Спецможливості
Статті

Коза годувальниця і домашній лікар

05.06.2008
810
Коза годувальниця і домашній лікар фото, ілюстрація
Коза годувальниця і домашній лікар

Коза годувальниця і домашній лікар

Коза — дивовижна домашня тварина. У житті людини вона займає особливе місце. А скільки казок, пісень і легенд створено про неї. Вона там і розумна, і кмітлива, і навіть хоробра, дарує людям достаток і радість.
У минулому на старий Новий рік “ряжені” ходили по хатах, співали пісень, поздоровляли господарів і з собою водили козу як символ добра і щастя (звідси й вираз “козу водити”). А добрі й щедрі господарі пригощали гостей. За японською символікою фігурок-нецке, коза — символ ніжності, м’якості й чутливості. Вона має почуття власної гідності і є ясновидицею. З її допомогою можна злетіти до хмар і пізнати скарби природи.
Учені припускають, що одними з перших тварин, яких нашим пращурам пощастило приручити, були кози. Про це свідчать наскальні зображення, що належать до кам’яного віку.
До речі, саме кози допомогли людині відкрити для людей збадьорливі властивості кави. Якось пастухи помітили, що, поївши листя з кавового дерева, кози ставали дуже активними. Тоді пастухи вирішили й собі покуштувати. Ефект був вражаючий.
Але, незважаючи на багатовікову близькість цих тварин до людини, ставлення до них було неоднозначним. Одні називали козу годувальницею, “коровою” бідняка і пов’язували з нею благополуччя сім’ї й достаток, інші стверджували, що коза завдає непоправної шкоди природі, знищуючи ліси й молоді насадження. Проте, на думку багатьох учених, кози, так само як і інші тварини, піддаються управлінню, і людина, створивши їм належні умови годівлі й утримання, може не хвилюватися: ліси й сади не постраждають.
Від кози отримують високоцінну продукцію: молоко, м’ясо, пух, вовну (могер), шкури (козлини), а також побічну продукцію.
Поза всяким сумнівом, найвагомішим продуктом є козяче молоко. Таким його робить високий вміст білків альбуміну і казеїну, глюкози і лактози (молочний цукор) та важливих мінеральних солей — кальцію, фосфору, кобальту. Жирові кульки в ньому менші за розміром, поширені по всій масі молока, легко всмоктуються стінками кишківника. Висока поживність його зумовлена не тільки добрим амінокислотним складом, а й високим вмістом вітамінів А, В, С і Д. За своїм складом козяче молоко подібне до жіночого. Ним випоювали і дітей-сиріт і таких, що з різних причин залишилися без материнського молока. Діти добре розвивалися, росли міцними.
Вітаміну А в козячому молоці міститься на 50—200% більше, ніж у коров’ячому. Коза ефективніше, ніж корова, перетворює каротин кормів на вітамін А, що дуже важливо для годівлі немовлят, щитоподібна залоза яких недостатньо розвинена, а саме вона й визначає ступінь перетворення каротину на вітамін А та відповідає за його засвоюваність. Козячим молоком лікують дорослих людей з такою недугою, як базедова хвороба (зоб).
Вітаміну В1 козяче молоко містить також на 50% більше, ніж коров’яче, а В2 — на 80%. Koзячe молоко відрізняється від коров’ячого ще й тим, що воно має чітку лужну реакцію, яка зумовлює високу буферність, і здатне поглинати та нейтралізувати кислоти, не змінюючи своєї реакції. Ці властивості козячого молока дають можливість використовувати його за підвищеної кислотності шлунка.
Алергія — це хвороба нашого часу. Проте навіть вона відступає перед козячим молоком. Цілюще молоко допомагає ефективно лікувати й такі захворювання, як бронхіт і бронхіальна астма, виразка шлунку, порушення обміну речовин, захворювання печінки й жовчного міхура, знімає нервове напруження. Підвищений вміст кальцію корисний для хворих, які страждають на артрит.
На жаль, мало людей розуміють справжню цінність козячого молока. Навіть ті, хто визнає його поживні та лікувальні властивості, вважають, що за смаковими якостями воно поступається коров’ячому. Проте за відповідного раціону годівлі й належних санітарних умов утримання кіз їхнє молоко за смаковими якостями практично не відрізняється від коров’ячого.
Свіже козяче молоко бажано вживати одразу після доїння, теплим, поки ферменти молока не втратили своєї біологічної активності. Кози ніколи не хворіють на туберкульоз, тому свіже молоко не становить загрози для здоров’я людей. І це ще не все, адже розкрито далеко не всі секрети козячого молока. Козяче молоко використовують як незбираним, так і для приготування з нього різних сортів сиру — бринзи, Рокфору швейцарського та інших твердих сортів, а також масла та молочно-кислих продуктів харчування.
