Компенсаційний спосіб обрізування винограду

Збільшення врожайності за рахунок переведення виноградників на високий штамб виявилось однобічним агротехнічним заходом, який має суттєві технологічні й організаційні переваги в деяких аспектах ведення галузі, але не вирішує проблеми виноградарства нашого краю в цілому. Бо за високоштамбової технології вирощування винограду в умовах Південного Степу України виноградна лоза зовсім не захищена від ушкоджень морозами взимку. Саме від цього залежить продуктивність виноградарства, а отже, й рентабельність усієї галузі на північній межі промислової культури винограду. Про це яскраво нагадала виноградарям сувора зима 1985–1986 року.
Для визначення результативності методів відновлення виноградників, пошкоджених зимовими морозами, дослідження проводили за двома напрямами. В першому — вивчали компенсації втрат вічок за морозних ушкоджень, які не призвели до цілковитої загибелі крони куща. В другому — досліджували найшвидше відновлення форми крони куща, що повністю загинула від морозів узимку. Зими останніх років такі, що не призводять до повної загибелі крони виноградних кущів, проте втрата вічок на зимуючих лозах сягає значних величин. Проведенню дослідження передував детальний аналіз агрометеорологічних даних зим, починаючи з 1945 року. Внаслідок цього було виявлено, що оцінка зим за сприятливістю для перезимівлі виноградної лози підлягає нормальному розподілу згідно з кривою Гауса. Але повторюваність екстремальних значень мінімальних температур не має чітко вираженої періодичності. Це усуває достовірні підстави для прогнозування. Як свідчать багаторічні агрометеорологічні дані, найбільше зим було суворих, коли на виноградній лозі вимерзало від 30 до 70% вічок. Зими з повною загибеллю чи з повним збереженням життєздатності основних вічок спостерігаються значно рідше й мають приблизно рівні частки відсотків вірогідності.
Тому виноградарі частіше змушені вдаватись до корекції обрізування. В цьому є чималі труднощі, пов’язані з тим, що виноград обрізують упродовж усієї зими, а нищівний мороз може бути як на початку, так і в кінці зимового періоду. Це не дає підстав навіть у загальних рисах прогнозувати навантаження вічками й примушує оперативно вносити корективи в хід обрізання. Часто обрізання розпочинають з однією установкою, а закінчують із зовсім іншою. Тому більшість виноградарів від безнадійності ще з осені дають кущу максимальне навантаження. Таке рішення не можна вважати раціональним, бо від перевантаження в сприятливіші роки маємо некондиційні врожаї і загущення крони куща. Як наслідок — значні втрати врожаю від грибкових захворювань. Крім того, виснажуємо виноградний кущ, знижуємо його зимостійкість, чим підриваємо фундамент урожаю наступного року. Особливо це стосується виноградників на бідних грунтах, а таких більшість. Та ще й без мінеральних добрив, не кажучи вже про органічні.
До того ж, процес видалення плодоносних пагонів під час обламування виноградарі-робітники не сприймають психологічно.
Значно гірше, коли загибель вічок на виноградних лозах сягає чималих величин. У такій ситуації ще можливо одержати врожай з мінімальною рентабельністю, збільшивши навантаження вічками під час обрізування куща пропорційно до відсотка загиблих вічок. Але так робити можна лиш до певної межі. Крім того, через несприятливі умови вегетаційного періоду чи порушення агротехніки вирощування та через бідний режим мінерального живлення винограду відбувається зміщення зони плодоносних вічок до основи пагона. До того ж, через погане визрівання лози не завжди маємо можливість достатньо навантажити кущ вічками шляхом подовження плодових стрілок. Якщо залишати довгі плодові стрілки за рахунок посилених плодових ланок під час компенсації потрібного навантаження куща та збільшення кількості плодових стрілок, це спричинить захаращення крони й порушить обране формування. Така ситуація ускладниться ще й через неспроможність багатьох господарств провести суху підв’язку лози. Це спричинить загущення й притінення пагонів, що, своєю чергою, восени дасть повну втрату врожаю через хвороби. Дефіцит ефективних засобів хімічного захисту зведе нанівець працю виноградаря, тоді як їх дорожнеча призведе до збитковості врожаю.
Під час обламування є реальна можливість прорідити кущ винограду. Та його здійснюють у дуже стислий термін, і багато насаджень не встигнуть обламати. Бо і в кращі часи не могли впоратись із цим вчасно. Та й обламавши пагони цього року, на наступний матимемо кущі з безладною кроною, коли й досвідченому виноградарю складно буде витримати структуру й габітус крони куща. Якщо всі безплідні пагони вилучити під час весняного обламування, це призведе до значного порушення форми крони куща й ускладнить проведення обрізування. Як бачимо, компенсація загиблих вічок збільшенням навантаження пропорційно відсотку загиблих тільки здається простою справою і підвладна лише досвідченим фахівцям, яких стає все менше й менше. Та не під силу і їм воскресити загиблі вічка. І невмируща надія на майбутній урожай слабким вогником поминальної свічки світить виноградарю в пошуках зваженої системи обрізування.
