Спецможливості
Новини

Інвестиційні перспективи українського АПК

05.06.2008
480
Інвестиційні перспективи українського АПК фото, ілюстрація
У найближчі рік-два українська аграрна галузь очікує на сотні мільйонів доларів інвестицій. Таку надію дає щойно створене Агентство інвестицій і розвитку.

В останній день березня відбулася урочиста презентація Агентства інвестицій і розвитку, створеного Українською аграрною конфедерацією (УАК). Як зазначили засновники Агентства, головним його завданням буде “залучення інвестицій на підприємства АПК шляхом створення платформ для контактів замовників з потенційними інвесторами та кредиторами, визначення можливостей їх співробітництва, розробки наукової і проектної документації, супроводу реалізації проектів”.
В УАК очікують, що таких проектів буде чимало, а Агентство працюватиме насамперед над найперспективнішими з них, спрямованими, зокрема, на освоєння альтернативних джерел енергії, значні заощадження енергоресурсів під час виробництва сільгосппродукції, а також націленими на модернізацію переробної та харчової промисловості відповідно до нових вимог СОТ.
Отже, Агентство має намір стати дієвим посередником між інвесторами та підприємствами українського АПК. Докладніше про те, як це відбуватиметься, розповів “Пропозиції” президент УАК Леонід Козаченко.


— Леоніде Петровичу, в нашому заполітизованому суспільстві дедалі більше говорять про зниження інвестиційної привабливості українських підприємств. Аж раптом ви наголошуєте на перспективі найближчим часом одержати багатомільйонні вливання в АПК. Чим ви аргументуєте свою впевненість?
— Хоча політика нашої держави нестабільна, високий ступінь політизації зумовлює суспільну напругу, але підприємницькі структури АПК уже менше звертають увагу на ці процеси. Тобто просто займаються своїми справами: розвитком підприємств, залученням фінансових ресурсів, упровадженням сучасних технологій.
Яскравий приклад — проекти, реалізовані протягом останніх двох-трьох років у напрямі збільшення виробництва м’яса птиці, сирів. Можна також згадати підприємства комбікормової промисловості, бо ця індустрія суміжна з птахівництвом, яке нині динамічно розвивається. У ці галузі Україна мала щороку близько 100 млн дол. інвестицій, дуже великий приріст виробництва продукції і (як у випадку із сирами) дуже великі темпи збільшення експорту.
Усе це стало добрим прикладом для інших гравців аграрного ринку, які почали розробляти проекти з перспективою значного підвищення конкурентоспроможності нашого АПК. Йдеться передусім про альтернативні джерела енергії: сьогодні багато коштів спрямовують на створення підприємств із виробництва біодизелю та біоетанолу і тих, що використовуватимуть біогаз.
Крім того, великі підприємницькі структури мають амбітні плани щодо модернізації сільгоспвиробництва, особливо в рослинництві, способом запровадження нових технологій, які на одержання одиниці продукції витрачають вдвічі-втричі менше енергоносіїв. Як приклад можна назвати технології мінімального або нульового обробітку грунту.
Отож, незважаючи на складні процеси в суспільстві, позитивна динаміка в аграрній галузі є.
— Наскільки відомо, у виробництво сирів і курятини більшою мірою йшло внутрішнє інвестування. А який стан справ із зовнішнім?
— Кажучи про зовнішні гроші, можна навести приклади фінансування проектів Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Міжнародною фінансовою корпорацією. Можна говорити про портфельних інвесторів, які прийшли з Росії і вклали великі кошти в переробку молока. В Україні вони створили низку молочних брендів, і це також важливий елемент розвитку ринку: адже відбувається змагання не просто між окремими підприємствами чи їхніми власниками, а між брендами. Бренд значно ширший за окреме підприємство: він охоплює сучасні методи ведення комерційної діяльності, створення інтегрованої структури, яка починається з виробництва сировини і закінчується системою дистрибуції продукції. Саме в цьому напрямі йдуть процеси в галузі переробки молока та започатковуються в сфері переробки м’яса.