У Середній Азії із сколотин шляхом випаровування роблять сир Курт — дуже корисний поживний продукт, придатний для тривалого зберігання. Молочних кіз різноманітних порід розводять у багатьох країнах світу. У Європі нараховується понад три десятка порід молочного напряму. Одначе найбільшу популярність здобули зааненські й тоггенбурзькі кози, батьківщина яких — Швейцарія. Вони є родоначальниками багатьох порід кіз Європи та інших країн. Їхня продуктивність досягає 800—900 л молока за лактацію, а від окремих кіз отримують до 3000. На базі цих порід створили деякі продуктивні породи: наприклад, від кіз німецької білої за лактацію отримують від 1100 до 1200 л молока і більше.
Переваги молочної кози полягають ще й у тому, що на невеликій ділянці землі вона знаходить достатньо корму, аби забезпечити хазяїна молоком. Отже, від кози можна отримати молоко з найменшими затратами праці й коштів.
Представником молочного напряму продуктивності є російська біла порода, створена на основі багаторічної народної селекції. Розводять її у приватних господарствах Московської, Іванівської, Ярославської та інших областей Росії. Тварини великі, добре розвинені, мають міцну конституцію, правильні, характерні для кіз молочного типу форми будови тіла.
Жива вага цапів становить 60—70 кг, козематок — 40—50 кг; надій молока за 7—8 місяців лактації становить 450—550 кг і більше за жирності 4,5—5,0%; плодючість козематок — 190—200%. Масть біла, кози — рогаті й комолі.
Горьківську породу молочних кіз виведено шляхом поліпшення місцевих кіз зааненською породою. Розводять їх у Нижньогородській області та за її межами. Тварини мають міцну конституцію, характерну для молочного типу. Масть біла, вовна коротка, груба з незначною кількістю пуху. Жива вага цапів — 50—60 кг, козематок — 38—40 кг. У середньому надій за 9–10 місяців лактації становить 450—500 л і більше за жирності 4,2—5,2 %; плодючість — 190 козенят.
Населення Грузії розводить мегрельську породу молочних кіз.
Кози — це і м’ясо. Молода козлятина за смаковими якостями не має аналогів, а за поживністю й корисністю не поступається баранині та набагато перевершує яловичину й свинину. У багатьох країнах Африки та Азії розводять м’ясних кіз тільки для отримання делікатесного м’яса, схожого на м’ясо диких кіз. Дуже корисний козячий жир, який відкладається в кіз на внутрішніх органах. Він легко відокремлюється і перетоплюється, його використовують як лікувальний засіб при застудах та легеневих захворюваннях.
Велике значення має козячий пух, з якого виготовляють пухові хустки (шалі), ажурні павутинки й шарфи, високоякісні й легкі трикотажні тканини, фетр найвищої якості та різні плетені вироби.
Найкращі поголів’я пухових кіз зосереджені в Росії, за своєю продуктивністю вони не мають собі рівних у цілому світі — йдеться про оренбурзьку, придонську та гірськоалтайську пухові породи.
Кози оренбурзької породи великі, жива вага дорослих тварин становить 48—50 кг, добре розвинені, мають міцні копита, які допомагають їм швидко й легко пересуватися по кам’яних схилах гір. Вовняний покрив складається з довгої грубої ості, порівняно короткого пуху (4—6 см) та перехідного волосся. Щороку з кожної кози вичісують 400—500 г і більше високоякісного пуху з товщиною пухового волокна 16—17 мк.
Кози придонської породи середні за величиною, жива вага дорослих кіз становить 38—45 кг. Вони характеризуються високою продуктивністю щодо пуху, з дорослих кіз у середньому вичісують 600—700 г (з окремих тварин — до 1500 г). Вміст його у вовні становить близько 80% (від 60 до 92%). Відомо, що у всіх кіз пухових порід остьові волокна довші за пухові. Придонська порода щодо цього є винятком.У тварин цієї породи довжина пуху дорівнює в середньому 9,8 см, а ості — 5,2. Узимку ці кози нагадують “пухові кульки”, адже товщина пуху в них — 17—21 мк. Козлини з цих тварин широко використовують у виробництві хутра, оскільки за вовняним покривом вони схожі на овчини овець романівської породи.
Важливою продукцією козівництва є також ангорська вовна, особливо однорідна (могер), яку широко використовують для виробництва плюшу, оксамиту, вельвету. Крім того, вона йде на виготовлення білих жіночих хусток, килимів, технічних і драпірувальних тканин. Ці тканини використовують для оббивання меблів, внутрішнього оздоблення легкових автомобілів, сидінь у м’яких вагонах, літаках і пароплавах. Із грубої вовни та ості виготовляють щітки, пензлі й навіть мотузки великої міцності.
