Спецможливості
Новини

Кадрова неузгодженість, або Чому випускники аграрних вузів оминають село

01.08.2011
467
Кадрова неузгодженість, або Чому випускники аграрних вузів оминають село фото, ілюстрація

Незабаром у сільськогосподарських вищих навчальних закладах розпочнеться новий навчальний рік. Студенти знову ходитимуть на пари й гризтимуть граніт аграрної науки: багато з них - за державні гроші. Та не секрет, що навіть серед першокурсників чимало тих, хто вже тепер знає: після закінчення не поїде працювати "в глибинку". На питання: "Чому так?" - головний аргумент: соціальна необлаштованість, з якою стикається молодий спеціаліст, який наважився їхати піднімати село. 

Незабаром у сільськогосподарських вищих навчальних закладах розпочнеться новий навчальний рік. Студенти знову ходитимуть на пари й гризтимуть граніт аграрної науки: багато з них - за державні гроші. Та не секрет, що навіть серед першокурсників чимало тих, хто вже тепер знає: після закінчення не поїде працювати "в глибинку". На питання: "Чому так?" - головний аргумент: соціальна необлаштованість, з якою стикається молодий спеціаліст, який наважився їхати піднімати село.

Що треба, аби випускники агровузів ішли в агросектор?
Про це, зокрема, йшлося під час чергового зльоту іменних стипендіатів та відмінників навчання аграрних вищих навчальних закладів. Проходив він цьогоріч у Білоцерківському національному аграрному університеті.
- Якщо аграрний сектор буде пріоритетним, - розмірковує ректор цього вишу Анатолій Даниленко, - й не на словах, а на ділі - щодо державної політики (це і дотація, і кредитні ресурси, і ще багато-багато складових), тоді піднімається конкурентоспроможність виробленої у сільському господарстві продукції. Звідси - ми розширюємо ринок. Відтак нам потрібні кваліфіковані високопрофесійні спеціалісти. Зарплата, соціальний захист, насамперед квартира, по суті - щоб був нормальний побут. Раніше думали: оце втечу в місто. Та ні! То - глибока помилка. Нині у кожному селі, де є господар, де ведеться нормальний бізнес, можна створити відповідні умови. Один такий штрих: чим різняться ті поміщики, які були до 1917 року, і нинішні, яких наразі багато? Я так скажу: тодішній поміщик, який мав свою господарку й жив зі своїми людьми, - будував школу, лікарню, церкву. Робив усе, щоб його селяни, які живуть на його землі, отримували ще й нормальні доходи. В шкільних підручниках історії давалося визначення - "десятина". Аби й тепер люди отримували за свою роботу "десятину", то воно було б нормально. В ті часи, якщо пан не створював своїм підлеглим елементарних соціальних умов, то йому "півня пускали", тобто спалювали маєток. А нинішні пани - живуть у Києві, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, набрали землі в оренду, приїхали восени - забрали все дочиста. А щодо розвитку соціальної сфери на селі - ні в кого й думка така не ворушиться в голові. Отож-бо й воно! Натомість саме ця складова - найголовніша.
Те, що кадровий потенціал для АПК у нас реально є - в аграрних вишах молодь навчається справді талановита, - можна було пересвідчитися під час "круглих столів", де студенти представляли свої наукові роботи. Цікавих та актуальних тем для обговорення (учасники працювали за обраними секціями) було немало. Це й ефективне виробництво якісної продукції тваринництва, й ветеринарне забезпечення, й проблеми збалансованого природокористування та збереження біоресурсів, і земельна реформа...
Чому я не хочу
працювати на селі
Ірина Діордієва, студентка Уманського національного університету садівництва, - майбутній агроном. Про себе розповіла, що вивчає генетику сільськогосподарських культур.  
- Урожайність, - пояснила студентка журналістам, - нині велика проблема, бо зростає населення Землі й не вистачає продуктів харчування. Тож ми пропонуємо створювати врожайніші сорти пшениці з вищим вмістом білка. Досягти таких завдань можна за допомогою гібридів, що дають близько 100 центнерів зерна з гектара.
За словами співрозмовниці, вступила вона саме до аграрного вузу, бо "батьки - фермери, й у мене потяг до землі. Зараз навчаюсь на п'ятому курсі. Планую йти в аспірантуру, аби й далі займатися селекцією".
Валентина Тромсюк із Вінницького національного аграрного університету також учиться на агронома. Нині пише дипломну роботу й планує займатися науковою діяльністю. На зліт привезла доповідь на тему: "Адаптивний потенціал рослин - засіб підвищення продуктивності сортів сої".
- У нас, - розповідає Валентина, - погодні умови наразі екстремальні. Дощів не вистачає. Тож треба думати, як створити гібридні лінії, щоб вони були пристосовані до посушливих умов. Нам потрібно більше практики, а не лише вивчати теорію. Аби зробити сорти пристосованішими - ми замало працюємо у польових умовах. Цією важливою справою мають опікуватися добрі спеціалісти - тут важливі заохочення, підтримка держави, може, й приватних підприємців. Щоб вони брали студентів до себе на виробничу практику...
