Спецможливості
Новини

Костянтин Сарнацький: «Сьогодні учасники картопляного ринку — розрізнені "партизанські загони", окремі з яких добре озброєні»

04.12.2014
416
Костянтин Сарнацький: «Сьогодні учасники картопляного ринку — розрізнені "партизанські загони", окремі з яких добре озброєні» фото, ілюстрація

Костянтина Сарнацького в Україні знають як успішного бізнесмена, котрий має величезний досвід роботи у сфері виробництва і збуту насіння, засобів захисту рослин та харчової промисловості.

Костянтина Сарнацького в Україні знають як успішного бізнесмена, котрий має величезний досвід роботи у сфері виробництва і збуту насіння, засобів захисту рослин та харчової промисловості.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com
Донедавна він упродовж багатьох років очолював компанію «KWS-Україна». Сьогодні — засновник ВРАС (ТОВ «ВР АгроСолюшіонс») — підприємства, яке, незважаючи на свою «молодість», упевнено відвойовує позиції на аграрному ринку. Про те, якими були щаблі кар’єрного зростання та що допомагало досягнути успіху — в інтерв’ю Костянтина Сарнацького «Пропозиції».
   
Костянтине Петровичу, давайте повернемося до витоків. Коли і як доля привела Вас у сільське господарство? 
— Усе було вирішено на генному рівні. Мої тато і мама — агрономи. Я продовжив сімейну династію і вступив до Української сільськогосподарської академії на агрономічний факультет. У 1978 р., після закінчення вишу, займався науковою діяльністю у відділі генетики Науково-дослідного інституту землеробства, що у Чабанах на Київщині. Створював нові сорти сільськогосподарських культур та розроб­ляв технології, захистив дисертацію. Потім була надзвичайно цікава робота в наукових установах Канади.

А у Канаді як опинилися?
— У житті велике значення мають випадковість та збіг обставин. Я закінчував писати дисертацію, тематика якої була пов’язана із досягненнями іноземної селекції. І сталося так, що запросили в Канаду. Це був 1989 р., початок бурхливого процесу перебудови. Наукова верхівка мого інституту не бачила сенсу у навчанні за кордоном. Але наш директор, дуже мудра людина, викликав і сказав: «Петровичу, беріть квиток — і на вихідних щоб вас у Києві вже не було...». Я поїхав і жодного разу не пошкодував. Те, що побачив у Канаді, залишилося яскравим враженням у моєму житті.
 
Що ж Вас так вразило?
— До поїздки в Канаду я бачив лише роботу радянських наукових установ. Тому, прибувши туди, навіть уявити не міг, що наука і виробництво можуть чудово поєднуватися. Як побудована прикладна наука в Канаді? Це — чотири лабораторії, дві із яких займаються дослідженнями, тобто працюють на перспективу, а дві — обслуговують сільгоспвиробників, надаючи їм консультації. Взагалі, у всьому цивілізованому світі наука — це фактично бізнес-проект. Там немає державних наукових установ, наприклад, ті самі, добре знані в Україні, селекційні компанії — приватні. Адже знання — також товар, який коштує грошей.
 
А за яким принципом у Канаді господарюють фермери?
— Там немає латифундій, але збережено великі фермерські господарства: якщо у тебе менше 2 тис. га землі, то сільським господарством займатися нічого. А ще у канадських господарствах вирощують по дві-три культури, у наших же — до 20. Запитуєш українського фермера: «На чому будуєш бізнес?», — відповідає: «На всьому потроху». Але ж так не буває: коли не фокусуєшся на чомусь пріоритетному, то успіху не досягнути. До речі, найуспішніші фермери в Канаді — це колишні українці та німці. А ще у Канаді налічується набагато менше людей, зайнятих у сільському господарстві.
Різні ми із канадійцями і в організації соціальної інфраструктури — там вирішенню цих питань сприяє держава, а у нас, щоб село вижило, треба, аби туди прийшов інвестор. Наразі молодь, що є головним внутрішнім ресурсом, не зацікавлена працювати в агросфері. Тому незабаром може статися так, що відкриємо холодильник, а там… сидить китаєць.
 
