Колапс зернового ринку: винні всі!

В Україні стався колапс зернового ринку. Ціна попиту (від покупців) на фуражну пшеницю, на яку цього року припадає 70% урожаю, впала до рівня 120–130 дол./т. Сільгоспвиробники вважають її неприйнятно низькою, посилаючись на фантастичну собівартість — 150 дол./т. “Як розповів керівник найбільшого в районі господарства — ТОВ “Артема-9” Олександр Штанько, нині у нього на току лежить 3,5 тисячі тонн пшениці та ячменю… “Партнери пропонують заплатити по 680 гривень за тонну при тому, що собівартість вирощеного хліба — 750 гривень” (proAPK, 30.07.2008).
Чому фантастичну? Бо собівартість 150 дол./т може бути для борошномельної пшениці високої якості. Це коли посіяли якісне насіння, внесли потрібні обсяги добрив, обробили необхідними засобами захисту рослин. Для отримання врожаю продовольчої пшениці (принаймні 5 т/га) використовували високопродуктивну іноземну техніку, а зарплатня механізаторів становила 15000 грн/місяць.
А якщо за таких витрат одержали лише фураж, за який трейдери й пропонують 680 грн/т, то це — наслідок або стихійного лиха, або порушення всіх агротехнологій. Скоріш за все реальна собівартість (сіяли несортове насіння, вносили недостатньо добрив і пестицидів, зарплатня механізаторів — удвічі-втричі нижча) є вдвічі-втричі меншою.
Зрозуміло, що настав час для улюбленої гри — пошуку “хто винний, і що робити?”.
Сільгоспвиробники в ситуації, що склалася, звинувачують зернотрейдерів. Мова йде не менш ніж про картельну змову п’яти іноземних компаній і вітчизняного “Нібулону”, що пристав до них. Характерною є заява генерального директора компанії “Укрзернопром Агро” Євгена Ленга: “Українські банки на нулі, вони значно обмежили обсяги кредитування. В таких умовах селяни змушені здавати врожай п’яти-семи іноземним компаніям, що реально мають гроші на купівлю. Ці компанії щодня встановлюють дедалі меншу ціну, а держава в цих умовах нічого не робить. Через змову іноземних компаній селяни недоотримають дуже багато грошей…
У такій різниці цін на внутрішніх і міжнародних ринках я вбачаю ознаки картельної змови. “Іноземці” ставлять дуже низькі ціни на своїх елеваторах, а в решти операторів просто немає грошей” (“Дело”, 30.07.2008).
Згадаймо, що через заборону на експорт зерна з України протягом двох маркетингових років (2006/07– 2007/08) трейдери втратили приблизно 1,5 мільярда доларів: “У зв’язку з уведенням обмежень експорту сільгоспкультур Україна за останні два роки втратила близько 1,2–1,4 млрд дол. Про це 17 квітня на прес-конференції в Києві заявив президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. Він зазначив, що нині запаси зерна в Україні становлять близько 12 млн т. До початку збирання нового врожаю на елеваторах залишиться надлишок зерна в розмірі 7 млн т. З урахуванням того, що сумарні потужності українських зерносховищ становлять 30 млн т, а врожай’2008 прогнозується на рівні 40 млн т, приблизно 17 млн т зерна просто ніде буде зберігати, додав президент УАК.
Коментуючи слова Л. Козаченка, президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Іван Томич додав, що внаслідок недосконалої політики за останні два роки сумарні втрати українських фермерів сягають приблизно 8 млрд грн (РБК-Україна, 17.04.2008).
До речі, збитків зазнали не тільки “іноземці”, а й “решта операторів”, у тих, хто вижив, від такого “кровопускання” немає грошей.