Поза сумнівом, найкращою сировиною для переробних підприємств є вовна ангорських кіз та радянської вовнової породи. Могер, а арабською “мохаїр”, або “надзвичайний”, має великий попит. Пряжа, яку отримують із однорідної вовни, добре фарбується різними барвниками, а плетені речі — джемпери, светри, дитячі костюмчики — завжди нарядні.
А спеціальні ковдри, виготовлені з ангорської вовни! Вони гігієнічні, добре зберігають тепло (і, за народними повір’ями, є своєрідним оберегом).
Вовна кіз радянської вовнової породи за своїм складом мало чим відрізняється від вовни — ангорської, хіба що більшим вмістом пуху, переважно грубого, який за своїми якостями стоїть ближче до перехідного волосся. Це й зумовлює його кращу прядильну здатність. Із такої вовни можна плести ажурні хустки й шарфи.
І нарешті — козлини. За своїми високими товарними якостями вони відрізняються від інших видів шкіряної і хутряної сировини. Тільки зі шкур молочних і пухових кіз можна отримати високосортний сап’ян, шагреневу шкіру, шевро та інші цінні види шкір. Із них виготовляють спеціальні костюми для космонавтів, модельне взуття, шкіряні пальта та інші вироби. Вони йдуть на оббивку меблів, кімнат і для прикрас.
Осінні шкури, отримані від придонських кіз, гірськоалтайських і радянських вовнових та їх помісей, можна використовувати для виробництва хутряної сировини, для зшиття шуб, дублянок, манто і кожухів. Крім того, хутряний цапик (шкури молодняку) іде на зшиття дитячих шуб, шапок, попит на які завжди дуже великий.
Висока пристосованість до умов утримання, гостра морда, рухливі тонкі губи дають можливість козам, на відміну від інших тварин, з’їдати низькорослі трави. Вони невибагливі до кормів, мають міцні копита, звикають до людини. Усе це сприяє успішному розведенню кіз у різних кліматичних умовах.
На сьогодні галузь вівчарства в Україні майже ліквідовано, проте козівництво успішно розвивається. У приватних господарствах кількість кіз (особливо молочного напряму продуктивності, на яких існує великий попит з боку населення) з кожним роком збільшується.
Фермери й приватні господарі розводять в основному місцевих молочних кіз, які представлені різними породними групами. Спостерігається вплив зааненських та таггенбурзьких порід у західних і центральних, та мегрельських — у східних областях України.
Інколи зустрічаються кози пухових порід (оренбурзької та придонської) і вовнового напряму — ангорської та радянської вовнової порід. У приватних господарствах утримують поголів’я кіз, різне за величиною, вовновим покривом, тілобудовою та напрямом продуктивності.
Незначну кількість молодняку кіз зааненської породи було завезено до Полтавської, Черкаської та Сумської областей, але племінні репродуктори кіз молочного напряму не створили через відсутність цілеспрямованої роботи із завезеним поголів’ям.
Галузь козівництва розвивалася і розвивається стихійно, майже все поголів’я місцевих кіз невідомої породності і походження, здебільшого низькопродуктивне і потребує докорінного поліпшення, особливо щодо молочної продуктивності.
Нагальною потребою є наукове забезпечення цієї галузі, поголів’я кіз треба обстежити і виявити племінні ресурси, створити власну племінну базу, розробити систему селекційно-племінної роботи з урахуванням породних та біологічних особливостей їх розведення у різних кліматичних умовах, а також розробити технологію утримання, годівлі, доїння і переробки товарного молока та системи відтворення. А для успішного розв’язання такого великого кола проблем слід створити асоціацію з розведення кіз. З цими питаннями інститут “Асканія-Нова” звертався і до Міністерства аграрної політики України, і до Української академії аграрних наук, але відповідь одна — немає коштів. Ну що ж, сподіватимемося на спонсорів.

Г. Даниленко,
зав. лабораторією вівчарства
ІТСР “Асканія-Нова”, канд. с.-г. наук

Інтерв'ю
Роберто Хавельяна
Американське видання Future Farming взяло інтерв’ю у Роберто Хавельяни — співробітника відділу компанії John Deere, який займається перспективними розробками потужних тракторів (серій 7R, 8R та 9R) на найближчі 20 років. Представляємо його... Подробнее
Наталія Гордійчук, засновниця компанії "Агрітема"
"Агріте­ма" своїми біорішен­ня­ми кар­ди­наль­но змінює підхід до зем­ле­роб­ст­ва. Про біоінно­вації, які по­над 10 років компанія на­дає аг­раріям, розповідає засновниця — Наталія Гордійчук.

1
0