«До Європи нас чекає довга дорога»
Раніше Ви працювали у західних компаніях. Розкажіть, як туди потрапили?
— Після закінчення стажування у Канаді я повернувся до рідного інституту і зрозумів, що не брав участі у «перестройці». Коли їхав, то у нас було 450 співробітників, приїхав — їх стало 650. Тобто КПРС розвалилася — і колишні партійці пішли у науковці. Самі розумієте, якою то вже була наука! Далі мої знання, у тому числі і володіння англійською мовою, разом із бажанням вчитись та вдосконалюватись знадобилися відомій міжнародній компанії.
…Тоді, на початку 90-х, у Києві проходила міжнародна сільськогосподарська виставка. Я стояв біля стенда нашого інституту й з кимось розмовляв англійською мовою. Повз нас проходив представник Bayer, і вже через півгодини я був біля експозиції Bayer, де мені запропонували роботу. Згодом працював і в інших іноземних компаніях — Aventis, KRAFT Foods, KWS.

Який досвід винесли із роботи у європейських компаніях?
— Мені дуже пощастило, що мій агрономічний і управлінський досвід був потрібен на той час компаніям — світовим лідерам у сферах захисту рослин, харчової переробки та насіння. І на кожному етапі стояли різні завдання: розвиток і завоювання ринку, формування міжнародної лідерської команди у Центральній та Східній Європі, Середньому Сході та Африці, повна реструктуризація насіннєвого бізнесу. Це — безцінний досвід структурованого підходу до ведення бізнесу та успішної імплементації бізнес-проектів.
 
Чому вирішили створити власний бізнес?
— Компанія «КВС-Україна», яку я очолював останнім часом, мала картопляний бізнес. Коли вирішили його реструктуризувати, ми із партнером — гуру картопляного бізнесу Віктором Різником — та іншими колегами вирішили продовжити картопляний проект іноземної селекційної компанії. Також за короткий час розвинули бізнес, що стосується насіння польових культур, захисту рослин та агротехнологій, і стали лідером із надання агроконсультацій як для українських, так і іноземних відомих компаній.
 
Завдяки чому вдалося досягнути успіху?
— Мабуть, цьому посприяло те, що ми робимо прості та правильні, на наш погляд, речі. Наш бізнес побудований не за принципом супермаркету — ми приділяємо увагу нюансам. Ми продаємо не лише засоби захисту рослин чи насіння — ми пропонуємо технології. І, що важливо, відповідаємо за них. Саме тому слоган компанії ВРАС — «рішення для агробізнесу» — говорить про суть нашої діяльності.

Ви маєте чималий досвід роботи у європейських компаніях, знаєте, як ведеться бізнес там, у них… То яка ж, на Ваш погляд, основна відмінність ведення бізнесу в Україні і в ЄС?
— Не відкрию Америку, якщо скажу, що аграрний бізнес в Україні — непрогнозований та схильний до ручного керування із боку влади. Протягом останніх сорока років сільське господарство розглядається як елемент електорального популізму, а не як уміння і бажання створювати нові робочі місця, розвивати сільські території та як спосіб заробляння грошей всіма, підкреслюю — всіма, а не «власть імущими». У багатьох країнах ЄС також не все гладко, але, наприклад, змінювати правила гри у середині сезону нікому і в голову не прийде. Це, відповідно, дає можливість планувати бізнес, а значить — розвивати «магічні» на слух для кожного нашого «чинуші» інвестиційні проекти… Тому до Європи нас ще чекає довга дорога.

«Треба припинити воювати із “бабусею”»
У якому стані нині перебуває картопляний бізнес в Україні?
— У дуже поганому. Ми взагалі не знаємо, скільки в Україні вирощується картоплі. Ходять легенди, що площі під нею займають до 1,5 млн га. Але це неправда. Якщо, для порівняння, взяти сусідню Польщу, то за площею вона вирощує втричі менше картоплі, але за фактом зібраного врожаю — набагато більше, ніж в Україні. Запитаєте, чи є у нас картопляна індустрія? Відповідаю — немає, оскільки 95% картоплі в Україні вирощують у приватному секторі, образно кажучи, на городі у «бабусі». А ті латифундисти, котрі вирішили займатися цим бізнесом, чомусь думають, що це їм заважає. Тому головна проблема, яка перед ними наразі стоїть — як позбутися цього конкурента. Але війну із «бабусею» вони вже давно програли.
Сьогодні всі учасники картопляного ринку — це розрізнені «партизанські загони», окремі з яких добре озброєні сільгосптехнікою, технологіями та сучасними сховищами. Але в рамках держави це — не індустрія, а хобі на індустріальному рівні.
 