Проведені дослідження з варіантами — від повної відмови обрізати кущ, аби компенсувати втрату загиблих взимку вічок, до короткого обрізання на двовічкові ріжки та використання пасинків — дали змогу виявити один із найбільш прийнятних варіантів, який підтвердився під час виробничого впровадження. Принципова схема компенсуючого способу обрізання винограду (в кількох словах) зводиться до того, що поряд із добре знаними принципами Гюйо під час обрізання куща на запрограмований урожай згідно з тим чи іншим застосовуваним методом розрахунку навантаження вічками додаткове навантаження слід формувати на жирових пагонах за системою Мароже. На кожному кущі є жируюча лоза, яка щорічно з’являється в кроні від її розбалансування під час обрізання чи від пошкодження морозами й захворюваннями. Такі лози слід використати для надання кущу компенсуючого навантаження вічками, а не скидати їх під час обрізання. Ця лоза досить довга й добре визріла, бо гарно живилась. Дві лози, пущені впродовж двох рукавів, кожна з 10–15 вічками, збільшать навантаження майже наполовину. І це при тому, що не змінюємо нічого в формуванні крони й зберігаємо її габітус. А в наступному році цими лозами можна замінити старі або пошкоджені рукави.
До речі, нехтування агротехнічними вимогами щодо заміни рукавів через 4–5 років та штамбів через 7–8 років спричиняє розповсюдження судинних захворювань, що й підтверджується дослідженнями останніх років. Особливо яскраво це проявляється на сорті Совіньон зелений та на інших європейських сортах після суворих зим. Тому є всі підстави рекомендувати проведення заміни штамбів та рукавів, що витримали морози нижче -20°С, шляхом поступової заміни їх на підготовлені протягом вегетації з паростків або жирових пагонів. Власне, сама їх поява свідчить про значні порушення та негаразди в кроні, про невідповідність стану надземної й підземної частини куща. Виламування паросткових пагонів замість виведення нових штамбів нагадує “сизифів труд” і призводить до остаточного ослаблення куща, а не до досягнення мети обламування. Вже тільки тому в обов’язковому порядку потрібно взяти за правило під час обрізання застосовувати принципи Мароже, поклавши в основу формувань принципи Гюйо. До такого висновку ми дійшли, зважаючи на постійні втрати значної частини плодоносних вічок від морозних пошкоджень, які треба компенсувати майже щорічно для отримання рентабельного врожаю, і при цьому намагатися якнайменше порушувати габітус обраного формування. Систематичне видалення заслаблих або пошкоджених штамбів і рукавів та заміна їх новими повинні стати загальним правилом санітарної спрямованості в разі ведення високоштамбової культури винограду. Та й взагалі виноградарям потрібно відмовитись від усталеного погляду на крону куща. Насправді це динамічна структура, яка потребує постійного оновлення, особливо якщо має будь-які пошкодження чи вади. Це враховано й добре вдається за умов упровадження запропонованого, компенсуючого за своїм принципом, способу обрізування виноградного куща.
Цілком природно, виникає запитання: що робити, якщо в безморозні зими загибель вічок буде незначною? Таке перевантаження призведе до виснаження й загибелі винограду. Це дуже важливо на сучасному етапі виноградарства на наших бідних грунтах, коли не маємо змоги змінити становище завдяки внесенню мінеральних добрив навіть у позакореневих підживленнях. В такі роки навесні слід неодмінно вирізувати резервні пагони під час сухого підв’язування, що потребуватиме мінімум зусиль і часу та ще й послугує додатковим резервом для заготівлі чубука. Та й рани від весняного видалення цих пагонів будуть не такими болісними. Вирізування одного чи двох пагонів залежить від потреби дотримання необхідного навантаження чи потреби заміни частини куща. В кожному конкретному випадку таке рішення приймає сам виноградар. Та й з більшого навантаження легко зробити менше, а от навпаки — неможливо.
У разі значної загибелі основних вічок, яка супроводжується підмерзанням діафрагми і флоеми однорічних пагонів, ушкодженням штамбів, підмерзанням кореневої системи або ж усього в комплексі, слід вирізати всі плодові стрілки разом із резервними пагонами, залишаючи в кроні тільки ріжки на сучках заміщення. Те ж саме треба зробити і за кільцевого ураження штамбів та перейти в режим очікування. В травні все проявиться повною мірою, що дасть змогу прийняти остаточне рішення.
Впровадження методу Ф. Баширова для одержання врожаю на пасинках потребує чимало кваліфікованої праці. Та головне те, що грона на пасинках в умовах Нижньодніпров’я не дозрівають, від чого втрачається й доцільність проведення такої роботи.
Щоб виноградники Нижньодніпров’я мали стабільну врожайність, потрібне комплексне вирішення накопичених проблем на загальногалузевому рівні. Запропонована система обрізування винограду не вирішує цю проблему, але допомагає вийти зі скрутного становища, в якому опинилось виноградарство регіону.