Хочу підкреслити одну дуже цікаву деталь: торік тваринництво в Україні стало рентабельним. За показником рентабельності виробництво молока, наприклад, значно перевищило вирощування пшениці. Це ще раз засвідчує появу стимулів, які спонукають приймати нові рішення щодо напрямів вкладення інвестицій.
Звісно, інвестори зважають на швидкість обороту капіталу: якщо його термін короткий, як, приміром, на вирощуванні бройлерів — через 60 днів після вкладення коштів ви вже отримуєте прибуток, — то й ризиків тут менше, й інвестування простіше. Але якщо ми говоримо про підприємства з виробництва альтернативних енергоносіїв, то тут оборот капіталу значно довший. Але перспектива цих інвестицій приваблює настільки, що люди готові ризикувати: вони відчувають світову тенденцію до вичерпування традиційних енергоносіїв, їх подорожчання, а отже, й зростання привабливості та перспективності біологічної сировини.
— А чи не стане нинішній рік (коли озимий ріпак багато де вимерз) ударом по біопаливному напряму інвестування?
— Може бути, але не треба орієнтуватися на сам лише ріпак. Є й інші олійні культури: соняшник, кукурудза, соя. Зокрема, в світі існує така дуже цікава технологія: з кукурудзи виробляють етанол, при цьому побічним продуктом є кукурудзяна олія, яку можна переробляти на біодизель. Після виробництва етанолу залишається ще й брага: вона містить багато білка і може бути важливим компонентом під час виробництва комбікормів. Отож, комбікорм, етанол і дизпаливо — це та продукція, яку можна отримати з кукурудзи.
— Інвестори потребують гарантій повернення вкладених коштів. Чи спроможне новостворене Агентство дати їх?
— Сьогодні будь-хто, наважуючись вкласти гроші в сільське господарство України, чітко усвідомлює всі ризики цього кроку. По-перше, політичні, адже наш уряд іноді приймає несподівані для підприємницьких структур рішення. Йдеться про обмеження відшкодування ПДВ при експорті або відкриття кордонів для завезення дешевої імпортної продукції. Чи то якесь свавілля, коли тих чи інших підприємців називають злочинцями, змовниками, звинувачують у підвищенні цін, лякають покараннями, зупинкою й відбиранням підприємств. Усе це в бізнесі називають політичними ризиками.
Стримують інвесторів і моменти, пов’язані з недосконалістю інфраструктури нашого аграрного ринку, неможливістю страхувати ризики. Тобто у нас не створено механізму управління ризиками, який є одним із головних чинників нормального бізнесового середовища в розвинутих країнах.
Що інвесторові потрібно для зменшення цих ризиків? Передусім — політична підтримка його діяльності. І тут, звичайно, самого нашого Агентства недостатньо. Воно є підприємством, яке займатиметься розробкою проектів, пошуком дешевих грошей для вкладання, а з іншого боку, — пошуком тих українських структур, які зможуть ці гроші отримати й реалізувати в передбаченому напрямі. А політичну підтримку цій діяльності може надавати Українська аграрна конфедерація.
Отже, маючи такого потужного партнера, як наша конфедерація, маючи професіональне Агентство з інвестицій і розвитку, де працюють і українські, й іноземні досвідчені фахівці, інвестори можуть розраховувати на фаховий супровід своїх проектів. Звісно, тоді вони впевненіше й швидше прийматимуть рішення щодо інвестування.
— Інвестиції в АПК України можуть надходити як у формі розбудови іноземною компанією своєї дистрибуторської мережі (з подальшим активним продажем українським споживачам увезених товарів), так і в формі створення на території України нового виробництва. Чи надаватиме Агентство пріоритети якійсь із цих двох форм залучення зовнішніх коштів?
— Ми не надаватимемо жодних пріоритетів, а діятимемо згідно із ситуацією, що виникатиме. Якщо створюватимуться привабливі умови для реалізації того чи іншого проекту, він приноситиме користь Україні (створення робочих місць, сплата податків у бюджет), то ми цей проект підтримаємо.
Але я впевнений, що найближчими роками йтиметься не про дистрибуцію в Україні чогось, а про створення саме виробничої бази. Я не думаю, що в перспективі будь-який серйозний інвестор розраховуватиме на більшу конкурентоспроможність зарубіжного продовольства порівняно з українським. Адже всі розуміють, що Україна має дуже високий ступінь конкурентоспроможності аграрного виробництва.