Чому ж тоді Ви почали займатися картопляним бізнесом?
— Так, картопляної індустрії у нас немає, але наявні господарства (та і «бабуся» у тому числі) потребують якісного насіннєвого матеріалу. Природно-кліматичні умови в Україні не відповідають стандартам, потрібним для організації якісного насінництва. Що я маю на увазі: Балтійське море, 20 градусів тепла, щодня дощ і просторова ізоляція. Тому імпортований насіннєвий матеріал зареєстрованих та адаптованих в Україні сортів веземо лише із ключових у цьому бізнесі країн — Німеччини, Голландії, Франції. Наше завдання — щоб холдинг і «бабуся» отримали не лише якісну картоплю як посадковий матеріал, а таку, що обов’язково смакуватиме українцям.
  
Нещодавно ми були у відрядженні у Західній Україні, то картоплярі кажуть, що нині у них головна проблема — збут продукції. Як можна її розв’язати? 
— Не впевнений, що збут — основна проблема. Насамперед, треба на рівні профільного міністерства і окремих великих компаній припинити воювати за ринки збуту із «бабусями». Ми цю проблему вирішуємо по-іншому: допомагаємо об’єднати якісне виробництво із налагодженням стабільних каналів збуту. Тобто створюємо принципово інший сегмент бізнесу, потенціал росту якого в Україні дуже великий. Усе тільки починається.

На Вашу думку, що потрібно для того, аби українські овочі потрапили на європейський ринок?
— Для цього треба постійно поліпшувати їхню якість і налагодити стабільне виробництво. Виграти конкуренцію із Європою щодо якості, логістики, ціни. Бути прогнозованим і стабільним партнером на довгі роки, зробити «українське» брендом, якому довіряють.
А сьогодні, на жаль, більшість наших овочів мають низьку якість. Те, що ми виробляємо, на великих ринках ЄС просто ніхто не купить. Та продукція може туди і не доїхати — згниє, не витримавши перевірки дорогою. Завдяки сучасним технологіям спочатку треба забезпечити внутрішній ринок гідною якістю, а вже потім рухатись у Європу.

«Та відчепіться від нас!»
Якою, на Вашу думку, має бути державна політика щодо сільського господарства? 
— Перефразовуючи Леся Подерв’янського, — на кшталт «відчепіться від нас». Сьогодні в Україні — політика дозвільного типу. Для того, щоб щось зробити, треба отримати безліч дозволів, більшість із яких, окрім корупційної складової, не передбачають нічого іншого, а отже, абсолютно не потрібні.
Вважаю, аграрна політика країни має створювати сприятливі умови для розвитку бізнесу. І не тільки для великих латифундистів, а й для малого та середнього бізнесу. Коли буде  створено такі умови, то зростатиме конкуренція, а відтак — і якість продукції.
Потрібна дерегуляція малого і середнього бізнесу. Необхідно зняти надумані обмеження, особливо у такій соціально важливій для розвитку України сфері, як сільське господарство. Тільки тоді з’явиться креативний клас на селі і почнуть розвиватися сільські території. Нещодавно я прочитав, що в українському парламенті з’явиться аграрне лобі із 26 депутатів. Але коли побачив перші десять прізвищ, зрозумів, що аграрного Майдану нам не минути…

Якою, на Вашу думку, має бути місія Мінагрополітики? 
— Політики там справді багато, а от саме аграрної — бракує. Нині наше міністерство нагадує потужний холдинг. Міністр, яке б він не носив прізвище, кудись їздить, про щось домовляється (приміром, про закупівлю комбайнів тощо). Потім каже бізнесу: «Бізнес, давай хутко рухайся туди. Я — домовився!». Але водночас із цим не було усунуто жодної бюрократичної перепони для проведення бізнесових операцій.  Яким має бути профільне міністерство? По-перше, не таким великим. По-друге, треба, аби воно створювало зрозумілі, прозорі та незмінні правила гри. Вже давно у Мінагрополітики тільки те й роблять, що на всіх рівнях, за будь-якої нагоди, пишномовно повторюють, мовляв, сільське господарство — це локомотив, який витягне українську економіку. Прикро, що на цих, уже добре «заїжджених», фразах усе зупиняється. А куди їхати — невідомо… 
«У злиднях продуктивності не буває»
На Вашу думку, а чи кожна людина може займатися бізнесом?
— Не у всіх витримають нерви щодня приймати рішення і при цьому не нашкодити здоров’ю ні собі, ні найближчому оточенню. Мені здається, якби всі могли займатись бізнесом, то жодний бізнес толком не запрацював би. Швидше, потрібна комбінація людей із різними навиками та здібностями.