Зрозуміло, що в умовах, коли за прорахунки й некомпетентність державних чиновників платять підприємці, трейдери намагаються частину своїх витрат перекласти на сільгоспвиробників. Чесно це чи ні? На перший погляд, — ні. Але слід згадати, що зерно врожаїв 2006–2007 років сільгоспвиробники продавали трейдерам за високими цінами. В умовах грубого державного втручання в ринок у 2006–2007 роках без зернотрейдерів сільгоспвиробники самі зазнали б величезних збитків. Зернотрейдери стали тоді для сільгоспвиробників своєрідним амортизатором.
Чому трейдери не купують зерно тепер? А тому, що їм спочатку треба продати зерно двох попередніх урожаїв, яке лежить тягарем на елеваторах. Руху зерна немає ще й тому, що спершу потрібно вивільнити портові елеватори: рух почнеться звідти.
І коли ж він почнеться? Зважаючи на те, що експорт зерна відновився лише в червні (після того, як Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі і вже більше не могла забороняти експорт зерна), експортні потужності становлять 1,5 млн т зерна за місяць, а перехідні запаси зерна на початок червня становили 11 млн т, ринок зерна може пожвавитися не раніше жовтня. І згадаймо, що трейдери попереджали уряд ще в лютому про потребу експорту до початку жнив (хоча б 5 млн т зерна), щоб вивільнити елеватори ще на початку року: “На думку О. Вадатурського (генеральний директор ТОВ “Нібулон”), експортерів очікує гострий брак рухомого складу, який, до того ж, останні десятиліття не відновлювали, і він суттєво скоротився. Крім того, застаріла інфраструктура елеваторів в Україні не дає змоги багатьом із них відвантажувати більше трьох-п’яти вагонів за добу, що теж суттєво уповільнюватиме темпи відвантаження зерна. Якщо найближчим часом Кабінет Міністрів не перегляне квоти, це спричинить кризу в сільському господарстві. Елеватори не готові до приймання зерна нового врожаю, перехідні залишки тиснутимуть на ціни нового врожаю, компанії-експортери втрачатимуть гроші, оскільки нове зерно вони не купуватимуть доти, доки не вивезуть зерно торішнього врожаю. Компанії не купуватимуть продукцію на внутрішньому ринку, тому й ціни не зростатимуть (АПК-Інформ, 25.02.2008).
Реакція уряду була — просто блиск! Станом на 5 травня, за словами заступника міністра Ярослава Гадзала, Україна експортувала 1,5 млн т зерна. Експерти Мінагрополітики вважають, що такий обсяг експорту не вплине на продовольчу безпеку країни та не призведе до дефіциту зерна (Інтерфакс-Україна, 19.05.2008). У цьому прогнози експертів виявилися на диво пророчими: ця політика, безумовно, не призвела до дефіциту зерна — вона спричинила його величезні надлишки!
Чи хочу я сказати, що трейдери такі собі мирні овечки? Аж ніяк! Скільки зерна треба було б експортувати? Потреба в продовольчому зерні становить 5–6 млн т. Українські комбікормові заводи виробляють приблизно 2–2,5 млн т комбікормів, тобто використовують близько 2 млн т фуражного зерна. За оцінками (тобто ніхто нічого напевне не знає, бо йдеться про підсобні господарства), на корми витрачають іще 16 млн т фуражного зерна. Отже, реальна потреба України в зерні — 23–25 млн т, а решту треба експортувати, цього року — 25 млн тонн.
Пропускна спроможність українських зернових терміналів становить приблизно 25 млн т. Зрештою, весь зайвий обсяг зерна можна було б експортувати. А чому ж тоді йдеться про експорт лише 12–15 млн т зерна? І чи означає це, що українські портові термінали виявляться завантаженими лише наполовину? Аж ніяк!
Решта потужностей перевалюватиме на експорт зерно з Росії та Казахстану. За правилами ГАТТ (стаття 5 угоди від 1947), країни — члени ГАТТ (СОТ) мають дозволяти безперешкодний транзит товарів своєю територію іншим країнам — членам ГАТТ. А оскільки ні Росія, ні Казахстан не є членами СОТ, то Україна могла б цим країнам відмовити в транзиті, поки не експортує власне зерно.