Сьогодні є дуже цікаві приклади (я поки що не хочу їх конкретизувати), коли європейські харчові гіганти пропонують українським підприємствам, які активно працюють на російському ринку (йдеться про підприємства молочної і м’ясної галузей), вкласти в них гроші, завдяки чому вони могли б збільшити обсяги поставок продукції в Росію, але під торговою маркою західної компанії. Водночас ці західні компанії готові під торговою маркою українських партнерів продавати продукцію на таку ж суму в Європі. Тобто найближчим часом ми станемо свідками того, що продукція українських підприємств вийде на ринок Євросоюзу. При цьому не треба буде сплачувати ввізні мита, які на захищеному ринку ЄС дуже високі. Ми всі ці перепони зможемо обійти завдяки тому, що продукцію вироблятиме підприємство із західноєвропейським капіталом, воно робитиме це відповідно до чинних у ЄС стандартів, але продаватиме товар під торговою маркою українського підприємства. Це взаємовигідний бізнес, і його активно підтримуватиме наше Агентство.
— Що в Україну не повезуть продовольство — більш-менш зрозуміло. А якщо говорити про ресурси для аграрного виробництва? Ми пам’ятаємо, як кілька років тому наша хімічна промисловість намагалася конкурувати із зростаючими в Україні дилерськими мережами західних хімічних концернів, проте нічого з цього не вийшло. І хоча для працівників дилерських фірм робочі місця, звичайно, створено, але нашим хімічним заводам від цього не легше...
— Тут проблема пов’язана з тим, що наукомістку продукцію в Україні сьогодні ніхто не виробляє. Розробка засобів захисту рослин нового покоління потребує мільярдних вкладень, і Україна займатися цим не може. Тобто нові пестициди є унікальною в своєму роді продукцією, і її треба поставляти до нас і продавати. Простішу продукцію виробляти на українських підприємствах можуть, але тут існує дуже жорстка конкуренція з боку Китаю: він нині є світовим лідером із виробництва хімічних препаратів старого покоління, які ще можна застосовувати в сільському господарстві. Тому вітчизняні підприємства потребують певних протекцій з боку влади. Тоді вони матимуть рентабельність виробництва й продаватимуть продукцію через власні дистрибуторські мережі.
Отож, поки що без іноземної хімічної продукції Україна обійтися не може. Проте я відчуваю, що найближчими роками ми станемо свідками дуже серйозних зрушень у технології вирощування сільськогосподарських культур, і вони будуть пов’язані з масштабним застосуванням трансгенних організмів. Дуже істотних змін зазнає система засобів захисту, їх номенклатура зменшиться в рази. Адже трансгенні рослини мають резистентність до хвороб або до певних гербіцидів: можна буде використовувати один із них, решта ж препаратів стануть непотрібними. І це буде свого роду революція в рільництві, яка, крім значного обмеження використання пестицидів, потягне за собою підвищення конкурентоспроможності певних культур і зменшення використання енергоресурсів для вирощування продукції.
Чому я кажу, що це станеться найближчими роками? Тому що в Євросоюзі, який понад усе намагався обмежувати використання трансгенної продукції, тепер майже щодня приймають нові й нові рішення, відкриваючи свій ринок для генетично модифікованих культур і дедалі більше долучаючись до їх виробництва.
Ми маємо інформацію про те, що деякі країни — виробники трансгенної продукції подали позов до Міжнародного суду на Євросоюз у рамках вимог Світової організації торгівлі, та Євросоюз програв цей суд: тепер він буде змушений діяти ще активніше, надаючи дозволи на використання трансгенних рослин, вирощених в інших країнах, а також на їх вирощування на своїй території.
Я думаю, що Україна не зможе відмежуватися від тих процесів і теж буде змушена виробляти трансгенну продукцію. Але трансгенні культури потребують високого рівня селекції та насінництва, тому цими напрямами, як воно й було раніше, продовжуватимуть займатися наші наукові установи. І тут їм жодних перешкод не буде: вони займатимуться створенням нових сортів і гібридів, у які вже потім вживлятимуть потрібні гени.