Що, на Вашу думку, є головним у бізнесі: знання, досвід, везіння чи впливові знайомі?
— У мене є власна формула успіху. Записуйте. Для того, щоб бути успішним — треба почати. Але сам нічого не зробиш. Отож, потрібна команда, з якою ти будуватимеш бізнес. Навіть якщо це дві людини із досвідом і бажанням, то все поступово прийде. А ще успіху досягають ті, хто всі справи робить із задоволенням.
Також із роботи у західній компанії я виніс цінний досвід, без якого успіх у бізнесі неможливий. Співробітники повинні бути мотивовані: забезпеч їх основним — і ти сам здивуєшся, яких результатів вони зможуть досягнути. У злиднях продуктивності не буває. Людина, котра отримує низьку зар-платню, думає не про результат, а про те, як прогодувати себе і сім’ю.

Особиста інформація
Що для Вас є найголовнішим на сьогодні?
— УКРАЇНА!

Що означають для Вас гроші?
— Гроші змушують бути відповідальним — як за людей, так і за справу. Для мене очевидно, що гроші — необхідна, але далеко не достатня умова гармонійного життя.
Гроші — це інвестиційний потенціал для розвитку. Так, вони поліпшують якість життя, але основне — вони дають стимул для розвитку і постійного навчання та вдосконалення. Якщо перестати навчатись кожного дня, то гроші будуть витрачатись, а не накопичуватись.

Яка у Вас сім’я?
— Моя дружина Олена також має агрономічну освіту, працює у Національному аграрному університеті. Закінчив агрономічний факультет і син. Ви можете сказати, що це якась «мафія».
Ні, це — генетика. Аграрна. Та головним аграрієм є мій тесть. Він ніколи не був у аграрному бізнесі. Але на городі в нього все росте ідеально. У свої 86 років продовжує нас дивувати. Приходячи додому, чуємо: ось думав, що зробити, і зварив борщу. І, як завжди, — це шедевр, а точніше — гени. Недарма ж його прізвище — Борщ.

Життя у бізнесменів буває іноді таке божевільне, з авралу в аврал, що часу на сім’ю часто не вистачає. Не ображаються рідні на брак уваги до них?
— У всьому треба знаходити баланс, а це приходить із досвідом. Це по-перше. З другого боку, якщо постійно сидітиму біля своїх рідних, то вони думатимуть, а чому я сиджу вдома?

Як проводите вільний від роботи час?
— Нині ми із сім’єю живемо у заміському будинку під Києвом. На подвір’ї завжди є чим зайнятись у ті нечисленні вільні хвилини, які випадають для дозвілля. Праця у саду на свіжому повітрі дуже допомагає «перезавантажитися» і часто-густо дає нові ідеї в процесі пошуку складних і простих рішень.
Також полюбляю проводити майстер-класи із приготування страв на грилі. Раніше дуже любив ходити у гори. До речі, у весільну подорож ми із дружиною відправилися у Фанські гори, оспівані Булатом Окуджавою. Тож я б порадив: якщо хочете перевірити друзів «на міцність», запрошуйте їх у гори. Хто гідно витримав випробування горами, у надійному плечі кого пересвідчився, з ким було впевнено і спокійно під час сходження — тому можна довіритися повністю.
 
Але ж, кажуть, друзів у бізнесі не буває…
 — Із цим я абсолютно не згоден. Друзів не буває багато, але вони мають бути у всьому.

Інтерв'ю
Бакуменко
Голова Верховної Ради Андрій Парубій підтримав продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель в Україні. За продовження мораторію виступають фракції "Народного фронту", "Батьківщини" і
14-15 березня в Одесі пройшов черговий конгрес "Органічна Україна". Органічне землеробство, як і кожне явище, має як своїх прихильників, так і своїх противників. І у тих, і у інших є свої аргументи. Тож сьогодні редакція сайту «Пропозиція... Подробнее

1
0