Але багато з українських зернових терміналів належать іноземним зернотрейдерам або вони їх орендують на тривалий термін. І ці трейдери працюють також у Росії і в такій “європейській” і “чорноморській” країні, як Казахстан.
Крім того, ситуація, що склалася, є, безумовно, вигідною і для птахівників. Заборони на експорт зерна призводили до обвалу цін, а отже, й до можливості закуповувати корми за низькими цінами, одночасно підвищуючи ціни на м’ясо, виправдовуючись зростанням цін на світовому ринку. Тепер, навіть за відсутності обмежень на експорт, на ринок все одно тиснутимуть ці 10–15 млн т саме фуражного зерна, не даючи цінам зростати. За цих умов тваринникам навіть немає потреби завчасно закуповувати зерно та витрачатися на його зберігання: за все заплатить сільгоспвиробник!
І додамо до цього ще й факт неповернення урядом ПДВ експортерам. І щоб не зазнавати нових збитків, експортери ще більше знижують ціни на зерно. І рішення уряду відшкодовувати ПДВ насамперед тим експортерам, які купуватимуть зерно безпосередньо у виробників, — просто авантюра. Не можуть і не будуть великі експортери “ганяти” по селах за кожним мішком зерна. Товарні партії для них формують регіональні трейдери, які не займаються експортом. Отже, в цьому напрямку — глухий кут. І до речі. У попереднього прем’єр-міністра Віктора Януковича все ж таки вистачило совісті та мужності принаймні вибачитися перед учасниками ринку за недолугу політику з обмеження експорту зерна на відміну від чинного прем’єр-міністра.
То що ж, винні всі, крім сільгоспвиробників? Ні, винні всі! Сільгоспвиробники винні в тому, що й досі живуть за “совковою” філософією: нехай держава викупить у нас все, що ми виростили! А держава ж бідна! Тим більше, що досвід розвинених країн, де держава є активним учасником ринку зерна (інтервенційний фонд у ЄС, заставні закупівлі в США), свідчить: левову частку допомоги отримують не ті, хто її потребує, а саме великі виробники, які могли б чудово без неї обійтися. Але якщо дають — бери!
Сільгоспвиробники так і не навчилися прогнозувати свої дії наперед. Чому з року в рік коливання виробництва зерна в державі відбувається на 40% відносно середнього значення? За таких коливань ринок не врятують ніякі інтервенційні фонди та заставні закупівлі. Хто із сільгоспвиробників укладає форвардні контракти на виробництво продукції? Одиниці! Хто цікавиться станом внутрішнього ринку, вивчає кон’юнктуру світових ринків? Тільки великі виробники, які є ще й експортерами. Навіть згадуваний вище Є. Ленг на запитання, кому його компанія продає свою продукцію, відповів: “Ми продаємо тому, хто більше заплатить. Нам не потрібні постійні клієнти” (“Дело”, 30.07.2008).
Чому в Європі, незважаючи на повені або посуху, коливання врожаю не перевищує 5%? А тому, що там дотримуються агротехнологій. А в Україні — повна вакханалія. Сіють що хочуть і чим хочуть, поліпшенням грунтів ніхто не опікується, добрива вносять, як хто може. Терміни польових операцій розтягують на місяці, бо не вистачає техніки, і т.д. і т.п.
