 роки» і т. д. і т. п.
До прикладу візьмемо хоча б так звану програму ДАР («Добробут через аграрний розвиток»). Над цим документом безпосередньо працювало близько 300 осіб (робоча група, рада експертів та 12 комісій за певними напрямами). Крім того, у створенні відкритої моделі програми брали участь учені, підприємці, органи виконавчої влади, громадські організації.
Метою програми «ДАР України» було проголошено «перетворення України на провідну світову агропромислову державу». Наша країна повинна була приєднатися до сильних світу цього вже до 2010 р. Ставилося завдання потроїти ВВП в АПК — від 5 до 14 млрд грн, збільшити частку України на світовому сільськогосподарському ринку до 6%, а доходи сільського населення — у п’ять разів, забезпечити його зайнятість на рівні не менше 90%.
А якою помпезною була презентація цього документа! Чого не скажеш про результат. Точніше, про його відсутність (ясна річ, антирезультат, або повний «пшик», не любить привертати до себе уваги)…
Проте за величезним масивом документів — законодавчих актів і їхніх проектів, політичних та економічних програм — і досі не видно системної, цілісної і послідовної державної політики…
Що тут скажеш, ще не було в Україні такого президента, парламенту, уряду, політичної сили чи політичного лідера, який би не заявляв про «ключову роль села та аграрного сектору в розбудові української держави». Декларувати свою особливу прихильність до українського селянина, знаходити високі епітети для визначення його «унікальної місії» (тепер агросектор уже — «локомотив економіки») — завжди було і залишається модним серед політиків.
Але слова — одне, справи — інше. Політики на сільському господарстві піарилися (піаряться і далі піаритимуться), програми створювалися (за роки Незалежності таких було понад десять), гроші осідали (осідають і будуть осідати) у кишенях посадовців, а селяни завжди розраховували тільки на себе. Звичайно, реформи, дерегуляція, модернізація (і все таке інше) нашому аграрному сектору дуже-дуже потрібні… Але все це можна зробити і без викидання величезних коштів на розробку глобальних програм. «Стратегія» тут проста: не виголошуй пишномовних промов, а мовчки роби реальну справу.
Принагідно на думку спала притча про чиновників. На одній яблуні виросло дуже гарне яблуко, але росло воно надто високо. Мимо дерева проходили чиновники. Побачивши чудовий плід, вони почали думати, як його зняти. Засідали 12 днів, радилися-радилися і вирішили, що потрібно виділити гроші із бюджету, розробити програму із залученням експертів, закупити необхідну техніку, винайняти спеціалістів і т. д. І тут звідкись прибіг маленький хлопчик. Оминувши солідних дядьків, він швидко заліз
на дерево, зірвав яблуко і миттю
спустився вниз…