— І роялті за ці гени отримуватимуть...
...іноземні компанії. Чому? Тому що на сьогодні ті нові геноми, які є носіями певних властивостей, відсотків на вісімдесят уже знайдені. І запатентовані. На жаль, наша держава в цьому процесі участі не брала. Ми маємо науково-дослідні інститути, наприклад, Одеський селекційно-генетичний, лабораторії при навчальних закладах. Скажімо, в Національному аграрному університеті створено дуже сучасну лабораторію, є там і вчені відповідного профілю. Але обсяг здійснених за останні роки наукових розробок дуже малий, і це свідчить про наше відставання. Якщо 10–15 років тому ми ще були одними з перших у світі, то сьогодні вже позаду років на п’ять.
— Хотілося б згадати ще один різновид інвестування в український АПК, який здебільшого демонструє Росія. За рахунок заборони на ввезення певного виду продукції створюється криза, через яку вартість відповідних підприємств знижується, і далі надходять пропозиції щодо зацікавленості в купівлі цих підприємств. Саме такий процес нині триває в нашій сироробній галузі.
— Справді, така проблема є. Це приклад того, як реалізуються певні геополітичні стратегії потужнішої за Україну держави. Тут ми бачимо форму державної підтримки експорту інвестицій, які цілеспрямовано йдуть із Росії в ті галузі української економіки, що зорієнтовані на російський ринок і мають на меті поглинання тих українських підприємств, які забезпечують стратегічні потреби продовольчого ринку Росії. І нам треба дивитися: наскільки це небезпечно для України? Де ми можемо втратити національні інтереси? За великим рахунком, ми їх не втрачаємо, бо відповідні галузі все одно розвиваються, створюються робочі місця, казна отримує податки. Звісно, погано, що прибуток від діяльності цих підприємств осідає в кишенях не наших, а російських бізнес-структур.
І такі процеси відбуваються не лише в сільському господарстві, а й в енергетиці, на транспорті тощо. Вони, до речі, не завжди пов’язані зі стратегічними національними інтересами Росії, а й з кліматом, який у цій країні створено для підприємницьких структур. Останнім часом я багато чую від російських колег, що вони не задоволені подіями в своїй державі, хочуть виїхати з неї і працювати в Україні. Пам’ятаю, кілька років тому багато моїх знайомих, можна сказати, втекли з України, вивізши свої активи в Росію та інші країни, тому що українська влада діяла щодо них настільки жорстко, що вони просто не могли займатися бізнесом. Схожі явища тепер відбуваються в Росії, і тамтешні підприємці йдуть в Україну також і з цих причин.
— Чи можна вже назвати конкретні молокопереробні підприємства, які за нинішньої кризи вже поглинув російський капітал?
— За конкретні я сказати не можу, але знаю точно, що не одне підприємство потрапило саме в таку ситуацію, коли російські компанії його викупили, принаймні, на 30% дешевше, ніж вони коштували до кризи.
— А чи має інвестиційні перспективи українська цукробурякова галузь? Останніми роками вона вела нерівний бій із напливом іноземної тростинної сировини, і лунали вже думки про швидкий кінець виробництва буряків в Україні.
— Наш цукровий сектор нині став дуже привабливим для інвесторів. Після рішення Бразилії скоротити поставки на світовий ринок тростинного цукру-сирцю, а також після судового рішення за позовом до Євросоюзу, який подала й виграла СОТ, примусивши вдвічі зменшити субсидії виробникам цукру в країнах ЄС, відбулися дуже серйозні кон’юнктурні зміни на світовому ринку цукру: завдяки їм в Україні виникли унікальні умови для збільшення його виробництва. Цукор з буряків почав успішно конкурувати з цукром із тростини, ціна на який за останній рік зросла більш ніж удвічі. І ті наші підприємства, що останнім часом простоювали, тепер зможуть продавати свою продукцію за кордон. Але щоб їх запустити, потрібні величезні кошти. Ми обраховували — йдеться про мільярди доларів, які треба вкласти протягом двох-трьох років. Потрібно закрити дуже багато кредиторських заборгованостей, що їх мають ці підприємства, витратити купу грошей на їх ремонт, модернізацію і, найбільше, — на відродження сировинних зон, які забезпечуватимуть їх роботою.