Ну а деякі сільгоспвиробники навіть пропонують узаконити кримінал, як-от Всеукраїнський союз сільгосппідприємств, який пропонує переробляти фуражне зерно на біоетанол на українських спиртозаводах за давальницькою схемою. Про це заявив генеральний директор Всеукраїнського союзу сільгосппідприємств Олександр Боровик. “Тим самим, по-перше, ми знімемо надлишок фуражного зерна з ринку, по-друге, зможемо запустити переробну галузь, тому що половина спиртозаводів на сьогодні простоює”, — сказав він. За нинішньої собівартості фуражного зерна 600–650 грн/т його експорт на виробництво біоетанолу (собівартість якого становить 2 тис. грн/т) є економічно невигідним. “Тому нам необхідно будувати виробництво біопалива на кооперативній основі тут, в Україні”, — зазначив О. Боровик. За його словами, в Україні для цього треба побудувати вісім заводів виробничою потужністю 150 тис. т біопалива на рік вартістю 50 млн євро кожний. “Це дасть можливість також зняти одвічну проблему забезпеченості АПК паливним ресурсом”, — сказав він (РБК-Україна, 05.08.2008).
Переробка зерна на спирт на давальницьких умовах! О, про це мафіозі могли тільки мріяти. З 10 млн т зерна можна виробити 3 млн т спирту. І загатить ринок алкогольних виробів повінь із “лівої” горілки! Адже власниками спирту будуть сільгоспвиробники. І до кожного з них податківця не приставиш. І не розв’яже спирт одвічну проблему АПК — забезпечення аграріїв паливом, адже спирт як паливо можна використовувати тільки в карбюраторних двигунах (автомобілі), і аж ніяк не в дизельних (трактори та комбайни). І звідки візьмуться гроші на будівництво восьми заводів по 50 млн євро кожний? Хоча, якщо порахувати “навар” від “лівої” горілки (біоетанол — це 100%-вий спирт, чистіший за 95%-вий медичний), то гроші радо виділить криміналітет.
Це я про рівень мислення наших “провідних” аграріїв. Зі свого боку, в державі підтримку знаходять ті програми, які допомагають красти Державний бюджет у небачених обсягах. От і тепер: уряд, за підтримки нардепів, в авральному порядку виділив 1,1 млрд грн на закупівлю зерна Аграрним фондом. Цих грошей вистачить на закупівлю не більше 1 млн т збіжжя за наявності зайвих 10 млн т. Вгадайте, хто виявиться серед щасливчиків, які продадуть сьогодні Аграрному фонду зерно по 250 дол./тонна?
За 17 років незалежності були тільки чутки й балачки про створення ф’ючерсних ринків, які, з одного боку, служили б ринковими ціновими орієнтирами, а з іншого, — захищали б сільгоспвиробників від цінових коливань. Навіть таке просте питання, як запровадження в обіг складських свідоцтв, не може одержати законодавчого підгрунтя. Відповідний законопроект давно відпрацьовано — потрібне було лише позитивне голосування нардепів. Але політичні ігрища для них виявилися цікавішими за повсякденні проблеми сільгоспвиробників, та й “горіли” квитки на Мальорку, Азори та Канари!
Сільгоспвиробники скаржаться на те, що вітчизняні стандарти визначають клас зерна не за вмістом білка, а за вмістом клейковини. А трейдери користуються цим, купуючи в сільгоспвиробників зерно як фуражне й експортуючи його як продовольче. А що — це трейдери розробляли стандарти чи держава? Чому й досі не прийнято новий стандарт на зерно? До слова, чомусь сільгоспвиробники вважають, що існують якісь міфічні “міжнародні” стандарти. Немає ніяких міжнародних стандартів — кожна країна сама визначає для себе, як їй класифікувати зерно.
Зернова криза в Україні — це не виняток, це правило. Хвороба зернового ринку України — серйозна й запущена. Одним помахом руки тут нічого не вдієш. Треба довго й цілеспрямовано працювати всім: уряду, трейдерам, виробникам. Можливо (саме можливо), як наслідок, з’являться якісь позитивні зрушення. А до того часу — перебуватимемо в стані перманентної кризи.
Я навіть не хочу замислюватися над тим, що станеться, якщо наступного року буде неврожай? Адже тепер Україна як член СОТ не зможе ось так просто взять і ввести обмеження на експорт зерна. Хто буде винним наступного разу? 

Юрій Михайлов