А ще Валентина Тромсюк поглиблено вивчає все, що стосується гороху та сої. Вважає, що першій культурі незаслужено мало приділяється уваги на наших ланах. У багатьох господарствах горох узагалі не сіють. Але ж він - добрий попередник, і його можна ефективно вирощувати.
На запитання: "Чому не хоче працювати у рідному селі?" - відповіла так: "Звичайна ситуація: колгосп розвалився, натомість було створено приватне господарство. Це - у Вінницькому районі. І немає можливості там працювати за спеціальністю. Ні техніки, ні умов - усе занепало. Хоча душа до землі лежить, бо сама родом із села. Був цукрозавод - нині немає, немає сівозміни. Думаю, буду створювати нові сорти, щоб поліпшити ситуацію".
Чому знання сьогодні -
не пріоритет
На "круглому столі" за темою "Основа агропромислового комплексу - сталий розвиток рослинництва України в умовах зміни клімату, збільшення антропогенного впливу і ризиків землеробства" керував Станіслав Васильківський. Він - завідувач кафедри генетики, селекції та насінництва Білоцерківського національного аграрного університету, доктор с.-г. наук, професор.
Студенти, як зазначив він, досить активні, бо "це наша мета - добитися, щоб вони один одному ставили питання. Зібралися тут студенти - відмінники вишів, іменні стипендіати. Звісно, це кращі з кращих. Не можна сказати, що якісь роботи вразили особливо, але обрані теми вони розкривають. Утім, є декілька досліджень високого класу".
За словами Станіслава Васильківського, глобальне потепління змушує багатьох науковців шукати, приміром, методи, як зберегти наявну вологу. Тобто триває розробка різних технологій із обробітку грунту. Йдеться навіть про те, щоб сіяти деякі культури прямим способом, не орючи грунт. Наступний крок - це селекція, створення високоадаптивних сортів. Особливо на часі - питання сівозмін: у нас вони порушені. Деінде висівають з року в рік соняшник по соняшнику. А треба, щоб ця культура поверталася не частіш як двічі за 10 років, бо вона дуже виснажує грунт. А картопля, наш "другий хліб"... Загалом 98% її вирощують на присадибних ділянках. На Поліссі картоплю вже масово не вирощують. Те саме й щодо льону - раніше традиційної для нас культури. Чому? Бо соняшник дає великі прибутки. А грунт, що й так бідний, - ще більше виснажується. Сівозміна - в жодному разі не трипілка, яку наразі широко застосовують. А де ж тоді місце для гороху, гречки? Мінімум вісім-десять полів має бути в обігу, щоб культури змінювалися. Тоді не виснажуються грунти, не накопичуються хвороби.
Але потім співрозмовник несподівано переключається на проблеми освіти. Як викладачу, йому болить, що аграрний бізнес не бере участі у підготовці фахівців. Їм одразу потрібні спеціалісти зі стажем, з практичним досвідом роботи. А де той випускник набуде стажу, якщо його на практику не хочуть брати? У кращому разі візьмуть у науково-дослідну установу на маленьку посаду, яка ледь оплачується. Економлять, мабуть. А колись був порядок: студент за літо, поки перебував у господарстві на практиці, то бригадира рільничої бригади підміняв, коли той ішов у відпустку, потім - агронома. Таким чином був увесь час задіяний у різних видах сільгоспроботи. Тепер же у ліпшому разі кажуть: "Бог із ним, ну, нехай приходить практикантом". Його не "прив'язують" до господарства: не дають завдань, не перевіряють роботу, "не возяться" з ним, тобто не опікуються, аби під час проходження практики студент збагатився практичним досвідом. Хоча мусять долучатися до цього. Нині якщо студент знайде роботу - добре. Як бувають замовлення - то направляємо. Але практична підготовка, одержання першого робочого місця - це величезна проблема. Співрозмовник вважає, що в державі - неправильний профорієнтаційний підхід.
- Те, що дають право подавати нині документи відразу в п'ять вузів, - не на користь, - переконаний Станіслав Васильківський. - Уже профорієнтації немає, бо ж абітурієнт займає позицію: "а, кудись я таки та проскочу". Тому дуже великий на першому курсі відсів. Спробував - "душа не лежить". А коли ще й держава не гарантує забезпечення першим робочим місцем, то й знання, виходить, - не пріоритет. Нехай 70% студентів і справді прагнуть їх здобути, а 30% - так, "може, щось і вийде"...

Валерій Друженко

Інтерв'ю
FAO не тільки переймається питанням, як нагодувати людство, а й намагається спрогнозувати прийдешнє АПК. Яким буде сільське господарство через 10 років, розповідає експерт FAO, українець Андрій Ярмак.
Коли на землі буде впевнений власник, який міцно стоїть на ногах, він дбатиме про її благополуччя, сприятиме збагаченню рідного краю. Опорою для розвитку села є сільгоспвиробники середнього рівня, сімейні фермерські господарства. З початку... Подробнее

1
0