Зробити це непросто. Адже відкритим залишається питання державної політики щодо цукрової галузі: вона є дуже нестабільною і створює величезні політичні ризики для інвесторів, які просто не знають — держава підтримує їх, чи вважає “цукровими баронами”, з якими слід боротися аж до знищення. Підприємці не знають, якою буде політика щодо відкриття кордонів для цукру-сирцю з інших країн; не знають, які в держави виникатимуть ідеї щодо нових цін на цукрові буряки, бо вона, як водиться, цих питань із переробниками не обговорює.
Але крім політичних, є чимало й інших ризиків, які інвестори взяти на себе не можуть. Пов’язані вони з тим, що більшість підприємств — потенційних одержувачів інвестицій перебувають або в стані банкрутства, або в процесі прийняття судових рішень щодо визнання того чи іншого суб’єкта його власником. Тобто процеси їх приватизації відбувалися за не зовсім легітимними схемами, тому тепер і доводиться займатися судовою тяганиною. І це лякає інвесторів.
Наше Агентство своїми посередницькими діями може зменшувати такого роду ризики. Наприклад, відібрати кілька підприємств у різних сировинних зонах, очистити їх від боргових зобов’язань і тих юридичних негараздів, що пов’язані з визначенням права власності на них; потім створити систему ефективного корпоративного управління й запропонувати ці підприємства інвесторам. Тоді інвестор зміг би одразу вкладати кошти в модернізацію й розвиток сировинної бази.
Ми очікуємо, що принаймні в поточному й наступному роках десятки мільйоні доларів капітальних інвестицій буде вкладено в цю галузь і ще більше — спрямовано на забезпечення потреб цукрових підприємств в оборотних коштах.
— Нашій аграрній громадськості відомо, що питаннями залучення інвестицій до сільського господарства займається Українська аграрна конфедерація. Чи створило Агентство якісь нові важелі в цій роботі?
— Таке Агентство створено вперше, і я знаю, що на його шляху буде безліч перешкод. Єдине, що вдається дуже добре (і це надихає працівників Агентства), з ним легко спілкуватися іноземним та українським банкам, великим портфельним західним і транснаціональним інвесторам. Вони дуже охоче йдуть на контакти задля реалізації цілої низки цікавих проектів в Україні. Ще більша зацікавленість у співпраці з Агентством в українських сільгосппідприємств: не проста зацікавленість, а навіть скандальна. Люди вимагають допомогти їм залучити інвестиції.
І, я думаю, що з часом робота Агентства буде окресленішою, ефективнішою і принесе велику користь сільському господарству України.
— Чи здатен іноземний інвестор, який уперше прийшов до України, вирізнити новостворене Агентство у доволі непривабливій мозаїці українських інституцій?
— Звісно, здатен. Але він чудово розуміє, що й Агентство, й Українська аграрна конфедерація не можуть забезпечити його інтереси на сто відсотків, створивши й законодавчу базу, й нівелювавши всі політичні ризики. Але вони можуть допомогти йому крокувати в напрямі створення гарантій, і це краще, ніж було досі. На презентації Агентства я сказав: якщо нам пощастить реалізувати хоча б десять-двадцять відсотків тих намірів, які було задекларовано в меморандумах про співпрацю, що їх підписали Агентство й великі інвестиційні банки, то це буде значна перемога. Адже в цих меморандумах визначено суму в понад мільярд доларів.

Інтерв'ю
Ольга Вергелес, менеджер проекту CUTIS
Верховна Рада України 14 березня ратифікувала Угоду про вільну торгівлю з Канадою. Тепер, щоб угода набрала чинності, її має підписати президент України, а також остаточно ратифікувати Сенат і
FAO не тільки переймається питанням, як нагодувати людство, а й намагається спрогнозувати прийдешнє АПК. Яким буде сільське господарство через 10 років, розповідає експерт FAO, українець Андрій Ярмак.

1
0